Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №520/24896/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 р. Справа № 520/24896/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О.) у справі №520/24896/25

за позовом Національного університету цивільного захисту України

до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Національний університет цивільного захисту України (далі по тексту - НУЦЗ України, позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вельган О.В. про накладання штрафу у розмірі 5100,00 грн. від 28.08.2025 у виконавчому провадженні № 78809736.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 повернуто позивачу позовну заяву.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, просив скасувати таку ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що представництво інтересів може здійснювати адвокат як представник або керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва.

Зазначає, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру Зінник К.Г. уповноважено: вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (Діє виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво НУЦЗ України з правом посвідчення копій документів щодо повноважень без права відмови відкликання апеляційних, касаційних скарг) - представник.

Відтак, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність повноважень у Зінник К.Г. на звернення до суду з позовом.

Відповідач не подав відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.5 ст.5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Отже, ст.55 КАС України передбачає дві форми участі сторін в адміністративній справі, а саме: участь через представника (представництво) і особисту участь (самопредставництво).

Зокрема, ч.3 ст.55 КАС України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Таким чином, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб`єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2020 у справі №9901/39/20 звернула увагу на те, що з урахуванням положень ст.55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб–підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі по тексту - Закон №755-IV) частиною першою статті 7 якого передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація базується на принципах, зокрема, обов`язковості, публічності, об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі (ст.4 Закону №755-IV).

Згідно з п.13 ч.2 ст.9 Закону №755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Частина перша статті 10 Закону №755-IV передбачає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже, у разі, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Наведене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 20.11.2024 у справі №910/16580/23.

Таким чином, за наявності інформації щодо такої особи в Реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження іншими документами, зокрема, статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.01.2025 у справі №160/29738/23.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, керуючись приписами п.3 ч.4 ст.169 КАС України, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що особа, яка підписала позовну заяву - Зінник К.Г. є адвокатом або особою, яка уповноважена діяти від імені позивача в порядку самопредставництва юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі висновки суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, від імені позивача позовну заяву підписано і подано до суду представником позивача Зінник К.Г., яка додала до вказаної заяви копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зі змісту вказаного витягу вбачається, що Зінник К.Г. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у т.ч. підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво НУЦЗ України з правом посвідчення копій документів щодо повноважень без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних скарг) - представник.

Отже, наведений вище витяг є належним доказом того, що Зінник К.Г. є особою, уповноваженою вчиняти дії від імені юридичної особи - НУЦЗ України, у т.ч. підписувати позовні заяви, в порядку самопредставництва.

Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у ч. 1 ст.2 КАС України.

Відтак, за наявності сумніву у суду щодо повноважень підписанта позовної заяви (в порядку самопредставництва) він не позбавлений був процесуальної можливості пересвідчитись у наявності такого права, зокрема, скориставшись безкоштовним онлайн доступом до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та запропонувати заявнику надати додаткові документи на підтвердження таких повноважень у порядку, встановленому ст.169 КАС України, однак судом таких дій не вчинено.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що позовну заяву підписано особою, яка не має її права підписувати, та, як наслідок, щодо наявності правових підстав відповідно до п.3 ч.4 ст.169 КАС України для повернення позовної заяви НУЦЗ України.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У такий спосіб здійснюється “право на суд”, яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати “вирішення” спору судом (рішення у справі “Кутіч проти Хорватії”).

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має “застосовуватися на практиці і бути ефективним” (рішення у справі “Белле проти Франції”). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа “повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права” (рішення у справах “Белле проти Франції” та “Нун`єш Діаш проти Португалії”).

У рішеннях від 13.01.2000 у справі “Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії” та від 28.10.1998 у справі “Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії” Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п.1 ст.6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є необґрунтованим, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції на підставі ст.320 КАС України підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 312, 315, 317, 320, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі №520/24896/25 скасувати.

Адміністративну справу №520/24896/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова