Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №140/15760/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15760/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби від 23 вересня 2025 року на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) через такі сімейні обставини або інші поважні причини як перебування на утриманні чотирьох дітей віком до 18 років та неприйняття рішення за результатами розгляду у встановлений законом строк; зобов`язання розглянути рапорт про звільнення з військової служби від 23 вересня 2025 року на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) як перебування на утриманні чотирьох дітей віком до 18 років та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що у липні 2024 року він розпочав процедуру внутрішньосімейного усиновлення дітей шляхом звернення до служби у справах дітей, з 13 травня 2025 року у провадженні Ковельського міськрайонного суду перебувала справа №159/2994/25 за його заявою про усиновлення неповнолітніх дітей. Зазначив, що 25 квітня 2025 року за результатами проходження військово-лікарської комісії був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для проходження базової військової підготовки на ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ). Командування військової частини НОМЕР_1 надало дозвіл залишити місце служби для участі в судовому засіданні в Ковельському міськрайонному суді у справі №159/2994/25 щодо розгляду заяви про усиновлення, на підставі отриманої судової повістки.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 19 червня 2025 року у справі 159/2994/25 ОСОБА_1 оголошено усиновлювачем неповнолітніх: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , із внесенням змін в актові записи про народження дітей.

23 вересня 2025 року звернувся із рапортом про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII через такі сімейні обставини або інші поважні причини як перебування на утриманні чотирьох дітей віком до 18 років.

Листом від 05 листопада 2025 року Військова частина НОМЕР_1 , у відповідь на адвокатський запит, повідомила представника позивача про те, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08 червня 2025 року №164, солдат ОСОБА_1 , який з 03 червня 2025 року перебував у відпустці за сімейними обставинами, вважається таким, що 08 червня 2025 року не прибув до розташування підрозділу по закінченню відпустки та самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 . Командуванням Військової частини НОМЕР_1 запропоновано солдату ОСОБА_1 повернутися до місця дислокації військової частини та звернутися у встановленому порядку («по команді») із доданням усіх підтвердних документів, що стосуються зазначеної підстави, а також із відповідними клопотаннями безпосередніх і прямих командирів, у підпорядкуванні яких він перебуває, для прийняття правового рішення щодо його звільнення з військової служби.

На переконання ОСОБА_1 , оскільки відповідачем не було прийнято жодного рішення за результатами розгляду його рапорту, то така бездіяльність є протиправною. При цьому вказав, що вважає неприйнятними посилання на відсутність підстав для розгляду рапорту у зв`язку з нібито самовільним залишенням ним місця служби, оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 не долучено до листа доказів, що відносно нього внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на день звернення позивача з рапортом про звільнення.

З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.40-46). В обґрунтування цієї позиції вказав, що відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 квітня 2025 року №115 ОСОБА_1 призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону. Військовослужбовець ОСОБА_1 08 червня 2025 року не прибув до розташування підрозділу по закінченню терміну відпустки та самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 . З огляду на це командуванням Військової частини НОМЕР_1 направлено матеріали службового розслідування до органів Державного Бюро Розслідувань за вх. 812/42619 від 12 жовтня 2025 року з метою надання діям військовослужбовця ОСОБА_1 правового аналізу та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Покликаючись на приписи Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, наголосив, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. З аналізу направленого рапорту позивача від 23 вересня 2025 року виходить, що останній поданий до командування Військової частини НОМЕР_1 без відповідного зазначення прямого та безпосереднього командира підрозділу, що свідчить про не знання позивачем посади, військового звання, прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників у зв`язку з цим рапорт доданий до позовної заяви не можна розцінювати як такий, що поданий «по команді» до командування Військової частини НОМЕР_1 .

Направлений 23 жовтня 2025 року засобами поштового зв`язку з адвокатським запитом рапорт на звільнення з військової служби командування Військової частини НОМЕР_1 належним чином зареєструвало та опрацювало. ОСОБА_1 встановленим порядком було відмовлено в задоволені рапорту на звільнення з військової служби у зв`язку з відсутністю останнього в місці розташування Військової частини НОМЕР_1 та не поданням рапорту встановленим порядком «по команді» з додаванням всіх підтверджуючих документів. Відповідач зауважив, що до повернення в розташування частини позивача фактично неможливо виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 квітня 2025 року №115, вважається таким, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_7 і призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03 червня 2025 року №159 солдат ОСОБА_1 , курсант навчального взводу навчальної роти навчального батальйону, вибув у відпустку за сімейними обставинами до АДРЕСА_1 терміном на 5 діб з 03 червня 2025 року по 07 червня 2025 року. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08 червня 2025 року №164, солдат ОСОБА_1 , який з 03 червня 2025 року перебував у відпустці за сімейними обставинами, вважається таким, що 08 червня 2025 року не прибув до розташування підрозділу по закінченню відпустки та самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 . Вказані обставини не є спірними та підтверджуються листом Військової частини НОМЕР_1 від 05 листопада 2025 року №812/4607 (а.с.27-28).

23 вересня 2025 року позивач засобами поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 23 вересня 2025 року про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII через такі сімейні обставини або інші поважні причини як перебування на утриманні чотирьох дітей віком до 18 років, що підтверджується описом вкладення до цінного листа (а.с.8, 29). До вказаного рапорту позивач долучив нотаріально завірені копії: паспорта громадянина України № НОМЕР_2 та картки реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 ; паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 ; свідоцтва про народження ОСОБА_7 серії НОМЕР_4 ; свідоцтва про народження серії ОСОБА_8 НОМЕР_5 ; свідоцтва про народження ОСОБА_9 серії НОМЕР_6 ; свідоцтва про народження ОСОБА_10 серії НОМЕР_7 ; свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 ; посвідчення багатодітної сім`ї серії НОМЕР_9 ; довідку про відсутність заборгованості по сплаті аліментів; копію рішення Ковельського міськрайонного суду від 19 червня 2025 року у справі №159/2994/25 (а.с.9-24).

23 жовтня 2025 року №23/10 представник позивача, адвокат Колєснік Н.А., звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просила повідомити чи було зараховано до складу військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також про прийняте рішення за результатами розгляду рапорту солдата першої роти навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 , що надійшов до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу військової частини НОМЕР_1 01 жовтня 2025 року (а.с.25-26)

У відповідь на вказаний запит Військова частина НОМЕР_1 листом від 05 листопада 2025 року №812/4607 повідомила адвоката Колєснік Н.А., що рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 23 вересня 2025 року щодо звільнення з військової служби, що надійшов з адвокатським запитом від 23 жовтня 2025 року за вих. №23/10 зареєстровано, уважно розглянуто та опрацьовано у Військовій частині НОМЕР_1 в межах компетенції.

За результатами розгляду вказаного рапорту, повідомлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №115 від 24 квітня 2025 року, громадянин ОСОБА_1 вважається таким, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_7 і призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №159 від 03 червня 2025року солдат ОСОБА_1 , курсант навчального взводу навчальної роти навчального батальйону, вибув у відпустку за сімейними обставинами до АДРЕСА_1 терміном на 5 діб з 03 червня 2025 року по 07 червня 2025 року. Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №164 від 08 червня 2025 року, солдат ОСОБА_1 , який з 03 червня 2025 року перебував у відпустці за сімейними обставинами, вважається таким, що 08 червня 2025 року не прибув до розташування підрозділу по закінченню відпустки та самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 . Тут же зазначено, що, командування Військової частини НОМЕР_1 пропонує солдату ОСОБА_1 повернутися до місця дислокації військової частини та звернутися у встановленому порядку («по команді») із доданням усіх підтвердних документів, що стосуються зазначеної підстави, а також із відповідними клопотаннями безпосередніх і прямих командирів, у підпорядкуванні яких він перебуває, для прийняття правового рішення щодо його звільнення з військової служби (а.с.27-28).

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду його рапорту від 23 вересня 2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону №2232-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини шостої статті 2 цього Закону №2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ, до якої кореспондує підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абзац п`ятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Порядок №1153).

Згідно з абзацом другим пункту 12 Положення №1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008, зокрема, передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).

За змістом статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за №1214/42559) затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку №531).

З питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (пункт 2 розділу І Порядку №531).

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 531).

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №531).

Пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Системний аналіз наведених норм вказує, що бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби виражається у формі письмового звернення рапорту, до якого додаються документи, що підтверджують підстави звільнення. Такий рапорт повинен бути розглянутий командуванням військової частини, до якої зараховано військовослужбовця, що виявив бажання звільнитися з військової служби, із ухваленням відповідного рішення за результатами його розгляду або наказу по особовому складу про звільнення з військової служби, або відмови в задоволенні рапорту.

За обставин цієї справи позивач 23 вересня 2025 року засобами поштового зв`язку звернувся до командира 1 роти навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 23 вересня 2025 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу п`ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII (підтверджується описом вкладення до цінного листа, фіскальним чеком Укрпошти від 23 вересня 2025 року). У цьому рапорті позивач зазначив, зокрема, що на його утриманні перебуває четверо дітей віком до 18 років; бажання продовжувати військову службу через зазначені сімейні обставини він не має.

До вказаного рапорту позивач додав пакет документів, які на його переконання, підтверджують підставу для звільнення з військової служби, зазначену в рапорті.

Отже, позивач подав рапорт «по команді» до Військової частини НОМЕР_1 із клопотанням про його звільнення з військової служби з обґрунтуванням підстав такого звільнення та наданням доказів поважності причин звільнення.

Однак, відомостей про те, що відповідачем був розглянутий такий рапорт, матеріали справи не містять.

Лише у відповідь на адвокатський запит Військова частина НОМЕР_1 листом від 05 листопада 2025 року №812/46077, повідомила представника позивача про те, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №164 від 08 червня 2025 року, солдат ОСОБА_1 , який з 03 червня 2025 року перебував у відпустці за сімейними обставинами, вважається таким, що 08 червня 2025 року не прибув до розташування підрозділу по закінченню відпустки та самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 . Солдату ОСОБА_1 запропоновано повернутися до місця дислокації військової частини та звернутися у встановленому порядку («по команді») із доданням усіх підтвердних документів, що стосуються зазначеної підстави, а також із відповідними клопотаннями безпосередніх і прямих командирів, у підпорядкуванні яких він перебуває, для прийняття правового рішення щодо його звільнення з військової служби.

З наведеного слідує, що рапорт позивача по суті відповідачем розглянутий не був.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що, оскільки військовослужбовець ОСОБА_1 08 червня 2025 року не повернувся до розташування військової частини та самовільно залишив розташування військової частини командуванням Військової частини НОМЕР_1 направлено матеріали службового розслідування до органів Державного Бюро Розслідувань (вх. 812/42619 від 12 жовтня 2025 року) з метою надання діям ОСОБА_1 правового аналізу та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.49).

Так, відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

В той же час, відповідачем не надано доказів, що відносно позивача внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на день звернення позивача з рапортом про звільнення.

Суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність підстав для розгляду рапорту позивача з підстави самовільного залишення ним місця несення служби, оскільки ця обставина не звільняє командира військової частини від обов`язку розглянути рапорти військовослужбовців та вирішити порушені у них питання відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, варто зауважити, що ані Положення №1153/2008, ані будь-який інший нормативно правовий акт не передбачають можливості залишити рапорт військовослужбовця без розгляду, не надаючи на нього відповіді по суті заявлених питань.

У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.

Принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 липня 2025 року у справі №580/6020/22.

Безпідставна відсутність позивача на службі в умовах воєнного часу жодним чином не нівелює обов`язок командування Військової частини НОМЕР_1 належним чином здійснювати свої обов`язки щодо видання наказу про звільнення чи обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту в разі відсутності підстав для такого звільнення.

При цьому, в межах даної справи суд не надає оцінку наявності або відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII через такі сімейні обставини або інші поважні причини як перебування на утриманні чотирьох дітей віком до 18 років, оскільки суб`єктом владних повноважень відповідне рішення ще прийнято не було.

Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №342/158/17 від 17 квітня 2019 року суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

За встановлених обставин суд констатує, що у розглядуваній ситуації відповідач не розглянув рапорт позивача від 23 вересня 2025 року про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не ухвалив ні вмотивованого рішення щодо відмови у задоволенні рапорту, ні видав наказ про звільнення з військової служби.

Тож у спірних правовідносинах відповідач, як суб`єкт владних повноважень, утримався від ухвалення рішення, що входить до його виключної компетенції.

Згідно із загальними засадами права дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Своєю чергою, відсутність належно оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи рішення про відмову в його звільненні, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у нерозгляді по суті рапорту позивача від 23 вересня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені в судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатом його розгляду.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_11 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 23 вересня 2025 року про звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 23 вересня 2025 року про звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатом його розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк