Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №620/1239/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2026 року Чернігів Справа № 620/1239/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 19.11.2021 в сумі 251609,63 грн з урахуванням дати розрахунку 11.10.2024 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні має право на виплату компенсації втрати частини доходів.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що вимога позивача нарахувати та виплатити йому компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення є цілком не обґрунтованою та безпідставною.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 620/234/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117413494) адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено у повному обсязі, визнано протиправними дії військової частини щодо нездійснення перерахунку раніше виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення січень 2008 року та з 01.03.2018 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року з урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 19.11.2021 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року з урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного від 04.03.2024 у справі № 620/234/24 позивачу проведено 11.11.2024 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 251609,63 грн (а.с. 20-25).

Позивач, вважаючи, що має право на виплату компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Стаття 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 14.05.2019 у справі № 487/6312/16-а, які відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковими для врахування судом при вирішенні даної справи.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що первинною умовою нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є наявність вини відповідача.

Як вже було встановлено судом, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 620/234/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117413494) адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено у повному обсязі, визнано протиправними дії військової частини щодо нездійснення перерахунку раніше виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення січень 2008 року та з 01.03.2018 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року з урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 19.11.2021 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року з урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Таким чином, несвоєчасне нарахування грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірними діями військової частини НОМЕР_1 , що встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 620/234/24, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати.

При цьому, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні по справі «Стреч проти Сполученого Королівства» («Stretch - United Kingdom» № 44277/98), в якому Суд, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Крім того, у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02) Європейський суд з прав людини надав тлумачення поняттю «майно» саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якого таке поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». При цьому, Суд зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, яке нараховано та виплачено згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 620/234/24; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, яке нараховано та виплачено згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 620/234/24, за весь час такої затримки.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, згідно частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 р. N 1-р/2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Водночас, частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, враховуючи вищевикладене, зважаючи, що на час звернення до суду позивач проходить військову службу, строк звернення до суду з даним позовом не є пропущеним.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, яке нараховано та виплачено згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 620/234/24.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, яке нараховано та виплачено згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 620/234/24, за весь час такої затримки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.04.2026.

Суддя Наталія БАРГАМІНА