Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №490/528/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/528/26

н\п 2/490/1940/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка навчається,

ВСТАНОВИВ:

27.01.2026 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє її представниця - адвокат Коренко Т.В., звернулася до суду з даним позовом, в якому просила: стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із навчанням у Вищому професійному училищі №21 у м. Миколаєві з 01.09.2025 року по 30.06.2026 року у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше 50% прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду на весь період навчання.

Позов обгрунтований тим, що з 14 липня 2006 року сторони перебувають у шлюбі. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка навчається у Вищому професійному училищі №21 у місті Миколаєві з 01.09.2025 року по 30.06.2026 року.

Позивачка зазгачає, що знаючи про те, що дитина потребує постійної батьківської уваги і матеріальної допомоги на повноцінне життя і розвиток, відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, а саме не приймає участь у вихованні дитини. При цьому, ігноруючи свої батьківські обов`язки, відповідач хоча і зобов`язаний утримувати свою дитину, проте в добровільному порядку не надає жодної матеріальної допомоги своїй дитині.

Враховуючи зазначене, сторона позивачки вважає, що є підстави вважати, що відповідач і в подальшому буде ухилятись від добровільного матеріального утримання дитини, тобто сплати аліментів, що передбачені законом.

За такого, враховуючи викладені у позові обставини, сторона позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

27.01.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.02.2026 року вищезазначену позовну заяву було залишено без руху.

06.02.2026 року позивачкою було усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва Саламатіна О.В. від 09.02.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05.03.2026 року на 09:10 год.

В зв`язку з неявкою сторін в судове засідання 05.03.2026 року, розгляд справи відкладено на 07.04.2026 року на 09:00 год.

19.03.2026 року представником відповідача – адвокатом Ільїним О.В. надано відзив на позовну заяву, в якому вказав, що ОСОБА_2 не заперечує проти обов`язку брати участь у матеріальному утриманні повнолітньої доньки, однак не може погодитись із позовними вимогами у заявленому розмірі та у визначений позивачем спосіб, з огляду на їх правову необґрунтованість, недоведеність та невідповідність принципам справедливості, розумності та співмірності.

Так сторона відповідача стверджує, що позивач обмежився викладенням загальних обставин щодо потреб дитини та твердженнями про необхідність її утримання, не надавши жодних належних і допустимих доказів фактичного понесення витрат, їх розміру та безпосереднього зв`язку із навчанням. Зокрема, відсутні будь-які квитанції, чеки, договори чи інші документи, які б підтверджували реальну потребу у матеріальній допомозі. За таких обставин позовні вимоги мають декларативний характер, не відповідають встановленому процесуальним законом стандарту доказування та свідчать про недоведеність однієї з обов`язкових умов застосування статті 199 Сімейного кодексу України, що, відповідно до правової позиції Верховного Суду, унеможливлює їх задоволення у заявленому обсязі.

Враховуючи, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності у повнолітньої дитини фактичних витрат, пов`язаних виключно з процесом навчання (витрат на гуртожиток, спеціальну літературу, проїзд до місця навчання тощо), обставина «потреби у матеріальній допомозі» в розумінні статті 199 Сімейного кодексу України є недоведеною. За таких умов, вимога про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки доходу є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на припущеннях, що прямо заборонено частиною шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.

Крім того, представник відповідача зазначає, що обставиною яка має істотне значення для правильного вирішення спору, є те, що вже видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів, щомісячно, починаючи з 20.01.2026 року і до досягнення дитиною повноліття. При цьому вказаний судовий наказ видано нещодавно, питання його виконання перебуває на стадії реалізації, однак сам факт покладення на відповідача такого аліментного обов`язку вже свідчить про наявність істотного фінансового навантаження. Відтак, у разі задоволення позову у даній справі та визначення додатково аліментів у розмірі 1/4 частини доходу, сукупний розмір аліментних зобов`язань фактично становитиме до 50 відсотків доходу відповідача, що є надмірним, неспівмірним та таким, що підлягає обов`язковому врахуванню судом при визначенні розміру аліментів. Очевидно, що такий рівень аліментного навантаження виходить за межі розумного та співмірного, оскільки фактично позбавляє особу можливості забезпечувати власне існування, виконувати інші обов`язки та належним чином утримувати іншу дитину. Такий підхід суперечить як вимогам Конвенції, так і національним правовим підходам, що вимагають врахування реальних фінансових можливостей платника.

Водночас, представник відповідача вказує, що ОСОБА_2 не заперечує проти свого обов`язку брати участь у матеріальному утриманні повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, повністю усвідомлює як правову природу такого обов`язку, так і фактичні потреби дитини, пов`язані з отриманням освіти. Відповідач визнає необхідність надання допомоги доньці у період її навчання та не ухиляється від виконання цього обов`язку, однак наполягає на тому, що така допомога повинна визначатися у розумному, співмірному та економічно обґрунтованому розмірі, який відповідає його реальним фінансовим можливостям і не призводить до надмірного навантаження. Таким чином, сукупність наведених норм права та правових позицій свідчить про те, що встановлення аліментів у розмірі 1/4 частини доходу у даній справі є неспівмірним, не враховує реальні фінансові можливості відповідача та призводить до порушення балансу інтересів сторін. Натомість визначення аліментів у меншому розмірі, зокрема на рівні 1/6 частини доходу, відповідає як підходу, сформованому Верховним Судом, так і принципу справедливого розподілу аліментного навантаження між усіма учасниками правовідносин

Також, сторона відповідача вказує, що у даній справі позовні вимоги заявлені про стягнення аліментів на користь матері повнолітньої дитини, що не відповідає правовій природі спірних правовідносин та не узгоджується із правовим статусом повнолітньої особи як самостійного суб`єкта цивільних прав і обов`язків. На відміну від правового режиму утримання неповнолітніх дітей, де один із батьків виступає законним представником дитини та розпорядником аліментних коштів, у випадку з повнолітньою особою така правова конструкція відсутня. Повнолітня дитина не потребує представництва з боку батьків, самостійно визначає свої потреби, несе відповідальність за власні витрати та має повне право безпосередньо отримувати належні їй кошти. У зв`язку з цим заявлення позовних вимог про стягнення аліментів на користь матері фактично підміняє належного отримувача коштів і суперечить суті правовідносин, оскільки аліменти призначені саме для забезпечення потреб повнолітньої дитини, а не іншої особи, навіть якщо вона є її матір`ю. Більше того, визначення способу сплати аліментів шляхом їх перерахування на рахунок матері створює обґрунтовані ризики їх використання не за цільовим призначенням. Оскільки повнолітня дитина вже є самостійним суб`єктом права, відсутні правові підстави вважати, що інша особа повинна розпоряджатися коштами замість неї. У такій ситуації мати отримує можливість використовувати аліменти на власний розсуд, що не гарантує їх спрямування виключно на забезпечення потреб доньки, яка вже досягла повноліття та має право самостійно визначати напрями використання коштів. Такий підхід суперечить як принципу цільового характеру аліментів, так і принципу автономії волі повнолітньої особи. Фактичне усунення повнолітньої дитини від безпосереднього отримання коштів обмежує її право самостійно розпоряджатися власним матеріальним забезпеченням, що не відповідає її правовому статусу.

З огляду на викладене, сторона відповідача вважає, що належним та правомірним способом виконання аліментного обов`язку у даній справі є визначення їх сплати безпосередньо на користь повнолітньої доньки ОСОБА_3 , зокрема шляхом перерахування на її особистий банківський рахунок. Такий спосіб повністю відповідає правовій природі аліментів на повнолітню особу, забезпечує реальне та цільове використання коштів, виключає можливість їх нецільового використання іншими особами та узгоджується з принципами самостійності і повної цивільної дієздатності повнолітньої дитини.

Отже, представник відповідача стверджує, що обраний позивачем спосіб захисту не є належним, оскільки не відповідає ні правовому статусу повнолітньої дитини, ні суті аліментних правовідносин, а тому у разі задоволення позову аліменти повинні бути визначені до сплати безпосередньо на користь повнолітньої дитини, а не її матері.

За такого, враховуючи вищевказане, сторона відповідача зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 у заявленому обсязі не є належним чином обґрунтованими та доведеними. Позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами наявність у повнолітньої дитини реальної потреби у матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням, не доведено обсяг фактичних витрат, які б виправдовували стягнення аліментів саме у розмірі 1/4 частини доходу відповідача, а також не враховано наявність у відповідача іншого аліментного обов`язку, що істотно впливає на його фінансові можливості та підлягає обов`язковому врахуванню судом при визначенні розміру аліментів. Крім того, заявлений позивачем спосіб стягнення аліментів на користь матері повнолітньої дитини не відповідає правовій природі спірних правовідносин, оскільки належним отримувачем таких коштів має бути сама повнолітня дитина. Так само заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн є завищеними, неспівмірними зі складністю справи та не підтвердженими у необхідному обсязі.

За таких обставин, представник відповідача вважає, що позов підлягає або відмові у заявленій частині, або частковому задоволенню із визначенням аліментів у значно меншому, справедливому та співмірному розмірі, а саме 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, зі сплатою безпосередньо на користь повнолітньої доньки ОСОБА_3 , а витрати на професійну правничу допомогу - зменшенню до розумного та обґрунтованого розміру. А тому, просить позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на період навчання задовольнити частково. Визначити розмір аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , з урахуванням наявності інших аліментних зобов`язань та принципу співмірності. Визначити спосіб виконання аліментного обов`язку шляхом сплати аліментів безпосередньо на користь повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом перерахування на її особистий банківський рахунок. Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з ОСОБА_2 , з 10 000,00 грн до 1 000,00 грн, як таких, що є завищеними, документально не підтвердженими у повному обсязі, неспівмірними зі складністю та характером спору, не відповідають фактичному обсягу виконаних адвокатом робіт, критеріям реальності, необхідності, розумності та пропорційності судових витрат.

В судове засідання учасники справи не з`явилися.

06.04.2026 року представниця позивачки подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивачки та її представниці, позов підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

07.04.2026 представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника, просить врахувати аргументи наведені в відзиві на позов.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши та перевіривши всі аргументи сторін викладені ними в документах по суті справи та докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 19.10.2006 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №3003.

Довідкою №13 від 12.01.2026 року, виданою в.о. директора Вищого професійного училища №21 м.Миколаєва, підтверджується, що ОСОБА_3 дійсно навчається у Вищому професійному училищі №21 м. Миколаєва, на денній формі навчання з 01.09.2025 року до 30.06.2026 року.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Відповідно до статті 198 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Згідно з частиною 1 статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Згідно частини 1 статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу, в частині 1 якої вказано, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п.20 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання, потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Суд критично оцінює твердження сторони відповідача, що вимога позивачки про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка навчається, є безпідставною, оскільки не надано доказів фактичних витрат на навчання, з наступних підстав.

Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Судом встановлено той факт, що у зв`язку з навчанням, повнолітня дитина потребує матеріальної допомоги, яку має надавати відповідач.

Суд зазначає, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батька, зокрема, на витрати, пов`язані з проїздом до навчального закладу, витратами на навчання (канцелярські товари), харчуванням, одягом та взуттям, та з урахуванням її стану здоров`я, та здійснення постійних реабілітуючих процедур, відповідач зобов`язаний утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчатися, до досягнення нею двадцяти трьох років. За правовою природою аліментні зобов`язання - це періодичні платежі, які боржник зобов`язаний сплачувати щомісяця.

Крім того, суд не бере до уваги твердження сторони, що у даній справі позовні вимоги заявлені про стягнення аліментів на користь матері повнолітньої дитини, що не відповідає правовій природі спірних правовідносин та не узгоджується із правовим статусом повнолітньої особи як самостійного суб`єкта цивільних прав і обов`язків, оскільки відповідно до частини 3 статті 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2021 року у справі №308/4214/18, провадження №61-16005св20.

Судом встановлено, що 28.01.2026 року Центральним районним судом м.Миколаєва у справі №490/353/26 винесено судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 20.01.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Отже, суд приймає до уваги доводи сторони відповідача, що задоволення позову у даній справі та визначення додатково аліментів у розмірі 1/4 частини доходу, сукупний розмір аліментних зобов`язань фактично становитиме до 50 відсотків доходу відповідача, що є надмірним.

Разом з тим, судом встановлено, що повнолітня ОСОБА_3 , яка є донькою відповідача, на день звернення до суду не досягла 23 років, продовжує навчання, не працює, незаміжня. Навчання на денній формі позбавляє її можливості працевлаштуватися та одержувати певний дохід, а тому потребує матеріальної допомоги.

Відомостей щодо наявності у відповідача хронічних захворювань, які позбавляли б останнього можливості сплачувати аліменти, матеріали справи не містять.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів того, що він не взмозі надавати своїй доньці матеріальну допомогу, беручи до уваги наявність у відповідача зобов`язань щодо сплати аліментів на утримання ще однієї дитини сторін у розмірі 1/4 частки від його доходів, суд вважає за можливе заявлені вимоги про стягнення аліментів задовольнити частково, а саме стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частки від його доходів.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 199 Сімейного кодексу України, право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Аналогічна позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 23.01.2019 (справа № 346/103/17, провадження №61-2017св18).

Суд враховує висновки Верховного Суду у вказаній справі, а саме те, що законодавець визначив обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, тобто на весь період навчання, який охоплює час від вступу до закінчення навчання чи відрахування з навчання.

Щодо періоду стягнення аліментів, то позивачка звернулася до суду 27.01.2026 р., відтак, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. (ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 191 СК України), а тому вимогу сторони позивачки про початок стягнення аліментів з 01.09.2025 року слід залишити без задоволення.

Право на утримання припиняється у разі досягнення дитиною 23 річного або припинення навчання.

Суд враховує те, що ОСОБА_3 навчається на денній формі, безспірно потребує матеріальної допомоги, її матеріальне становище, виходячи із зазначених у статті 3 ЦК України засад розумності, справедливості і добросовісності цивільного законодавства, і вважає за можливе стягнути з відповідача аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на період її навчання, щомісячно у розмірі 1/6 частини його доходів, починаючи з 27.01.2026 року і до закінчення навчання, тобто до 30.06.2026 року.

Що стосується клопотання представника відповідача - адвоката Ільїна О.В. про визначення способу виконання аліментного обов`язку, шляхом сплати аліментів безпосередньо на користь повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом перерахування на її особистий банківський рахунок, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Аналогічний висновок викладений у постановах КЦС ВС від 13.03.2024 року, справа №725/3821/23, провадження № 61-15366св23, від 02 червня 2022 року, справа № 602/1455/20, провадження № 61-475св22.

За такого, клопотання сторони відповідача не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України, у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Таким чином, необхідно допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Розв`язуючи питання розподілу судових витрат між сторонами суд виходить з вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, за якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог (66,6%) у розмірі 886,58 грн (1331,20х0,666).

Керуючись статтями 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 430 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка навчається - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову - 27 січня 2026 року і до закінчення навчання, тобто до 30.06.2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Держави судовий збір в розмірі 886 грн 58 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Саламатін О.В.