Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №142/14/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 142/14/24

Провадження № 22-ц/801/610/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гринишина А. А.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 рокуСправа № 142/14/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Панасюка О.С., Шемети Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року, ухвалене суддею Гринишиною А.А. в с-щі Піщанка, повне рішення суду складено 19 грудня 2025 року, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором №200073175 від 25 липня 2014 року у загальному розмірі 63 764,30 грн, яка складається з: суми заборгованості - 41 310,28 грн; суми інфляційних втрат - 18 732,74 грн; суми 3% річних - 3 721,28 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 липня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено угоду №200073175 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, укладеного на умовах повернення, платності та строковості, банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 15 228,43 грн із встановленим строком користування з 25 липня 2014 року по 25 липня 2017 року, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти у визначений договором строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Позивач також зазначає, що 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору відступлення прав вимоги №7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15 червня 2020 року. Зазначені обставини підтверджуються постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», у тому числі й за вказаним кредитним договором. Додатком до договору є реєстр кредитних договорів. Витяг з додатку 1 до договору від 15 червня 2020 року № 7_БМ про відступлення прав вимоги містить, зокрема, відомості про суму заборгованості станом на дату укладення договору.

23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління Національного банку України №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №812 розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактичне управління банком перейшло до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншій особі на підставі договору відступлення прав вимоги. Набувач права вимоги набуває всіх прав та обов`язків кредитора щодо позичальника, вимоги до якого передані відповідно до договору відступлення прав вимоги, разом із правами за договорами забезпечення виконання таких зобов`язань. Вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачено передачу програмного забезпечення, за допомогою якого здійснюється нарахування заборгованості за тілом кредиту, відсотками та штрафними санкціями, а також детального алгоритму такого нарахування. Це зумовлено тим, що у разі відступлення права вимоги за вже існуючою заборгованістю фактор, відповідно до умов договору факторингу, не має права нараховувати відсотки, комісії чи неустойку, передбачені умовами кредитного договору.

Таким чином, банк, правонаступником якого є позивач, належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, натомість відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними у повному обсязі та у визначений договором строк. Станом на 04 січня 2024 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 41 310,28 грн, з яких: 13 111,48 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 28 198,80 грн - заборгованість за відсотками.

Зазначена заборгованість визначена станом на дату укладення договору факторингу №7_БМ від 20 липня 2020 року та зафіксована у додатку до договору - реєстрі кредитних договорів.

Вказане стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з гр. ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором №200073175 від 25 липня 2014 року у загальному розмірі 63 764,30 грн, яка складається з: суми заборгованості - 41 310, 28 грн, суми інфляційних втрат - 18 732,74 грн, суми 3% річних - 3 721,28 грн.

Стягнуто з гр. ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422,4 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У скарзі зазначає, що за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці), а відтак перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Відповідно до висновків суду, строк позовної давності застосовується до щомісячних платежів від 25 липня 2014 року по 20 березня 2017 року і не застосовується до щомісячних платежів за квітень, травень, червень та липень 2017 року на загальну суму 5 141,39 грн, а не 41 310, 28 грн, як зазначено в оскаржуваному рішенні. Відповідно, заява представника відповідача про застосування строку позовної давності підлягає частковому задоволенню. Крім того, може бути стягнуто 2 601,77 грн інфляційних втрат та 516,84 грн - 3 % річних. Твердження суду про ненадання відповідачем жодного належного та допустимого письмового доказу на спростування заявлених позивачем вимог та наданих на їх підтвердження доказів, в тому числі на спростування розміру заборгованості порушує положення ст. 12, 81 ЦПК України. У матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-яких належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст.ст. 526, 1054 та 1088 ЦК України.

Відзив на апеляційну у скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 липня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 200073175, відповідно до умов якого Банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 15 228,43 грн. на умовах повернення, платності та строковості зі строком користування кредитом з 25 липня 2014 року по 25 липня 2017 року, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити відсотки за користування кредитом у строки та порядку, визначені договором.

Свої зобов`язання за кредитним договором Банк виконав належним чином, надавши відповідачу обумовлену договором суму кредитних коштів, що підтверджується умовами договору та розрахунком заборгованості. Водночас відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного та повного повернення кредиту і сплати відсотків не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість.

23 травня 2016 року відповідно до рішення Правління Національного банку України № 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 запроваджено процедуру виведення Банку з ринку шляхом введення тимчасової адміністрації, у зв`язку з чим управління Банком перейшло до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

20 липня 2020 року на підставі договору відступлення прав вимоги №7_БМ, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071, проведеного 15 червня 2020 року, право вимоги за кредитними договорами ПАТ «Банк Михайлівський», у тому числі за кредитним договором №200073175, перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».

Зазначені обставини підтверджуються постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16, якою ТОВ «Діджи Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський». Факт переходу права вимоги підтверджується також витягом з реєстру кредитних договорів, який є додатком до договору відступлення прав вимоги.

Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним договором становить 63 764,30 грн, з яких: 41 310,28 грн - заборгованість; 18 732,74 грн - інфляційні втрати; 3 721,28 грн - 3% річних.

Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення коштів та сплати процентів не виконала, ТОВ «Діджи Фінанс», як новий кредитор, звернулося до суду з даним позовом про стягнення заборгованості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень частини 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства.

З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо обставин, викладених у позові, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач не надавав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а відтак у порушення умов кредитного договору та ст. 509, 526, 1054 ЦК України не виконав зобов`язання за вказаним договором, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права у спірних правовідносинах.

У ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які стосуються позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції ОСОБА_1 просила суд застосувати позовну давність. У заяві про застосування строку позовної давності ОСОБА_1 зазначила, що кредитний договір у формі заяви про приєднання №200073175 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем укладено 25 липня 2014 року. Відповідно до умов зазначеного договору банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в сумі 15 228,43 грн зі встановленим строком користування кредитом до 25 липня 2017 року. Як зазначено у позовній заяві та претензії від 19 грудня 2022 року, позичальником порушено умови кредитного договору, однак у зазначених документах не конкретизовано, який саме пункт, частину договору або які саме зобов`язання було порушено. Згідно з графіком платежів до кредитного договору №200073175 від 25 липня 2014 року граничний строк внесення останнього платежу визначено 20 липня 2017 року. Таким чином, у разі невнесення відповідачем платежу у вказаний строк право кредитора на звернення до суду виникло з 21 липня 2017 року, з якого і розпочався перебіг строку позовної давності.

Суд першої інстанції, розглянувши вказану заяву дійшов до наступних висновків.

Кредитний договір № 200073175 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено 25 липня 2014 року зі встановленим строком користування до 25 липня 2017 року.

20 липня 2020 року на підставі договору факторингу № 7_БМ ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги, в тому числі за вказаним кредитним договором.

З даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду 11 січня 2025 року.

Проаналізувавши зміст ст. 253, 256, 257, 261 ЦК України та пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не пропущено позовну давність при зверненні до суду, оскільки починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час.

Не спростовуючи висновки суду першої інстанції в цій частині, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вже зазначає інші обставини, за яких підлягає до застосування позовна давність. Умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці), а тому перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Відповідно, строк позовної давності застосовується до щомісячних платежів від 25 липня 2014 року по 20 березня 2017 року і не застосовується до щомісячних платежів за квітень, травень, червень та липень 2017 року.

Тобто ОСОБА_1 наводить нові підстави в обґрунтування пропуску позивачем строку позовної давності, про які не вказувала в суді першої інстанції, і які судом не розглядалися і не могли бути розглянуті, адже суд апеляційної інстанції перевіряє законність судового рішення через призму мотивів позовних вимог та заперечень щодо них, в тому числі мотивів для застосування строку позовної давності, які наведені заявником, що і було зроблено судом першої інстанції. А відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

З цих же підстав і відхиляються доводи апеляційної скарги з приводу відсутності у матеріалах справи доказів перерахування кредитних коштів позичальнику, оскільки ОСОБА_1 при розгляді справи в суді першої інстанції не заперечувала факту отримання коштів та факту користування ними. Так само, як і не заперечувала проти цих фактів в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.С. Панасюк

Т.М. Шемета