Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №742/4374/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 квітня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/4374/25

Головуючий у першій інстанції - Циганко М. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/910/26, 22-ц/4823/964/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарем - Піцан В.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 січня 2026 року та на додаткове рішення цього ж суду від 18 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та просив стягнути на свою користь з відповідача 133 446,27 грн матеріальної шкоди, 5500,00 грн витрат понесених на оцінку завданої шкоди, 20000,00 грн моральної шкоди та 20000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову посилався на те, що 22.04.2025 на нерегульованому перехресті вулиць Вокзальна та Європейська в м.Прилуки Чернігівської області сталася ДТП за участю транспортного засобу Volkswagen, н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 (власником зазначеного автомобіля є ОСОБА_1 ) та автомобіля Fiat, н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень, а ОСОБА_1 майнових збитків.

Позивач зазначав, що ДТП трапилась через порушення ПДР водієм ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Прилуцького районного суду Чернігівської області від 21.05.2025 у справі № 742/2593/25.

Відповідальність відповідача застрахована, згідно вимог чинного законодавства за полісом від 02.07.2024 № АТ-5574249. Страхова компанія здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн, проте вона не покриває розмір завданого збитку, відповідальність за яку має нести особа, винними діями якої завдано збитки. Повний розмір завданих збитків визначений експертом у розмірі 293446,27 грн, тому відповідач має відшкодувати різницю, тобто 133446,27 грн.

Вказував, що позивач у зв`язку з ДТП залишився на довгий час без можливості пересуватися на своєму транспортному засобі, оскільки він потребує ремонту. Факт пошкодження автомобіля створює йому дискомфорт, незручності, зміну життєвих планів через неможливість використання транспортного засобу для власних потреб, що призвело до порушення способу життя та потребує додаткових зусиль для організації життєдіяльності, додаткових витрат на проїзд, витрачений час, психологічне напруження, розчарування та незручності. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях та переживаннях у зв`язку із пережитим нервовим стресом внаслідок ДТП, тому розмір завданої матеріальної шкоди складає 20000,00 грн.

Також позивачем понесені матеріальні витрати у розмірі 5500,00 грн, які пов`язані з залученням експерта та складення висновку та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.01.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 133446,27 грн та 5500,00 грн витрат, понесених на проведення експертом автотоварознавчого дослідження.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1589,46 грн та відшкодування витрат за надану правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що цивільно-майнова відповідальність відповідача застрахована, проте завдані позивачу збитки складають 293446,27гpн, тобто розмір перевищує ліміт відповідальності, отже стягненню підлягає з винуватця ДТП 133446,27 грн, тобто розмір перевищеної суми страхової виплати.

18.01.2026 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Денисенко С.В. звернувся до суду з заявою про стягнення судових витрат, в якій просив здійснити розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем, поклавши їх на позивача пропорційно до розміру відмовлених позовних вимог.

Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.02.2026 у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Денисенка С.В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовлено.

В обґрунтування додаткового рішення суд першої інстанції зазначив, що оскільки рішенням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто у повному розмірі майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП та витрати, понесені на проведення експертом автотоварознавчого дослідження, частково моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн, тобто часткова відмова у позові стосувалася лише оціночних категорій, а саме розміру моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, враховуючи, що їх розмір визначає виключно суд, спираючись на дослідження доказів у їх сукупності, засади розумності та справедливості, визначених ЦК України та ЦПК України, отже відсутні підстави для розподілу судових витрат пропорційно до задоволених вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди та витрат понесених на проведення автотоварознавчого дослідження скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 90710,35 грн. У стягненні витрат, понесених на проведення експертом автотоварознавчого дослідження, в сумі 5500,00 грн - відмовити. Здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та здійснити розподіл судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що позивачем неправильно визначено розмір збитків, які підлягають відшкодуванню, а процесуальні витрати за проведення експертизи не підлягають відшкодуванню.

Зазначає, що позивачем заявлено вимогу про стягнення матеріального збитку у розмірі різниці між завданою пошкодженням автомобіля шкодою та страховою виплатою, тобто у сумі 133446,27 грн. Однак ця сума включає також 20% податку на додану вартість (ПДВ), що становить 42735,92 грн. Податок на додану вартість не входить до розміру збитків, які підлягають відшкодуванню. Він може стягуватись лише після фактичного здійснення ремонту виконавцем, який має бути платником ПДВ, та документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту, якщо докази ремонту відсутні, то компенсувати ПДВ не повинен ні страховик, ні винуватець. Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).

Посилається на висновки Верховного Суду, неодноразово викладеним у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/9396/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 910/3165/17, від 21 грудня 2020 року у справі № 911/286/20, від 12 липня 2023 року у справі № 591/1861/22.

Наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивачем були понесені витрати зі сплати ПДВ, а тому підстави для відшкодування позивачу вартості ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ відсутні. Розмір матеріального збитку, який підлягає відшкодуванню відповідачем, має становити різницю між вартістю відновлювального ремонту автомобіля за вирахуванням виплаченої суми страхового відшкодування та за вирахуванням суми ПДВ, і складати 90710,35 грн (293446,27 грн - 160000,00 грн - 42735,92 грн).

Зауважує, що в експертизі, наданій позивачем, відсутня вказівка, що вона проведена для подання до суду, оскільки експертний висновок підготовлений не для суду, а для отримання страхового відшкодування, але страховик забезпечив своєчасний огляд автомобіля, і таким же чином і за допомогою того ж самого програмного забезпечення визначив реальну вартість ремонту, тому у страхувальника (відповідача) відсутній обов`язок здійснювати позивачу компенсацію вартості експертної оцінки.

Звертає увагу суду на те, що висновок складений експертом 02.05.2025, а ремонтну калькуляцію експерт додав від 05.05.2025, в якій використана вища вартість робіт, ніж була 02.05.2025 (05.05.2025 - 958 грн/год, а 02.05.2025 798,33 грн/год), що призвело до завищення загальної вартості відшкодування.

Стверджує, що потерпілий замовив експертний висновок у день огляду автомобіля 24.04.2025, що було передчасно, оскільки саме страховик забезпечив цього дня огляд автомобіля, тобто одразу після отримання 23.04.2025 повідомлення про ДТП. Тобто страховик забезпечив огляд автомобіля уже на наступний день і здійснив його своєчасно, а саме у перші дні 10-денного строку, визначеного Законом № 1961-IV, а тому у потерпілого не було підстав та необхідності самостійно замовляти оцінку збитків.

Не погодившись з додатковим рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення від 18.02.2026 про відмову у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у цивільній справі - скасувати та ухвалити нове рішення, яким вказану заяву задовольнити та стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 понесені останнім судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Вважає, що оскільки рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 16.01.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково, тому суд мав застосувати до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у відповідній пропорції.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду, ОСОБА_1 просить рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Зазначає, що судом першої інстанції всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо досліджено наявні у справі докази, оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стверджує, що судом взято до уваги, що цивільно-майнова відповідальність відповідача застрахована з літом до 160000,00 грн, а збитки складають 293446,27 грн, тобто стягненню підлягає 133446,27 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, ОСОБА_1 просить додаткове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Вважає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не навів нових вагомих доказів.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзивів та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 22.04.2025 о 15 год 53 хв ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом автомобілем Фіат, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в м.Прилуки по вул. Вокзальній, виїхав на регульоване перехрестя з вул. Європейська на заборонений (червоний) сигнал світлофору та скоїв зіткнення з автомобілем Рено, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням потерпілої ОСОБА_4 , та автомобілем Фольксваген, реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням потерпілої ОСОБА_3 (власником зазначеного автомобіля є ОСОБА_1 ), які рухалися по вул. Європейська на зелений сигнал світлофору, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження (а.с. 17).

Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2025 у справі № 742/2593/25 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с. 17).

На момент дорожньо-транспортної пригоди майнові інтереси власника автомобіля Фіат, реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахован в ПАТ НАСК «ОРАНТА» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 02.07.2024 №АТ-5574249 (а.с. 35).

Згідно з висновком експерта від 02.05.2025 № 017/25 за результатами проведення експертного автотоварознавчого досліджения автомобіля, розмір (вартість) матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля Volkswagen ID.4 CROZZ, реєстраційний номерний знак НОМЕР_5 , внаслідок ДТП, станом на дату події (22.04.2025) становить 293446,27гpн (а.с. 19-34).

Власник автомобіля Volkswagen звернувся до ПАТ НАСК «ОРАНТА» з заявою про подію з ознаками страхового випадку, яка була розглянута і позивачу здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн (а.с. 54).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що цивільно-майнова відповідальність відповідача застрахована, проте завдані позивачу збитки складають 293446,27 гpн, тобто розмір перевищує ліміт відповідальності, отже стягненню підлягає з винуватця ДТП 133446,27 грн, тобто розмір перевищеної суми страхової виплати.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки рішенням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто у повному розмірі майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП та витрати, понесені на проведення експертом автотоварознавчого дослідження, частково моральну шкоду у розмірі 3000,00грн, тобто часткова відмова у позові стосувалася лише оціночних категорій, а саме розміру моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, враховуючи, що їх розмір визначає виключно суд, спираючись на дослідження доказів у їх сукупності, засади розумності та справедливості, визначених ЦК України та ЦПК України, отже відсутні підстави для розподілу судових витрат пропорційно до задоволених вимог.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_1 , про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правничу допомогу частково учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині стягнення майнової шкоди та витрат, понесених на проведення експертом автотоварознавчого дослідження.

З висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Крім того, статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).

Частиною першою статті 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У справі, що переглядається, предметом спору є сума відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка перевищує страхові виплати, для відновлення пошкодженого майна.

Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2025 у справі № 742/2593/25, яка набрала законної сили 03.06.2025, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн на користь держави.

У матеріалах справи міститься висновок експерта №017/25 за результатами проведення автотоварознавчого дослідження автомобіля Volkswagen id.4 crozz р/н. знак НОМЕР_1 , складений 02.05.2025 експертом-автотоварознавцем ОСОБА_5 , за висновком якого розмір (вартість) матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля Volkswagen id.4 crozz, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , станом на дату ДТП від 22.04.2025, становить 293446,27 грн (а.с. 19-34).

У висновку експерта зазначено, що ринкова вартість досліджуваного КТЗ, на дату пошкодження в ДТП від 22.04.2025 становить 1090157,00 грн.

Разом з тим, у висновку експерта зазначено, що відповідно до п. 5 ст. 106 ЦПК України висновок підготовлений для подання до суду (а.с. 24 зворот), тому твердження відповідача щодо того, що експертний висновок підготовлений не для суду, а для отримання страхового відшкодування, спростовується матеріалами справи.

Відповідно до листів НАСК «ОРАНТА» (а.с. 35, 54) власник автомобіля Volkswagen звернувся до ПАТ НАСК «ОРАНТА» із заявою про подію з ознаками страхового випадку, яка була розглянута і позивачу здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн.

Суд першої інстанції, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, зазначив, що цивільно-майнова відповідальність відповідача застрахована з лімітом до 160000,00 грн, у той час як завдані позивачу збитки складають 293446,27 гpн, тобто стягненню підлягає з винуватця ДТП саме 133446,27 грн перевищеної суми страхової виплати. Також враховано, що позивачем понесені витрати на експерта для складення висновку щодо заподіяної шкоди, які склали в загальному розмірі 5500,00 грн та сплачені відповідно до платіжної інструкції.

Колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_2 щодо стягнення матеріального збитку у розмірі різниці між завданою пошкодженням автомобіля шкодою та страховою виплатою в сумі 133446,27 грн включає 20% податку на додану вартість (ПДВ), що становить 42735,92 грн не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Керуючись ст. п.196.1.3 ст.196 Податкового кодексу України страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Таким чином, вказане положення стосується юридичних осіб, які є платниками ПДВ, та відповідно при здійсненні ремонту авто, проте відповідач у справі є фізичною особою, предметом спору є майнова шкода, відтак дія зазначених положень у спірних правовідносинах не поширюється на ОСОБА_2 .

Щодо стягнення витрат на проведення автотоварознавчої експертизи в сумі 5500,00 грн, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до договору від 24.04.2025, укладеного між ОСОБА_1 та суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , та акту прийому передачі наданих послуг від 06.05.2025, то позивачем підтверджено належними та допустимими доказами понесення витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 5500,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на проведення автотоварознавчого дослідження відносяться до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, які підлягають розподілу в порядку ст. 141 ЦПК України.

Оскільки колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП в розмірі 133446,27 грн, тому до стягнення з відповідача на користь позивача належать також витрати на проведення експертом автотоварознавчого дослідження в сумі 5500,00 грн.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині, а зводяться до їх переоцінки та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Разом з тим, апеляційний суд приходить до висновку про порушення норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судового збору, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Судом першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено на суму 141946,27 грн, що становить 89% (141946,27 грн х 100% / 158946,27 грн), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1414,61 грн (1589,46 грн х 89% / 100%) за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, рішення суду в частині розподілу судового збору підлягає зміні, шляхом зменшення розміру стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору з 1589,46 грн до 1414,61 грн, в іншій частині - залишенню без змін.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення суду, апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, залишив поза увагою, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №727/463/19, від 20.09.2023 у справі №753/7936/22, від 31.10.2024 у справі №242/3831/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі №753/1203/18, від 02.06.2022 у справі №15/8/203/20.

Частиною 4 ст. 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги (ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2025 року у справі №761/5870/24 виснував, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, який зазначив, що оскільки рішенням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто у повному розмірі майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП та витрати, понесені на проведення експертом автотоварознавчого дослідження, частково моральну шкоду у розмірі 3000,00грн, тобто часткова відмова у позові стосувалася лише оціночних категорій, а саме розміру моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, враховуючи, що їх розмір визначає виключно суд, спираючись на дослідження доказів у їх сукупності, засади розумності та справедливості, визначених ЦК України та ЦПК України, отже відсутні підстави для розподілу судових витрат пропорційно до задоволених вимог.

За матеріалами справи вимога про відшкодування моральної шкоди позивачем ОСОБА_1 визначена в грошовому вимірі.

Моральна шкода є втратою немайнового характеру, однак відшкодування моральної шкоди може відбуватися в майновій (грішми, іншим майном) або немайновій формах (публікація спростування недостовірної інформації, публікація рішення суду у засобах масової інформації, інші форми відновлення морального стану особи).

Таким чином, вимога про відшкодування моральної шкоди у спорі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, визначена у грошовому вимірі, стає майновою вимогою, отже судовий збір за таку вимогу підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн, судом першої інстанції стягнуто 3000,00 грн, що не оскаржується в суді апеляційної інстанції, тому позовні вимоги ОСОБА_1 незадоволено на 11% .

Звертаючись до суду з заявою про стягнення судових витрат ОСОБА_2 просив здійснити розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним, поклавши їх на позивача пропорційно до розміру відмовлених позовних вимог. В тексті заяви зазначав, що його витрати на професійну правничу допомогу складають 16000,00 грн.

Представництво інтересів ОСОБА_2 в суді першої інстанції здійснював адвокат Денисенко С.В., що підтверджується ордером на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1000731 виданого 11.11.2025 на підставі договору №10/11/25 про надання правничої допомоги від 10.11.2025 (а.с. 52, 59)

На підтвердження вказаного суду надано:

- договір №10/11/25 про надання правничої допомоги від 10.11.2025 (а.с. 59);

- протокол погодження вартості послуг від 10.11.2025, за яким надання правничої допомоги у виді консультування та роз`ясненння правових питань щодо предмета позову, підготовка та подання до суду доказів клопотань, відзиву на позовну заяву, тощо, включаючи час витрачений на ознайомлення з позовом та додатками до нього, опрацювання судової практики (пошук правових позицій та висновків Верховного суду), та вчинення інших дій до початку розгляду справи по суті становить 10000,00 грн (фіксована сума); представництво інтересів клієнта під час розгляду справи в суді першої інстанції (за один судодень*) становить 3000,00 грн; складання процесуальних та інших документів, пов`язаних із розглядом справи по суті першої інстанції, та вчинення інших дій протягом розгляду справи судом першої інстанції, крім участі в судових засіданнях становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати/год (а.с. 59 зворот, 77 зворот);

- акт виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги № 10/11/25 від 10.11.2025, складеного 17.11.2025, за яким загальна вартість наданих послуг становить 10000,00 грн (а.с. 60, 78);

- розрахунок додаткових витрат на правничу допомогу адвоката, понесених під час розгляду справи (опис надання послуг) від 17.01.2026 становить 6000,00 грн, за яким адвокат Денисенко С.В. здійснював представництво інтересів відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції у двох судових засіданнях: 18.11.2025, 16.01.2026 (а.с. 78 зворот);

- акт виконаних робіт № 2 до договору про надання правничої допомоги № 10/11/25 від 10.11.2025, складеного 17.01.2026, за яким вартість додатково наданих послуг становить 6000,00 грн; загальна вартість наданих станом на 16.01.2026 по справі № 742/4374/25 правничих послуг згідно з договором № 10/11/25 від 10.11.2025, з урахуванням раніше нданих послуг, пов`язаних із підготовкою відзиву на позов (вартість яких була визначена у фіксованому розмірі у сумі 10000,00 грн) та які сукупно складають загальний розмір витрат відповідача ОСОБА_2 , які він має сплатити у зв`язку з розглядом даної справи, становить 16000,00 грн, які клієнт зобов`язується сплатити адвокату на умовах та у строки, що визначені договором про надання правничої допомоги (а.с. 79).

Апеляційний суд вважає, що відповідачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, тому необхідно стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу у даній справі.

Таким чином, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду, щодо не застосування п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК та не стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, пропорційно до задоволених вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням позовної заяви на суму 141 946,27 грн на 89%, то з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 11% витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, що становить 1760,00 грн (16000,00 грн х 11% / 100%).

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376 ч. 1 п. 4, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково .

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 січня 2026 року в частини розподілу судового збору змінити, зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору з 1589,46 грн до 1414,61 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 лютого 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_2 про стягнення судових витрат - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 1760,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.04.2026.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Головуючий Судді: