Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №643/13497/24 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/13497/24

Провадження № 2/643/337/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2026

07 квітня 2026 року місто Харків

Салтівський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Сугачової О.О.,

за участю секретаря Мовчан К.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Устименка І.А.,

представника третьої особи Соснік Т.В.,

у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові, розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Устименка Ігоря Анатолійовича, до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, яким просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимоги позову мотивовані тим, що 07.06.2019 сторони зареєстрували шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_4 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20.08.2024 шлюб розірваний. Після фактичного припинення сторонами шлюбних та сімейних відносин, дитина постійно проживає разом із батьком, який самостійно займається її матеріальним утриманням та вихованням. Від участі в утриманні сина та догляду за ним, відповідачка повністю самовідсторонилася і такої участі не приймала приблизно з листопада 2023 та не приймає взагалі. Під час розірвання шлюбу питання щодо визначення місця проживання дитини не ставилося, оскільки дитина перебувала та мешкала разом із батько. Фактичним місцем проживання дитини та позивача є квартира АДРЕСА_1 , де зареєстровані відповідачка, яка не проживає там з 2023. У липні 2024 відповідачка на короткий термін приходила до дому, але це не було пов`язано з відновленням сімейних стосунків. З метою вирішення питання щодо реалізації своїх прав, як батька дитини, ОСОБА_1 умовив відповідачу відвідати нотаріуса та укласти договір про визначення місця проживання та утримання дитини. 23.07.2024 такий договір між сторонами було укладено і з того час відповідачка знов виїхала ї її місце проживання не відомо. Позивач також зазначає, що у період перебування у шлюбі ОСОБА_2 вела себе не належним чином, а саме: сімейними проблемами та побутом не переймалася, про дитину майже не піклувалася і в такі періоди весь тягар виховання та утримання дитини ніс ОСОБА_1 . З приводу такої поведінки матері, позивач до органів справ дітей не звертався, оскільки вважав, що така поведінка тимчасова і може бути пов`язана з постродовим психологічним зривом. Але у 2023 випадки такої поведінки почастішали та відповідачка з листопада 2023 взагалі залишила смію. На теперішній час ОСОБА_1 самостійно утримує та виховує сина. Позивач уклав договір на відвідування дитиною приватного дошкільного вихованого закладу, уклав декларацію з лікарем про надання дитині первинної медичної допомоги тощо. Таким чином, відповідачка повністю самовідсторонилася від участі у вихованні та триманні малолітньої дитини, жодним чином не проявляла та не проявляє материнських почуттів до дитини, своєю поведінкою доводить, що не може бути прикладом для дитини, а тому така особа повинна бути позбавлена батьківських прав.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали викладені вище обставини та вимоги позову, просили позовні вимоги задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, будучи належним чином та своєчасно повідомленою про дату, час та місце проведення судового розгляду, заяв про поважні причини своєї неявки або про розгляд спари без її участі, до суду не надала, правом надання відзиву проти позовних вимог, не скористалась. 10.06.2024 звернулася із нотаріально посвідченою заявою, якою не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітнього сина та малолітньої доньки, стверджуючи, що разом із дітьми та їх батьком не проживає та не приймає участі у вихованні та утриманні дітей.

Представник третьої особи Соснік Т.В. в судовому засіданні підтвердила висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, який прийнятий на підставі звернення ОСОБА_1 та наданих останнім документів, складеним актом -обстеження умов проживання тощо. Мати дитини надала нотаріально посвідчену згоду на позбавлення її батьківських прав, в усній бесіди зі спеціалістом служби що не має бажання виховувати дитину, причини такої поведінки, невідомі.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином та своєчасно повідомленим про день, час та місце проведення судового розгляду, заяв про поважні причини своєї відсутності або про слухання справи без участі представника, до суду не надійшло, правом надання пояснень щодо вимог позову не скористувався.

Суд, вивчивши доводи позивача, вислухавши його представника та представника третьої особи, враховуючи зайняту позицію відповідачки, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи із такого.

У відповідності до положень частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 від 12.10.2006, актовий запис № 1257 та серії НОМЕР_2 від 18.08.2020, актовий запис №735 (а.с.5).

Шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 20.08.2024 (а.с.7).

Також встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_3 16.08.2024 взята на облік як внутрішньо переміщена особа разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15,16).

Відповідачка з 24.10.2022 взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.78).

Відповідно до ст.ст. 150, 155 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до вимог ст. 157 Сімейного Кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той, із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участі у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

На а.с.8 міститься нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання та утримання дитини від 23.07.2024, яким батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде проживати разом з батьком та перебувати на його повному самостійному, утриманні та вихованні.

На а.с.41 міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 23.01.2025, якою остання не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначаючи, що участі у вихованні та матеріальному забезпеченні не приймає.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України та ч.1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.

Отже, сторони дійшли згоди та погодились про проживання малолітнього сина разом з батьком та дитина буле перебувати на повному утриманні та вихованні останнього.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 50,155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21.12.1995, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси є предметом їх основного піклування.

Зазначені гарантії кореспондуються із статтею 52 Конституції України, відповідно до якої діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Далі, ч.4 ст.19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Із висновку Департаменту служб у справах дітей виконкому Харківської міської ради від 13.02.2025 №114 вбачається за доцільне позбавлення ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с.35-38).

Такий висновок прийнятий на підставі лише наданих позивачем документів, в тому числі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 про її згоду на позбавлення батьківських прав, про що в судовому засіданні повідомив представник Департаменту служб у справах дітей. Будь-яких інших дій з боку служби не проведено, причини такої поведінки матері не з`ясовано, а тому суд вважає, що висновок служби носить формальний характер.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 164 Сімейного Кодексу України батько, матір може бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Між тим, Постановою КЦС ВС від 29.11.2023 у справі №6-7/15704/22, зокрема, визначено, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Постановою КЦС ВС від 22.11.2023 у справі №214/5134/22 (частина І), між іншого, зазначив, що «Орган опіки та піклування надав рішення про доцільність позбавлення батьківських прав матері, посилаючись на подану нею заяву від 14.12.2022, у якій вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та відповідно правильно відмовив у задоволені цієї вимоги…. Водночас відповідачка до суду жодного разу не з`явилися, ці обставини не підтвердила… Надіслану позивачем до ВС нотаріально посвідчену заяву матері дитини про визнання позову колегія суддів не приймає з підстав, передбачених ч.4 ст. 206 ЦПК України, оскільки вважає, що визнання позову відповідачем в цьому випадку порушує права та інтереси малолітньої дитини.».

Верховний Суд у постанові КЦС ВС від 10.11.2023 у справі №401/1944/22 (частина І,ІІ) також зазначив, що «заяви відповідачки від 26 липня та 27 жовтня 2022, в яких вона відмовляється від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставами для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання зави про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч.1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Отже, аналізуючи вищевикладене, наявність нотаріально посвідченої заяви відповідачки від 23.01.2025, якою остання не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав стосовно малолітнього сина, відсутність ОСОБА_2 при розгляді справи в суді, її аргументованих пояснень тощо, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд не приймає таку заяву матері ОСОБА_2 з підстав, передбачених ч.4 ст. 206 ЦПК України, оскільки вважає, що згода відповідачки на позбавлення її батьківських прав, визнання позову порушує права та інтереси малолітньої дитини.

Далі, відповідно до положень ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до внутрішнього переконання.

Позивачем на підтвердження своїх доводів, крім зазначених вище нотаріально посвідчених заяв, суду надано копії: договору б/н від 09.09.2024, укладеного ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_5 про надання послуг тимчасового догляду за дитиною, квитанції про оплату послуг за доглядом за дитиною, декларації №0001-737Р-1010 з лікарем, довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин №3160 від 27.08.2024, Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», характеристик дитячого закладу BABYLAND від 05.02.2025 та 05.11.2025, довідки УСЗН адміністрації Салтівського району Харківської міської ради про отримання ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги ВПО, довідки КНП «Міська дитяча поліклініка №13» Харківської міської ради від 30.10.2025 (а.с.9-18,52, 55-57, 113).

Так, із змісту договору б/н від 09.09.2024 про надання тимчасових послуг з організації догляду за дитиною /дозвілля/розваг (надання неосвітніх послуг), укладеному між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 зокрема вбачається, що мати не приймає участі у вихованні дитини.

Із довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин №3160 від 27.08.2024 вбачається, що у ОСОБА_1 психіатричні, в тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин, протипоказань для виконання обов`язків охоронника без зброї, відсутні.

Із Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на території України станом на 19.08.2024 до кримінальної відповідальності не притягався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

Із характеристик дитячого закладу BABYLAND від 05.02.2025 та 05.11.2025 вбачається, що вихованням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається тато ОСОБА_1 .

Із довідки УСЗН адміністрації Салтівського району Харківської міської ради від 01.10.2024 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує щомісячну адресну допомогу ВПО на себе та на дитину ОСОБА_3 з 01.08.2024.

Із інформації адміністрації КНП «Міська дитяча поліклініка №13» Харківської міської ради від 30.10.2025 вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку вказаного медичного закладу, хлопчик на прийом до педіатра приходить у супроводі батька ОСОБА_1 .

Далі, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_1 є його сусідом, мати дитини бачив 2 рази до початку війни, в останній раз у травні 2023. На початку війни у 2022, вони разом з дитиною виїхали з м. Харкова, а потім ОСОБА_1 повернувся із сином. Дитину виховує батько, проживають у трьохкімнатній квартирі, в якої для дитини створені усі умови для нормального виховання.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_1 є сусідом по під`їзду будинку, якого бачив до початку війни, а потім, коли свідок повернувся до м. Харкова у 2024. ОСОБА_1 проживає разом із маленьким сином.

Аналіз наданих позивачем доказів, свідчить про той факт, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , який виховує та утримує дитину, про що і домовилися батьки дитини за договором від 23.07.2024.

Із Постанови КЦС ВС від 04.04.2024 у справі №553/449/20 вбачається, що суду необхідно встановити, чи справді батьки (один з них) свідомо не турбується про дитину, ухиляються від дотримання рекомендацій органів опіки і піклування та інших профільних служб. Якщо особа має залежність від алкоголю чи заборонених речовин, у суді доводиться свідоме ухилення від лікування в медичних і реабілітаційних установах.

Для звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав необхідно завчасно підготувати та додати до позовної заяви низку всіх можливих доказів, наприклад: довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів, характеристики, інформацію щодо вчинення насильства над дитиною (звернення до поліції), психологічні висновки, довідки про лікування із наркоцентру, акти обстеження умов проживання, аудіо-, фото-, відеофайли, копії судових рішень, які вже є щодо батьків чи дитини, тощо.

У таких справах є обов`язковою участь органів опіки та піклування. Вони збирають інформацію про відповідача, проводять бесіду з ним (нею) та дитиною, обстежують умови проживання. За результатами надається висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав.

Тож в ситуації штучного позбавлення батьківських прав досвідчений представник органів опіки та піклування (психолог) зможе з легкістю встановити, чи дійсно виховання, утримання та піклування за дитиною забезпечуються лише батьком, а мати - ухиляється від виконання своїх обов`язків.

Але навіть при наданні достатніх доказів для позбавлення батьківських прав суд усе одно може відмовити в задоволенні позову, попередивши про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, позбавлення батьківських прав є виключним і надзвичайним засобом впливу на недобросовісних батьків. І за загальним правилом, позбавлення батьківських прав можливе лише тоді, коли змінити поведінку людей у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. А зловживання інститутом позбавлення батьківських прав з метою ухилення від мобілізації суперечить його основним цілям - захисту прав дитини, забезпечення безпечних умови життя й здорового розвитку.

Частиною першою ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (Постанова Верховного Суду Третьої судової палати КЦС від 07.02.2024, справа № 455/307/22;провадження № 61-16965св23)

Між тим, аналіз перелічених вище документів, наданих позивачем в якості доказів, не є у своєї сукупності достатніми, належними доказами, які дають змогу суду дійти обґрунтованого висновку про підтвердження доводів позивача та вимог позову, які б свідчили про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування, що визначено у положеннях ст.ст. 76-81 ЦПК України.

Крім того, суд зауважує, що між сторонами укладений нотаріально посвідчений договір від 23.07.2024, яким батьками малолітнього ОСОБА_3 прийняте спільне рішення та досягнуто згоди за своїм волевиявленням про те, що дитина буде проживати разом із батьком, перебуваючи на його повному, самостійному утриманні та вихованні.

Доказів про ухилення матері від виконання своїх батьківських суду з боку позивача не надано, не містять таких доказів і матеріали справи. Наявність взаємної згоди батьків про проживання дитини разом із батьком, який утримує та виховує сина, визнання позовних вимог з боку відповідачки, на що посилається позивач та його представник, як на одну із підстав для задоволення позову, не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки це суперечить закону в розумінні положень Глави 5 ЦПК України.

З боку позивача, його представника, відповідачки, будь-яких заяв або клопотань у відповідності до ст. 84 ЦПК України не заявлено.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд оцінює докази з своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили (ст. 89 ЦПК України).

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, оцінюючи надані докази в обґрунтовані вимог позову, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав відповідачки через свідоме ухилення останньої від виконання батьківських обов`язків, не доведені, належним чином не підтверджені, а наявність зави про погодження матері на позбавлення її батьківських прав, не є підставою для позбавлення батьківських прав останню, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 76-89, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Устименка Ігоря Анатолійовича, до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення, апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів.

Повний текст виготовлений 07.04.2026

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються судом:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації ВПО: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, адреса місця знаходження: 61002, м. Харків, вул. Чернишевська,55; ЄДРПОУ 26489104.

Суддя О.О. Сугачова