Вирок від 06 квітня 2026 р. у справі №461/1666/26 — Галицький районний суд м. Львова

461/1666/26

1-кп/461/397/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.04.2026 м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченої – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

представника потерпілого – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025141360001868 від 13.11.2025, про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Харків, українки, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 , у період з 01 червня 2025 року по 31 січня 2026 року, перебуваючи у приміщенні хостелу «А1 Apartments» за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 20, у якому проживала на постійній основі та фактично виконувала обов`язки адміністратора рецепції без належного оформлення трудових відносин, маючи при цьому доступ до грошових коштів, отриманих від клієнтів як оплату за проживання, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою особистого незаконного збагачення, в умовах воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України № 64/2022 у зв?язку зі збройною агресією російської федерації проти України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, зловживаючи довірою фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 , систематично використовувала наданий їй доступ до грошових коштів та можливість отримувати їх від відвідувачів хостелу за проживання у ньому, шляхом надання номеру своєї особистої банківської картки АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 для перерахування останніми коштів на таку, та шляхом привласнення готівкових коштів, які отримувала від відвідувачів хостелу, як оплату за проживання, у подальшому не оприбутковувала, до каси підприємства не вносила, а привласнювала та використовувала на власний розсуд.

Зокрема встановлено, що 06.11.2025 ОСОБА_8 перерахував на банківську картку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 , належну ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 1089 грн, 08.10.2025 ОСОБА_9 перерахував на вищезазначену банківську картку грошові кошти у сумі 4920 грн, 06.11.2025 ОСОБА_10 – 2315 грн, а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи перераховували грошові кошти за проживання на вказану банківську картку.

Відповідно до актів інвентаризації каси та платіжного терміналу встановлено, що у період з 01.06.2025 по 30.06.2025 ОСОБА_4 незаконно заволоділа грошовими коштами фізичної особи – підприємця ОСОБА_7 на загальну суму 29’272,00 грн, у період з 01.07.2025 по 31.07.2025 – 41’332,00 грн, у період з 01.08.2025 по 31.08.2025 – 67’912,00 грн, у період з 01.09.2025 по 30.09.2025 – 77’683,00 грн, у період з 01.10.2025 по 31.10.2025 – 49’770,00 грн, у період з 01.11.2025 по 30.11.2025 – 22’696,97 грн, у період з 01.12.2025 по 31.12.2025 – 33’558,00 грн, у період з 01.01.2026 по 31.01.2026 – 46’560,00 грн.

Своїми протиправними діями ОСОБА_4 завдала матеріальних збитків фізичній особі – підприємцю ОСОБА_7 на загальну суму 368’783 гривень 97 копійок.

Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану.

Обвинувачена ОСОБА_4 була допитаною у судовому засіданні, після роз`яснення їй суті обвинувачення визнала себе винною, підтвердила вищезазначені обставини та надала суду показання про те, що все викладене в обвинувальному акті відповідає дійсності та нею не оспорюється. З кількістю та вартістю викраденого майна повністю погоджується. У вчиненому щиро кається, просить суворо не карати.

Враховуючи те, що учасники кримінального провадження не оспорюють всі обставини справи і суд встановив, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам судового провадження положення ст. 349 КПК України, ухвалив провести судовий розгляд цієї справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі, оскільки на цьому не наполягали учасники судового розгляду, а фактичні обставини справи ніким не оспорювалися.

Суд вважає доведеною вину обвинуваченої ОСОБА_4 у тому, що вона своїми умисними діями вчинила таємне викрадення чужого майна (крадіжку), в умовах воєнного стану, і ці його дії кваліфікує його за ч. 4 ст.185 КК України.

Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винуватої, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягалася, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 66 КК України визнає її щире каяття. Так, зокрема у ході судового розгляду обвинувачена надала визнавальні покази та засудила свою протиправну поведінку у присутності учасників процесу.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд не встановив.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст. ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому, суд враховує положення ч. ч. 1, 2 ст.50 КК України, згідно з якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є тяжким та корисливим, обставини справи та наведені вище дані, які характеризують особу обвинуваченої, суд дійшов до висновку, що їй слід призначити покарання у межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років. Суд вважає, що за обставин, які склалися, саме такий вид покарання, а не жоден інший, передбачений санкцією статті, матиме найкращий виправний та виховний вплив на обвинувачену.

Водночас, враховуючи тяжкість злочину, особу обвинуваченої, яка вперше притягається до кримінальної відповідальності, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, суд приходить до висновку, що виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, а тому її необхідно на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання, призначивши іспитовий строк 2 (два) роки, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Оцінюючи заявлений у справі цивільний позов, суд виходить з таких доводів, міркувань та мотивів.

Потерпілий ОСОБА_7 подав цивільний позов, у якому просить стягнути з обвинуваченої ОСОБА_4 , як зі цивільної відповідачки – 368’783,97 грн. відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, 200’000,00 грн моральної шкоди, а також 20’000,00 витрат на професійну правничу допомогу.

Цивільний позов обґрунтований тим, що своїми протиправними діями обвинувачена завдала йому матеріальної шкоди у розмірі 368’783,97 грн.

В обґрунтування моральної шкоди, цивільний позивач зазначає, що своїми протиправними діями обвинувачена-цивільна відповідачка ОСОБА_4 спричинила значну шкоду моральному здоров`ю позивача ОСОБА_11 , адже за весь період намагання поновити свої порушені права, життя цивільного позивача було перенасичене негативними емоціями, психічними перенавантаженнями. Внаслідок протиправних дій відповідачки ОСОБА_4 позивач поніс значних моральних втрат, які призвели до позбавлення можливостей реалізації своїх звичок та бажань, які позивач міг би реалізувати, не витрачаючи часу на підготовку заяв, участь у процесуальних діях та судових позовів, щоб добитися належного захисту своїх порушених прав. Враховуючи присутність постійного психологічного травмуючого фактору (неправомірних дій відповідачки), користуючись принципами розумності та справедливості, розмір моральної шкоди позивач оцінює у розмірі 200’000,00 грн.

Обвинувачена-цивільний відповідач відзив на цивільний позов суду не надала. У судовому засіданні обвинувачена зазначила, що готова повністю відшкодувати матеріальну шкоду, проти відшкодування моральної шкоди заперечила, оскільки заявлений потерпілим розмір моральної шкоди є непомірним для неї.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У статті 11 ЦК України визначені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, серед яких передбачено, у тому числі, і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У частині першій ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.

За змістом п. 8 частини другої ст.16 ЦК України, одним зі способів захисту порушеного права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 1166 ЦК України), необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина 2 ст. 1166 ЦК України).

Вина обвинуваченої у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, суть яких полягає у таємному викрадені чужого майна, вчиненого в умовах воєнного стану, підтвердилася у судовому засіданні, а також не заперечується самою обвинуваченою.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 спричинила потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 368’783,97 гривень. Зі вказаною сумою обвинувачена погодилася.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

А тому суд приходить до висновку, що цивільний позов у частині стягнення майнової шкоди у сумі є підставним та підлягає задоволенню.

Щодо моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Визначення поняття моральної шкоди та способи її відшкодування і визначення розміру наведені у статті 23 ЦК України.

Згідно з пунктами 1 і 2 частини 2 цієї статті, моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Верховний Суд України у п. 9 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, суд бере до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі та гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як наведено вище, на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, цивільний позивач посилається на те, що обвинувачена ОСОБА_4 спричинила значну шкоду моральному здоров`ю позивача ОСОБА_11 , адже за весь період намагання поновити свої порушені права, життя цивільного позивача було перенасичене негативними емоціями, психічними перенавантаженнями. Внаслідок протиправних дій обвинуваченої позивач поніс значних моральних втрат, які призвели до позбавлення можливостей реалізації своїх звичок та бажань, які позивач міг би реалізувати, не витрачаючи часу на підготовку заяв, участь у процесуальних діях та судових позовів, щоб добитися належного захисту своїх порушених прав.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, відповідно до положень частини 3 статті 23 ЦК України, суд бере до уваги характер правопорушення, вчиненого обвинуваченою, ступінь її вини, а також майновий стан, враховує вимоги розумності і справедливості, надані суду докази щодо заподіяння моральної шкоди, а тому, виходячи з наведеного, вважає обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50’000,00 гривень.

Вирішуючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК України (ст.ст. 118-126). Натомість, положення, які стосуються цивільного позову, визначені главою 9 КПК України (ст.ст. 128-129). Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження. Натомість, шкода у кримінальному провадженні пов`язана не з процесуальними відносинами, а з матеріально-правовими – вчиненням кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння. Вирішення питання про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого процесуальних витрат не залежить від того, чи потерпілий звертався до суду з позовом про відшкодування шкоди у кримінальному провадженні та від результату розгляду такого позову.

Відповідно до ст. 118 КПК України, процесуальні витрати складаються зі:

1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.

Згідно з ч. 2 ст. 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування даних щодо розміру процесуальних витрат покладається на сторону, що їх подає (ч.2 ст. 92 КПК України).

Суд вважає, що надання правової допомоги потерпілому та цивільному позивачу ОСОБА_7 підтверджується копією договору про надання правової допомоги № 37 від 12.01.2026 (далі – Договір), укладений між ним та адвокатом ОСОБА_6 , копію додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 37 від 12.01.2026 (далі – Додаток № 1), Актом виконаних робіт № 1 згідно договору-доручення № 37 від 12.01.2026 (далі – Акт), платіжними дорученнями про оплату правових послуг.

Відповідно до п.5.1 Договору, вартість послуг, які надаються Виконавцем, обумовлені у Додатку № 1 до Договору.

Згідно з п.п. 5.5 Договору, кінцевий розрахунок за виконання обумовлених Договором послуг Замовник здійснює протягом трьох банківських днів з моменту підписання підписання Акту виконаних робіт.

У Додатку 1 сторони погодили вартість правових послуг, а саме те, що вартість однієї години роботи адвоката становить 2’500,00 грн.

Відповідно до Акту, вартість виконаних та наданих адвокатом потерпілому – цивільному позивачу робіт становить 20’000,00 грн.

Як вбачається з платіжних інструкцій № 625 та 645, ОСОБА_7 перевів адвокату ОСОБА_6 грошові кошти на загальну суму 20’000,00 грн., таким чином у повному обсязі провів розрахунок за надані послуги.

На підставі вище зазначеного, суд вважає, що процесуальні витрати потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_7 на правову допомогу у розмірі 20’000,00 грн. підтверджуються документально, а тому підлягають відшкодуванню обвинуваченою ОСОБА_4 , відповідно до вимог п.1 ч.1ст.118 КПК України.

Згідно зі ст. 377 КПК України, якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов`язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.

Враховуючи наведене, запобіжний захід, обраний обвинуваченій ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою слід скасувати, звільнивши її негайно з-під варти в залі судового засідання.

Витрати на проведення експертиз у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 374, ч. 16 ст. 615 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

2. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням та призначити їй іспитовий строк 2 (два) роки.

3. Початок іспитового строку рахувати з моменту проголошення вироку, а саме з 07.04.2026.

4. На підставі ст. 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.

5. Запобіжний захід, обраний ОСОБА_4 , у вигляді тримання під вартою скасувати, звільнивши її негайно з-під варти в залі судового засідання.

6. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – задовольнити частково.

7. Стягнути зі ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_7 майнову шкоду в розмірі 368’783,97 грн (триста шістдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят три гривні дев`яносто сім копійок), 50’000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень) компенсації спричиненої моральної шкоди, та витрати на професійну правову допомогу адвоката у розмірі 20’000,00 грн (двадцяти тисяч гривень), а всього у загальному розмірі 438’783,97 грн (чотириста тридцять вісім вісім тисяч сімсот вісімдесят три гривні дев`яносто сім копійок).

8. У решти позовних вимог – відмовити.

9. Роз`яснити учасникам, що вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

10. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_12