Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №490/10729/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/10729/25

н\п 2/490/1536/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову зазначено, що згідно рішення № 429 від 13.06.1986 року родині ОСОБА_4 надана квартира АДРЕСА_1 . В квартирі зареєстровані позивачка ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_2 .

Позивачка стверджує, що в травні 2024 року відповідачка виїхала з квартири і більше ні разу не поверталась. Де вона мешкає на даний час позивачці не відомо, відносин з ними вона не підтримує, але до теперішнього часу залишається зареєстрованою в квартирі. Місто її мешкання на теперішній час не відомо, від спілкування вона ухиляється.

ОСОБА_1 вказує, що через те, що у квартирі зареєстровано іншу особу, яка там не мешкає, вона не може повно користуватися своїми правами, наприклад оформити субсидію. Врегулювати конфлікт без звернення до суду не можливо.

За такого, враховуючи вищевказане, позивачка просить позовні вимоги задовольнити та визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

18.12.2025 року матеріали справи передано на розгляд судді.

Ухвалою судді від 22.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження, почато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали та призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 22.01.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті, також задоволено клопотання позивачки про виклик свідків та викликано для допиту в судовому засіданні свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Позивачка в судове засідання не з`явилася, від її представника - адвоката Білова І.В. 07.04.2026 року надійшла заява, в якій просив розглядати справу за відсутності позивачки та її представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання повторно не з`явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяви чи клопотання по суті спору не надала.

Третя особа ОСОБА_3 до судового засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, пунктом 1 частини 3 статті 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене вище, суд розглядає справу за відсутності учасників справи.

Оскільки, розгляд справи проводиться за відсутності сторін то відповідно до частини друго статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.04.2026 року постановлено провести заочний розгляд справи за вищезазначеною позовною заявою.

Суд, дослідивши та перевіривши всі аргументи сторін викладені ними в документах по суті справи та докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів № 429 від 13.06.1986 р. затверджено розподілити 107 квартир в 3-х блок-секціях між підприємствами та організаціями в 9-ти поверховому 143-квартирному домі по АДРЕСА_2 за наданими списками та документами – Заводу імені 61 Комунара - кв. АДРЕСА_3 , родині ОСОБА_4 .

Як вбачається з наданих Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради копій картки реєстрації особи Форми А на ОСОБА_1 та поквартирної картки Форми Б за адресою АДРЕСА_4 , за вказаною адресою ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_7 зареєстровані з 24.01.1986 року, їх донька ОСОБА_2 зареєстрована з 14.03.1997 року, а син ОСОБА_3 – з 02.03.2001 року.

Згідно витягу про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні №19.04.-06/71867/2025 від 04.12.2025 року, станом на надання витягу в квартирі АДРЕСА_5 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно Акту про не проживання від 16.12.2025, складеного свідками: ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 ; ОСОБА_6 , який проживає за адресою: АДРЕСА_7 , ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_4 з 15 травня 2024 року до теперішнього часу. Приватних речей вищевказаної особи в помешканні не знайдено. Місце мешкання не відомо.

В судовому засіданні 25.02.2026 року допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які підтвердили, що відповідачка з 2024 року не проживає з позивачкою в квартирі АДРЕСА_1 .

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року в справі № 761/5115/17.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Суд застосовує при вирішенні цього спору житлове законодавство, зокрема положення Житлового кодексу України в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин.

Правовідносини, які виникли між позивачкою та відповідачкою, врегульовані нормами ЦК України та ЖК України.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Суд також враховує зміни житлового законодавства, зокрема набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Водночас спірні правовідносини у даній справі виникли значно раніше - на момент вселення членів сім`ї до спірного житлового приміщення та подальшого фактичного проживання сім`ї у квартирі. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу України, які регулювали порядок користування житлом державного та комунального житлового фонду. Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей Житлового кодексу України для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

Вимогами ст.ст. 118, 121 Житлового кодексу України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Частиною 1 ст. 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Згідно ст.64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

За змістом ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім`ї не потребує згоди інших членів сім`ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.

Згідно статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням або на підставі положень ст. 71 ЖК України або ж ст. 107 ЖК України.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

Процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України саме на позивача. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».

Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 року у справі №490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18); від 22.11.2018 року у справі №760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18); від 26.02.2020 року у справі №333/6160/17 (провадження № 61-7317св19); від 18.03.2020 року у справі №182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 09.09.2020 року у справі № 755/16152/16-ц (провадження № 61-11414св19), від 16.06.2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), 11.10.2021 року в справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21).

За правилами частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами глави 5 ЦПК України, а саме частини 1 статті 79 ЦПК України, частини 1 статті 80 ЦПК України, частини 6 статті 81 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що стороною позивачки надано достатні докази того, що відповідачка тривалий час (майже два роки) без поважних причин не проживає в квартирі АДРЕСА_1 , фактично змінила місце свого постійного проживання, не несе витрати за житлово-комунальні послуги.

За такого, суд приходить до висновку про доведення обставин, на які позивачка посилається як на підставу вимог позову, а саме про відсутність відповідачки у квартирі без поважних причин понад шість місяців та наявність підстав, передбачених ст.ст. 71, 72 ЖК України для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Вирішуючи відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, враховуючи відсутність клопотання позивачки щодо розподілу судових витрат, суд вважає, що судові витрати віднести на рахунок позивачки.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Саламатін О.В.