Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №331/6511/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.03.2026 Справа № 331/6511/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/6511/24 Головуючий у 1-й інстанції: Мурашова Н.А.

Провадження № 22-ц/807/305/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі адвоката Смірнової Анастасії Олегівни, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» до ОСОБА_1 , третя особа – Акціонерне товариство «Українська залізниця», про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа – Акціонерне товариство «Українська залізниця», про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» є суб`єктом господарювання, який починаючи з 01.01.2019 виконує функції постачальника універсальних послуг на території Запорізької області.

Відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 відповідачка є споживачем електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , і в силу публічного договору про постачання електричної енергії зобов`язана щомісячно здійснювати оплату вартості спожитої електроенергії за фактичними обсягами згідно з показами засобів комерційного обліку, які надаються постачальнику адміністратором комерційного обліку – в даному випадку АТ «Укрзалізниця».

Однак цього обов`язку відповідачка належним чином не виконувала, у зв`язку з чим за період з 01.08.2021 до 30.09.2024 утворилась заборгованість в розмірі 102 991,52 грн. за загальний обсяг спожитої електроенергії 39 454 кВт/год.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України за прострочення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачці за період з 01.10.2021 до 23.02.2022 інфляційні втрати в розмірі 56,93 грн. та 3% річних за період з 21.09.2021 до 23.02.2022 в розмірі 12,75 грн., які також підлягають стягненню.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» заборгованість у загальному розмірі 103 061 грн. 20 коп., що складається з: заборгованості за спожиту у період з 01.08.2021 року по 30.09.2024 року електричну енергію у розмірі 102 991,52 грн; 3% річних в розмірі 12,75 грн за період з 21.09.2021 до 23.02.2022; суму інфляційних втрат у розмірі 56,93 грн за період з 01.10.2021 до 23.02.2022, а також судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» заборгованість за спожиту електроенергію за період з 01.08.2021 до 30.09.2024 у розмірі 102 991,52 грн, 3% річних за період з 21.09.2021 до 23.02.2022 у розмірі 12,75 грн., інфляційні втрати за період з 01.10.2021 до 23.02.2022 у розмірі 56,93 грн., а також судовий збір в сумі 2 422,40 грн., а всього - 105 483,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Смірнової А.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача: заборгованості за спожиту електричну енергію за період з 01 серпня 2021 року по 01 жовтня 2023 року в розмірі 98 202 грн 72 коп.; 3% річних за період з 21 вересня 2021 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 12 грн 75 коп.; інфляційних втрат за період з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 56 грн 93 коп.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» на користь ОСОБА_1 судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на підтвердження своїх позовних вимог позивачем не було надано належних та допустимих доказів.

Так, позивач на дату подання позовної заяви до суду не мав даних щодо фактичного обсягу спожитої відповідачкою електричної енергії за період, за який він просив стягнути заборгованість (серпень 2021 - вересень 2024 року), що підтверджується його власним клопотанням про залучення третьої особи та витребування доказів. У цьому клопотанні позивач зазначав, що на момент подання позовної заяви до суду він не отримав від АТ «Укрзалізниця» інформації про фактичний обсяг споживаної відповідачкою електричної енергії за особовим рахунком, відкритим за адресою: АДРЕСА_1 . У поданому представником позивача клопотанні про залучення третьої особи та витребування доказів прямо зазначалося, що саме АТ “Укрзалізниця” несе відповідальність за фіксацію показників електролічильника, розрахунок фактичного обсягу спожитої електричної енергії та надання достовірної інформації електропостачальнику про споживання електроенергії кінцевим споживачем. Таким чином, у власному клопотанні представник позивача підтвердив відсутність належних підстав для здійснення нарахувань та пред`явлення позовних вимог, оскільки оператором системи розподілу - АТ “Укрзалізниця” - за період з 01.08.2021-30.09.2024 по споживачу ОСОБА_1 (ОР ЗОЕ -94112218) не передавалися покази засобу обліку споживача.

Вважає, що матеріали справи не містять належних доказів достовірності та походження показів лічильника, наданих третьою особою, а також відсутні дані про контрольне зняття показників під час укладення договору приєднання (01.01.2019) та на початок спірного періоду (01.08.2021). Це унеможливлює перевірку достовірності наданих третьою особою відомостей щодо обсягів спожитої відповідачкою електричної енергії, оскільки невідомо походження показів лічильника на початок спірного періоду.

Для належного з`ясування обставин у справі, відповідачка 25.06.2025 року подавала клопотання про витребування доказів, проте ухвалою суду від 09.07.2025 року їй було відмовлено у задоволенні клопотання, що обмежило її право на захист та позбавило можливості додатково підтвердити невідповідність відомостей щодо фактичного споживання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , на початок спірного періоду, наданих третьою особою.

Саме оператор системи розподілу (у даному випадку - АТ “Укрзалізниця”) несе обов`язок щодо зняття, фіксації та передачі достовірних показників засобів комерційного обліку електричної енергії постачальнику. Невиконання цього обов`язку призводить до втрати достовірності розрахунків, які ґрунтуються на непідтверджених даних. Отже, у ситуації, коли оператор системи розподілу не передавав постачальнику жодних показників засобу обліку за спірний період, а постачальник, у свою чергу, здійснив односторонні нарахування без належних первинних документів, такі розрахунки не можуть вважатися достовірними та не є належними доказами у розумінні статей 76-78 ЦПК України.

Таким чином, ненадання оператором системи (АТ “Укрзалізниця”) обов`язкових відомостей, передбачених підпунктом 37 пункту 5.1.2 ПРРЕЕ та не проведення контрольних оглядів засобів комерційного обліку споживачів, прямо свідчить про порушення ним своїх зобов`язань, що спричинило безпідставне нарахування заборгованості за електричну енергію, яку відповідачка фактично не споживала.

Скаржник категорично не погоджується з розрахунками, наданими третьою особою (АТ «Укрзалізниця») за період з 01 серпня 2021 року по 01 вересня 2023 року, оскільки зазначені дані не відповідають фактичним показам засобу комерційного обліку, є непослідовними, внутрішньо суперечливими та спростовуються доказами, наданими скаржником.

Так, відповідно до договору № ЕЕ94112218 про користування електричною енергією для побутових споживачів, укладеного між скаржником та постачальником електричної енергії, станом на 02 червня 2011 року показники того ж самого однофазного індукційного лічильника складали 32 968 кВт·год.

Разом із тим, у наданих третьою особою (оператором системи розподілу) відомостях за період з 2021 року відображено значно менші показники цього ж лічильника, що є фізично неможливим, оскільки індукційні лічильники не мають технічної можливості «зменшення» показів. Вказане свідчить про наявність суттєвих розбіжностей та помилок у визначенні обсягів спожитої електричної енергії, а також про відсутність належного контролю за веденням комерційного обліку з боку оператора системи.

Більше того, зазначений лічильник було замінено у 2024 році, що підтверджує тривалий строк його експлуатації та виключає можливість будь-якого «обнулення» показників без належної фіксації з боку оператора.

Таким чином, надані третьою особою показники не можуть бути визнані достовірними, оскільки вони суперечать офіційним документам, містять очевидні технічні невідповідності та не підтверджуються жодними первинними обліковими даними чи актами контрольного огляду.

Суд у своєму рішенні зазначив, що не бере до уваги в якості доказу, наданий відповідачкою договір №ЕЕ94112218, посилаючись на те, що «відповідна інформація стосується періоду на десять років раніше, ніж заявлений у справі». Проте, наданий договір є єдиним документом, який містить первинні дані щодо показників лічильника на момент виникнення правовідносин та дозволяє встановити вихідні значення, від яких безпосередньо залежить правильність визначення обсягів споживання електричної енергії за весь спірний період. Відтак його доказове значення є ключовим і не може бути нівельоване лише з підстави часу його укладення. Без врахування даних, зафіксованих у договорі, неможливо встановити вихідні показники лічильника, а отже достовірно визначити фактичний обсяг споживання електричної енергії. Водночас третя особа надала відомості щодо споживання електричної енергії відповідачкою без будь-яких доказів їх походження, первинності чи відповідності даним комерційного обліку, що ставить під сумнів їх достовірність та не може вважатися належним доказом у розумінні ст. 76–78 та 89 ЦПК України. Доказів, які б спростовували інформацію, зазначену в договорі, ані позивачем, ані третьою особою надано не було. Враховуючи це, договір слід вважати належним і допустимим доказом, який підтверджує некоректність обсягів, наданих третьою особою.

Вважає, що судом також не було належним чином враховано інші докази, надані відповідачкою. Подані відповідачкою докази мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки спростовують розрахунки позивача, які ґрунтуються на показах, наданих третьою особою.

Зокрема, скаржником до матеріалів справи також було долучено:

- фотографію лічильника СО-U446М, яка підтверджує фактичні показники споживання електричної енергії станом на 30.01.2022 року - 47 749,1 кВт·год, що спростовує надані третьою особою відомості про споживання відповідачкою електричної енергії за період з 01.08.2021-01.10.2023р.;

- Акт технічної перевірки приладів обліку електричної енергії №01 від 06.09.2024 року, складений електромеханіком ОСОБА_2 , з якого вбачається, що при знятті лічильника СО-U446М не було виявлено зовнішніх пошкоджень або ознак втручання у його роботу. У пункті 3 цього акту («Основні паспортні та експлуатаційні дані електролічильників») зазначено, що лічильник не має технічної можливості дистанційного зняття показників, тобто будь-яке коригування даних можливе лише при фізичному доступі до приладу.

Незважаючи на наявність зазначених доказів, суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги покази лічильника, подані представником третьої особи - АТ «Укрзалізниця», які не підтверджені жодними первинними документами, актами технічної перевірки чи паспортними даними приладу обліку.

Будь-які розрахунки, зроблені без підтверджених показів засобів комерційного обліку, є лише орієнтовними, не мають доказової сили та не можуть бути використані як підстава для нарахувань чи судових вимог.

Вказує, що позивач не довів належними доказами існування та розмір заявленої до стягнення заборгованості, що є його процесуальним обов`язком відповідно до ст. 81 ЦПК України. За відсутності таких доказів вимоги про стягнення заборгованості за визначений період є безпідставними.

Зауважує, що обсяг у 37 198 кВт·год за один місяць є абсолютно недостовірним та свідчить про очевидну помилку в обліку, допущену позивачем та третьою особою при визначенні обсягу спожитої електричної енергії відповідачкою. Такий показник суперечить як об`єктивним технічним можливостям електроустановки, так і нормативним вимогам щодо фіксації та підтвердження даних комерційного обліку.

Крім того, ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Смірнової А.О., подала клопотання про витребування доказів, зазначає, що у ході розгляду справи судом першої інстанції відповідачка 25 червня 2025 року подавала клопотання про витребування доказів, в якому просила суд:

1. Витребувати у АТ «Укрзалізниця» відомості щодо показників лічильника, який знаходиться у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що передавались споживачем електричної енергії - ОСОБА_1 за період з 02.06.2011 р. по 30.09.2024 р., із зазначенням дати останньої передачі таких показань;

2. Витребувати у АТ «Укрзалізниця» копію акту технічної перевірки лічильника (якщо така перевірка проводилась);

3. Витребувати у АТ «Укрзалізниця» інформацію щодо способу отримання показників лічильника за період з 01.08.2021 р. по 30.09.2024 р., тощо.

Однак ухвалою суду від 09 липня 2025 року у задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено, що істотно вплинуло на реалізацію відповідачкою свого права на захист. Відомості, витребування яких просила відповідачка, мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки вони можуть спростувати односторонні дані щодо споживання електричної енергії відповідачкою за спірний період, надані третьою особою, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача.

У зв`язку з вищенаведеним, просить:

1. Витребувати у АТ “Укрзалізниця”: відомості щодо показів лічильнику (який був встановлений до 06.09.2024 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ), які передавались споживачем електричної енергії ОСОБА_1 , за кожен календарний місяць за період з 02.06.2011 р. по 01.10.2023 р. з зазначенням кожної дати передачі таких показів ОСОБА_1 та способу передачі, із наданням завірених копій усіх підтверджуючих документів;

2. Витребувати у АТ “Укрзалізниця”: засвідчені копії всіх актів технічної перевірки/контрольного огляду зазначеного електролічильника за період з 02.06.2011 р. по 01.10.2023 р.;

3. Долучити до матеріалів справи копію адвокатського запиту до АТ “Укрзалізниця” та відповіді на нього, на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

Від представників АТ “Укрзалізниця” Оленюк Н.В. та Гук М.А. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вони просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Також від представників АТ “Укрзалізниця” Оленюк Н.В. та Литвиненко О.В. на адресу апеляційного суду надійшли заперечення, у якому вони просять відмовити відповідачу у задоволенні клопотань про витребування доказів.

Вказують, що з 01.01.2019 р. по 01.10.2023 р. клієнтом не передавались до АТ “Укрзалізниця” покази засобу обліку електричної енергії, який встановлений в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Інформація щодо показів засобу обліку відповідача за період, що передує 01.01.2019 р. у АТ “Укрзалізниця” не зберігається. Крім того, у відповідь на адвокатській запит АТ “Укрзалізниця” було долучено копію акту контрольного огляду засобу комерційного обліку від 22.09.2023р.

Вказують, що АТ “Укрзалізниця” було надано всю наявну у нього інформацію та копії документів, які були запитані в адвокатському запиті.

Звертають увагу, що відповідачем в ході розгляду справи не було долучено до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував заявлену нею позицію.

Від представника ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» Скупа Н.О. на адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення, в яких вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Зауважує, що скаржником не долучено ані до матеріалів справи, ані до апеляційної скарги жодного належного та допустимого доказу на спростування вимог, викладених в позовній заяві та висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а твердження відповідача щодо нібито некоректних відомостей спростовується підписаними актами між ОСР (АТ «Укрзалізниця») та споживачем ОСОБА_1 .

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 98 202 грн 72 коп., 3% річних в розмірі 12 грн 75 коп.; інфляційних втрат в розмірі 56 грн 93 коп., в іншій частині рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 98 202 грн 72 коп., 3% річних в розмірі 12 грн 75 коп.; інфляційних втрат в розмірі 56 грн 93 коп.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг не виконує належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість за спожиту електричну енергію за період з 01.08.2021 до 30.09.2024 у розмірі 102 991,52 грн, а тому дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, в тому числі і щодо позовних вимог в частині стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» інфляційних нарахувань за період з 01.10.2021 до 23.02.2022 у розмірі 56,93 грн. та 3% річних за період з 21.09.2021 до 23.02.2022 в сумі 12,75 грн.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 та, відповідно, споживачем електричної енергії, особовий рахунок № НОМЕР_1 , ЕІС-код – 62Z2932740634494.

З 01.01.2019 ТОВ «Запоріжелектропостачання» є постачальником електричної енергії на території Запорізької області, АТ «Укрзалізниця» в даній справі - оператором системи розподілу/адміністратором комерційного обліку щодо споживача ОСОБА_1 .

Згідно з випискою з особового рахунку № НОМЕР_1 , що заведений на квартиру відповідачки у постачальника електричної енергії, за період з 01.08.2021 до 30.09.2024 оплата за спожиту електроенергію не здійснювалась, станом на 30.09.2024 заборгованість становить 102 279,60 грн. за загальний обсяг споживання 39456кВт/год.

Відповідно до розрахунку позивача ним нараховані на підставі ст. 625 ЦК України у зв`язку з простроченням відповідачкою грошового зобов`язання інфляційні втрати в розмірі 56,93 грн. за період з 01.10.2021 до 23.02.2022 та 3% річних в розмірі 12,75 грн. за період з 21.09.2021 до 23.02.2022.

За інформацією АТ «Укрзалізниця» обсяги споживання електроенергії споживача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ЕІС-код – 62Z2932740634494, станом на 01.01.2020 визначені за показами 8705, станом на 01.02.2021-8805, станом на 01.12.2020 – 9814, станом на 01.01.2021 – 9914, станом на 01.07.2021 – 11161.

За інформацією АТ «Укрзалізниця» обсяги споживання електроенергії споживача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ЕІС-код – 62Z2932740634494, станом на 01.08.2021 визначені за показами 11483, станом на 01.03.2022 та станом на 01.09.2023 – 12581, станом на 01.10.2023 – 49779, станом на 01.09.2024 – 50544.

Згідно з актом технічної перевірки приладів обліку електричної енергії № 01 від 06.09.2024, складеного представником ЕЧ-4 за участі споживача ОСОБА_1 , відбулась заміна електролічильника, серійний номер СО-U446М, на інший. Покази на знятому лічильнику – 50544,0. Прилад обліку придатний до експлуатації в якості розрахункового.

Крім того, згідно з актом контрольного огляду засобів комерційного огляду від 22.09.2023, складеного представниками ОСР, покази лічильника за адресою: АДРЕСА_1 , серійний номер СО-U446М, - 49779,50.

Відповідно до договору №ЕЕ94112218 про користування електричною енергією для побутових споживачів, укладеним 02.06.2011 між споживачем ОСОБА_1 та енергопостачальником ДП «Придніпровська залізниця» в особі ВСП «Енергозбут», за адресою споживання: ст. Дніпробут-2, буд. 1, кв. 6, встановлено лічильник серійний номер СО-U446М, покази 32968.

Згідно з фотознімком, датованим 30.01.2022, на лічильнику серійний номер СО-U446М зафіксовані покази 47749,1.

Як вбачається з рахунку на оплату за спожиту електроенергію за період 01.01.2020-01.02.2020, споживач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , нараховано за вказаний період 90,00 грн за обсяг споживання 100 квт/год, покази – 8805 (поточні) - 8705 (попередні).

Згідно з рахунком на оплату за спожиту електроенергію за період 01.01.2021-01.02.2021, споживач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , нараховано за вказаний період 168,00 грн за обсяг споживання 100 квт/год, покази – 9914 (поточні) - 9814 (попередні).

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власність зобов`язує; власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Обов`язок споживача щодо здійснення оплати житлово-комунальних послуг передбачений п. 5 ч. 2 ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

11 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13 квітня 2017 року №2019-VIII.

Згідно частин 1 та 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Статтею 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Згідно пункту 84 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання;

Статтями 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальний порядок укладання, зміни і розірвання договору регулюється главою 53 ЦК України.

Відносини з приводу укладання договору на постачання електричної енергії та відносини з приводу її споживання регулюються статтею 714 ЦК України, Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року (далі - Правила) та Законом України «Про ринок електричної енергії».

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (стаття 714 ЦК України).

Тлумачення статті 714 ЦК України свідчить, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання енергетичних ресурсів споживачу, є видом договору купівлі-продажу (подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).

Згідно з пунктом 2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року №312 договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до постанови.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі №465/5980/17 (провадження №61-1178св20)).

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За змістом ст. 11 ЦК України факт відкриття особового рахунку та постачання електричної енергії вважається укладенням договору на умовах, передбачених Законом України «Про електроенергетику» (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 509/3536/15- ц та від 15 липня 2019 року у справі № 347/713/17).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

Абзацом п`ятим пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.

У відповідності до п. 13 Перехідних положень вказаного закону, передача постачальнику універсальних послуг персональних даних побутових та малих непобутових споживачів під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу не потребує отримання згоди та повідомлення таких споживачів про передачу персональних даних і вважається такою, що здійснена в загальносуспільних інтересах з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам.

Підключення електроенергії за заявою наймача (власника квартири, приміщення) і відкриття особового рахунку слід вважати фактичним укладенням договору на умовах, передбачених Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правила роздрібного ринку електричної енергії.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», підпункту 1 пункту 5.2.1 ПРРЕЕ електропостачальники, мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», підпунктів 1, 2 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ, споживач електричної енергії, серед іншого, зобов`язаний: - користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів); - сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (далі - договір) є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (далі - споживач) постачальником універсальних послуг (далі - постачальник) та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до цього договору. Умови цього договору є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.

ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» як постачальник електричної енергії свої зобов`язання виконує та надає відповідачу послуги з постачання електроенергії. Однак відповідач, що підтверджено матеріалами справи, взятих на себе зобов`язань належним чином не виконує та не сплачує вартість спожитої електричної енергії вчасно.

З 01.01.2019 року ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» є постачальником універсальних послуг, на якого покладений спеціальний обов`язок щодо постачання електричної енергії побутовим споживачам на території Запорізької області відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії».

Отже, судом встановлено, що відповідач є споживачем послуг ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» та фактично споживає надані позивачем послуги, але не сплачує їх вартість, внаслідок чого утворилась заборгованість, що свідчить про наявність у позивача права вимоги оплати заборгованості за спожиту електроенергію.

Доказів визнання недійсним або припиненим договору, щоб стало підставою його невиконання стороною, суду не надано.

Доказів, які б свідчили про невикористання електропостачання, скаржником не надано.

Пунктом 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються за даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку.

Дані щодо фактичного споживання електричної енергії за особовим рахунком відповідача позивачем отримано від АТ «Укрзалізниця», як оператора системи розподілу.

Пунктом 4.12 ПРРЕЕ передбачено, що споживач зобов`язаний протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка сплатити за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію, але не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Згідно п. 4.21 ПРРЕЕ оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватися згідно із строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом.

Враховуючи наявність між сторонами відносин з приводу постачання та споживання електричної енергії, враховуючи несвоєчасну сплату за спожиту електричну енергію та відсутність доказів, які б спростовували наявну заборгованість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 102 991,52грн.

Висновок суду про наявність підстав для стягнення заборгованості відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Щодо посилань про відсутність рахунків по сплаті за спожиту електроенергію, судова колегія з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду від 2 грудня 2020 у справі №761/48615/18-Ц, провадження № 61-14819св20 зазначає наступне.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Верховний Суд України зауважив, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Таким чином, відсутність сформованого рахунку не позбавляє споживача обов`язку сплачувати за надані житлово - комунальні послуги.

Даних про оскарження ОСОБА_1 показань комерційного обліку, які передані оператором системи розподілу - АТ «Укрзалізниця», не наведено та не надано таких доказів і до матеріалів справи. ТОВ «Запоріжелектропостачання» проводить лише розрахунок вартості заборгованості за спожиту електричну енергію відповідно до обсягів спожитої електричної енергії, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, які не оскаржувались відповідачкою.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Як вбачається з вказаної правової норми, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача борг за спожиту електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за період прострочення боргу (в межах заявлених позовних вимог).

Доводи апеляційної скарги про помилковість, некоректність показів лічильника та обсягів споживання, які були передані АТ «Укрзалізниця», а також доводи про необхідність врахування даних, вказаних у договорі про користування електричною енергією від 02.06.2011, про відсутність доказів на підтвердження позовних вимог, про надання ОСОБА_1 доказів на спростування позовних вимог (фотографії лічильника СО-U446М, акту технічної перевірки приладів обліку електричної енергії № 01 від 06.09.2024 року) - зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Щодо заперечень на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2025 року, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, а саме, витребування у АТ «Укрзалізниця» відомостей щодо показників лічильника, який знаходиться у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , які передавались споживачем ОСОБА_1 за період з 02.06.2011 по 30.09.2024 із зазначенням дати останньої передачі; копії акту технічної перевірки лічильника за вказаною адресою, якщо така проводилась; інформації щодо способу отримання показників лічильника за період з 01.08.2021 по 30.09.2024; витребування у ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» актів звірок щодо оплати послуг з електропостачання за вказаною адресою за період з 02.06.2011 по 30.09.2024.

Так, суд правильно виснував, що відповідачка не обґрунтувала необхідності витребування зазначеної нею інформації, зокрема, яким чином вона може підтвердити чи спростувати обставини, які є предметом доказування у цій справі, що вказана інформація створена та міститься у відповідних письмових та/чи електронних документах, які перебувають у володінні АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», що нею вживались заходи для їх самостійного отримання та причини їх неотримання. Також вказане клопотання було подано з порушенням строків, визначених ч. 3 ст. 83 ЦПК України, поважність причин неподання такого клопотання одночасно з відзивом на позовну заяву відповідачка також жодним чином не обґрунтувала.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 також подала клопотання про витребування доказів, просить витребувати у АТ “Укрзалізниця”: відомості щодо показів лічильника (який був встановлений до 06.09.2024 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ), які передавались споживачем електричної енергії ОСОБА_1 , за кожен календарний місяць за період з 02.06.2011 р. по 01.10.2023 р. з зазначенням кожної дати передачі таких показів ОСОБА_1 та способу передачі, із наданням завірених копій усіх підтверджуючих документів; засвідчені копії всіх актів технічної перевірки/контрольного огляду зазначеного електролічильника за період з 02.06.2011 р. по 01.10.2023 р.

Вирішуючи вказане клопотання ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Згідно ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

У запереченнях на адресу апеляційного суду представники АТ “Укрзалізниця” повідомили, що з 01.01.2019 р. по 01.10.2023 р. ОСОБА_1 не передавались до АТ “Укрзалізниця” покази засобу обліку електричної енергії, який встановлений в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Інформація щодо показів засобу обліку відповідача за період, що передує 01.01.2019 р. у АТ “Укрзалізниця” не зберігається. Крім того, у відповідь на адвокатській запит АТ “Укрзалізниця” було долучено копію акту контрольного огляду засобу комерційного обліку від 22.09.2023р. Вказують, що АТ “Укрзалізниця” було надано всю наявну у нього інформацію та копії документів, які були запитані.

Отже, з урахуванням наданої представниками АТ “Укрзалізниця” вищевказаної інформації, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 , оскільки всі наявні у АТ “Укрзалізниця” докази долучені до матеріалів справи.

Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі адвоката Смірнової Анастасії Олегівни, залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 06 квітня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко