Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №160/1730/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 01 квітня 2026 р.

Справа: №160/1730/26

Суддя: Ільков Василь Васильович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року Справа № 160/1730/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

26.01.2026 року через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , а саме відмову, оформлену повідомленням військової частини НОМЕР_1 , надісланим на адресу командира військової частини НОМЕР_2 за вих. №154/117/43435 від 22.12.2025, у призначенні та виплаті позивачу ОСОБА_1 у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (зі змінами, внесеними Постановою КМУ №942 від 30.07.2025) та на підставі окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, виплати призначеної наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 05.12.2025 №195АГД одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, а саме як громадянину України, який до набрання чинності Постановою у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, має травму (поранення, контузію, каліцтво), одержану під час захисту Батьківщини, під час проходження військової служби був атестований до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант";

зобов`язати відповідача – Військову частину НОМЕР_1 утриматись від вчинення дій (ухвалення рішень), спрямованих на перешкоджання або заборону реалізації права позивача ОСОБА_1 у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (зі змінами, внесеними Постановою КМУ №942 від 30.07.2025) та на підставі окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 року №5601/уд, на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах, а саме як громадянину України, який до набрання чинності Постановою №153 у віці до 25 років був призваний на військову службу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, має травму (поранення, контузію, каліцтво), одержану під час захисту Батьківщини, під час проходження військової служби був атестований до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант";

зобов`язати відповідача – Військову частину НОМЕР_1 забезпечити надсилання на адресу Головнокомандувача Збройних Сил України як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, а також до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України та Департаменту фінансів Міністерства оборони України інформації та документів, необхідних для здійснення позивачу ОСОБА_1 виплати одноразово грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах;

стягнути з відповідача – Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача ОСОБА_1 понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 25000,00 грн. (двадцять п`ять тисяч гривень).

Ухвалою суду від 02.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1730/26 та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, згідно положень ст. 262 КАС України.

Витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях в районах їх ведення;

відомості із зазначенням періоду залучення позивача до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України;

витяги з послужних списків, копії обліково-послужних карток, довідки про проходження військової служби (трудову діяльність) копії послужних карток позивача за весь період військової служби у вч НОМЕР_1 та вч НОМЕР_2 ;

довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України"’ Додаток 6 до Порядку № 413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2023 р. № 887) із зазначенням усіх періодів безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військового агресією рф проти України, за весь період служби у військовій частині

копії наказів про залучення позивача до безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України за весь період проходження ним служби;

витяги із журналу бойових дій за весь період проходження позивачем військової служби;

довідку про те, що за період служби у військовій частині позивач не притягувався до відповідальності (кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни);

наказ вч НОМЕР_2 від 05.12.2025 року №195/атд;

відомості щодо скасування/не скасування наказ вч НОМЕР_2 від 05.12.2025 року №195/атд;

лист вч НОМЕР_1 від 22.12.2025 року №154/117/43435;

відомості/інформацію щодо відмови позивачеві (зазначати такі підстави) у виплаті спірного грошового забезпечення;

зазначити усі військові частини, до яких відряджався позивач для виконання бойових спеціальних завдань та надати відповідне документальне підтвердження усіх відряджень, а також докази виконання вимог окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025 р. щодо кожної з цих частин в частині витребування доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях;

усі наявні докази щодо суті спору.

04.02.2026 року відповідачем до суду подано заява про неможливість подання доказів.

Ухвалою суду від 16.02.2026 року витребувано у Військової частини НОМЕР_2 належним чином засвідчені копії таких документів, зокрема:

довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях в районах їх ведення;

витяги із журналу бойових дій за весь період проходження позивачем військової служби;

наказ вч НОМЕР_2 від 05.12.2025 року №195/атд;

відомості щодо скасування/не скасування наказ вч НОМЕР_2 від 05.12.2025 року №195/атд;

лист вч НОМЕР_1 від 22.12.2025 року №154/117/43435;

усі наявні докази щодо суті спору.

17.002.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

02.03.2026 року третя особа подали до суду заяву про виконання ухвали суду.

24.03.2026 року позивачем до суду подано відповідь на відзив.

26.03.2026 року відповідачем до суду подані заперечення на відповідь на відзив.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 02.04.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 (проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка підпорядкована ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 , далі - Відповідач).

Раніше позивач проходив військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 , яка входить до складу військової частини НОМЕР_4 .

За час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 лейтенант ОСОБА_1 залучався до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.11.2024 №1551 лейтенанта ОСОБА_1 було призначено на посаду оперативного чергового командного пункту штабу військової частини НОМЕР_5 .

Вказує, що у порядку реалізації цього наказу, після здачі справ та посади, наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 09.12.2024 №349 (по стройовій частині) лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

На даний час старший лейтенант ОСОБА_1 (Позивач) проходить військову службу на посаді старшого офіцера відділу персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 , яка підпорядкована командиру військової частини НОМЕР_1 .

Підставою звернення позивача за судовим захистом є протиправні дії відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , а саме письмова відмова у здійсненні позивачу ОСОБА_1 у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (зі змінами, внесеними Постановою КМУ №942 від 30.07.2025) та на підставі окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд (далі - доручення) призначеної наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 05.12.2025 №195АГД виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, а саме як громадянину України, який до набрання чинності Постановою №153 у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, має поранення (травму, контузію, каліцтво), одержане під час захисту Батьківщини, під час проходження військової служби був атестований до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант".

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що належним відповідачем по справі є військова частина НОМЕР_2 , адже рішення про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах, яке оформляється виданням наказу командира військової частини, приймається за місцем проходження військової служби військовослужбовця.

Військова частина НОМЕР_1 уповноважена здійснювати попередню перевірку законності нарахування позивачу спірної винагороди, на підставі наданих документів до прийняття рішення командиром військової частини НОМЕР_2 . При цьому, відповідач вказує на те, що така перевірка не здійснювалась, оскільки відповідне рішення про виплату вже було прийняте та оформлене наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 03.12.2025 №195АГД.

Також, відповідач вказує про те, що відповідно до доказів, наданих військовою частиною НОМЕР_2 , згідно з п. 1 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22.12.2025 року № 200 було скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 05.12.2025 №195АГД , нереалізований.

При встановленні наявності права на виплату Винагороди у військовослужбовця, а саме який проходив військову службу і був атестований до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант ” необхідно довести наявність всіх умов, встановлених абзацом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153, оскільки безпосередньо в абзаці 6 пункту 4 Постанови № 153 вказано, що такі військовослужбовці повинні відповідати вимогам абзацу 2 пункту 4 Постанови КМУ № 153.

У той же час, Позивач не відповідає умові– що брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Щодо періодів участі Позивача у бойових діях, то вказують про те, що Відповідач не ігнорував і не ставив під сумнів довідку військової частини НОМЕР_3 від 06.12.2024 № 13/829, а лише було здійснено математичний підрахунок, на основі її даних.

Посилаються на відсутність права у Позивача на отримання Винагороди, зокрема внаслідок не відповідності умові , встановленій у абзаці 2 пункту 4 Постанови КМУ № 153 - щодо підтвердження безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

ІV. ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання.

Також, цією ухвалою суду третій особі було запропоновано надати пояснення по справі.

Станом на 02.04.2026 року від третьої особи письмові пояснення по справі не надали, були лише подані витребувані додаткові документи, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положень КАС України, що також підтверджується матеріалами справи.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що солдат запасу ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом по мобілізації у віці 22 роки.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 14.03.2022 №4 (по стройовій частині) позивач був зарахований до списків особового складу та призначений на посаду відповідального виконавця групи персоналу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 29.07.2023 року №269 (по особовому складу) з позивачем укладено контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу та присвоєне йому первинне військове звання "молодший лейтенант".

З 12.04.2025 року по теперішній час старший лейтенант ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка підпорядкована ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Позивач проходить військову службу на посаді старшого офіцера відділу персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 , яка підпорядкована ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Отже, Військова частина НОМЕР_2 (місце проходження військової служби позивачем) підпорядкована ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).

Згідно матеріалів справи, за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 лейтенант ОСОБА_1 залучався до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 06.12.2024 №13/829 Позивач брав безпосередню участь в бойових діях під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України у періоди з 17.11.2022 по 31.11.2022, 01.04.2023 по 11.04.2023, з 29.06.2023 по 29.06.2023, з 01.07.2023 по 25.07.2023, з 30.07.2023 по 06.08.2023, з 10.08.2023 по 19.08.2023, з 21.08.2023 по 12.09.2023, з 25.09.2023 по 08.10.2023, з 11.10.2023 по 16.10.2023, з 18.10.2023 по 18.10.2023, з 20.10.2023 по 02.11.2023, з 06.08.2024 по 16.08.2024, що в сукупності становить 169 (сто шістдесят дев`ять) днів на момент набрання чинності Постановою №153.

Згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 07.10.2024 року №13/650, виданої командиром військової частини НОМЕР_3 , лейтенант ОСОБА_1 18.09.2024 отримав мінно-вибухову травму за обставин безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань згідно бойового розпорядження в н.п. Угроїди Сумської області, внаслідок артилерійського обстрілу збройних сил рф.

07.11.2025 року позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 щодо виплати йому у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (зі змінами, внесеними Постановою КМУ №942 від 30.07.2025) та на підставі окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, а саме як громадянину України, який до набрання чинності Постановою №153 у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану, брав безпосередню участь в районах ведення воєнних (бойових) дій, має поранення (травму, контузію, каліцтво, одержане під час захисту Батьківщини), під час проходження військової служби був атестований до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант".

До рапорту були додані документи, в тому числі визначені Окремим дорученням Міністра оборони, що підтверджують відповідність ОСОБА_1 критеріям, встановленим для отримання одноразової грошової винагороди.

Розглянувши рапорт позивача, командиром військової частини НОМЕР_2 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 за вих. №1790/3606 від 29.11.2025 року було надіслано для погодження документи позивача, в тому числі попередній розрахунок виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

З результатом розгляду військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено про можливість перевірки наданих документів після видання відповідного наказу (вих. №154/181/1-3621 від 02.12.2025).

Після видання командиром військової частини НОМЕР_2 наказу №195АГД від 05.12.2025 року про виплату позивачу одноразової винагороди, вказаний наказ, попередній розрахунок виплати, рапорт позивача з доданими документами було повторно надіслано супровідним листом вих. №1790/3828 від 17.12.2025 року на адресу командира військової частини НОМЕР_1 .

За результатом розгляду відповідачем надісланих документів до військової частини НОМЕР_2 надійшло погодження щодо розрахунку виплати одноразової винагороди (вих.№154/128/1/42955 від 18.12.2025 року).

Водночас, за вих.№ 154/117/43435 від 22.12.2025 з військової частини НОМЕР_1 надійшла відмова у погодженні виплати позивачу одноразової винагороди з огляду на його невідповідність критеріям, встановленим Постановою №153.

В обґрунтування відмови покладено висновки юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позиція відповідача полягає в тому, що відповідно до Окремого доручення, право на винагороду також мають військовослужбовці з числа рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, а також інших утворених відповідно до законів України військових формувань, що відповідають умовам Постанови КМУ №153, яким після набрання чинності Постанови №153, а саме після 13.02.2025 присвоєно офіцерське звання. Водночас, згаданий військовослужбовець, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) № 269 від 29.07.2023 отримав 29.07.2023 офіцерське звання "молодший лейтенант", тобто до набрання чинності Постанови КМУ № 153. Дату отримання поранення вказано 18.09.2024 року, коли військовослужбовець також вже мав офіцерське звання.

Отже, вч НОМЕР_2 було прийнято рішення про виплату позивачу спірної винагороди, зокрема в межах повноважень командиром військової частини НОМЕР_2 та оформлене наказом від 05.12.2025 року №195АГД.

Однак, у подальшому згідно з п. 1 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22.12.2025 року № 200 було скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 05.12.2025 року №195АГД , як нереалізований.

Встановлено, що фактично позивачу було відмову у проведенні виплати з боку вищого за підлеглістю командира військової частини НОМЕР_1 згаданий вище наказ командира військової частини НОМЕР_2 був скасований як нереалізований.

Не погоджуючись з відмовою та із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, №793/2025 від 20.10.2025, № 40/2026 від 12.01.2026 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Згідно матеріалів справи, солдат запасу ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом по мобілізації у віці 22 роки.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 14.03.2022 року №4 (по стройовій частині) позивач був зарахований до списків особового складу та призначений на посаду відповідального виконавця групи персоналу.

З 14.03.2022 року по 27.11.2024 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 29.07.2023 №269 (по особовому складу) з позивачем укладено контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу та присвоєне йому первинне військове звання "молодший лейтенант".

У порядку реалізації даного наказу, після здачі справ та посади, наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 09.12.2024 №349 (по стройовій частині) лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

У період з 27.11.2024 року по 12.04.2025 року позивач проходив службу на посаді оперативного чергового командного пункту військової частини НОМЕР_5 .

З 12.04.2025 року по теперішній час старший лейтенант ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Починаючи з 23.10.2025 обов`язки військової служби виконує на посаді старшого офіцера відділу персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 , яка підпорядкована командиру військової частини НОМЕР_1 . Позивач брав безпосередню участь в бойових діях під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України у періоди з 17.11.2022 по 31.11.2022, 01.04.2023 по 11.04.2023. з 29.06.2023 по 29.06.2023, з 01.07.2023 по 25.07.2023, з 30.07.2023 по 06.08.2023, з 10.08.2023 по 19.08.2023, з 21.08.2023 по 12.09.2023, з 25.09.2023 по 08.10.2023, з 11.10.2023 по 16.10.2023, з 18.10.2023 по 18.10.2023, з 20.10.2023 по 02.11.2023, з 06.08.2024 по 16.08.2024, що в сукупності становить 169 (сто шістдесят дев`ять) днів на момент набрання чинності Постановою №153.

Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 07.10.2024 №13/650, виданої командиром військової частини НОМЕР_3 , лейтенант ОСОБА_1 18.09.2024 року отримав мінно-вибухову травму за обставин безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань згідно бойового розпорядження в н.п. Угроїди Сумської області, внаслідок артилерійського обстрілу збройних сил РФ.

07.11.2025 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 щодо виплати йому у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (зі змінами, внесеними Постановою КМУ №942 від 30.07.2025) та на підставі окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, а саме як громадянину України, який до набрання чинності Постановою №153 у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану, брав безпосередню участь в районах ведення воєнних (бойових) дій, має поранення (травму, контузію, каліцтво, одержане під час захисту Батьківщини), під час проходження військової служби був атестований до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант".

Після видання командиром військової частини НОМЕР_2 наказу №195АГД від 05.12.2025 про виплату позивачу одноразової винагороди, вказаний наказ, попередній розрахунок виплати, рапорт позивача з доданими документами було повторно надіслано супровідним листом вих. №1790/3828 від 17.12.2025 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, військовою частиною НОМЕР_2 було виконано вимоги нормативних документів та здійснено дії, спрямовані на реалізацію законного права позивача на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Станом на день звернення позивача до суду із цим позовом спірна виплата так здійснена і не була.

Слід вказати про те, що Постанова № 153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених Постановою №153 умов.

Тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, які на момент набрання чинності Постанови № 153 продовжують проходження військової служби, буде дискримінаційним відносно осіб, які були звільнені з військової служби.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн., оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу у Військових частинах НОМЕР_2 ; 3) брав безпосередню участь у бойових діях (виконував бойові завдання безпосередньо на лінії бойового зіткнення у районах проведення бойових дій

сукупно більше шести місяців; 4) отримав травму, пов`язану із захистом Батьківщини; 5) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення.

Суд не приймає до уваги посилання Військової частини НОМЕР_1 про те, що позивач проходить службу в вч НОМЕР_2 , як на підставу для не виплати спірної винагороди, та на посилання на невідповідність позивача критеріям, встановленим Постановою №153, оскільки Постанова №153 не містить жодних обмежень чи застережень викладених відповідачем.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Тому, питання соціального захисту військовослужбовців, на переконання суду, на сьогодні є особливо важливими та потребують ефективного судового захисту.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява №10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою №153 лише за умови подальшого проходження ними військової служби на момент набрання чинності постановою №153 (13.02.2025), буде дискримінаційним відносно осіб, які були прийняті на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, брали безпосередню участь у бойових діях та у яких наявні захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержані під час захисту Вітчизни, та є звільненими з військової служби.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює захист від дискримінації при користуванні правами, визнаними у Конвенції. Відповідно до практики Суду принцип заборони дискримінації носить «фундаментальний» характер та покладений в основу Конвенції разом з верховенством права, цінностями толерантності та суспільного миру («S.A.S. проти Франції» (S.A.S. v. France) [ВП], 2014, § 149; «Стрейн та інші проти Румунії» (Strгin and Others v. Romania), 2005, § 59).

Крім того, такий захист доповнюється статтею 1 Протоколу №12 до Конвенції, яка загалом забороняє дискримінацію при користуванні будь-яким правом, передбаченим законом.

Заборона дискримінації застосовується до тих додаткових прав, які підпадають під загальний обсяг застосування будь-якої статті Конвенції, щодо яких Держава добровільно вирішила забезпечувати захист («Фабіан проти Угорщини» (Fбbiбn v. Hungary) [ВП], 2017, §112; «Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §88; «Іззетін Доган та інші проти Туреччини» (Эzzettin Doрan and Others v. Turkey) [ВП], 2016, §158; «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» (Carson and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2010, §63; «Є.Б. проти Франції» (E.B. v. France) [ВП], 2008, § 48; «Х та інші проти Австрії» (X and Others v. Austria) [ВП], 2013, § 135; «Дженовезе проти Мальти» (Genovese v. Malta) 2011, §32; «Бікман та інші проти Бельгії» (Beeckman and Others v. Belgium) (ухв.), 2018, §19).

У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв постанову №153, якою установив додаткові права для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.

Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на «будь-яке передбачене законом право», а й навіть ширше («Союз церков «Слово життя» та інші проти Хорватії» (Savez crkava Rijeи ћivota and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; «Сампаніс та інші проти Греції» (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу («Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства» (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; «Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми («Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації («Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76).

На переконання суду, відповідач не навів належних мотивів та не надав належних доказів у спростування доводів позивача про наявність у нього права на виплату одноразової грошової винагороди у в розмірі 1 млн. гривень на підставі Постанови №153.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема у такій редакції: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Розподіл судових витрат в частині, що стосується судового збору не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо витрат на правничу допомогу, що становлять – 25000,00 грн.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, згідно з частиною 9статті 139КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі/West Alliance Limitedпроти України(заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Встановлено, що згідно вимог чинного законодавства позивач скористався правом на правничу допомогу та уклав відповідний договір з адвокатом Стрикуном А.С.

Витрати, пов`язані з розглядом цієї адміністративної справи, понесені позивачем та включені до суми гонорару адвоката, визначені додатковою угодою №1 до договору №06/25 від 14.02.2025 року, підтверджуються, зокрема: актом здачі-приймання наданих послуг (виконаних робіт) від 25.01.2026, платіжною інструкцією АТ «АКЦЕНТ-БАНК» №804664657881.128 від 12.01.2026, складаються з оплати позивачем наданої адвокатом Стрикуном А.С. професійної правничої допомоги, що стосується цієї справи, а саме:- збір доказів, які мають значення для вирішення справи на користь Клієнта (формування переліку необхідної інформації та документів);- вивчення, опрацювання отриманих Адвокатом від Клієнта інформації та документів, що безпосередньо стосуються підстави та предмету позову;- робота з нормативними документами (Закони України, підзаконні акти, галузеві керівні документи Міністерства оборони України);- формування та узгодження правової позиції;- підготовка та подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_2 , про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматись від певних дій, зобов`язання вчинити певні дії;- здійснення представництва інтересів Лисенка А.В. під час розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_2 , про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматись від вчинення певних дій, під час її розгляду у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, в тому числі (але не виключно) підготовка та подання процесуальних документів під час судового розгляду справи, здійснення процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків сторони позивача у справі.

Відповідно до розділу 3 Договору про надання правничої допомоги №06/25 від 14.02.2025, п.п. 2, 3, 4 Додаткової угоди №1 від 12.01.2026 до Договору про надання правової допомоги №06/25 від 14.02.2025, загальний розмір гонорару Адвоката за надання професійної правничої допомоги, пов`язаної з підготовкою до розгляду та розглядом цієї адміністративної справи становить 25000,00 грн. (двадцять п`ять тисяч гривень 00 коп.).

При цьому відповідно до ч. 7ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу тільки за відповідним клопотанням іншої сторони.

Відповідач користуючись правом, наданим ст. 134 КАС України подали до суду відповідні клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у зв`язку із неспівмірністю вказаних витрат складності справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Дослідивши докази по справі, слід вказати про те, що заявлена позивачем вартість правничої допомоги у цій справі не є співмірною зі складністю справи.

На підставі вище викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розмірі 5000,00 гривень.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., за рахунок їх бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат в частині, що стосується судового збору, не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 суму понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. В іншій частині - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).

Третя особа: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 02.04.2026 року.

Суддя В.В. Ільков

Оригінал: reyestr.court.gov.ua