Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №344/19857/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19857/25

Провадження № 2/344/1732/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Атаманюка Б.М.

секретаря судового засідання Солонинко С.А.,

за участі

представника позивача в режимі відеозв`язку ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Боднарчук У.М.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача-адвоката Андрійків Х.І.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ «ВАРАН-ІФ», ОСОБА_2 , третя особа – Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Малевич Олег Вікентійович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_3 , 05.11.2025 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ТзОВ «ВАРАН-ІФ», ОСОБА_2 , третя особа – Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львіській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11.12.2025 витребувані докази по справі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.02.2026 закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду.

Позов обґрунтований тим, що позивач ОСОБА_3 є законним власником автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, тип Т3 - загальний легковий універсал, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . У грудні 2024 року до ОСОБА_3 звернувся його знайомий з проханням надати йому у тимчасове користування транспортний засіб, і у грудні 2024 року ОСОБА_3 передав своєму знайомому ОСОБА_4 вказаний автомобіль. Окрім цього, його знайомий запропонував продати транспортний засіб, на що позивач спочатку погодився, і була видана нотаріально посвідчена довіреність від 17.12.2024 з правом експлуатації та розпорядження автомобілем. Оскільки автомобіль тривалий час не продавався, ОСОБА_3 вирішив не продавати транспортний засіб та 19.02.2025 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про скасування довіреності, про що негайно письмово повідомив про це уповноважених за довіреністю осіб. Однак, у вересні 2025 року ОСОБА_3 стало відомо, що його транспортний засіб був зареєстрований (переоформлений) на іншу невідому йому особу, хоча позивач жодних договорів, зокрема купівлі-продажу транспортного засобу, не підписував та коштів від продажу не отримував. У відповідь на адвокатський запит було отримано копію договору купівлі-продажу транспортного засобу з вилученими персональними даними нового власника, а також надано інформацію, що станом на сьогодні автомобілю присвоєно номерний знак - НОМЕР_4 . Із копії отриманого договору купівлі-продажу №7345/25/000975 від 13.03.2025 стало відомо, що від імені продавця діяв суб`єкт господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, - ТОВ «ВАРАН-ІФ», який є комісіонером та діє на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025. У відповідь на другий адвокатський запит, адвокатом було отримано копію договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025, укладеного між ТОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_3 , який став підставою для укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу №7345/25/000975 від 13.03.2025. Із копії отриманого договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025, вбачається, що в інтересах ОСОБА_5 діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності. Із усних пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (особи, які були уповноважені за довіреністю) позивач отримав інформацію, що після отримання від нього повідомлення про припинення дії довіреності, вони жодних дій, направлених на продаж транспортного засобу, не вчиняли та жодних договорів, зокрема договору комісії, не підписували. Також, зазначені особи повідомили, що автомобіль ОСОБА_3 дійсно перебував на площадці для продажу, яка знаходиться у розпорядженні ТОВ «ВАРАН-ІФ», з метою отримання подальших вказівок від власника (продаж на підставі нової довіреності чи повернення автомобіля власнику).

У зв`язку із зазначеними обставинами, ОСОБА_3 звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів. Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.09.2025, вбачається, що 24.09.2025 було зареєстровано кримінальне провадження за № 12025163510000676, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. У відкритому кримінальному провадженні проводиться досудове розслідування.

В межах кримінального провадження ОСОБА_3 стало відомо, що новим власником автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, є ОСОБА_2 , який залучений до справи у якості другого відповідача.

Враховуючи те, що договір комісії №7345/25/000975 від 12.03.2025 року підписаний ОСОБА_4 , без наявності у нього повноважень на представництво позивача, більш того сам ОСОБА_4 заперечує факт підписання даного договору, вважають вказаний договір недійсним (ст.ст. 205, 207, 215 ЦК України) та таким, що підлягає скасуванню. Підписаний відповідачами договір купівлі-продажу транспортного засобу є похідним і його також слід визнати недійсним та скасувати. Також, вважають за необхідне скасувати державну реєстрацію права власності на транспортний засіб за ОСОБА_2 та витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 транспортний засіб (ст.ст. 387, 388 ЦК України).

На підставі наведеного, представник позивача просив суд:

- визнати недійсним договір комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025, укладений між ТзОВ «ВАРАН-ІФ», як комісіонером та ОСОБА_3 , як комітентом, щодо продажу автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, шасі (кузов,рама, коляска) № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_5 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7345/25/000975 від 13.03.2025, укладений між ТзОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_2 , про придбання ОСОБА_2 автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_6 , д.м. НОМЕР_5 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на транспортний засіб - автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, д.н.3. НОМЕР_4 , 2013 року випуску, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 ;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 транспортний засіб - автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 ;

- стягнути з ТзОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у розмірі 7733 (сім тисяч сімсот тридцять три) гривні 60 копійок.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Андрійків Х.І. скористалася право подання відзиву на позов, в якому заперечила щодо задоволення позову. На обґрунтування відзиву зазначено, що після укладення 13 березня 2025 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Варан-ІФ» договору купівлі-продажу транспортного засобу, представник ТОВ «Варан-ІФ» надав ОСОБА_2 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від автомобіля. Надалі ОСОБА_2 у сервісному центрі змінив номерні знаки автомобіля, здійснив повне технічне обслуговування авто та розпочав його експлуатацію для власних потреб. Жодних сумнівів щодо дійсності договору купівлі-продажу у ОСОБА_2 не виникало до серпня 2025 року, коли від позивача надійшов телефонний дзвінок з вимогою повернути транспортний засіб як такий, що проданий без належних правових підстав. Всі домовленості щодо придбання автомобіля у ОСОБА_2 були з ТОВ «Варан-ІФ», які заявили про наявність у них прав на розпорядження транспортним засобом. Під час придбання авто ОСОБА_2 правомірно очікував, що ТОВ «Варан-ІФ» мало право ним розпоряджатися, і він після отримання цього автомобіля матиме змогу мирно ним володіти. Посилається на презумпцію правомірності правочину. З приводу можливості витребування майна звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.12.2023 року у справі № 607/8879/21, яка при вирішенні подібного спору, зокрема, вказала, що передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Таким чином, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ (автомобіль) іншій особі, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею і у випадку його подальшої втрати або продажу або іншого переоформлення вказане позбавляє власника витребувати зазначене майно у добросовісного набувача. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем транспортного засобу, а вимога про його витребування суперечить нормам чинного законодавства та сталій судовій практиці у даній категорії справ. Просила у задоволенні позові відмовити.

Відповідач ТзОВ «ВАРАН-ІФ» правом відзиву на позовну заяву не скористався.

Представник третьої особи - Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) в судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений. Представник третьої особи - Іванишин О.О. надав 25.11.2025 до суду пояснення по справі, в яких зазначає, що позивач, а також ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від імені позивача, згідно позовної заяви, заявляють що вищезазначених договорів вони не підписували і наміру продавати ТЗ не було. Внаслідок чого, позивач звернувся із заявою до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно, було відкрите кримінальне провадження №12025163510000676, яке на даний момент перебуває на стадії досудового розслідування. Вказаний договір комісії був укладений відповідно до Постанови №1200 «Про затвердження Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери». Перереєстрація ТЗ в ТСЦ МВС №2643 здійснювалась згідно договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025 та договору купівлі-продажу № 7345/25/000975 від 13.03.2025, який було укладено суб`єктом господарювання, відповідно до Постанови №1200, а ТСЦ МВС №2643 здійснили лише операцію з перереєстрації даного ТЗ з внесенням даних до Єдиного державного реєстру транспортних засобів. ТСЦ МВС №2643 та РСЦ ГСЦ МВС У Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях жодним чином не порушує будь-які права позивача.

Просив розгляд справи проводити без участі представника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позові, суду додатково пояснив, що договір комісії слід вважати оспорюваними правочином, а не нікчемним, так як в матеріалах справи немає даних про те, що такий договір не підписувався ОСОБА_4 .. Підстави для визнання договорів комісії та купівлі-продажу недійсними полягають в тому, що довіреність власником транспортного засобу була скасована на момент укладення договору комісії, що не давало право ОСОБА_4 укладати від імені власника будь-які договори. В свою чергу, порушення відповідачем ТзОВ «ВАРАН-ІФ» полягає в тому, що ця особа, як комісіонер, зобов`язана була перевірити дійсність довіреності. Відповідача ОСОБА_2 вважає добросовісним набувачем, проте вбачає наявність підстав для витребування в нього майна, як такого, що вибуло з володіння власника не з його волі (ст. 330, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України). Водночас, приймаючи до уваги позицію ВС у справі №607/8879/21, просить суд, у випадку незастосування п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, застосувати до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України, згідно з якою особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Вказана норма у позові не застосовувалася, проте він при такому застосуванні виходить з принципу «суд знає закони». Просив позов задовольнити.

Представник відповідача ТзОВ «ВАРАН-ІФ» - адвокат Боднарчук У.М. в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила, суду пояснила, що під час укладення договорів був присутній ОСОБА_4 (довірена особа), який надав всі необхідні документи (паспорт, довіреність, свідоцтво про реєстрацію ТЗ), що давало право на укладення з ним договору комісії. Укладаючи договори ТзОВ «ВАРАН-ІФ», як комісіонер, із своєї сторони діяв відповідно до норм чинного законодавства і нічиїх прав не порушував. Про скасування довіреності ТзОВ «ВАРАН-ІФ» не повідомлялося, і обов`язку перевіряти її чинність у комісіонера немає. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвоката Андрійків Х.І. в судовому засіданні щодо задоволенні позову заперечила з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву. Звертає увагу суду на правову позицію Верховного Суду, яка наведена постанові від 11 грудня 2023 року (справа № 607/8879/21), згідно з якою, не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, у випадку передачі майна власником іншій особі в користування. Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена, то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. Вважає, що з цієї підстави транспортний засіб не може бути витребуваний у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача. Щодо застосування судом ст. 1212 ЦК України, то клопотання позивача про зміну підстав позову подано з порушенням процесуальних строків. При цьому, підстав для застосування цієї норми немає. Просила у задоволення позову відмовити.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Судом встановлено, що згідно нотаріально посвідченої довіреності від 17.12.2024 ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_6 та ОСОБА_4 представляти його інтереси у будь-яких установах, підприємствах та організаціях щодо експлуатації та розпорядження (продати за ціну та на умовах на його розсуд, зняти із обліку у сервісному центрі МВС України, проходити техогляд, страхування, обміняти) належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_7 автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, тип Т3 - загальний легковий універсал, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_8 (а.с.16).

19.02.2025 ОСОБА_3 подав приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. заяву про скасування довіреності від 17.12.2024. На підставі наданої заяви приватний нотаріус вніс до Єдиного реєстру довіреностей реєстраційний запис про припинення довіреності (а.с.17-18).

Згідно повідомлень ОСОБА_6 та ОСОБА_4 отримали повідомлення про скасування довіреності 20.02.2025, про що власноручно розписалися у повідомленнях (а.с.19-20).

Після скасування довіреності, а саме 12.03.2025 між ТОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_3 , укладено договір комісії № 7345/25/000975, яким уповноважено ТОВ «ВАРАН-ІФ», як Комісіонера, за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу, відповідно до п. 189.3 статті 189 Податкового кодексу України: модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, кузов (шасі, рама) № НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 ; не нижче узгодженої сторонами ціни – 410 000 грн. (а.с.152-153).

У свою чергу, діючи на підставі вищевказаного договору комісії, ТзОВ «Варан-ІФ» 13.03.2025 уклало договір купівлі-продажу транспортного засобу №7345/25/000975 з покупцем ОСОБА_2 , за яким останній набув у власність транспортний засіб: модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, кузов (шасі, рама) № НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складала – 410 000 грн. (а.с.150-151).

Перереєстрація ТЗ здійснювалась ОСОБА_2 згідно договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025 та договору купівлі-продажу № 7345/25/000975 від 13.03.2025 в ТСЦ МВС №2643 (а.с. 122-126).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вказаний автомобіль 16.04.2025 зареєстрований за власником ОСОБА_2 та отримав номерний знак НОМЕР_9 (а.с. 15).

Також, із копії витягу з ЄРДР, встановлено, що слідчим відділом відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження 12025163510000676 від 25.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. Відомості були внесені за заявою представника ОСОБА_3 – адвоката Малевича О.В., за фактом того, що 17.12.2024 перебуваючи за адресою м. Одесса, проспект Шевченка 33, невстановлена особа на підставі усної домовленості шахрайським шляхом отримав автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, тип Т3 - загальний легковий універсал, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_8 (а.с.33).

Згідно листа відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області у даному кримінальному провадженні допитані свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які надали покази, що не здійснювали підписання Договору комісії №345/25/000975 від 12.03.2025. Планується вилучення оригіналів документів для призначення почеркознавчої експертизи (а.с. 139).

З урахуванням досліджених доказів, вирішуючи спір між сторонами по суті, суд виходить з таких обставин.

Перш за все суд зауважує, що докази в даній справі свідчать про певну суперечливу позицію сторони позивача, де:

- з однієї сторони, - наявне кримінальне провадження за фактом повідомлення органу досудового розслідування від імені ОСОБА_3 про заволодіння невстановленою особою транспортним засобом шахрайським шляхом. Також, наявні покази ОСОБА_4 про те, що він не підписував договір комісії. Відповідно, за таких обставин, послідовним для позивача було б визнавати договір комісії нікчемним;

- з іншої сторони, в цій цивільній справі, - відмінна позиція, за якою оспорюється договір комісії з підстав скасування довіреності та відсутності повноважень у ОСОБА_4 на підписання договору комісії. При цьому, про обставини подальшого володіння ОСОБА_4 транспортирним засобом (за згодою власника чи без такої) позивач суд не повідомляє.

Попри наявність таких суперечностей, суд виходить з наявних матеріалів справи, підстав та предмету позову, з урахуванням чого застосовує принцип «презумпції правомірності правочину» за яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Таким чином, суд при оцінці доказів, за наявними матеріалами, вважає укладеним договір комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025 між ТОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_4 (оспорюваний правочин), і оцінює його на предмет недійсності, а саме відсутності в довіреної особи повноважень у зв`язку із скасуванням власником виданої довіреності.

Як встановлено судом, на момент підписання договору комісії від 12.03.2025, довіреність на ОСОБА_6 та ОСОБА_4 була скасована, про що довірені особи були письмово повідомленні 20.02.2025. За наявними матеріалами справи, не зважаючи на скасування такої довіреності, ОСОБА_3 не вжив відповідних заходів щодо повернення майна у своє володіння (автомобіля, ключів запалювання, свідоцтва про реєстрацію), а також не витребував оригінал довіреності для проставлення нотаріусом на ній відповідної відмітки про скасування, і цим самим надав подальшу можливість ОСОБА_4 користуватися та розпоряджатися його майном. Доказів зворотного матеріали справи не місять, і суд не ставить такі обставини під сумнів, оскільки це пояснює появу автомобіля на комісійній площадці ТОВ «ВАРАН-ІФ» та укладення договору комісії.

Щодо відповідача ТзОВ «ВАРАН-ІФ», то ця юридична особа здійснює торгівлю автомобілями та легковими автотранспортними засобами, і, в даному випадку, надавала платні послуги, як комісіонер, укладаючи відповідні договори комісії, а в подальшому купівлі-продажу з третіми особами (покупцями), за дорученням другої сторони (комітента).

Послуги комісії (умови, плата, виконання та інші) врегульовані Главою 69 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Оспорюючи договір комісії, представник позивача вважає, що ТзОВ «ВАРАН-ІФ» порушило права позивача, так як ним не була здійснена перевірка довіреності на підставі якої діяв Бойко В.В., на предмет її скасування довірителем.

Оцінюючи таку позицію представника позивача суд зазначає, що не існує такої законодавчої норми, яка зобов`язує комісіонера перевіряти наявність у відповідних реєстрах запису про скасування довіреності, чи іншим чином підтверджувати дійсність пред`явленого документа (до прикладу повідомляти власника, звертатися із запитами).

Договори комісії укладаються відповідно до вищевказаної глави ЦК України, з урахуванням вимог Постанови №1200 «Про затвердження Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери», п. 189.3 статті 189 Податкового кодексу України. Вказані законодавчі норми не покладають обов`язок на комісіонера перевіряти довіреність на предмет її можливого скасування.

Таким чином, слід вважати, що для укладення договору комісії достатнім є надання довіреною особою комітенту оригіналу довіреності разом із самим транспортним засобом, а також ключів до нього та свідоцтва про реєстрацію.

Щодо моменту скасування довіреності, до уваги слід брати наступне.

Правила скасування довіреності визначені у ст. 249 ЦК України, частиною 1 якої визначено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Згідно ч.ч. 2, 3 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов`язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Посвідчення довіреностей, припинення та скасування довіреностей врегульовано Главою 4 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», який затверджений наказом Міністерстві юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Вказаним Порядком визначено, що:

6.1. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може у будь-який час скасувати довіреність або довіреність, видану в порядку передоручення.

6.2. Нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

6.3. Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.

6.4. Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом згідно з цим Порядком шляхом передавання відповідної заяви.

7. Реєстрація посвідчення довіреності, припинення її дії.

Посвідчені нотаріусами довіреності, у тому числі в порядку передоручення, припинення їх дії підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 № 111/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.12.2006 за № 1378/13252.

В умовах воєнного або надзвичайного стану за відсутності доступу до Єдиного реєстру довіреностей нотаріальне посвідчення довіреностей, припинення їх дії здійснюються без використання цього реєстру з подальшим внесенням до нього відповідних відомостей протягом п`яти робочих днів з дня відновлення такого доступу.

Аналіз вищенаведених норм законодавства приводить до висновку, що подання довірителем нотаріусу заяви про скасування довіреності та навіть внесення запису до Єдиного реєстру довіреностей про її скасування, в значенні ст. 249 ЦК України, не призводить до автоматичної недійсності такої довіреності для представника, а також третіх осіб. Юридична процедура скасування довіреності має таку особливість, що довіреність, яка скасована, зберігає чинність щодо представника, особи, яку представляють, прав та обов`язків третьої особи, з якою представник уклав правочин, до тих пір, допоки вони не довідаються або не матимуть змоги довідатися про скасування довіреності.

В даній справі немає даних, що після скасування довіреності Хандусенко Д.І. повідомляв ТзОВ «ВАРАН-ІФ» про це, чи вживав будь-яких інших заходів, спрямованих на неможливість розпорядження його майном (повернення транспортного засобу, ключів, технічного паспорта на ТЗ, оригіналу довіреності для вчинення запису на ній про скасування).

За таких обставин, слід вважати, що третя особа ТзОВ «ВАРАН-ІФ» не знала і не могла знати, що дія довіреності припинилася, що, за правилами ст. 249 ЦК України, зберігало чинність довіреності перед цією третьою особою. Відтак, за умови пред`явлення ОСОБА_4 оригіналу довіреності, транспортного засобу, ключів, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (доказів на спростування цього не надано), - ТзОВ «ВАРАН-ІФ» мало право на укладення з ОСОБА_4 договору комісії.

Водночас, зазначається, що судом не оцінюється правомірність дій ОСОБА_4 , так як ця особа не залучена до участі у справі.

Вищевказані обставини є достатніми для спростування позовних вимог до відповідача ТзОВ «ВАРАН-ІФ», і є підставою для відмови у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025, а також відмови у позові за похідною вимогою про визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7345/25/000975 від 13.03.2025.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації та витребування майна.

По суті вказані вимоги є також пов`язаними з вимогами про скасування договорів, та, як похідні, задоволенню не підлягають вже з вищенаведених підстав.

Водночас, прикметною в даній справі є судова практика при вирішенні подібного спору, яка наведена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року (справа № 607/8879/21, провадження № 61-7375сво22).

Слід враховувати, що у вказаній справі за подібних обставин досліджувалися більш несприятливі умови для власника майна, за якими довіреність на розпорядження транспортним засобом взагалі не видавалася. Водночас, як і в цій справі, володілець майна отримав від власника транспортний засіб, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію.

При вирішення такого спору, Верховний Суд, зокрема, вказав наступне.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна.

Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

У свою чергу під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

За пунктом 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки не буде встановлено протилежне.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно.

Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.

Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається.

При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.

Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Подібні висновки щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, у випадку добровільної передачі автомобіля у тимчасове користування, тобто за наявності відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі також було висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20) та у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).

З урахуванням вищенаведених особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, та за встановлених в цій справі обставин, зокрема, добровільної передачі позивачем належного йому автомобіля ОСОБА_4 разом із ключами та реєстраційними документами, - наявні підстави для висновку, що, навіть без наявності довіреності, автомобіль вибув із володіння ОСОБА_3 з його волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача – ОСОБА_2 ..

Щодо можливості застосування до спірних правовідносин судом ст. 1212 ЦК України, то передумов для застосування цієї норми немає, оскільки є наявна підстава для набуття та збереження майна новим власником, і така в ході розгляду справи не відпала.

За таких обставин, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог до відповідача ОСОБА_7 , що є підставами для відмови у позові до цього відповідача в частині таких позовних вимог, як скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на транспортний засіб та витребувати майна із чужого незаконного володіння.

В підсумку суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ТзОВ «ВАРАН-ІФ», ОСОБА_2 , третя особа – Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.04.2026.

Суддя Богдан АТАМАНЮК