Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №750/15890/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 квітня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/15890/25

Головуючий у першій інстанції - Слісар А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/865/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. В обгрунтування позову посилалась на те, що вони з відповідачем перебували у шлюбі, який у подальшому був розірваний, від якого мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що донька навчається у КЗ «Чернігівський центр професійно-технічної освіти» на денній формі навчання з 01.09.2025 по 30.06.2027, отримує стипендію у розмірі 1250,00 грн, інших доходів не має.

Як зазначає позивачка, вона забезпечує доньку матеріально, а відповідач не надає будь-якої матеріальної допомоги, хоча він зобов`язаний це робити та має на це можливість, оскільки має постійне місце роботи та стабільний дохід.

Також позивачка посилається, що з 2022 року вона не працює, ФОП було закрито перед початком повномасштабного вторгнення, доходів інших не має і перебуває на обліку в Чернігівській філії Чернігівського обласного центру зайнятості як безробітна.

Посилаючись на положення ст. 181, 182, 183, 191, 199, 200, 201 СК України, у позові ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення нею 23-х років за умови, що вона буде продовжувати навчання.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів доходу (заробітку) щомісяця, на період її навчання у КЗ «Чернігівський центр професійно-технічної освіти» до 30.06.2027, але не більше як до досягнення нею 23 років, починаючи з 17.11.2025.

У іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

При ухваленні рішення судом враховано положення СК України у відповідності із яким, правове зобов`язання по утриманню повнолітніх дітей, які продовжують навчання покладено в рівній мірі на обох батьків, батьки зобов`язані утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, за умови, що вони можуть надавати таку допомогу, а повнолітня дитина потребує допомоги у зв`язку із навчанням.

Також з урахуванням положень ст. 182 СК України та враховуючи, що позивачкою не надано доказів матеріального становища відповідача, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання позивачки у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) останнього, оскільки на утриманні відповідача знаходиться ще одна дочка.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Сидоренко Н.Д. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 в частині визначення розміру аліментів і ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з дня подання позову і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

За доводами апеляційної скарги судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, не повно з`ясовані обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору, у зв`язку з чим рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 підлягає скасуванню в частині визначення розміру аліментів.

В обґрунтування доводів скарги заявниця посилається, що визначаючи розмір аліментів у 1/6 частини доходу відповідача, суд першої інстанції фактично переклав основний фінансовий тягар утримання повнолітньої доньки на матір, яка не має стабільного доходу; не забезпечив реальної можливості покриття витрат на харчування, проїзд, навчальні матеріали та повсякденні потреби дитини; звів обов`язок батька до формального мінімуму, що суперечить самій меті аліментних зобов`язань.

Вказує, що встановлений судом розмір аліментів не відповідає принципу найкращих інтересів дитини, є неспівмірним її потребам та не забезпечує справедливого балансу між правами та обов`язками батьків, оскільки дохід відповідача складає 23000 грн, аліменти у розмірі 1/6 частини орієнтовно становлять суму аліментів в розмірі 3833 грн на місяць, що не відповідає реальним витратам на проживання, харчування, навчання та проїзд повнолітньої дитини, та об`єктивно не може забезпечити належний рівень життя дитини, що навчається на денній формі та не має власних доходів.

Заявниця вважає, що суд першої інстанції формально застосував положення ч. 5 ст. 183 СК України та не надав належної оцінки обставинам, передбаченим ст. 182, 200 СК України, оскільки визначаючи розмір аліментів, автоматично поділив 1/3 доходу відповідача між двома дітьми, не врахувавши, що повнолітня донька навчається на денній формі та не має можливості працювати; позивач не має стабільного доходу, перебуває на обліку в центрі зайнятості та самостійно несе основний фінансовий тягар утримання доньки; відповідач фактично ухилявся від належного утримання дитини протягом тривалого часу.

Також за доводами скарги, при визначенні розміру аліментів судом першої інстанції не було враховано визначені у ч. 9 ст. 7 СК України загальні засади регулювання сімейних відносин, а саме: справедливість, добросовісність і розумність та не врахував матеріальний стан обох сторін, відсутність можливості повнолітньої доньки забезпечувати свої потреби, обов`язок обох батьків утримувати дитину, інші обставини, визначені ч. 1 ст. 182 ЦПК України, та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у розмірі 1/6 частини від усіх його видів заробітку (доходу) щомісячно до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним 23 років.

Крім того, заявниця посилається, що відповідачем не надано жодних належних і допустимих доказів фактичних витрат на лікування, істотного погіршення стану здоров`я або неможливості сплачувати аліменти у більшому розмірі суду, але натомість із поданих позивачем доказів (декларації відповідача) вбачається, що відповідач регулярно здійснює придбання дороговартісного майна, що свідчить про наявність у нього стабільного та достатнього доходу.

Тому вважає, що наявність у відповідача іншої сім`ї, а також добровільне рішення його дружини не працювати не скасовує і не зменшує його законного обов`язку щодо дитини від першого шлюбу, оскільки жодних доказів непрацездатності або медичних протипоказань до праці нинішньої дружини відповідачем не надано, а створення нової сім`ї та народження дітей у новому шлюбі не звільняє батька від виконання аліментних обов`язків щодо дитини від попереднього шлюбу.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Підмогильна Я.Я. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 - без змін. В обгрунтування посилається, що донька сторін - ОСОБА_3 , не зважаючи на те, що продовжує навчання досягла повноліття і є особою з повного цивільною дієздатністю і відповідач весь час намагався добросовісно матеріально утримувати дитину та допомагати їй, спілкувався із дитиною, надав грошові кошти як на вимогу позивачу, так і добровільно до досягнення дитиною повноліття, тим самим забезпечуючи найкращі інтереси дитини, більше того він у суді першої інстанції визнав стягнення аліментів в розмірі 1\6 частини заробітку (доходу) щомісячно, на період навчання доньки до 30.06.2027. Зазначає, що донька сторін навчається за рахунок бюджетних коштів та отримує стипендію, а томі ні вона, ні позивач не сплачуть грошові кошти за навчання, а доказів того, що відповідач фактично ухилявся від належного утримання дитини протягом тривалого часу, сторона позивача не надавала та не знайшла свого підтвердження в суді першої інстанції. Крім того, у відповідача на утриманні перебувають неповнолітня донька та дружина, яких матеріально забезпечує відповідач, тому вважає, що стягнення аліментів у розмірі 1\6 частини заробітку (доходу) щомісячно, на період навчання старшої доньки до 30.06.2027 і є забезпеченням принципу найкращих інтересів неповнолітньої доньки відповідача, окрім того є співмірним потребам обох доньок та забезпечує справедливий баланс між правами та обов`язками батька відносно обох свої доньок: повнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також заявник посилається, що відповідач в суді першої інстанції повідомляв, що у зв`язку із отриманим пораненням, його стан здоров`я погіршився, він потребує подальшого лікування, реабілітації та прийому необхідних ліків, які потребують додаткових грошових витрат, враховуючи і те, що матеріальне забезпечення відповідача істотно погіршилось, оскільки відповідач отримує лише чисту заробітну плату без додаткових грошових винагород і в середньому складає 23 000 грн, тому не має можливості сплачувати аліменти на користь доньки у розмірі 1/4 частини з усіх доходів.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного суду), направлена на зареєстровану адресу проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Управління адміністративних послуг про склад зареєстрованих у житловому приміщенні (а.с. 17) та витягом з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 24), повернулась до апеляційного суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній» (а.с. 129, 130), що згідно положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи та враховуючи належне повідомлення представника ОСОБА_1 - адвоката Сидоренко Н.М., та подання відзиву представником ОСОБА_2 - адвокатом Підмогильною Я.Я.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, що підтверджувється свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 16) та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що учасниками справи не заперечується.

З довідки КЗ «Чернігівський центр професійно-технічної освіти» вбачається, що ОСОБА_3 є ученицею КЗ «Чернігівський центр професійно-технічної освіти» Чернігівської обласної ради III атестаційного рівня з 01.09.2025, форма навчання денна, група 25-27 ККД. Дата закінчення навчального закладу - 30.06.2027 (а.с. 15).

За матеріалами справи, ОСОБА_3 проживає разом з ОСОБА_1 , що відповідачем не заперечується та підтверджується довідкою Управління адміністративних послуг (а.с. 17).

Судом також встановлено, що на утриманні ОСОБА_2 знаходиться дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.47).

Задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції враховано положення СК України у відповідності із яким, правове зобов`язання по утриманню повнолітніх дітей, які продовжують навчання покладено в рівній мірі на обох батьків, батьки зобов`язані утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, за умови, що вони можуть надавати таку допомогу, а повнолітня дитина потребує допомоги у зв`язку із навчанням.

Також з урахуванням положень ст. 182 СК України та враховуючи, що позивачкою не надано доказів матеріального становища відповідача, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання позивачки у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) останнього, оскільки на утриманні відповідача знаходиться ще неповнолітня дочка.

З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 53 Конституції України встановлено, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.

Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

За правилами ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Статтею 182 СК України встановлені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину) є обов`язковою складовою сукупності юридичних фактів, на підставі яких виникає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків, суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.

Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 753/20347/20 наголосив, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд дійшов висновків, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Приписами ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, у повній мірі проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання у визначеному судом розмірі.

За матеріалами справи, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , яка на день звернення до суду не досягнула 23 років, навчається у КЗ «Чернігівськийй центр професійно-технічної освіти» на денній формі навчання, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги. Відповідач не заперечує свій обов`язок щодо утримання доньки, яка продовжує навчання та погоджується із стягненням з нього аліментів у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу).

Крім того, як було встановлено та не спростовано позивачкою на утриманні ОСОБА_2 перебуває неповнолітня дітина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дружина ОСОБА_6 , яка не працює (а.с. 117).

Як у відзиві на позовну заяву (а.с. 33-54), так і у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 106-128) відповідач посилався на те, що через наявність на його утриманні неповнолітньої дітини та дружини, необхідність лікування у зв`язку з отриманими травмами під час перебування на військовій службі, він позбавлений можливості сплачувати аліменти на період навчання старшої дочки у визначеному позивачкою (1/4 частина) розмірі та не заперечує проти визначеного судом розміру аліментів у розмірі - 1/6 частини.

Апеляційний суд враховує, що отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України).

Обов`язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання не може покладатися повністю на одного з батьків.

Крім того, апеляційний суд також враховує, що в силу положень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.95.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатись після досягнення повноліття виникає незалежно від форми навчання.

Вирішуючи питання про визначення розміру аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, колегія суддів апеляційного суду враховує, що розмір аліментів, визнавчений судом, є більш ніж достатнім та враховуючи те, що відповідач не відмовляється від обов`язку утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, а отже за рахунок свого доходу відповідач здійснює утримання двох дітей та дружину.

Саме такий розмір аліментів відповідатиме вимогам розумності і справедливості, буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Крім того, відповідно до статей 192, 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, не є сталим і може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Безпідставним є доводи скарги, що розмір аліментів повинен становити 1/4 доходів, оскільки на ОСОБА_1 , як на позивача, покладається обов`язок доказування і в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню, проте вона не обґрунтувала необхідності стягнення на дитину аліментів у заявленому нею розмірі та не подала щодо саме такого розміру аліментів належних, допустимих та достовірних доказів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 77, 78, 79, 81 ЦПК України).

Стягувач може претендувати на такий розмір аліментів, потребу в яких він довів. Головну роль відіграють потреби дитини та фінансова спроможність платника аліментів. Тобто, розмір аліментів має бути пропорційним потребам дитини. Тягар доведення необхідного розміру аліментів лежить на стягувачу.

Позивачкою не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду розрахунку, з якого виходила при визначенні розміру аліментів, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі про наявність правових підстав для стягнення аліментів у більшому розмірі, ніж це визначено судом першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду щодо визначення розміру аліментів, є суб`єктивним тлумаченням обставин справи і закону, тому не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру аліментів.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції якнайкращих інтересів дитини не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки при визначенні розміру аліментів, необхідно врахувати матеріальне становище платника аліментів, а також те, що обов`язок утримання дитини на належному рівні законодавцем покладається у рівному обсязі на батьків, а також те, що дитина, яка продовжує навчання, безсумнівно потребує принаймні мінімальних витрат на власне утримання.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання та зобов`язані утримувати повнолітніх дітей до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку не дають підстав для збільшення розміру аліментів та не звільняють позивачку від обов`язку також утримувати повнолітню дочку на період її навчання, враховуючи встановлені обставни у даній справі.

Крім того, ОСОБА_1 не надано ні суду першої, на апеляційної інстанціям належних і допустимих доказів на підтвердження неможливості утримувати свою повнолітню дитину, яка продовжує навчання, з урахуванням встановленого судом розміру аліментів, не надно доказів на підтвердження відсутності доходів та наявності у власності нерухомого або рухомого майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тобто, позивачка протягом розгляду справи на підтвердження своїх позовних вимог не була позбавлена можливості надати належні докази.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідач періодично здійснює придбання дороговартісного майна (автомобілі), наявність у власності нерухомого майна не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки такі обставини не дають підстав для відступу від критерію оцінки судом реальної можливості одного з батьків надавати допомогу повнолітній дитині, у зв`язку з продовженням нею навчання, з урахуванням взаємного обов`язку батьків здійснювати утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Крім того, апеляційний суд враховує, що вказані транспортні засоби були придбані відповідачем до подання позову про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Фактично доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду є безпідставними, оскільки не спростовують обов`язку обох батьків брати участь у матеріальних витратах на повнолітню дитину, яка потребує такої допомоги у розмірі, який буде достатнім та необхідним.

Також в матеріалах справи відсутні і позивачкою не надано належниих доказів ухилення відповідача він належного утримання доньки після розірвання шлюбу.

Також апеляційний суд враховує, що матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача об`єктивних фінансових зобов`язань, зокрема знаходження на його отриманні малолітньої дитини від другого шлюбу, необхідність надання матеріальної допомоги дружині, наявність захворювань через отримані травми у період проходження військової служби, які потребують лікування та матеріальних витрат, що також враховано при визначенні розміру аліментів.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, вік та потреби повнолітньої доньки, яка отримує стипендію, а також необхідність дотримання розумного балансу між інтересами дитини та платника аліментів, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про зменшення розміру аліментів з 1/4 до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача.

Такий розмір аліментів є необхідним і достатнім для забезпечення потреб повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, та водночас відповідає принципам справедливості, розумності й співмірності, закріпленим у сімейному законодавстві.

За таких, обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить висновку, що донька відповідача є повнолітньою, продовжує навчання та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги, беручи до уваги, що відповідач може надавати таку матеріальну допомогу, а також приймаючи до уваги те, що відповідно до ст. 141 СК України, батько та мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини, батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, колегія суддів вважає, що аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку відповідача, будуть достатніми для належного утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, а зводяться лише до переоцінки доказів та неправильного тлумачення заявником норм законодавства.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 06.04.2026.

Головуючий Судді :