Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №520/19642/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 р. Справа № 520/19642/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 31.10.25 по справі № 520/19642/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДМС України в Харківській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду громадянки Ірану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління ДМС України в Харківській області прийняти заяву громадянки Ірану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за час перебування в Україні у позивача виникли додаткові підстави для звернення із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а саме: позивач не тільки змінила віросповідання на християнство, а й є жінкою, яка публічно зняла хіджаб та відмовилась його носити. У зв`язку з цим, позивач має обґрунтовані побоювання, що у разі повернення до Ірану, її життю та безпеці загрожує реальна небезпека – від ув`язнення та побиття батогом до смертної кари.

31 березня 2025 року позивач звернулась за захистом до Відділу ДМС в м. Харкові, з метою подання заяви про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Однак, її документи не прийняли, письмової відмови або повідомлення чому саме її заяву не приймають не надали, проте направили її подати заяву через канцелярію Головного Управління ДМС України в Харківській області.

В той же день позивач подала документи через канцелярію Головного Управління ДМС України в Харківській області. 01 травня 2025 року позивач засобами поштового зв`язку отримала відповідь від відповідача стосовно розгляду її заяви. У відповіді відповідача зазначено, що ним розглянуто звернення позивача щодо наміру бути визнаною біженцем в Україні, в порядку Закону України "Про звернення громадян" та зазначено порядок звернення із заявою про надання особі статусу біженця.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до пункту 2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Крім того, згідно пункту 2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідачем не вчинено дії, які передбачені Законом, під час звернення апелянта до відповідача з відповідною заявою, чим допущено протиправну бездіяльність.

Матеріали справи не містять ані рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивача.

Таким чином, бездіяльність відповідача призводить до надмірного формалізму, що є порушенням закріпленого в Конституції України принципу верховенства права.

Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Позивач надала до суду додаткові пояснення, в яких просила врахувати теперішню загострену ситуацію в країні її походження.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що Громадянка Ірану ОСОБА_1 прибула до України у 2016 році з метою навчання та перетнула кордон з Україною 07.12.2016.

За клопотанням Харківського національного університету повітряних сил імені І.Кожедуба (з подальшим переведенням до Харківського національного медичного університету) заявниця документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 (орган видачі - 6301, підстава видачі - 04/12), від 13.12.2016 строком дії до 11.12.2020.

25 липня 2019 року рішенням ГУ ДМС у Харківській області вищезазначену посвідку було скасовано на підставі наказу про відрахування з ВНЗ №395-с від 08.07.2019 (підстава - невиконання навчального плану).

10 вересня 2019 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МХК №001830 у зв`язку з порушенням правил перебування в Україні, а саме проживання без документів на право проживання в Україні, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначила, що на даний момент вона не може та не бажає повернутися до країни походження - Ісламської Республіки Іран, оскільки для неї існує загроза життю через побоювання стати жертвою переслідувань з боку державної влади Ірану, а саме через зміну свого віросповідання на християнство.

За результатами розгляду справи №2021КН0081 громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , яка 07.10.2021 звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноваженою особою ГУ ДМС України в Харківській області зроблено висновок від 14.09.2023 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно з Висновком ДМС України від 05.10.2023 по справі №2021КН0081 за результатами розгляду матеріалів особової справи громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка надійшла від ГУДМС в Харківській області для прийняття остаточного рішення встановлено, що підготовка та формування матеріалів вказаної особової справи відповідає вимогам чинного законодавства про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту. ДМС погоджується з висновком ГУДМС в Харківській області щодо відсутності в обставинах справи заявниці умов кваліфікувати її як біженця, чи особу, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на викладене у висновках, враховуючи інформацію по країні походження, підтримуючи висновок ГУДМС в Харківській області, відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 6 Закону у повноважена особа ДМС України дійшла висновку про прийняття рішення про відмову громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону, відсутні.

05 жовтня 2023 року на підставі вказаного висновку, за результатами розгляду особової справи №2021КН0081 громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 . ДМС України прийнято рішення №167-23 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

Вважаючи рішення ДМС України від 05.10.2023 №167-23 протиправним, позивач звернулась до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №520/31056/23, яке набрало законної сили від 27.05.2024 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вважаючи, що у позивача виникли додаткові підстави для звернення із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту 31.03.2025 року позивач повторно звернулась до Державної міграційної служби з заявою про визнання її біженцем, або потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області листом №6301.8-6770/63.2-25 від 25.04.2025 року повідомило, що 07.10.2021 вона вперше звернулися до ГУ ДМС у Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій повідомили про зміну релігійних поглядів з ісламу на християнство, небажання носити хіджаб, жити вільно та мати свої права тощо, у зв`язку з чим їй загрожують переслідування та утиски в країні громадянської належності. Всебічно вивчивши та оцінивши документи та матеріали, підготовлені під час розгляду поданої заяви, Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, правомірність якого, у свою чергу, підтверджено судами всіх інстанцій в адміністративній справі № 520/31056/23.

Вказано, що оскільки умови, наведені нею у поточній заяві в обґрунтування звернення за міжнародним захистом тотожні тим, що зазначені у заяві від 07.10.2021, є підстави вважати, що позивач зловживає процедурою визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з метою легалізації положення в Україні.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернулась до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх необгрунтованості.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з ч.ч. 1 і 2 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 зазначеного Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI .

Так, зі змісту ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI вбачається, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Частиною 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI встановлено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.

Відповідно до п.2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Системний аналіз означених норм дає підстави для висновку про наявність в осіб, які не є громадянами України, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за наявності підстав, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI.

Водночас, положеннями Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI визначено такі етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI);

- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (ст. ст. 7, 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI);

- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. ст. 9, 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI).

Статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.

На даному етапі, згідно частини шостої статті 8 зазначеного Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі №120/192/20-а, яка в силу ч.5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування при розгляді даної справи.

Водночас, безпосередній розгляд документів (визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу) згідно з поданою заявою передбачається вже після вирішення питання щодо вирішення відповідачем питання щодо попереднього (формального) розгляду заяви та прийняття відповідного рішення про прийняття/відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, спір у цій справі виник у зв`язку з оскарженням позивачем бездіяльності відповідача, яка полягала у неприйнятті щодо заяви позивача жодного з рішень, які відповідач зобов`язаний прийняти.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Ірану.

Прибула на територію України у 2016 році з метою навчання та перетнула кордон з Україною 07.12.2016. В подальшому документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні серя НОМЕР_1 від 13.12.2016 строком дії до 11.12.2020.

25 липня 2019 року рішенням ГУ ДМС у Харківській області вищезазначену посвідку скасовано на підставі наказу про відрахування з ВНЗ №395-с від 08.07.2019 (підстава - невиконання навчального плану).

10 вересня 2019 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МХК №001830 у зв`язку з порушенням правил перебування в Україні, а саме проживання без документів на право проживання в Україні, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначила, що на даний момент вона не може та не бажає повернутися до країни походження - Ісламської Республіки Іран, оскільки для неї існує загроза життю через побоювання стати жертвою переслідувань з боку державної влади Ірану, а саме через зміну свого віросповідання на християнство.

05 жовтня 2023 року на підставі вказаного висновку, за результатами розгляду особової справи №2021КН0081 громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 . ДМС України прийнято рішення №167-23 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

Вважаючи рішення ДМС України від 05.10.2023 №167-23 протиправним, позивач звернулась до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №520/31056/23, яке набрало законної сили від 27.05.2024 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вважаючи, що у позивача виникли додаткові підстави для звернення із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту 31.03.2025 року позивач повторно звернулась до Державної міграційної служби з заявою про визнання її біженцем, або потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області листом №6301.8-6770/63.2-25 від 25.04.2025 року повідомило, що 07.10.2021 вона вперше звернулися до ГУ ДМС у Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій повідомили про зміну релігійних поглядів з ісламу на християнство, небажання носити хіджаб, жити вільно та мати свої права тощо, у зв`язку з чим їй загрожують переслідування та утиски в країні громадянської належності. Всебічно вивчивши та оцінивши документи та матеріали, підготовлені під час розгляду поданої заяви, Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, правомірність якого, у свою чергу, підтверджено судами всіх інстанцій в адміністративній справі № 520/31056/23.

Вказано, що оскільки умови, наведені нею у поточній заяві в обґрунтування звернення за міжнародним захистом тотожні тим, що зазначені у заяві від 07.10.2021, є підстави вважати, що позивач зловживає процедурою визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з метою легалізації положення в Україні.

Таким чином, розгляд заяви позивача про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснено в порядку Закону України "Про звернення громадян".

З приводу зазначеного відповідачем у листі №6301.8-6770/63.2-25 від 25.04.2025, що позивач звертаючись із заявою 07.10.2021 посилалась не тільки на зміну релігійних поглядів з ісламу на християнство, а й на небажання носити хіджаб, а тому звертаючись із заявою від 31.03.2025 в неї, на думку, відповідача не з`явилось нових підстав для звернення і вони є тотожними, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/31056/23, яке набрало законної сили, колегія суддів зазначила, що "07.10.2021 ОСОБА_1 звернулась до міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначила, що на даний момент вона не може та не бажає повернутися до країни походження - Ісламської Республіки Іран, оскільки для неї існує загроза життю через побоювання стати жертвою переслідувань з боку державної влади Ірану, а саме через зміну свого віросповідання на християнство.

Згідно з протоколами №2021КН0081 від 13.10.2021, 28.12.2021 та 25.05.2023, дослідженими судом під час розгляду справи, ГУ ДМС України в Харківській області проведено співбесіди з громадянкою Ірану ОСОБА_1 , в ході якої остання повідомила про зміну віросповідання та побоювання через це за своє життя та здоров`я в країні походження Іран.".

Колегія суддів наголошує, що звертаючись до відповідача із заявою 31.03.2025 позивач зазначила, що вона не тільки змінила віросповідання на християнство, а й є жінкою, яка публічно зняла хіджаб та відмовилась його носити, тобто ОСОБА_1 зверунлась за інших підстав ніж зазначені в першій заяві від 07.10.2021.

Водночас, чинним законодавством визначено наступні варіанти поведінки суб`єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.

При цьому, після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону № 3671-VI, заявник має право оскаржити таке рішення до ДМС України, а також до суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що територіальним органом ДМС вчинено протиправні дії щодо розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку Закону України "Про звернення громадян", оскільки відповідач, враховуючи вимоги Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил № 649, мав прийняти рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо правомірності дій відповідача щодо розгляду заяви позивача в порядку Закону України "Про звернення громадян".

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти заяву громадянки Ірану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" керуючись зазначеними положеннями Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", судам слід ураховувати, що стаття 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 "Невислання біженців"), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 "Заборона катування").

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наведених обставин, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправні дії відповідача щодо розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку Закону України "Про звернення громадян", колегія суддів доходить висновку, що належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил № 649.

При цьому, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління ДМС України в Харківській області щодо неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов`язання відповідача прийняти заяву, не підлягають задоволенню, з огляду на їх передчасність, оскільки відповідно до положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил № 649 заява приймається або у прийнятті такої заяви відмовляється відповідним рішенням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проте, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом таке рішення відповідачем не приймалося.

Судом не надається в межах даної справи оцінка викладеним у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам, оскільки розгляд поданих позивачем до відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволенні адміністративного позову підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1, п. 4 ст. 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі №520/19642/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 по справі № 520/19642/25 - скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління ДМС України в Харківській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку Закону України "Про звернення громадян".

Зобов`язати Головне управління ДМС України в Харківській області повторно розглянути заяву громадянки Ірану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді З.Г. Подобайло В.Б. Русанова