Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №487/598/25 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 487/598/25

Провадження № 2/489/100/26

РІШЕННЯ

Іменем України

07 квітня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Костюченка Г.С.,

із секретарем судового засідання Савковою К.А.,

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_5 .

12 жовтня 2024 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) було видано свідоцтво про смерть, актовий запис № 2446.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, позивач по справі у визначений законом строк звернулись до Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвої С.Г. з заявою про прийняття спадщини за законом, що підтверджується копією заяви наявної у матеріалах справи, оскільки ОСОБА_5 заповіт за час життя не складав.

До складу спадкового майна входить: 1/2 частка квартири , загальною площею 49,6 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 .

Як стало відомо позивачу, окрім неї до Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвої С.Г. з заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_5 , звернулась його донька від першого шлюбу відповідач по справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте з 1994 року ОСОБА_5 та його донька ОСОБА_3 разом не проживали, спільного господарства не вели, не спілкувались.

За відсутності заповіту, право на спадкування за законом в першу чергу має також відповідач.

Померлий через тяжку хворобу тривалий час перебував в безпорадному стані, а ОСОБА_3 , як його донька будь-якої допомоги йому не надавала.

ОСОБА_5 проживав по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 куди йому перед смертю викликалась швидка медична допомога.

Відповідач проживала та наразі проживає в АДРЕСА_2 .

Факт перебування померлого ОСОБА_5 , через триваючу тяжку хворобу, в безпорадному стані підтверджується медичними довідками та іншими документами.

З урахуванням таких тяжких захворювань ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані та потребував постійного піклування та догляду, відповідач знаючи про проблеми зі здоров`ям батька, разом з ним не проживала, будь-якого піклування та догляду йому не надавала, більш того взагалі не цікавилась його самопочуттям, станом здоров`я, тривалий час та не спілкувалась з ним навіть в телефонному режимі, що свідчить про її бездіяльність спрямовану на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу.

Тобто, відповідач мала можливість виконувати свій обов`язок по відношенню до батька, але не вчиняла необхідних дій.

Тому позивач просила суд усунути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 актовий запис № 2446.

Ухвалою суду від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

12.05.2025 до суду надійшов відзив від представника відповідача згідно якого вона просила відмовити у вимогах позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи тим, що відповідач ОСОБА_3 проживала родиною разом з батьком ОСОБА_5 та матір`ю з 1984 по 1988рр. Після розірвання шлюбу батько пішов та утворив нову родину з позивачем, а відповідач залишилася проживати разом з матір`ю.

Відносини з батьком були складними, він практично не спілкувався з донькою, не цікавився її життям, їх контакти були поодинокими.

Причиною цього був спосіб життя батька та те що останній зловживав алкоголем, що додатково ускладнювало їх контакти.

Попри наявність в батька хронічних захворювань і встановлену 3 групу інвалідності, з наданих позивачем медичних документів вбачається, що він не був визнаний недієздатним або особою, яка потребує постійної опіки. Інвалідність 3 групи не передбачає необхідності в постійному сторонньому догляді. Відомості про «нездатність до самообслуговування» є суб`єктивним твердженням позивача, яке не підтверджується рішенням органів медико-соціальної експертизи.

Через відсутність нормальних контактів з батьком, відповідач дійсно не була активною стороною в його житті, до того ж ОСОБА_3 є самотньою матір`ю яка самостійно виховувала свою неповнолітню дитину, та в повній мірі присвячувала весь свій час дитині.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 1224 ЦК України - за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Проте доказах наданих позивачем відсутні необхідні елементи, передбачені частиною 5 статті 1224 ЦК України, що унеможливлює усунення відповідача від спадкування: Не доведено стану безпорадності спадкодавця. Інвалідність III групи не передбачає потребу в постійному догляді, а відсутність рішення МСЕК про визнання особи недієздатною або такою, що потребує постійної сторонньої допомоги, свідчить про необґрунтованість тверджень позивача.

Не доведено наявності обов`язку надавати допомогу саме відповідачем. Немає жодних доказів, що спадкодавець просив про допомогу чи звертався до дочки з відповідним проханням.

Відсутність контактів між спадкодавцем та відповідачем зумовлена взаємним відчуженням, відсутністю нормальних родинних зв`язків після розірвання першого шлюбу, зловживання алкоголем і ведення асоціального життя померлим, а також особистими обставинами відповідача (самостійне виховання неповнолітньої дитини).

Нормативно та судовою практикою не передбачено обов`язок спадкоємця вживати заходів для надання допомоги за власною ініціативою, без запиту з боку спадкодавця або без об`єктивного обов`язку (наприклад, встановленого рішенням суду щодо утримання).

Позивачем не доведено, яким чином відповідач ухилялася від надання спадкодавцеві допомоги, не зазначено чи могла вона її надавати.

Тому відсутні підстави згідно з частиною 5 статті 1224 ЦК України для усунення спадкоємця ОСОБА_6 від права на спадщину, оскільки не доведено фактів безпорадного стану спадкодавця з урахуванням його потреб в отриманні допомоги саме від доньки ОСОБА_3 та її умисного ухилення від надання допомоги спадкодавця - у зв`язку з чим лише при одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

10 вересня 2025 на адресу суду надійшли заперечення на відзив. Представник позивача зазначав наступне.

Згідно з Сімейним кодексом України, повнолітні діти зобов`язані утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги. Обов`язок виникає за умови наявності кровного споріднення або усиновлення, непрацездатності батьків та їхньої потреби в матеріальній допомозі.

Утримання може бути як матеріальним (аліменти), так і фізичним (догляд), причому діти можуть добровільно допомагати своїм батькам або ж це право може бути стягнуто в судовому порядку ст..202 СК України «1. Повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. 2. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Також слід враховувати і наступне: стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Утримання батьків дітьми є відповідною компенсацією за утримання і турботу, надану батьками дитині. В нормальних умовах діти добровільно допомагають своїм непрацездатним батькам і турбуються про них.

Проте, безсумнівно, неможливо змусити дорослих повнолітніх дітей любити і поважати своїх батьків. Любов, доброта, порядність, чесність є етичними поняттями, а не юридичними.

Ухвалою суду від 23.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Представник позивача, позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали

Представник відповідача, відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнали.

Дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, вислухавши сторін та їх представників, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 , 12 жовтня 2024 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) було видано свідоцтво про смерть, актовий запис № 2446.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, позивач по справі у визначений законом строк звернулись до Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвої С.Г. з заявою про прийняття спадщини за законом, що підтверджується копією заяви наявної у матеріалах справи, оскільки ОСОБА_5 заповіт за час життя не складав.

До складу спадкового майна входить: 1/2 частка квартири , загальною площею 49,6 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 .

Як стало відомо позивачу, окрім неї до Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвої С.Г. з заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_5 , звернулась його донька від першого шлюбу відповідач по справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також до Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвої С.Г. з заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_5 , звернулась його дружина позивач у справі ОСОБА_1 .

Зазначені обставини підтверджуються копіями матеріалів спадкової справи, зведеної після смерті ОСОБА_5 . Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвою С.Г. № 67/2024 від 23.10.2024.

ОСОБА_3 проживала родиною разом з батьком ОСОБА_5 та матір`ю з 1984 по 1988рр. Після розірвання шлюбу батько пішов та утворив нову родину з позивачем, а відповідач залишилася проживати разом з матір`ю.

Відносини з батьком були складними, він практично не спілкувався з донькою, не цікавився її життям, їх контакти були поодинокими.

Причиною цього був спосіб життя батька та те що останній зловживав алкоголем, що додатково ускладнювало їх контакти.

Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Стаття 1259 ЦК України регулює черговість спадкування за законом, зокрема: спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині (ч. ст. 1259 ЦК України).

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч. 2 ст. 1259 ЦК України).

Отже, черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину (ч. 1 ст. 1259 ЦК України), або на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 1259 ЦК України).

Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (ч. 1 ст. 1224 ЦК України).

Згідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.03.2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.07.2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).

До того ж, системне тлумачення положень ст. ст. 1258, 1259 ЦК України та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (ч. 2 ст. 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (. 2 ст. 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (ст. 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (ст. 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (ч. 2 ст. 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (ст. 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (ч. 3 ст. 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.09.2018 року у справі № 743/126/17 (провадження № 61-14362св18) зроблено висновок по застосуванню ч. 2 ст. 1259 ЦК України і вказано, що для набуття права на спадкування фізичною особою, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, необхідна наявність у сукупності таких умов: а) фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві; б) спадкодавець через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Під безпорадним станом слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Позивач належних, допустимих та достовірних доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження наявності умов, передбачених ст. 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, не надала.

Суд приходить до висновку що тимчасове непроживання відповідача з померлим не являється ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, оскільки спадкоємець створив іншу сім`ю.

Покази свідків, допитаних в судовому засіданні свідчать, що ОСОБА_5 тяжко хворів, але самостійно рухався з допомогою дружини, свідчень щодо навмисного ухилення відповідача від надання допомоги суду не надано.

З огляду на зазначене, суду не надано належних доказів, про те що померлий ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані внаслідок тяжкої хвороби та потребував сторонньої допомоги.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2021 по справі №359/9293/18 визначено правову позицію, що для усунення особи від спадкування судом має бути встановлене ще й ухилення останнього від надання такої допомоги.

А тому суд приходить до висновку що позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у вимогах позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Повний текст судового рішення складено 07.04 2026.

Суддя Г.С. Костюченко