Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №240/12682/24 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Житомир справа №240/12682/24

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, які полягають у прийнятті рішення від 23.04.2024 №063950005828 про відмову в призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та незарахуванні до страхового стажу періодів її роботи з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 17.12.2001 по 15.04.2002, з 20.05.2003 по 15.11.2003;

- скасувати незаконне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.04.2024 №063950005828, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та відповідно до якого не зараховано до її страхового стажу періоди роботи з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 17.12.2001 по 15.04.2002, з 20.05.2003 по 15.11.2003;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати їй до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди її роботи: з 01.01.1997 по 31.12.1997 включно - дояркою в колективному сільськогосподарському підприємстві "Кутузовське"; з 17.12.2001 по 15.04.2002 включно - опалювачем Володарсько-Волинської музичної школи Житомирської області; з 20.05.2003 по 15.11.2003 включно перебування на обліку в Володарсько-Волинському районному центрі зайнятості;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію за віком відповідно до положень ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком, а саме з 15.04.2024.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що після досягнення пенсійного віку вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.04.2024 №063950005828 їй було відмовлено в призначені пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стражу в розмірі 31 рік. За наслідками розгляду поданих нею документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області встановило, що її страховий стаж становить лише 29 років 02 місяці 27 днів. При цьому, до страхового стажу відповідач не зарахував періоди її роботи з 01.01.1997 по 31.12.1997 дояркою в колективному сільськогосподарському підприємстві "Кутузовське", з 17.12.2001 по 15.04.2002 опалювачем Володарсько-Волинської музичної школи Житомирської області, а також період з 20.05.2003 по 15.11.2003, коли вона перебувала на обліку в Володарсько-Волинському районному центрі зайнятості. Позивач вважає такі дії протиправними, адже вказані періоди її роботи підтверджуються відомостями, зазначеними в трудовій книжці, а тому мають бути зараховані до страхового стажу. З огляду на зазначене, для захисту свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/12682/24 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію управління вказало, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року мають особи при наявності страхового стажу не менше 31 рік. При цьому, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Так, до страхового стажу позивачки були враховані всі періоди її роботи згідно наданих документів, а період з 01.07.2000 обчислено згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Однак, загальний страховий стаж позивача склав 29 років 02 місяці 27 днів, що є недостатнім для призначення їй пенсії. У зв`язку із цим Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вважає, що прийняте ним рішення від 23.04.2024 №063950005828 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії є правомірним, а тому просить відмовити їй в задоволенні позову.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також подало до суду відзив на позовну заяву. На обґрунтування своєї правової позиції Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у відзиві вказало, що 15.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та прийняло рішення від 23.04.2024 №063950005828, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії через відсутність у неї необхідного страхового стажу. Натомість Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лише повідомило позивача про прийняте рішення, шляхом направлення їй листа від 23.04.2024 №0600-0219-8/49782. Враховуючи вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зауважило, що не приймало рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії, а відтак не вчиняло дій, які б могли порушувати її право на належне пенсійне забезпечення.

Крім того, у відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказало, що вважає прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішення від 23.04.2024 №063950005828 правомірним та зауважило, що підтверджений належними документами страховий стаж позивачки становить лише 29 років 02 місяці 27 днів, що є недостатнім для призначення їй пенсії за віком. При цьому, період трудової діяльності з 01.01.2002 по 15.04.2002 не було зараховано до страхового стажу через відсутність інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу, період отримання матеріальної допомоги в центрі зайнятості з 20.05.2003 по 15.11.2003 не зараховано до стажу, так як це не передбачено статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статтею 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а період роботи з 01.01.1997 по 31.12.1997 не зараховано оскільки в наданій уточнюючій довідці від 21.02.2022 №74 відсутня інформація про трудову участь за даний період. Враховуючи вказані обставини, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 15.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1), за принципом екстериторіальності вищезазначену заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення від 23.04.2024 №063950005828, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 31 рік.

За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 02 місяці 27 днів.

При цьому, із наявного у матеріалах справи розрахунку стажу "Форма РС-право" вбачається, що до страхового стажу позивачки не були зараховані: періоди її роботи дояркою в колективному сільськогосподарському підприємстві "Кутузовське" з 01.01.1997 по 31.12.1997; період її роботи опалювачем у Володарсько-Волинській музичній школі Житомирської області з 17.12.2001 по 15.04.2002; та період її перебування на обліку в Володарсько-Волинському районному центрі зайнятості з 20.05.2003 по 15.11.2003.

Періоди роботи ОСОБА_1 в колективному сільськогосподарському підприємстві "Кутузовське" з 01.01.1997 по 31.12.1997 не був зарахований до страхового стажу через відсутність в уточнюючій довідці від 21.02.2022 №74 інформації про трудову участь в колективному господарстві за вказаний період.

Періоди роботи ОСОБА_1 опалювачем у Володарсько-Волинській музичній школі Житомирської області з 17.12.2001 по 15.04.2002 не був зарахований до страхового стажу через відсутність інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Періоди отримання ОСОБА_1 матеріальної допомоги в центрі зайнятості з 20.05.2003 по 15.11.2003 не був зарахований до страхового стажу через те, що таке зарахування не передбачено нормами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач вважає, що вищезазначені періоди її роботи з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 17.12.2001 по 15.04.2002 та з 20.05.2003 по 15.11.2003 безпідставно не були зараховані до її страхового стажу, а відтак, прийняте рішення від 23.04.2024 №063950005828 про відмову у призначенні їй пенсії за віком, обґрунтоване відсутністю у необхідного стажу, вона вважає протиправним. У зв`язку з цим, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

При цьому, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії (Кс), визначається за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 % х 12), де: См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.

Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України у зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 04.05.1998 №401/98 "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування".

На виконання вказаного Указу від 04.05.1998 №401/98 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794, якою затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Крім того, в пункті 2 цієї постанови Уряд зобов`язав Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була впроваджена в Україні з 01 жовтня 1998 року.

Однак, 16.11.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1498, якою доповнив постанову від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" пунктом 3 наступного змісту:

«Установити, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку».

Відтак, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.07.2000 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.07.2000 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування відповідних періодів роботи, набутих до 01.07.2000, до страхового стажу особи при призначенні пенсії, а у разі відсутності таких записів або їх неповноти трудовий стаж має встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. При цьому, уточнюючі довідки подаються виключно у випадках, відсутності трудової книжки або відсутності необхідних записів в ній, наявності неправильних або неточних записів.

Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 23.04.2024 №063950005828 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" стала відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 31 рік. За підрахунками Головного управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області страховий стаж позивача становить лише 29 років 02 місяці 27 днів. При цьому, до її страхового стажу не були зараховані: період роботи дояркою в колективному сільськогосподарському підприємстві "Кутузовське" з 01.01.1997 по 31.12.1997; період роботи опалювачем у Володарсько-Волинській музичній школі Житомирської області з 17.12.2001 по 15.04.2002; та період перебування на обліку в Володарсько-Волинському районному центрі зайнятості з 20.05.2003 по 15.11.2003.

Надаючи оцінку правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування до стажу позивачки періоду її роботи дояркою в колективному сільськогосподарському підприємстві "Кутузовське" з 01.01.1997 по 31.12.1997, суд зазначає наступне.

Підставою для не зарахування вказаного періоду до страхового стажу була відсутність в уточнюючій довідці від 21.02.2022 №74, виданій Архівною установою Хорошівської селищної ради, інформації про трудову участь позивачки в колективному господарстві за вказаний період.

Частиною 1 статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що робота, виконувана на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, зараховується до стажу.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Таким чином, для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Таким чином, інформація про встановлені та вироблені мінімуми трудової участі в колгоспі підлягає встановленню під час вирішення питання щодо наявності підстав для зарахування періодів роботи особи в такому колгоспі до її страхового стажу.

Як вже зазначалось судом, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, які є чинними на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (пункт 13 Постанови № 310).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 від 05.04.1983, видану на ім`я ОСОБА_1 , суд встановив, що в ній містяться записи, які підтверджують, що:

- в період з 01.04.1983 по 06.11.1992 - позивач була членом колгоспу ім. Кутузова (смт. Володарськ-Волинськ);

- в період з 06.11.1992 по 18.01.2000 - позивач була членом колективного сільськогосподарського підприємства "Кутузівське";

- в період з 18.01.2000 по 12.12.2000 - позивач була членом СВК "Кутузівський".

Однак, на сторінках 18-21 розділу "Трудова участь в колективному господарстві" вказаної трудової книжки колгоспника відсутні відомості про прийнятий в КСП "Кутузівське" у 1997 році мінімум трудової участі, як і відсутня інформація про виконання ОСОБА_1 вказаного мінімуму.

Таким чином, в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 05.04.1983 відсутня інформація, що є необхідною для вирішення питання про зарахування періоду її роботи в 1997 року в КСП "Кутузівське", а тому, з огляду на положення пункту 3 Порядку №637, має підтверджуватися відповідною уточнюючою довідкою.

Матеріалами справи підтверджується, що для зарахування періоду роботи в КСП "Кутузівське" позивач надавала пенсійному органу архівну довідку від 21.02.2022 №74, видану Архівною установою Хорошівської селищної ради.

Разом з тим, дослідивши інформацію, вказану в цій довідці, суд встановив, що відомостей про прийнятий в КСП "Кутузівське" у 1997 році мінімум трудової участі та відомостей про виконання ОСОБА_1 у 1997 році такого мінімуму, зазначена довідка не містить.

Жодних інших документів, які б містили інформацію про виконання ОСОБА_1 у 1997 році мінімуму трудової участі в КСП "Кутузівське" позивач до заяви про призначення пенсії не додавала.

Враховуючи правові норми частини 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" суд приходить до висновку, що відсутність інформації про виконання позивачкою у 1997 році мінімуму трудової участі в КСП "Кутузівське" унеможливлює зарахування періоду її роботи дояркою у вказаному колективному сільськогосподарському підприємстві з 01.01.1997 по 31.12.1997 до її страхового стажу.

З огляду на зазначене дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи в КСП "Кутузівське" з 01.01.1997 по 31.12.1997 є правомірними.

Надаючи правову оцінку діям Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування до стажу позивачки періоду її роботи опалювачем у Володарсько-Волинській музичній школі Житомирської області з 17.12.2001 по 15.04.2002, суд зазначає наступне.

Підставою для не зарахування вказаного періоду до страхового стажу була відсутність інформації про нього в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Як зазначалось вище, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із статтею 20 Закону №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Законом №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

У постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд сформулював висновок, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

З урахуванням зазначеного вище правового регулювання та висновків Верховного Суду суд зазначає, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про сплату страхових внесків за період роботи ОСОБА_1 опалювачем у Володарсько-Волинській музичній школі Житомирської області з 17.12.2001 по 15.04.2002, не може бути підставою для не зарахування вказаного періоду до її страхового стажу, з огляду на те, що цей період підтверджується відповідними записами в її трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.04.1983, а невиконанням підприємством-страхувальником обов`язку зі сплати внесків не спростовує самого факту виконання позивачем її трудових обов`язків.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 17.12.2001 по 15.04.2002 до її страхового стажу є протиправними.

Надаючи правову оцінку діям Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування до стажу позивачки періоду отримання ОСОБА_1 матеріальної допомоги в центрі зайнятості з 20.05.2003 по 15.11.2003, суд зазначає наступне.

Записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.04.1983 підтверджується, що в період з 20.05.2003 по 15.11.2003 ОСОБА_1 отримувала матеріальну допомогу по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування на випадок безробіття".

Абзацом 4 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на момент звернення позивачки за призначенням пенсії) передбачено, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як вже зазначалось судом, до набрання чинності Законом №1058-IV діяв Закон України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Суд також враховує, що приписами пункту "ж" частини першої статті 4 Закону України від 01 березня 1991 року №803-XII "Про зайнятість населення" (далі - Закон №803-XII, чинного на час отримання позивачкою матеріальної допомоги по безробіттю) було встановлено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні включення періоду одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу.

З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець розмежовує поняття допомога по безробіттю та матеріальна допомога по безробіттю, однак гарантує включення періодів отримання обох видів цих виплат до трудового стажу.

Відповідно до статті 7 Закону України від 02.03.2000 №1533-III "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон №1533-III, в редакції, яка діяла на час отримання позивачкою матеріальної допомоги по безробіттю) було передбачено такі види забезпечення за цим Законом:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Частиною 1 статті 22 Закону №1533-III було передбачено, що застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років (ч. 4 ст. 22 Закону №1533-III).

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону №1533-III застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.

Статтею 28 Закону №1533-III було визначено, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом. Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

В подальшому, Законом України від 25.03.2005 №2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" частину 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено абзацом такого змісту:

"Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу".

Зазначеним законом також було виключено із Закону №1533-III абзац 5 частини 1 статті 7 та статтю 28, тобто всі норми, які регулювали виплату саме матеріальної допомоги по безробіттю.

Однак суд зауважує, що на момент отримання ОСОБА_1 матеріальної допомоги по безробіттю (з 20.05.2023 по 15.11.2003) правові норми пункту "ж" частини 1 статті 4 Закону №803-XII, передбачали зарахування періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи.

Крім того, пункт "а" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII також передбачає зарахування до стажу роботи періоду одержання допомоги по безробіттю, не встановлюючи при цьому винятків щодо видів такої допомоги.

З огляду на вказане правове регулювання суд приходить до висновку, що період отримання ОСОБА_1 матеріальної допомоги по безробіттю з 20.05.2023 по 15.11.2003 підлягає зарахуванню до її страхового стажу, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не цього періоду до страхового стажу позивачки є протиправними.

У сукупності вказані обставини щодо безпідставного не зарахуванням пенсійним органом до страхового стажу позивача періодів її роботи з 17.12.2001 по 15.04.2002 та з 20.05.2003 по 15.11.2003, свідчать також і про протиправність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішення від 23.04.2024 №063950005828 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком через відсутність у неї необхідного страхового стажу. У зв`язку з цим, вказане рішення від 23.04.2024 №063950005828 підлягає скасуванню.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд виходить з наступного, що може зобов`язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особа має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Таким чином, наявність у особи страхового стажу не менше 31 року є обов`язковою умовою для виникнення у неї права на призначення пенсії за віком.

Матеріалами справи підтверджується, що страховий стаж ОСОБА_1 , який визнається та був зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області при розгляді її заяви про призначення пенсії, становить 29 років 02 місяці 27 днів.

Крім того, під час розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи з 17.12.2001 по 15.04.2002 та з 20.05.2003 по 15.11.2003.

Суд зауважує, що в даному випадку, питання підрахунку страхового стажу позивача (з урахуванням періодів з 17.12.2001 по 15.04.2002 та з 20.05.2003 по 15.11.2003), а також вирішення питання достатньості загального страхового стажу позивача для призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" належать до дискреційних повноважень пенсійного органу.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

В даному випадку, суд вважає, що задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", фактично порушить закріплені законом виключні повноваження пенсійного органу.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" слід відмовити.

Разом з тим, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.04.2024 №063950005828 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 17.12.2001 по 15.04.2002 опалювачем у Володарсько-Волинській музичній школі Житомирської області та період отримання нею матеріальної допомоги по безробіттю з 20.05.2003 по 15.11.2003 та повторно розглянути її заяву від 15.04.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне" з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів.

При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Натомість, порушення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прав позивача під час розгляду справи встановлено не було. оскільки оскаржуване рішення приймалось іншим суб`єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області. У зв`язку із цим, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач була звільнена від сплати судового збору та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення нею інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001; код ЄДРПОУ 14035769) про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 17.12.2001 по 15.04.2002 опалювачем у Володарсько-Волинській музичній школі Житомирської області та періоду отримання нею матеріальної допомоги по безробіттю з 20.05.2003 по 15.11.2003.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.04.2024 №063950005828 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 17.12.2001 по 15.04.2002 опалювачем у Володарсько-Волинській музичній школі Житомирської області та період отримання нею матеріальної допомоги по безробіттю з 20.05.2003 по 15.11.2003 та повторно розглянути її заяву від 15.04.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне" з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович