Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №210/1513/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 210/1513/26

Провадження № 2/210/1322/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 квітня 2026 року Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:

головуючого судді Літвіненко Н.А.,

при секретарі судового засідання Таранущенко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради міста Кривий Ріг про захист прав малолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради міста Кривий Ріг про захист прав малолітньої дитини, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача з ОСОБА_2 народився спільний син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19.06.2014 року, який на даний час мешкає разом із Позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , самостійно ним виховується та повністю перебуває на його утриманні.

Відповідачка з травня 2022 року проживає окремо від дитини, не приймає участі у її вихованні, не цікавиться її життям, останнє її зареєстроване місце проживання, яке відомо позивачу - АДРЕСА_2 .

При цьому, починаючи з травня 2022 року позивач взяв на себе всі батьківські зобов?язання, самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який залишився проживати разом з позивачем. На даний момент вони фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач не судимий, не зловживає алкоголем та тютюном, не вживає наркотики, веде моральний та здоровий спосіб життя, має стабільний дохід.

Любить свого сина і спроможний забезпечити його всім необхідним. Дитина відвідує школу, облікована в медичних установах, забезпечується свого сина харчуванням, ліками, одягом, піклується про стан його здоров?я, водить його на медичні обстеження, займається його навчанням та розвитком, як духовним так і фізичним.

Постійно слідкує за станом здоров?я дитини, її психічним, соціальним та фізичним розвитком, виховує та піклується про неї, у позивача з сином стійкий психологічний контакт, прив?язаність один до одного.

Пройшло більше 3 років з того часу, як мати, ОСОБА_2 , перестала приймати будь-яку участь в житті та вихованні сина, не турбується про нього, не цікавиться його станом здоров?я, матеріальну допомогу не надає. Відповідачка ухиляється від виконання своїх обов?язків по вихованню дитини, не піклується про його здоров?я, фізичний та духовний розвиток, не спілкується з ним взагалі.

Таким чином, зазначає, що Відповідачка, як мати, самоусунулася від виконання своїх обов?язків, не бере участі у матеріальному утриманні дитини. Відповідачка живе своїм життям, останні 3 роки не приймає в житті дитини ніякої участі, спілкується з нею лише іноді. Позивач вважає, що Відповідачка не надає дитині материнського тепла та турботи, не приділяє їй стільки уваги, скільки вона потребує. Поведінка Відповідачки свідчить про її байдужість до дитини. У зв?язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом з метою захисту прав свого малолітнього сина.

Встановлення факту того, що дитина перебуває на утриманні та вихованні позивача, необхідний задля виникнення його прав та обов?язків, визначених Сімейним кодексом України, в тому числі можливості представляти інтереси малолітньої дитини у державних та комунальних закладах, бути представником під час оформлення медичних документів у закладах охорони здоров?я, органах влади для отримання соціальної допомоги.

Також, юридична фіксація факту самостійного виховання та утримання мною дитини дуже нагальне, оскільки я хвилююся за життя та здоров?я свого малолітнього сина. Позаяк матір проживає окремо від дитини, а в Україні з 24 лютого 2022 року триває масштабна агресія Росії проти України та небезпечна ситуація спостерігається по всій території України, не виключенням є Дніпропетровська область та м. Кривий Ріг, які періодично обстрілюються військами держави-агресора, нагальним є вирішення питання стосовно переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері. Це буде в інтересах дитини у випадку негайної і нагальної необхідності переміщення дитини у безпечне місце з метою збереження життя та здоров?я сина, яким опікуюся лише позивач.

Таким чином, у зв?язку із намірами подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним батьком, в інтересах дитини, у заявника виникла необхідність просити встановити факт окремого проживання з матір?ю малолітнього сина та проживання дитини з батьком, самостійного виховання та знаходження сина на утриманні батька.

Іншого позасудового порядку встановлення даних фактів, передбаченого законом, немає. Встановлення даних фактів не суперечить закону і жодним чином не порушує прав і законних інтересів інших осіб. Відомості, які б спростували даний висновок відсутні.

Крім того, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом зі позивачем і перебуває на його повному утриманні. Відповідачка належної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, стан здоров?я дозволяє працювати, а тому може сплачувати аліменти на утримання дитини.

Тому, просить суд встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , чи інших осіб.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь позивача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частину з усіх видів заробітку (доходу) Відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02.03.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, просить вимоги позовної заяви задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без подання відповідачем відзиву на позовну заяву, доповнень та додаткових пояснень, за наявними у справі матеріалами.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради міста Кривий Ріг Кость Р.З. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Крім того, представником надано акт обстеження умов проживання від 01.04.2026 року.

Суд проводить судове засідання без фіксування технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст. 247 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено, що 05.07.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції та складено актовий запис №720.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 народився спільний син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 19.06.2014 року, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції та складено актовий запис №733.

З довідки, виданої сімейним лікарем ОСОБА_5 встановлено, що запис дитини ОСОБА_3 здійснював батько ОСОБА_1 , який і приводив дитину на прийом. Рецепти на придбання ліків для лікування дитини виписувались і передавались батьку ОСОБА_1 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 01.04.2026, складеного начальником служби у справах дітей Виконкому Металургійної районної ради Костьом Р.З. та завідувачем сектору з питань опіки та піклування ССД Виконкому Металургійної районної ради Томіліною С.С., встановлено, що батько ОСОБА_1 та син - ОСОБА_3 мешкають удвох, для дитини створені належні умови для проживання та розвитку дитини.

У зв?язку із намірами подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним батьком, в інтересах дитини, у заявника виникла необхідність просити встановити факт окремого проживання з матір?ю малолітнього сина та проживання дитини з батьком, самостійного виховання та знаходження сина на утриманні батька.

Факти, які заявлені в заяві є юридичними, оскільки від їх встановлення залежить виникнення особистих прав як батька малолітньої дитини, і таке потрібне з метою захисту прав та інтересів сина, у тому числі, переміщення батька і сина без нотаріальної згоди матері, заходів щодо лікування дитини, оздоровлення, можливої зміни місця проживання та розвитку дитини в безпечних умовах тощо.

Іншого позасудового порядку встановлення даних фактів, передбаченого законом, немає. Встановлення даних фактів не суперечить закону і жодним чином не порушує прав і законних інтересів інших осіб. Відомості, які б спростували даний висновок відсутні.

Визначаючи, чи пов`язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані за юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Згідно з частиною 2 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» дам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових зраз громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних драв громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує давні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку не є вичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

У відповідності до ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Разом з тим, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України).

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені статями 150-151 СК України.

Приписами ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до драв та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Переважне право перед іншими особами на особисте виховання батьками дитини визначено ст. 151 СК України.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом, визнається ст.52 СК України.

Згідно до ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

На підставі ст. 154 СК України, батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.

Згідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У відповідності до ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти токів, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

У відповідності до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч..1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов`язків батька та матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 3 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до положень ст.18 Конвенції ООН «Про права дитини», проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини. Вказаний принцип покладений в основу Закону України «Про охорону дитинства», ч. 3 ст. 11 якого встановлює, що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності з положеннями ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що заявлені факти знайшли своє підтвердження, а тому позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N? 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов?язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі частиною першою статті 27 цієї Конвенції визнано право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейним кодексом України визначено обов?язок батьків піклуватися про здоров?я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України).

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім?ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов?язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров?я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину домовленістю між ними, за рішенням суду відповідно до ст. 181 СК України.

Відповідно до ст. ст. 181, 183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Статтею 182 СК України передбачено, що обставинами, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів є: стан здоров?я та матеріальне становище дитини; стан здоров?я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів, відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина друга статті 182 у редакції Законів N? 2901-IV від 22 вересня 2005 року, N? 2037-VIII від 17 травня 2017 року).

Частинами першою та другою статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов?язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов?язків щодо дитини.

Згідно роз?яснень, які містять в пунктах 17, 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року N?3 вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров?я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 157, 164-166 СК України, ст.. 4, 9, 13, 81, 141, 259-268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради міста Кривий Ріг про захист прав малолітньої дитини - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , чи інших осіб.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частину з усіх видів заробітку (доходу) Відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03.03.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя: Н. А. Літвіненко