Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №761/39416/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/39416/25

номер провадження: 22-ц/824/6160/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Зубачевського Вадима Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року у складі судді Фролової І.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про встановлення факту смерті особи в певний час,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про встановлення факту смерті особи в певний час.

Заява мотивована тим, що її батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Ліпецьк, Ліпецької області, російської федерації. У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України та подальшою окупацією зазначеного населеного пункту він був вимушений залишити місце проживання та виїхати за межі України на територію російської федерації. У подальшому, помер на території російської федерації. Отримання документів, що підтверджують факт його смерті відповідно до вимог законодавства України, здійснення державної реєстрації факту смерті та одержання українського свідоцтва про смерть у позасудовому порядку наразі є неможливим. Встановлення факту смерті батька в певний час в судовому порядку необхідно для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного документу - свідоцтва про смерть, згідно чинного законодавства України та для подальшого оформлення спадкових прав.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила встановити факт смерті батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Мар-Буда Ямпільського району, Сумської області, громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Ліпецьк, Ліпецької області російської федерації, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року у задоволені заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про встановлення факту смерті особи в певний час - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що факт смерті ОСОБА_2 вже підтверджений офіційним документом іноземної держави - свідоцтвом про смерть, виданим компетентним органом, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 107 від 04 лютого 2023 року під час воєнного стану приймається на території України без спеціального посвідчення, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_2 в судовому порядку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Зубачевський В.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосуванням норм матеріального права та істотне порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», документи, видані уповноваженими органами іноземних держав, приймаються на території України без спеціального посвідчення (апостиля чи легалізації) виключно за умови, що станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися в Україні без спеціального посвідчення. Проте свідоцтва про смерть, видані компетентними органами російської федерації: ніколи, у тому числі до 24 лютого 2022 року, не приймалися органами ДРАЦС України безпосередньо для державної реєстрації смерті; завжди потребували або консульської легалізації, або використання в судовому порядку шляхом встановлення факту смерті. Отже, ключова умова застосування Постанови №107 у цій справі відсутня, а тому її положення не можуть бути підставою для відмови у судовому захисті.

Вказує, що Високопільським відділом ДРАЦС 23 червня 2025 року заявниці було відмовлено у державній реєстрації смерті з підстав відсутності апостиля або легалізації свідоцтва про смерть, виданого в російській федерації. Зазначена відмова є чинною, не скасованою та підтверджує об`єктивну неможливість реалізації прав заявниці в адміністративному (позасудовому) порядку. Постанова №107 не надає органам ДРАЦС повноважень здійснювати державну реєстрацію смерті на підставі нелігалізованих документів держави-агресора та не усуває необхідності судового встановлення юридичного факту.

Вважає, що суд першої інстанції не застосував зазначену норму, не надав їй жодної правової оцінки та фактично позбавив заявницю гарантованого законом права на судовий захист, чим допустив істотне порушення норм процесуального права.

Зазначає, що смерть особи є юридичним фактом, який має наслідки припинення, зміни або виникнення багатьох правовідносин, тому має безпосереднє значення для реалізації особою своїх прав, а саме: встановлення факту смерті батька має для заявниці юридичне значення, оскільки це необхідно для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного документу, а саме свідоцтва про смерть, згідно із вимогами чинного законодавства.

Наголошує на тому, що заявниця не вчиняла жодних умисних дій, спрямованих на порушення законодавства України щодо належного повідомлення компетентних органів про факт смерті її батька, його фіксації та державної реєстрації. Неможливість отримання необхідних документів для проведення державної реєстрації факту смерті батька заявниці обумовлена об`єктивними обставинами, зокрема, збройною агресією російської федерації проти України та розірванням дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією.

Заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Зубачевський В.С., а також заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), повідомлялися судом шляхом направлення 12 лютого 2026 року судових повісток до Електронного кабінету кожного із них, і ці повістки того ж дня були доставлені їм, що підтверджується звітами про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.127-130).

Окремо заявник ОСОБА_1 , повідомлялася судом шляхом направлення 12 лютого 2026 року судової повістки на вказану у її заяві та в апеляційній скарзі електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_3 », і ця повістка того ж дня була доставлена їй, що підтверджується звітом про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.127, 130).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст.130 ЦПК України).

За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Також 13 лютого 2026 року заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) направила на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду заяву в якій просить розгляд апеляційної скарги здійснити без участі його представника.

У свою чергу 23 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» також направила до Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи без її участі.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого Високопільським відділом РАГС Херсонської області, судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась у селі Потьомкино, Високопільського району, Херсонської області, її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 07 березня 2025 року, виданого Воловським відділом ОБУ «УМФЦ Липецької області», вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Липецьк, Липецька область, російська федерація. Вказана обставина підтверджується медичною довідкою про смерть серії №42 від 06 березня 2025 року, виданою державною установою охорони здоров`я «Липецьке обласне бюро судово-медичної експертизи».

Установлено, що ОСОБА_1 звернулась до Високопільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) щодо отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_4 відповідно до чинного законодавства України.

Однак, 23 червня 2025 року Високопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) заявниці ОСОБА_1 було відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Липецьк, Липецька область, російська федерація.

Тому з метою встановлення факту смерті ОСОБА_4 та для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного документу - свідоцтва про смерть та для подальшого оформлення спадкових прав ОСОБА_1 звернулась до суду.

У відповідності до ч.ч. 3-4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545.

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п.9 ч.1 ст.315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (ст.317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (ст.ст.305-309 ЦПК України).

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами-членами СНД (зокрема, Україною і російською федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до цього Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Разом з тим з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в місті Гаазі.

У відповідності до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, станом на день розгляду справи судом першої інстанції свідоцтво про смерть, видане на території російської федерації, не потребує будь-якої легалізації.

Із матеріалів справи вбачається, що факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05 березня 2025 року в місті Липецьк, Липецької області, російської федерації, підтверджується як свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 07 березня 2025 року, виданим Воловським відділом ОБУ «УМФЦ Липецької області». Копія цього свідоцтва наявна у заявниці ОСОБА_1 .

Установивши, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане уповноваженим органом іноземної держави на підставі законодавства країни, на території якої помер батько заявниці, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для встановлення факту смерті в порядку окремого провадження.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах щодо встановлення факту смерті особи на території російської федерації після 24 лютого 2022 року, з урахуванням запровадження в Україні правового режиму воєнного стану та пов`язаного з цим спеціального нормативного регулювання у сфері визнання і прийняття документів, виданих органами російської федерації і республіки білорусь викладена у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2024 року у справі № 643/8133/23 (провадження № 61-3831св24).

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

При цьому апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зубачевського Вадима Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: