Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №753/25403/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 753/25403/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6912/2026

Головуючий у суді першої інстанції Л. В. Комаревцева

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

07 квітня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю

«Науково - технічний комплекс «Імпульс»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Л. В. Комаревцевої, в примішенні Дарницького районного суду м. Києва,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» про стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у результаті зростання розміру заробітної плати за період вимушеного прогулу ОСОБА_1 , зокрема, шляхом підвищення посадового окладу, він одержав збитки у вигляді доходів, які міг би реально отримати за звичайних обставин, якби його право на працю не було порушене відповідачем (упущена вигода). ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Науково-технічний комплекс «Імпульс» на свою користь упущену вигоду (недоотриманого доходу у вигляді заробітної плати) у розмірі 633 027, 96 гривень.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що 12 січня 2023 року наказом генерального директора ДП «Науково-технічний комплекс «Імпульс» Г. Куценка від 12 січня 2023 року № 1-ОС його було незаконно звільнено з роботи із займаної посади заступника генерального директора з безпеки, що підтверджено рішенням Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 753/1969/23.

За рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року у справі № 753/1969/23 було стягнуто з ДП «Науково-технічний комплекс «Імпульс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 січня 2023 року по 24 липня 2023 року у розмірі 159 415,90 грн.

Водночас, відповідно до розрахункової відомості ТОВ «Науково-технічний комплекс «Імпульс», доданої до листа цього товариства від 18.12.2024 вих. № 336, відбулося зростання заробітної плати за посадою, яку обіймав позивач, за час його вимушеного прогулу, зокрема, шляхом підвищення посадового окладу.

Загалом підвищення посадового окладу за вказаний період становило 257 566,92 грн.

З урахуванням вищевикладеного, позивач міг би реально одержати за звичайних обставин дохід у розмірі 98 151,02 грн, якби його право на працю не було порушене відповідачем (257 566,92 грн - 159 415,90 грн = 98 151,02 грн).

Натомість, на думку апелянта, судом першої інстанції зроблені помилкові висновки щодо не надання позивачем суду належних і допустимих доказів того, що саме дії відповідача були єдиною та безпосередньою причиною неотримання ним заявленого доходу у розмірі 633 027,96 грн, оскільки саме і лише незаконні дії відповідача, пов`язані з незаконним звільненням позивача, призвели до недоотримання ним зазначеного доходу.

При цьому, позивач міг би реально розраховувати на виплату йому премій і надбавок у вказаний період, оскільки за весь час роботи на зазначеному підприємстві він сумлінно ставився до виконання службових обов`язків, за що неодноразово заохочувався безпосереднім та вищим керівництвом у вигляді виплати премій, надбавок за високі досягнення у праці та подяки.

Також необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про недоведення позивачем того, що він фактично виконував би роботу у спірний період, оскільки сам факт поновлення позивача на займаній посаді, у зв`язку з незаконним його звільненням, спростовує такі висновки суду.

Відповідачем ТОВ «Науково-технічний комплекс «Імпульс», через представника Пустового М.В. подано відзив на апеляційну скаргу.

Зазначає, що позивач отримав розраховану судом суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, до моменту його призову на військову службу на час мобілізації, яка і є належною компенсацією завданої йому незаконним звільненням з роботи прямої дійсної майнової шкоди. Крім того, постановою Верховного Суду у даній справі від 04.09.2024 р. було стягнуто на користь позивача і завдану незаконним звільненням моральну шкоду. Починаючи із 25.07.2023 року позивача ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації та з цього моменту позивач отримував грошове забезпечення з Державного бюджету України.

На думку відповідача позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 є безпідставними, тому задоволенню не підлягають, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до формального цитування та невірного трактування положень чинного законодавства України.

ОСОБА_1 подано до суду відповідь на відзив на апеляційну.

Зазначає, що відповідно до обставин справи, доказ у вигляді витягу з наказу Міністерства економіки України від 06.10.2022 № 3577 про бронювання позивача за ДП «НТК «Імпульс» (правонаступник ТОВ «НТК «Імпульс») має виключне значення для правильного вирішення справи, оскільки підтверджує той факт, що якби конституційне право позивача на працю не було порушено відповідачем, він би залишався бути заброньованим за цим підприємством і не підлягав би мобілізації. У зв`язку з цим він мав би реальні підстави розраховувати на одержання доходу у вигляді недоотримано заробітної плати (упущена вигода). При цьому, позивач міг би реально розраховувати на виплату йому премій і надбавок у вказаний період, оскільки за весь час роботи на зазначеному підприємстві він сумлінно ставився до виконання службових обов`язків, за що неодноразово заохочувався безпосереднім та вищим керівництвом у вигляді.

25 березня 2026 року у судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню розгляд справи, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувалися судом 25.03.2026.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Вирішуючи спір у даній справі судом зазначено, що згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 ЦК України, упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Разом з тим, суд звернув увагу на ту обставину, що позивач перебував і продовжує перебувати у трудових відносинах з відповідачем, він був поновлений на роботу відповідно до рішення суду, позивач отримав середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 159 415,90 грн, отримав відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, негативні наслідки незаконного звільнення вже були компенсовані позивачеві у спосіб, прямо передбачений трудовим законодавством, а повторне стягнення коштів за той самий період під виглядом упущеної вигоди призвело б до подвійної компенсації, що суперечить засадам справедливості та правової визначеності.

Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції погоджується та зазначає наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 08.08.2022 відповідно до наказу ДП «Науково-технічний комплекс «Імпульс» ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду заступника генерального директора з безпеки з 09.08.2022 з посадовим окладом 18 000 грн. на місяць ( а.с.19).

04.09.2024 відповідно до постанови Верховного Суду по справі №753/1969/23 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог позивача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування морально шкоди скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, ОСОБА_1 поновлено на роботі, стягнуто з відповідача моральну шкоду, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд ( а.с. 28-61).

25.09.2024 відповідно до наказу ДП «Науково-технічний комплекс «Імпульс» №28 поновлено ОСОБА_1 на роботу на посаді заступника генерального директора з безпеки з 12.01.2023 року ( а.с.18 зв).

07.04.2025 відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва стягнуто з ТОВ НТК «Імпульс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 159 415 грн. 90 коп та судовий збір ( а.с. 62-70).

17.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Науково-технічний комплекс «Імпульс», посилаючись на те, що відповідно до Постанови Верховного Суду від 04.09.2024 визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Науково-технічний комплекс «Імпульс» від 12.01.2023 №1-ОС «Про звільнення з роботи», його поновлено на посаді заступника генерального директора з безпеки. Вказав про те, що відповідно до наказу генерального директора Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» від 25.09.2024 №28 його поновлено на посаді з 12.01.2023. Зазначив про те, що відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 квітня 2025 року у справі №753/1969/23 з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 159 415 грн. 90 коп. Відповідно до розрахункової відомості, доданої до листа від 18.12.2024 по його посаді було нараховано заробітну плату за період з січня 2023 року по вересень 2024 року у розмірі 792 44 грн. 86 коп., яка складалась з посадового окладу, премій та надбавки за високі досягнення у праці. Позивач відповідно до заяви вважав безспірним факт того, що за звичайних обставин, якби його право на працю не було порушено незаконним звільненням, він мав би підстави розраховувати на одержання доходу в сумі 792 443 грн. 86 коп. та просив відшкодувати збитки у вигляді упущеної вигоди (недоотриманого доходу у вигляді заробітної плати) у сумі 633027 грн. 96 коп. ( а.с.12).

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що якби його конституційне право на працю не було порушено відповідачем він би мав реальні підстави розраховувати на одержання доходу у вигляді недоотриманої заробітної плати у розмірі 792 443 грн. 86 коп., враховуючи його сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків і високі досягнення у праці.

При цьому, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача упущеної вигоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, апелянт посилається на пункт 2 частини другої статті 22 ЦК України.

На таке твердження апелянта, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що: «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно - правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

Слід зауважити, що ст. 22 Цивільного кодексу визначено саме як загальні та універсальні засади відшкодування збитків (реальних збитків та/або упущеної вигоди), тобто дані положення є загальною нормою права, яка може конкретизуватись (змінюватись, додатково регулюватись) спеціальними нормами права. На підтвердження цієї позиції також відповідає положення ч. 3 ст. 22 ЦК України, а саме: «Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі».

Отже, згідно норм чинного законодавства відшкодування збитків (упущеної вигоди) є заходом саме цивільно-правової відповідальності, яка виникає або із зобов`язальних, або із деліктних правовідносин, які виступають спеціальними нормами по відношенню до положень ст. 22 Цивільного кодексу України.

При цьому, глава 82 ЦК України містить і окремі положення щодо відшкодування шкоди, завданої у трудових відносинах.

Так, згідно норм ст. 1172 ЦК України, відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою;

Статтею 1197 ЦК України визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відтак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні даного спору про відшкодування матеріальної шкоди підлягає: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Так, вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Апеляційний суд зауважує, що у даній справі відсутні факти заподіяння шкоди майну, або здоров`ю відповідачем позивачу ОСОБА_1 при виконанні останнім трудового договору, так само як між сторонами у справі відсутні будь-які інші цивільні правовідносини (зобов`язальні чи деліктні), окрім трудових правовідносин, які могли б бути підставою для виникнення у позивача права вимоги компенсації упущеної вигоди у вигляді «недоотриманої заробітної плати».

Таким чином, вірними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, зроблені ним у оскаржуваному рішенні що заробітна плата є елементом трудових правовідносин, правове регулювання яких здійснюється нормами Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», а не нормами деліктного або зобов`язального права у частині відшкодування збитків. Наслідки незаконного звільнення або відсторонення від роботи підлягають врегулюванню спеціальними нормами трудового законодавства, зокрема шляхом: поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено усі обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права при винесенні рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, про незаконність чи необґрунтованість рішення не свідчать, а тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна