Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №760/20796/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 760/20796/24 Головуючий у суді першої інстанції - Шролик І.С.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1717/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У серпні 2024 року позивач ТОВ «ФК «Ейс» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 19 листопада 2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 662615136 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» www.moneyveo.ua обрав для себе бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані, в тому числі і банківську картку, на яку в подальшому отримав грошові кошти в сумі 16500,00 грн., пройшовши декілька етапів підтвердження наміру вступити у договірні відносини та уклав кредитний договір.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 16500,00 грн, строком на 30 днів зі сплатою 0,12 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту; строк кредитування 30 днів.

В подальшому між сторонами укладено Додаткову угоду від 22 грудня 2020 року, Додаткову угоду від 18 січня 2021 року, за умовами яких сторони продовжили строк кредитування та збільшили розмір відсотків за користування кредитними коштами.

Між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28 листопада 2018 року укладено Договір факторингу № 28/1118-01, а також укладалися додаткові договори до договору факторингу, за умовами якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 662615136 від 19 листопада 2020 року, що доводиться реєстром прав від 23 лютого 2021 року.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, а також від 10 серпня 2020 року, 03 серпня 2021 року, та 30 грудня 2022 року Додаткові угоди, відповідно до умов яких ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 662615136 від 19 листопада 2020 року, що доводиться реєстром боржників від 30 травня 2023 року.

17 липня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 17/07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 662615136 від 19 листопада 2020 року, що доводиться реєстром боржників від 17 липня 2024 року в загальному розмірі 55 160,91 грн, з яких заборгованість за кредитом 16 499,20 грн, заборгованість за відсотками 38 661,71 грн.

Відповідач не виконав умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом.

На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 662615136 від 19 листопада 2020 року у розмірі 55 160,91 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 662615136 від 19 листопада 2020 року в розмірі 55 160,91 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що договори факторингу, на які посилається позивач, укладені раніше, ніж відповідні кредитні договори, що виключає можливість правомірного переходу прав вимоги.

Стверджує, що відсутні належні докази фактичної передачі прав вимоги та індивідуалізації боржника, а отже, позивач не набув статусу кредитора у спірних правовідносинах.

Тому вважає, що ТОВ ФК «ЕЙС» не є належним позивачем у справі.

Відзиві на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 55160,91 грн.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Встановлено, що 19 листопада 2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 662615136 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за допомогою мережі інтернет сайту ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» www.moneyveo.ua.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надав ОСОБА_1 у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 16500,00 грн., строком на 30 днів зі сплатою 0,12 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту(пункти 1.1,1.3 Договору).

Відповідно до п. 1.2. строк дії Договору починається з моменту його укладення та становить 30 (тридцять) днів.

Згідно з п. 1.4 Договору, у випадку користування кредитними коштами понад строк, встановлений п.1.2. Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до відносин між сторонами застосовуються Базова ставка в розмірі 1,7 відсотків від суми кредиту за кожний день користування.

Розрахунок сукупної вартості кредиту за Дисконтною процентною ставкою та термін платежу зазначені в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору Додаток №1(п. 1.7 Договору).

Пунктом 2.2.2.1. Договору визначено, що позичальник зобов`язаний вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку, визначеному цим Договором.

У разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, товариство має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 1,3 % (одна ціла три десятих відсотки) від залишку суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості за кредитом (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 4.2,4.4 Договору сторони погоджуються, що строк дії Договору, вказаний в п.1.2. продовжується на весь період, протягом якого сторони здійснюють права та виконують обов`язки за цим договором, та визначається як період з дати отримання кредиту до дати фактичного повернення кредиту, процентів за користування за Дисконтною(43,92% річних) /Базовою (622,20% річних)процентними ставками.

Сторони погоджуються, що проценти нараховуються після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2. договору, є процентами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України (пункт 4.3)

На підтвердження надання кредиту на підставі вказаного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало платіжне доручення від 19 листопада 2020 року відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перераховано кошти на рахунок ОСОБА_1 у розмірі 16500,00 грн., із призначенням платежу- переказ коштів згідно договору № 662615136 від 19 листопада 2020 року.

Окрім того, в матеріалах справи наявна довідка № 07/2024 ПАТ КБ «ПриватБанк», видана відповідно до договору №1336 від 26 версеня 2013 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та АТ КБ Приватбанк про те, що було здійснено за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» успішні платежі через платіжний сервіс LiqPay на карти клієнтів, серед яких 19листопада 2020 року платіж на суму 16 500,00 грн на картку НОМЕР_1 .

Також встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду від 22 грудня 2020 року, Додаткову угоду від 18 січня 2021 року, за умовами яких сторони продовжили строк кредитування та збільшили розмір відсотків за користування кредитними коштами.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах визначених цим договором.

28 листопада 2019 року додатковою угодою № 19 строк договору було продовжено до 31.12.2020 року, при цьому умови договору залишилися без змін.

Між клієнтом і фактором укладено додаткові угоди №25 від 21 жовтня 2020 року та № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу викладено у новій редакції, проте дата укладення його укладення залишено 28 листопада 2018 року.

Сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27 від 31 грудня 2021 року, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 122 від 23 лютого 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача на загальну суму42258,37 грн.

Між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором. Між сторонами укладено додаткові угоди від 05 серпня 2020 року, №1 від 10 серпня 2020 року, №2 від 03 серпня 2021 року, №3 від 30 грудня 2020 року в яких продовжено строк дії договору факторингу від 05 серпня 2020 року до 30 грудня 2024 року.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до договору факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 55160,91 грн.

17 липня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №17/07/2024 відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 17/07/2024 від 17 липня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 55160,91 грн.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги Факторові і в ньому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає того обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, відповідачка свої зобов`язання за договором у повному обсязі не виконала внаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, умови кредитних договорів відповідачем належним чином не виконані, в передбачені кредитними договорами строки кредит не погашений.

Згідно з наданим позивачем ТОВ «ФК «Ейс» розрахунком заборгованості, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість станом на 30 травня 2023 року у розмірі 55 160,91 грн, яка складається із: 1649,20 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 38 661,71 грн сума заборгованості за відсотками.

Відповідач не надав доказів на спростування наданих позивачем розрахунків заборгованості, доказів щодо належного виконання умов кредитних договорів, повного чи часткового погашення заборгованості.

При цьому, у своїй апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 не заперечує факт укладення кредитного договору із первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та отримання коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь кредитора.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності права вимоги позивача як правонаступника первісного кредитора.

Як встановлено судом, 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором.

Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять інші права та обов`язки клієнт за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більше ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не змінює його (п.2.2).

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром прав вимоги (п.4.1).

Відповідно до пункту 1.3 договору, правом вимоги є всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Згідно з п. 8.1 цього договору, договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками (за наявності її у сторони).

28 листопада 2019 року додатковою угодою № 19 строк договору було продовжено до 31 грудня 2020 року, при цьому умови договору залишилися без змін.

31 грудня 2020 року між клієнтом і фактором укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. 31 грудня 2021 року сторони факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 122 від 23 лютого 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача.

Таким чином, відповідно до п. 4.1 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги до боржника в повному обсязі перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» 23 лютого 2021 року, тобто, в день підписання Реєстру прав вимоги № 122 від 23 лютого 2021.

Між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором. Між сторонами укладено додаткові угоди від 05 серпня 2020 року, №1 від 10 серпня 2020 року, №2 від 03 серпня 2021 року, №3 від 30 грудня 2020 року в яких продовжено строк дії договру факторингу від 05 серпня 2020 року до 30 грудня 2024 року.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до договору факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 55160,91 грн.

17 липня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №17/07/2024 відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 17/07/2024 від 17 липня 2024 року від ТОВ«ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 55160,91 грн.

Умовами укладених договорів факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а саме п.5.3.3 передбачено право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Копії договорів факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, №17/07/2024 від 17 липня 2024 року містять підписи уповноважених представників сторін та скріплені печатками, на підтвердження укладання таких договорів.

Копії витягів з Реєстру прав вимоги № 122 від 23 лютого 2021 року, № 9 від 30травня 2023 року та реєстру боржників за договором факторингу № 17/07/2024 відповідають додатку №1 - формі Реєстру прав вимог, укладених договорів факторингу.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року по справі № 727/2790/25 дійшов наступних висновків.

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважив, що:

допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11 (провадження № 61-1648св17) зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи. Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною третьою статті 10 ЦПК України та частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

З огляду на те, що договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», який був неодноразово пролонгований на підставі додаткових угод №19, №25,№26, №27 до даного договору (строк договору пролонговано до 31 грудня 2022 року) на момент укладання кредитного договору ( 19 листопада 2020 року) був чинним, то відповідно до витягу з Реєстру права вимоги № 122 від 23 лютого 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача ОСОБА_1 , яке в подальшому перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», відповідно, та від ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до позивача.

Вказані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Ейс».

Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження відступлення права вимоги за договором позики.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 369, 370, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: В.А. Нежура

Судді: С.М. Верланов

Т.О. Невідома