Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №940/968/24 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року місто Київ

справа № 940/968/24

апеляційне провадження № 22-ц/824/7248/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юрченко Юлії Валентинівни на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Мандзюка С.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь грошові кошти в розмірі 35 000,00 грн, штраф в розмірі 350 000,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 24 409,37 грн, три проценти річних в розмірі 15 898,43 грн та понесені судові витрати.

На обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 в грудні 2015 року звернувся до ОСОБА_2 з проханням надати йому грошові кошти в розмірі 35 000 грн. Сторони домовились, що ОСОБА_2 надасть грошові кошти ОСОБА_1 , натомість відповідач заповість позивачу земельну ділянку 2,881 га, що знаходиться на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, кадастровий номер 3224682000:03:002:0016.

25.12.2015 року відповідач на підтвердження своїх намірів склав на ім`я позивача заповіт, яким заповів належну йому земельну ділянку площею 2,881 га, що знаходиться на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3224682000:03:002:0016, позивачу ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Мельничук М.В. 25.12.2015 та зареєстровано в реєстрі за № 1-3194.

Водночас, відповідач на підтвердження своїх намірів передав позивачу оригінал Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 054720 та надав позивачу розписку, зі змісту якої вбачається, що: «кошти в сумі тридцять п`ять тисяч гривень від ОСОБА_2 отримав. В разі скасування заповіту зобов`язуюсь сплатити штраф в десятикратному розмірі».

Отже, як стверджує позивач, між сторонами виникли договірні зобов`язання, за якими позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 35 000,00 грн. (абз. 1 розписки), а відповідач взяв на себе певні зобов`язання (абз. 2 розписки).

У подальшому, 16.03.2023 року відповідач ОСОБА_1 склав новий заповіт, яким заповів усі свої права, обов`язки та усе майно ОСОБА_3 . Заповіт посвідчено Сліпенчук Л.В. , старостою Денихівського старостинського округу виконавчого комітету Тетіївської міської ради 16.03.2023 року та зареєстровано в реєстрі за № 1-25.

На думку позивача, складення нового заповіту є порушенням договірних зобов`язань відповідача перед позивачем, та як наслідок, виникнення у відповідача на користь позивача обов`язку щодо повернення отриманих 35000,00 гривень та виплати штрафу 350 000,00 гривень.

Водночас, беручи до уваги встановлений у розписці від 25.12.2015 року термін виконання зобов`язання зі сплати штрафу, а саме після закінчення дії/скасування заповіту, складеного відповідачем на користь позивача, в силу ст. 625 ЦК України, позивач вважає, що відповідач з наступного дня після укладення нового заповіту від 16.03.2023 року, повинен нести відповідальність в частині нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми.

Посилаючись на наведене, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 10 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 35 000 грн., штраф у сумі 350 000 грн., інфляційні втрати в сумі 24 409,37 грн., 3% річних у сумі 15 898,43 грн., понесені судові витрати у виді судового збору у сумі 3 402,46 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Юрченко Ю.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем не надано доказів, що ОСОБА_1 отримав кошти саме в борг та зобов`язаний в строк, встановлений у розписці, повернути їх. Крім того, вказана розписка не містить строку повернення, а тому позивач, вважаючи, що настав строк повернення коштів, отриманих в борг, повинен пред`явити таку вимогу. Вказані докази в матеріалах справи відсутні. Відповідач не заперечує саме факт отримання коштів, а не отримання коштів із подальшим їх поверненням або взяття на себе іншого зобов`язання.

Вказує, що суд не звернув увагу, що позивач не надав докази того, що ним було пред`явлено вимогу про повернення коштів, а тому строк на їх повернення не настав. Крім того, суд допустив подвійне нарахування штрафних санкцій.

Зауважує, що Тетіївським районним судом Київської області у справі № 940/390/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, винесено рішення від 05.12.2023 (рішення набрало законної сили), яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. У вказаній справі позивачем на підставу стягнення грошових коштів була подана розписка, яка на думку ОСОБА_2 зобов`язує ОСОБА_5 укласти заповіт, заповівши земельну ділянку ділянку 2,881 га, що знаходиться на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, кадастровий номер 3224682000:03:002:0016. Рішенням суду від 05.12.2023 встановлено, що вказана розписка не може бути підставою для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів, оскільки не містить в собі всіх необхідних відомостей для визнання її борговою розпискою, а лише містить нікчемне зобов`язання сплатити штраф в разі скасування заповіту, яке само по собі жодних юридичних наслідків породжувати не може. Тобто, рішенням суду від 05.12.2023 вже надавалась правова оцінка вказаній розписці та встановлено, що вона не є борговою, оскільки не містить всіх необхідних відомостей. Крім того, суд встановив, що зобов`язання скласти заповіт на ім`я ОСОБА_2 є нікчемним, з огляду на що останнє не може породжувати будь-яких юридичних наслідків, в тому числі і сплати штрафу за його невиконання.

Крім того, посилається на те, що позивач вказує, що відповідач склав розписку, заповіт та віддав оригінали правовстановчих документів, що підтверджує взяте на себе зобов`язання ОСОБА_1 укласти на користь ОСОБА_2 заповіт. Проте, представник відповідача навмисно не вказав, що того ж дня, 25.12.2015 ОСОБА_1 склав довіреність на Завальнюка В.В. , яким уповноважив останнього розпоряджатися вказаною земельною ділянкою з правом отримання прибутку у вигляді орендної плати. Вказана довіреність видана строком на 10 років з правом передоручення. Таким чином, ОСОБА_1 не просто отримав грошові кошти в сумі 35 000 грн. без відповідної правової підстави, а взамін надав право отримувати дохід. Тобто, правовідносини не були односторонніми.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Юрченко Ю.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Завальнюк В.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 порушив договірні зобов`язання за розпискою від 25.12.2015 та суму боргу не спростував, не надав доказів повернення позивачу коштів, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 35 000,00 гривень та штрафу у розмірі 350 000,00 гривень.Оскільки відповідач допустив прострочення виконання взятого на себе грошового зобов`язання перед позивачем, суд вважав, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 24 409,37 грн та 3% річних у розмірі 15 898,43 грн.

Колегія суддів не погодилася з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належно відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах приписи актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 наголошував на тому, що він надав ОСОБА_1 грошові кошти, натомість відповідач заповів позивачу земельну ділянку, та у разі скасування заповіту зобов`язався сплатити штраф.

Суд першої інстанції, зробив висновок про те, що за умовами розписки між сторонами виникли правовідносини з договору позики, хоч і з певними додатковими умовами, відповідач грошові кошти позивачу не повернув, заповіт, як прямо визначена умова розписки, був скасований, а тому наявні підстави щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 35 000,00 гривень.

Колегія суддів вважає, що такі висновки є помилковими, з огляду на наступне.

З матеріалів справи убачається, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 надав копію розписки від 25 грудня 2015 року, в якій ОСОБА_1 зазначив «Кошти в сумі тридцять п`ять тисяч гривен від ОСОБА_2 отримав. В разі скасування заповіту зобов'язуюсь сплатити штраф в десятикратному розмірі.» .

Таким чином, надана позивачем розписка не містить вказівки про те, що отримані грошові кошти були надані в борг, а також зобов`язання їх повернення, а відтак колегія суддів приходить до висновку про відсутність між сторонами правовідносин пов`язаних з невиконанням позичальником умов договору позики та наявності підстав для застосування наслідків невиконання боргових зобов'язань (стягнення коштів, трьох відсотків річних та інфляційних втрат).

Щодо вимог позову про стягнення штрафу, у розмірі передбаченому у розписці, за скасування заповіту, колегія суддів зазначає наступне.

25 грудня 2015 року ОСОБА_1 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1-3194. Відповідно до заповіту, ОСОБА_1 заповів ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,881 га, що знаходиться на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, кадастровий номер 3224682000:03:002:0016.

16 березня 2023 року ОСОБА_1 склав новий заповіт, яким заповів ОСОБА_3 усі свої права та обов`язки та усе майно.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року за № 242/99/19 вказано, що «Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.»

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 369/1913/17 зазначено, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.»

Колегія суддів зауважує, що укладення заповіту є правом особи, а не обов`язком, а застосування штрафу за скасування заповіту чинним законодавством не передбачено, а відтак, підстави для стягнення штрафу були відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів не погодилася з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки суд неправильно встановив характер спірних правовідносин та безпідставно вважав, що між сторонами існують відносини, що виникають за договором позики.

Колегія суддів дійшла до переконання, що у суду не було належних та достатніх підстав кваліфікувати спірні правовідносини, як відносини позики, оскільки відсутнє безумовне зобов`язання відповідача з повернення коштів, тому ці відносини не є відносинами позики.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції потрібно скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 253,08 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юрченко Юлії Валентинівни - задовольнити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 253,08 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: