Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №338/659/21 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/659/21

Провадження №2/338/1/26

27 березня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі : головуючого-судді Шишка О.А.,

з участю : секретаря Сіщук Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення,

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням – будинковолодінням на АДРЕСА_1 та виселення.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з відповідачем перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Богородчанського районного суду від 25.11.2014 року. Також рішенням Богородчанського районного суду від 23.01.2019 року у справі № 338/390/15-ц здійснено поділ будинковолодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,25 га, кадастровий номер 2620484801:01:001:0214 по 1/2 частці за кожним : визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у домоволодінні АДРЕСА_1 , що становить 69,2 кв.м., загальною вартістю 152118,90 грн., на наступні приміщення в житловому будинку: коридор, літ 1-1 площею 11,8 кв.м., коридор, літ.1-3 площею 8,4 кв.м., ванну, літ.1-4 площею 3,1 кв.м., житлову кімнату, літ 1-7 площею 30,3 кв.м., житлову кімнату, літ.1-8 площею 15,6 кв.м., та на господарські споруди: гараж- літ. «Б», вбиральню- літ. «В», сарай -літ. «Ж», колодязь - літ. «N 1», ворота – літ. «N 2», частину огорожі літ. «N 3»; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку у домоволодінні АДРЕСА_1 , що становить 86 кв.м., загальною вартістю 189049,00 грн., на наступні приміщення в житловому будинку: на першому поверсі: комору, літ 1- 2 площею 10,6 кв.м., кухню, літ.1-5 площею 15,8 кв.м., житлову кімнату, літ 1-6 площею 24,5 кв.м., в підвалі: комору, літ. І площею 20,0 кв.м., комору, літ. ІІ площею 15,1 кв.м., та на господарські споруди: сарай - літ «Г»; сарай - літ. «Д»; частину огорожі літ. «N 3» - 48,22 м.; вирішено питання грошової компенсації за відхилення від ідеальних часток та вартості робіт з переобладнання житлової кімнати літ. 1-8, площею 15,6 кв.м. під кухню шляхом влаштування в ній кахельної пічки та влаштування кахельної пічки в житловій кімнаті літ. 1-7, площею 30,3 кв.м.; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,25 га с. Манява, кадастровий номер 2620484801:01:001:0214.

Зазначає, що вказане рішення в частині стягнення коштів перебувало на виконанні у Богородчанському районному відділі ДВС і майно, зокрема частка будинку та земельної ділянки державним виконавцем виставлялися на торги. Оскільки майно не реалізовано і вона виявила бажання залишити за собою непродане майно, то на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу 1/2 частки будинковолодіння та земельної ділянки передано їй, вона зареєструвала за собою право власності в державному реєстрі прав на нерухоме майно і стала одноосібним власником будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 не є членом її сім`ї, не є співвласником майна, зареєстрований в її будинку і в добровільному порядку знятися з місця реєстрації не бажає. Крім того відповідач веде себе агресивно, вигнав її з будинку, а будинок закрив. Зазначене унеможливлює їх спільне проживання та порушує її права як власника майна.

За таких обставин просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням – будинковолодінням на АДРЕСА_1 та виселити його.

Позивачка та її представник в судовому засіданні вимоги позову підтримали з викладених підстав. Позивачка зазначила, що реєстрація відповідача у будинку порушує її права як власника. Крім того вказала, що відповідач вигнав її з будинку, сам фактично у ньому не проживає, оскільки більшість часу перебуває на заробітках за межами України.

Відповідач у судове засідання не з`явився, у поданій заяві вимоги позову не визнав та вказав, що рішення суду про поділ майна між ним та позивачкою скасовано і він є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 . Просив у позові відмовити, оскільки його як власника майна не може бути виселено зі свого будинку. Розгляд справи просив проводити у його відсутності.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 17.02.1986 року, який розірвано рішенням Богородчанського районного суду від 25.11.2014 року у справі 338/1453/14-ц.

Заочним рішенням Богородчанського районного суду від 23.01.2019 року у справі №338/390/15-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в натурі та вирішено: припинити право спільної сумісної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 155,2 кв.м.; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у домоволодінні АДРЕСА_1 , що становить 69,2 кв.м., загальною вартістю 152118,90 грн., на наступні приміщення в житловому будинку: коридор, літ 1-1 площею 11,8 кв.м., коридор, літ.1-3 площею 8,4 кв.м., ванну, літ.1-4 площею 3,1 кв.м., житлову кімнату, літ 1-7 площею 30,3 кв.м., житлову кімнату, літ.1-8 площею 15,6 кв.м., та на господарські споруди: гараж- літ. «Б», вбиральню- літ. «В», сарай -літ. «Ж», колодязь - літ. «N 1», ворота – літ. «N 2», частину огорожі літ. «N 3»; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку у домоволодінні АДРЕСА_1 , що становить 86 кв.м., загальною вартістю 189049,00 грн., на наступні приміщення в житловому будинку: на першому поверсі: комору, літ 1-2 площею 10,6 кв.м., кухню, літ.1-5 площею 15,8 кв.м., житлову кімнату, літ 1-6 площею 24,5 кв.м., в підвалі: комору, літ. І площею 20,0 кв.м., комору, літ. ІІ площею 15,1 кв.м.,та на господарські споруди: сарай - літ «Г»; сарай - літ. «Д»; частину огорожі літ. «N 3» - 48,22 м.; стягнуто з ОСОБА_2 грошову компенсацію за відхилення від ідеальних частин - 18465 грн та 72397 грн - вартість робіт з переобладнання житлової кімнати літ. 1-8, площею 15,6 кв.м. під кухню шляхом влаштування в ній кахельної пічки та влаштування кахельної пічки в житловій кімнаті літ. 1-7, площею 30,3 кв.м.; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,25 га с. Манява, кадастровий номер 2620484801:01:001:0214.

На підставі вказаного рішення 20.11.2019 року ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 та 15.04.2021 року на 1/2 земельної ділянки за цією адресою, кадастровий номер 2620484801:01:001:0214.

Також відповідно до свідоцтва № 241 від 23.04.2021 року приватного нотаріуса Богородчанського районного округу Максьом Г.І., яке видане на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, ОСОБА_1 набула у власність іншу частину майна: 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 та 15.04.2021 року на 1/2 земельної ділянки за цією адресою, кадастровий номер 2620484801:01:001:0214, що належали ОСОБА_2 .

На підставі вказаного свідоцтва 23.04.2021 року ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 земельної ділянки в с. Манява, кадастровий номер 2620484801:01:001:0214.

Не погоджуючись із заочним рішенням Богородчанського районного суду від 23.01.2019 року у справі № 338/390/15-ц ОСОБА_2 подав заяву про його скасування. Ухвалою від 13.07.2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2019 року у справі №338/390/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя – задоволено, заочне рішення Богородчанського районного суду від 23 січня 2019 року – скасовано.

Ухвалою від 20.12.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя – будинковолодіння на АДРЕСА_1 – залишено без розгляду, ухвала суду набрала законної сили 04.01.2024 року.

Тобто на час розгляду цієї справи скасоване рішення суду, яке послужило підставою реєстрації за позивачкою права власності на будинковолодіння та земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

В судовому засіданні встановлено, що сторони побудували будинок та господарські споруди на АДРЕСА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі. Питання поділу вказаного домоволодіння між сторонами не завершено.

Відповідно до ст.68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 4 ст. 311 Цивільного кодексу України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Суд вважає безпідставним твердження позивачки та її представника про те, що вона є одноосібним власником будинковолодіння на АДРЕСА_1 , тому на власний розсуд вправі вирішувати питання, пов`язані з його володінням, користуванням та розпорядженням.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд, в тому числі й у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.11.2024 року у справі № 641/6828/20, скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Оскільки на час розгляду цієї справи скасоване рішення суду, яке послужило підставою реєстрації за позивачкою права власності на будинковолодіння та земельну ділянку на АДРЕСА_1 , відповідач, вважаючи себе співвласником вказаного домоволодіння, продовжує проживати в ньому, користуватися ним, то відсутні підстави стверджувати про те, що він втратив право на його користування. З наведених мотивів суд також не вбачає підстав для виселення відповідача.

Слід також зазначити, що при вирішенні спорів про втрату особою права користування житлом та виселення, суд має дотримуватися принципу пропорційності втручання у право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи, що правова підстава набуття позивачкою права власності відпала внаслідок скасування судового рішення, будь-яке обмеження відповідача у користуванні спірним майном, яке він вважає своєю власністю і де тривалий час проживає, не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». Таке втручання становитиме надмірний тягар для відповідача та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

За таких обставин суд приходить до переконання, що позов є безпідставним і задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, ст.311, 317, 319, 391 ЦК України, ст.60, 68, 70 СК України, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням на АДРЕСА_1 та виселення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення складено 06.04.2026 року.

Головуючий О. А. Шишко