Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №520/28086/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 р. Справа № 520/28086/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.02.26 по справі № 520/28086/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1, ГУПФУ в Закарпатській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2, ГУПФУ в Харківській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15 серпня 2024 року № 204750007343 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 08.08.2024;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 50% від суддівської винагороди судді, визначеної у довідках ТУ ДСА України в Харківській області, а саме: Довідці №04-49/356 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01.01.2021, Довідці №04-49/357 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01.01.2022, Довідці №04-49/358 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01.01.2023, Довідці №04-49/359 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01.01.2024;

3) стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15 серпня 2024 року № 204750007343 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 08.08.2024.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 50% від суддівської винагороди судді, визначеної у довідках ТУ ДСА України в Харківській області, а саме: Довідці №04-49/356 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2021, Довідці №04-49/357 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2022, Довідці №04-49/358 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2023, Довідці №04-49/359 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі №520/28086/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що збільшення розміру складових суддівської винагороди не відбулося, так, як не відбулось підвищення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та залишився на рівні - 2102 грн., тому немає правових підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок ТУ ДСА України в Харківській області, а саме: Довідці №04-49/356 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2021, Довідці №04-49/357 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2022, Довідці №04-49/358 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2023, Довідці №04-49/359 від 24.07.2024. Також зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України, в Закарпатській області не вчиняло жодних протиправних дій стосовно не призначення пенсії позивачу, оскільки лише розглянуло заяву. Оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви позивача на прийняття відповідного рішення у відповідності до п. 4.2. Порядку №22-1, на підставі чого Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не наділене повноваженнями щодо виконання рішення, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України з Харківській області. Таким чином, суд І інстанції, задовольняючи позовні вимоги, безпідставно поклав зобов`язання на відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, чим порушив норми процесуального права, що призвело до винесення незаконного рішення. Крім того зазначає, що судом першої інстанції допущено вагоме порушення норм процесуального права, а саме не застосовано до наявного спору строків позовної давності, визначених ст.122 КАС України. Також, вказав, що під час розгляду спірних правовідносин по суті судом першої інстанції здійснено фактичне втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу. Оскільки правовідносини щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій належать до виключної компетенції та дискреційних повноважень Пенсійного фонду України, суд при здійсненні захисту прав та свобод особи, не може перебирати на себе функції даного органу державної влади та втручатися з делеговані йому повноваження.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року по справі № 520/28086/24 залишити без змін.

В обґрунтування відзиву зазначає, що заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, визначеним за принципом екстериторіальності, та за результатами розгляду прийнято рішення про відмову у перерахунку довічного утримання судді від 15 серпня 2024 року № 204750007343. Отже, враховуючи наведене, у порядку та відповідності передбаченому чинним законодавством, саме відповідачем прийнято рішення про відмову у перерахунку довічного утримання, а не третьою особою, у зв`язку з чим, саме суб`єкт владних повноважень - відповідач, який прийняв владне рішення, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, несе відповідальність за наслідком його прийняття. Зазначає, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що для визначення розміру суддівської винагороди враховується виключно прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня відповідного календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може бути порушена чи змінена без внесення відповідних змін до цього Закону. Також помилковим є твердження скаржника про те, що судом першої інстанції здійснено втручання у дискреційні повноваження відповідача. Дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та вичерпуються з моменту прийняття відповідним органом Пенсійного фонду рішення, яким він реалізує надане йому право вибору (свободу розсуду). Прийняттям такого рішення суб`єкт владних повноважень фактично визначає свій варіант поведінки, що унеможливлює прийняття іншого рішення з того ж питання. За таких обставин перевірка судом правомірності вже прийнятого рішення не є втручанням у дискреційні повноваження, а становить реалізацію функції судового контролю. Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховний Суд, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі № 817/498/17 (№ К/9901/44445/18). Вказує, що позивачем в свою чергу не пропущено жодного строку встановленого для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №200/2309/25.

17.02.2026 Верховним Судом у справі №200/2309/25 прийнято постанову.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 поновлено провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу в межах її доводів, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує щомісячне довічне утримання судді у відставці.

ТУ ДСА України у Харківській області сформовано Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме Довідку №04- 49/356 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2021), Довідку №04-49/357 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2022), Довідку №04-49/358 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2023), Довідку №04-49/359 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2024).

08 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці. Підставою для звернення стало невідповідність розміру довічного грошового утримання судді у відставці розміру суддівської винагороди відповідно Довідки №04-49/356 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2021), Довідки №04-49/357 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2022 ). Довідки №04-49/358 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2023), Довідки №04-49/359 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2024).

Рішенням відділу перерахунку пенсій №1 Головного Управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області від 15 серпня 2024 року №204750007343, в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок ТУ ДСА у Харківській області №04-49/356 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2021), №04-49/357 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2022), №04-49/358 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2023), №04-49/359 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2024) відмовлено, з посиланням, зокрема на те, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проводиться у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а такого збільшення за відповідні періоди не відбулось.

Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Аналогічні висновки щодо обчислення суддівської винагороди (обрання розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року) сформовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року по справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року по справі №360/503/21, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі №240/2978/22. Враховуючи викладене, доводи відповідачів про необхідність застосування положень Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік", який визначає прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн, та відсутність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду, в яких визначена суддівська винагорода, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного року, ґрунтуються на помилковому застосуванні наведених законодавчих норм та суперечать усталеній практиці Верховного Суду. Суд зазначає, що довідки №04-49/356 від 24.07.2024, №04-49/357 від 24.07.2024, №04-49/358 від 24.07.2024, №04-49/359 від 24.07.2024 містять правильні дані для розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Доказів зворотного матеріали справи не містять та судом під час розгляду справи не встановлено, а відтак вказані довідки мають бути взяті до уваги пенсійним органом з метою здійснення відповідного перерахунку згідно із заявою позивачки. Таким чином, позивачка має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок ТУ ДСА України у Харківській області №04-49/356 від 24.07.2024, №04-49/357 від 24.07.2024 , №04-49/358 від 24.07.2024, №04-49/359 від 24.07.2024.Крім того, оскільки заяву позивачки розглянуто в порядку екстериторіальності ГУ ПФУ у Закарпатській області, то саме вказаним пенсійним органом було прийнято протиправне рішення, зобов`язання щодо здійснення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 відповідно до довідок ТУ ДСА України у Харківській області №04-49/356 від 24.07.2024, №04-49/357 від 24.07.2024, №04-49/358 від 24.07.2024, №04-49/359 від 24.07.2024, виходячи з розмірів суддівської винагороди, зазначеної у даних довідках, належить покласти саме на ГУПФУ у Закарпатській області. З огляду на викладене та не здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, позовні вимоги щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання є зверненими на майбутнє та задоволенню не підлягають.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

1. Щодо посилання на те, що збільшення розміру складових суддівської винагороди не відбулося, так, як не відбулось підвищення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та залишився на рівні - 2102 грн., тому немає правових підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до ст. 4 Закону № 1402-VІІІ, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

За приписами ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Згідно із ч.ч. 4, 5 ст. 142 Закону № 1402-VIII, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ст. 135 Закону № 1402-VІІІ).

Частинами 2, 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Отже, Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплюються правові положення щодо способу визначення розміру суддівської винагороди, а саме встановлення розміру винагороди законом про судоустрій.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом встановлено, що позивачем подано до пенсійного органу заяву про перерахунок та довідки №04-49/356 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2021), довідки №04-49/357 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2022 ), довідки №04-49/358 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2023), довідки №04-49/359 від 24.07.2024 (станом на 01.01.2024).

Оспорюваним рішенням ГУ ПФУ Закарпатській області від 15 серпня 2024 року № 204750007343 позивачу відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у зв`язку з тим, що статтею 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-IХ «Про державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн., тобто на рівні 2020 року. Отже, зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01.01.2024 не відбулося.

Колегія суддів зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Статтею 7 Закону України № 1928-IX установлено з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2393 гривні, працездатних осіб - 2481 гривня.

Статтею 7 Закону України № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, працездатних осіб - 2684 гривні.

Статтею 7 Закону України № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, працездатних осіб - 3028 гривень.

Відповідно до ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 року №966-XIV Про прожитковий мінімум (далі по тексту - Закон №966-XIV).

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст. 1 Закону №966-XIV).

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Приписами ст.4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Закони України про державний бюджет на відповідний рік не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, у зв`язку з чим при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідок ТУ ДСА України в Харківській області, а саме: №04-49/356 від 24.07.2024, №04-49/357 від 24.07.2024, №04-49/358 від 24.07.2024, №04-49/359 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично виплачених сум, відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25. У вказаній постанові Верховний Суд відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:

- у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

- для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

У вказаній постанові зазначено, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого в даному випадку встановлено на 01.01.2025 (3028,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), є протиправним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №580/2522/24, від 13.11.2024 року у справі №200/1707/24, від 20.02.2025 року у справі №420/3716/24.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів вважає, що в даному випадку застосування відповідачем розрахункової величини, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), є протиправним.

2. Щодо строків позовної давності, визначених ст.122 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів вважає помилковими, оскільки з вимогою про перерахунок щомісячного утримання судді у відставці на підставі довідки №04-49/356 від 24.07.2024, довідки №04-49/357 від 24.07.2024, довідки №04-49/358 від 24.07.2024, довідки №04-49/359 від 24.07.2024, позивач звернувся до суду 07.10.2024, тобто з дотриманням шестимісячного строку звернення, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.

3. Щодо посилання відповідача 1 на те, що суд І інстанції, задовольняючи позовні вимоги, безпідставно поклав зобов`язання на відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, чим порушив норми процесуального права, що призвело до винесення незаконного рішення.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Закарпатській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 15 серпня 2024 року № 204750007343 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 08.08.2024.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22 належним відповідачем у частині позовних вимог зобов`язального характеру в частині, що стосуються здійснення перерахунку пенсії, є саме ГУ ПФУ в Запорізькі області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці.

4. Щодо посилання відповідача на те, що правовідносини щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій належать до виключної компетенції та дискреційних повноважень Пенсійного фонду України, суд при здійсненні захисту прав та свобод особи, не може перебирати на себе функції даного органу державної влади та втручатися з делеговані йому повноваження колегія суддів зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.

Таким чином, суд не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку сум компенсації, та на свій розсуд зобов`язати відповідача нарахувати суму компенсації в конкретному розмірі.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, погоджує викладений в оскаржуваному рішенні висновок, що правильним та достатнім є обраний судом першої інстанції спосіб відновлення порушеного права ОСОБА_1 шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15 серпня 2024 року № 204750007343 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 08.08.2024 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 50% від суддівської винагороди судді, визначеної у довідках ТУ ДСА України в Харківській області, а саме: Довідці №04-49/356 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2021, Довідці №04-49/357 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2022, Довідці №04-49/358 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2023, Довідці №04-49/359 від 24.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі № 520/28086/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова