Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №131/1760/25 — Іллінецький районний суд Вінницької області

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1760/25

Провадження № 2/131/629/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" квітня 2026 р. м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого - судді Марчук В.І.,

за участю секретаря судового засідання Яременко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Іллінці Вінницької області за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

В С Т А Н О В И В:

28.10.2025 року ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулася до Іллінецького районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 (надалі – відповідач), в якому просить стягнути з останнього на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 21 лютого 2018 року по 30 вересня 2025 року в розмірі 145034,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00грн.

В обґрунтування своїх вимог вказано, що згідно судового наказу Іллінецького районного суду Вінницької області №131/229/18 від 27 лютого 2018 року на її користь з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи з 21 лютого 2018 року до досягнення дітьми повноліття.

Виконавчий лист був пред`явлений нею у виконавчу службу за місцем проживання та реєстрації відповідача та він перебував на примусовому виконанні. Протягом періоду стягнення, з 21 лютого 2018 року по 30 вересня 2025 року, аліментів відповідач кошти на утримання дітей не виплачував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті аліментів, яка станом на 30 вересня 2025 року, становить 145034,20 грн.

Просила суд, на підставі ст.196 СК України, стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі 145034,20 грн. за період з 21 лютого 2018 року по 30 вересня 2025 року, згідно доданого розрахунку.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2025 року позовну заву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання, призначено судове засідання по даній справі.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. Представник позивача, адвокат Діденко Н.П., в поданій до суду заяві позовні вимоги підтримала, просила розгляд справи провести за відсутності сторони позивача, позов задовольнити, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечила.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, не скористався своїм процесуальним правом та не направила суду відзив на позовну заяву у встановлений в ухвалі суду про відкриття провадження від 30 жовтня 2025 року строк, про причини своєї неявки не повідомив, клопотань про відкладення судового засідання не подавав. Тому, відповідно до ч.8 ст.178, ст.280 ЦПК України суд, за згодою позивачки, проводить заочний розгляд справи за наявними матеріалами.

Представник відповідача, адвокат Косей К.В. в судове засідання не з`явилася, заперечень проти позову не подала, клопотань про відкладення розгляду справи або заяви про розгляд справи у її відсутності не надходило.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ознайомившись із доводами сторони позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно судового наказу Іллінецького районного суду Вінницької області №131/229/18 від 27 лютого 2018 року на користь ОСОБА_1 , позивачки по справі, з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи з 21 лютого 2018 року до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до розрахунку, виданого 17.10.2025 року старшим державним виконавцем Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (ВП №71866255), розмір заборгованості ОСОБА_2 з виплат аліментів станом на 30.09.2025 року становить 145034,20 грн.

При встановленні обставини наявності та розміру заборгованості по сплаті аліментів, суд бере до уваги наявність в матеріалах справи вказаного розрахунку державного виконавця про заборгованість по аліментам на утримання дітей, в яких відображено наявність і розмір заборгованості по сплаті аліментів відповідного виду.

Дана обставина не спростована відповідачем.

Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до норм ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст. 157 цього Кодексу.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, при цьому даний обов`язок є особистим, індивідуальним обов`язком як матері, так і батька.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).

Тому невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч. 4 ст. 15 СК України).

За змістом ч. 3 ст. 181 СК України кошти на утримання дитини (аліменти), які не сплачуються добровільно, можуть бути присуджені за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» (ч. 1 ст. 196 СК України).

Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Але у СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21).

Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов`язаних з її матеріальним забезпеченням.

Отже, з аналізу наведених норм матеріального права слідує, що боржник зобов`язаний своєчасно сплачувати аліменти, які, у разі виникнення боргу з їх сплати, у зв`язку з порушенням строків внесення платежів, вказують на ухилення платника аліментів від виконання обов`язку та за презумпцією його вини є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 1 ст. 196 СК України. Тобто обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається саме на боржника.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) зроблено висновок, що «правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо. Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.»

Встановлений розмір пені 1% за кожен день прострочення та за період, за який нараховується пеня за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості, обмежено законодавцем до 100% розміру заборгованості зі сплати аліментів.

Тобто розмір пені не може перевищувати розмір боргу зі сплати аліментів.

Згідно ч. 3 ст.195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до ч.1 ст.196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Таким чином, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст.196 СК України суд повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.22 постанови № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст.196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Доказів про те, що заборгованість по аліментам виникла з незалежних від платника причин, зокрема несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками або по іншим поважним причинам, відповідач суду не наддв, його вини у виникненні заборгованості не спростовано. Доказів матеріального становища боржника, його стану здоров`я та його сімейного становища і наявності інших утриманців також не надано суду.

Таким чином, встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 було допущено прострочення зі сплати аліментів у певний період, і це є підставою для нарахування і стягнення з нього суми пені, виходячи з розміру заборгованості станом на відповідний період.

Разом з тим, суд погоджується із розміром нарахованої позивачкою неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Контррозрахунок відповідачем не наведений

Так, як вбачається з позовної заяви, розрахована позивачкою неустойка (пеня) за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань зі сплати аліментів за період з 21 лютого 2018 року по 30 вересня 2025 року та становить 147062,70 грн., що перевищує 100 відсотків заборгованості, тобто розмір відповідальності за прострочення сплати аліментів, встановлений ч.1 ст.196 СК України.

Відтак, позивачка має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення відповідачем сплати аліментів за період з 21 лютого 2018 року по 30 вересня 2025 року, однак лише у розмірі 100% суми заборгованості по аліментах, що становить 145034,20грн, оскільки розрахована неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів за вказаний період в сумі 147062,70 грн., перевищує суму заборгованості по аліментах.

Отже, посилаючись саме на наведені обставини, позивачка просила стягнути з відповідача 100% розміру заборгованості зі сплати аліментів з 21 лютого 2018 року по 30 вересня 2025 року, які обмежують суму пені з несвоєчасної сплати аліментів.

Суд констатує, що у сторони відповідача було достатньо часу для надання відзиву та заперечень проти заявлених вимог, власного розрахунку пені за несвоєчасну сплату аліментів, а також надання доказів наявності підстав для зменшення заявленого розміру неустойки, однак ОСОБА_2 розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд, не довівши при цьому неможливості виконання своїх процесуальних обов`язків у суді.

За встановлених обставин позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат керується правилами Глави 8 ЦПК України.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Ураховуючи те, що позов задоволено, а при подачі його до суду позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі п.п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211,20 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачкою надано Договір про надання правничої допомоги №444, укладений 23.07.2025 року між ОСОБА_1 , позивачкою по справі, та адвокатом Діденко Н.П., ордер на надання правничої допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордера №1218896 від 23.07.2025 року про сплату витрат на виконання умов договору в розмірі 2000,00 грн.

З урахуванням обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. відповідають критерію розумності судових витрат. При цьому відповідач аргументованих заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу не надав, клопотання про їх зменшення не надав.

Враховуючи викладене, результат розгляду цієї справи та заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді у розмірі 2000,00грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 180, 194-196 СК України, ст.ст. 13, 81, 200, 229, 247, 280-284, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 :

- неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з березня 2018 року по вересень 2025 року в розмірі 145034,20 грн. /сто сорок п`ять тисяч тридцять чотири гривні двадцять копійок/;

- витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. /дві тисячі гривень/.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. /одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок/ судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 06 квітня 2026 року.

Повне найменування сторін:

позивачка – ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач – ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Іллінецького районного суду Вінницької області Валентина МАРЧУК