Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №620/1130/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2026 року м.Чернігів Справа № 620/1130/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Клопота С.Л.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області та просить наступне.

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.01.2026 року №253450004248 про відмову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за вислугою років.

2. Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, призначити з 08.01.2026 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу періоди навчання з 01.01.1992 року по 21.06.1994 року.

Ухвалою судді від 04.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

Представник відповідача у встановлений ухвалою суду строк подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.

ОСОБА_1 08.01.2026 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

В подальшому обробка заяви пройшла за принципом екстериторіальності відповідно до підпункту 2 пункту 4.2 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22- 1.

Тобто за принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано Франківській області та додано до електронної пенсійної справи.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №253450004248 від 16.01.2026 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного спеціального стажу роботи на посадах які дають право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017.

Крім цього не було зараховано до стажу період навчання з 01.01.1992 року по 21.06.1994 рік, на території російської федерації.

Не погодившись з цим, позивачка звернулася до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

З поданих суду доказів убачається, що відповідно до рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 16.01.2026 року, станом на 11.10.2017 року стаж позивачки становить 23 роки 1 місяць 19 днів.

Натомість на дату звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за вислугою років її спеціальний стаж становить 31 рік 1 місяць та 27 днів.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 2 Закону №1788-ХІ встановлено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до ст.51 Закону №1788-ХІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно зі ст. 52 Закону №1788-Х1 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.

Згідно з пунктом 2-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52. 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІ (у редакції до 1.04.2015 року), працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності 1.04.2015 року, пункт «е» етапі 55 Закону №213-VIII викладено у наступній редакції: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема:

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років;

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року №2- р/2019 положення, зокрема, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами №213-VII1. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Конституційний Суд України в даному рішенні, серед іншого, зазначив, що на його думку, внесення змін Законом №213-УІІІдо оспорюваних положень Закону №1788- XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІ1 зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Також Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Отже, з 04.06.2019 року положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ слід застосовувати у редакції, що діяла до 1.04.2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відмова пенсійного органу у призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ обґрунтована відсутністю необхідного станом на 11.10.2017 року спеціального стажу роботи 26 років і 6 місяців.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку та Законом № 1058-IV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017 року.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч.З ст. 22 Конституції України).

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017).

Відтак, обмеження пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058- IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від З листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №2-р/2019, а не Закону №1058-IV».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 6 листопада 2023 року при розгляді справи №240/24/21.

Таким чином, право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону Леї788-ХІІ, мають особи, які станом на момент звернення до пенсійного органу мають спеціальний стаж роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, про що також правильно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 62 Закону України від 5.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, на день звернення 08.01.2026 позивачки до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення за вислугою років її спеціальний стаж становив 31 рік 1 місяць 27 днів, а тому у відповідача були відсутні підстави для винесення рішення про відмову у призначенні пенсії з даних підстав.

Щодо не зарахування до спеціального стажу періоду навчання позивачки к російській федерації, суд зазначає наступне.

З доданого до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області від 16.01.2026, розрахунку страхового стажу вбачається, що до спеціального стажу позивача не включено період навчання з 01.01.1992 року по 21.06.1994 року, оскільки освіта отримана на території російської федерації.

Відповідно до 4.1 ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувана освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Перерва між днем закінчення навчання позивача у закладі професійної освіти і днем зарахування його на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Відповідно до ч.І ст. 43 Закону України «Про освіту» №1060-ХІІ вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Так, згідно диплому про вищу освіту № СТ №681231 Новозибківського педагогічного училища Брянської області, ОСОБА_2 у період з 01.01.1992 року по 21.06.1994 року отримала вищу освіту за спеціальністю « викладач початкових класів».

Посилання відповідача у рішенні на не зарахування періоду навчання до стажу, з причин отримання на території російської федерації є безпідставним.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992).

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи (навчання) позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу та призначення позивачу пенсії.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами- учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий с таж.

Отже, Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при призначенні пенсії, а також заробіток за відповідний період, який підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Таким чином, позивачкою подано документи для підтвердження стажу її роботи на території іншої держави - російської федерації, тому такий стаж підлягає визнанню на території України.

При цьому, доводи відповідача щодо не можливості зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи (навчання) в Російській Федерації огляду на те, що Російська Федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є не обгрунтованими, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

Згідно з розділом 1 Переліку №909 що в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах посадами, робо га на яких дає право на пенсію за вислугу років, є: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги- організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Таким чином, необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII є наявність спеціального стажу роботи на посадах, що передбачають право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується Постановою №909.

Як зазначалось вище, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №2-р/2019, а не п.21 Прикінцевих положень Закону №1058-IV на яке відповідач посилається у своєму рішенні №253450004248.

Згідно висновків Верховного Суду у постанові Верховного Суду у справі №500/1216/23 від 08 лютого 2024 року дії зобов`язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, 76018) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.01.2026 року №253450004248 про відмову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за вислугою років.

Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, призначити з 08.01.2026 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу періоди навчання з 01.01.1992 року по 21.06.1994 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 03 квітня 2026 року.

Суддя Сергій КЛОПОТ