Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №761/28148/18 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 761/28148/18 Головуючий у суді першої інстанції - Фролова І.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4483/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Губерського Л.В., третя особа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що Позивач з 2011 року перебуває на посаді завідувача навчальної лабораторії «Молекулярної біотехнології та біоінформатики» на кафедрі «Молекулярної біотехнології та боінформатики» Інституту високих технологій (надалі, ІВТ) КНУ імені Тараса Шевченка (надалі, КНУ).

Від відповідача він не отримав відповідей на письмові заяви від: 03.04.2017р. - з вимогою пояснити підстави приписування в характеристиці від 30.03.2017р. негативних особистих якостей; від 23.08.2017р.- з вимогою надати умови і засоби праці, робоче місце, доступ до підвідомчої лабораторії; від 18.09.2017р. - про направлення на курси для педпрацівників, забезпечення можливості проходження наступної атестації як педпрацівника; від 02.10.2017р.- про відмову канцелярії КНУ реєструвати звернення від 23.08.2017р., вимога надати витяг з атестації у 2017р.; від 27.04.2018р - про відсутність умов праці в кім.102 кріогенного корпусу КНУ; від 17.05.2018р. («Укрпошта») та від 08.06.2018р. N?384«3» (повторна від 17.05.2018р.) - про відсутність доступного робочого місця, умов і засобів праці, відсутність відповіді на заяви, приховування від позивача змін в робочому розпорядку та проведення атестації педпрацівників у 2018р., корупцію в КНУ.

Вважає відсутність відповідей на його звернення протиправним.

Посилаючись на викладене, просив суд:

«1) Визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо ненадання відповіді на кожну із моїх заяв від 03.04.2017 р., 23.08.2017 р., 18.09.2017 р., 02.10.2017 р. («Укрпошта»), 27.04.2018 р. («Укрпошта»), 17.05.2018 р. («Укрпошта»), 08.06.2018 р. (N?384 «3» (повторна від 17.05.2018 р.).

2) Зобов?язати відповідача ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Губерського Леоніда Васильовича надіслати на мою адресу письмові відповіді про результати розгляду моїх заяв від: 03.04.2017 р., 23.08.2017 р. 18.09.2017 р., 02.10.2017 р. («Укрпошта»), 27.04.2018 р. («Укрпошта»), 17.05.2018 р. («Укрпошта»), 08.06.2018 р. (N?384 «3» (повторна від 17.05.2018 р.).

3) Зобов?язати відповідача забезпечити при прийомі документів в КНУ виконувати вимогу ст. 13 «Про звернення громадян».»

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, щоКЗпП України не містить встановленого порядку розгляду заяв і скарг громадян, тобто трудове законодавство не містить норми, які визначають такі правовідносини. Отже, ст.12 ЗУ «Про звернення громадян» не може бути застосована до правовідносин щодо звернень працівника до керівника.

Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вимоги ЗУ «Про звернення громадян» не поширюються на спірні правовідносини та безпідставно відмовив у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

У судовому засіданні в апеляційному суді взяла участь представниця позивач ОСОБА_2 , яка підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав. Представниця відповідача Мельник Т.М. у судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що з 2011 року ОСОБА_1 обіймав посаду завідувача навчальної лабораторії «Молекулярної біотехнології та біоінформатики» Інституту високих технологій Київського національного університету імені Т. Шевченка.

В серпні 2011 року позивача було ознайомлено під особистий підпис з функціональними обов`язками, як завідувача навчальної лабораторії «Молекулярної біотехнології та біоінформатики» Інституту високих технологій Київського національного університету імені Т. Шевченка.

Позивач вказував на те, що у 2014 році він був мобілізований до Збройних Сил України і після повернення 23 березня 2015 року з АТО з вини роботодавця не мав умов і засобів для виконання своїх функціональних обов`язків, доступу у підвідомчу йому навчальну лабораторію.

Зазначав, що на всі його усні прохання забезпечити йому умовами та засобами праці, можливістю виконувати його функціональні обов`язки від відповідача отримав усні відмови та не отримав ніякої відповіді на його письмові заяви.

Позивачем на підтвердження своїх вимог були надані копії його звернень до ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка з яких вбачається наступне.

03 квітня 2017 року позивач звернувся з заявою у якій просив пояснити підстави приписування в характеристиці від 30 березня 2017 року негативних особистих якостей.

23 серпня 2017 року позивач звернувся з заявою у якій просив виділити йому робоче місце, надати доступ до лабораторії та можливості виконання його функціональних обов`язків.

18 вересня 2017 року позивач звернувся з заявою про направлення його на курси підвищення кваліфікації.

02 жовтня 2017 року позивач звернувся з заявою у якій просив надати відповідь на Заяву від 23 серпня 2017 року та пояснення причин відсутності відповіді на його попередню заяву.

27 квітня 2018 року позивач звернувся з заявою у якій повідомив про відсутність умов праці в кім.102 кріогенного корпусу КНУ.

17 травня 2018 року та 08 червня 2018 року позивач звернувся з заявою у якій повідомив про відсутність доступного робочого місця, умов і засобів праці, відсутність відповіді на заяви, приховування від позивача змін в робочому розпорядку та проведення атестації педпрацівників у 2018 році, корупцію в КНУ.

Листом від 01.11.2018 р. №08/53 (а.с. 39, т. 1) начальник відділу кадрів ОСОБА_3 , за дорученням ректора Університету Губерський Л. В., надав письмову відповідь позивачу про результати розгляду його заяв від 03.04.2017, 23.08.2017 , 18.09.2017, 02.10.2017, 27.04.2018, 17.05.2018, 08.06.2018.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що відповідач порушив його право на отримання відомостей, строки та порядок розгляду і надання відповідей на його заяви, як це визначено у статтях15,18, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».

Як вбачається з положень Закону України «Про звернення громадян» він регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про виконавче провадження».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 заявив вимоги до суду як завідувач навчальної лабораторії «Молекулярної біотехнології та біоінформатики» інституту високих технологій Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Зі змісту вказаних заяв, скерованих на ім`я ректора Університету Губерського Л. В. вбачається, що в них позивач просив надати відповіді на питання, які пов`язані із здійснення ним своїх прав та обов`язків як працівника Київського національного університету імені Тараса Шевченка - завідувача навчальної лабораторії «Молекулярної біотехнології та біоінформатики» Інституту високих технологій та у зв`язку з порушенням, на його думку, його трудових прав.

Разом з тим, реалізація та механізм захисту прав працівників визначено трудовим законодавством, зокрема, КЗпП України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заяви ОСОБА_1 , як завідувача навчальної лабораторії «Молекулярної біотехнології та біоінформатики» Інституту високих технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка не є зверненнями у розумінні Закону України «Про звернення громадян», оскільки за своєю суттю є письмовим зверненням працівника до керівника.

Посилання позивача на порушення відповідачем положень Закону України «Про звернення громадян» суд обґрунтовано відхилив, оскільки вказаний Закон не поширюється на відносини, які виникли між сторонами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2021 року у справі № 761/36255/18 за подібних обставин справи.

Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Посилання апелянта на те, що вимоги ЗУ «Про звернення громадян» поширюються на спірні правовідносини колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи ґрунтуються лише на власному розумінні позивачем норм закону та суперечать актуальній судовій практиці щодо подібних за містом правовідносин.

Доводи апеляційної скарги позивача повторюють доводи його позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 06 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома