Постанова від 01 липня 2025 р. у справі №756/13451/24 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)

Дата: 01 липня 2025 р.

Справа: №756/13451/24

Суддя: Рейнарт Ійя Матвіївна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 756/13451/24

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/8470/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бондаря Єгора Едуардовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року (суддя Бєлоконна І.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «АРМА» про зняття арешту з майна,

встановив:

у жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про зняття арешту з майна (реєстраційний номер обтяження 10188056), яке належить йому (РНОКПП НОМЕР_1 ), тип майна: все майно, який зареєстрований 30 серпня 2010 року ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за заявою Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві на підставі постанови 21047786 від 30 серпня 2010 року.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 , яка за свого життя склала заповіт, яким заповіла йому все своє майно. Після її смерті відкрилась спадщина на дві квартири, земельну ділянку та транспортний засіб. 1 жовтня 2024 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, однак цього ж дня під час державної реєстрації права власності на спадкове майно, він дізнався про наявність арешту на все майно, що йому належить, який було накладено 30 серпня 2010 року Відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві постановою № 21047786 від 30 серпня 2010 року.

Позивач зазначав, що після отримання цієї інформації він звернувся до відповідача з метою отримання відомостей стосовно вказаної постанови державного виконавця та вирішення питання про зняття арешту з майна. У листі відповідача від 7 жовтня 2024 року №21047786 повідомлено, що перевіркою автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №21047786, розпочате на підставі виконавчого листа 2-580 від 14 липня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «СК «Арма» боргу у розмірі 36 039,70грн. При цьому, 15 листопада 2013 року державним виконавцем винесено постанову, якою в

порядку п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови) виконавчий документ повернуто стягувачу. Також, відповідач повідомив, що надати більш детальну інформацію неможливо, у зв`язку із знищенням матеріалів виконавчого провадження.

Позивач посилався на те, що починаючи з 2013 року, у нього відсутні будь-які невиконані зобов`язання перед ЗАТ «СК «Арма», що перебувають на примусовому виконанні в органах виконавчої служби, виконавчий лист № 2-580 після його повернення у 2013 році, повторно до виконання не пред`являвся, виконавче провадження за вказаним виконавчим документом знищено за строками зберігання, тому існуючий арешт унеможливлює реалізацію ним своїх прав та інтересів щодо розпорядження належним йому майном на праві власності.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року позов задоволено. Зобов`язано Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт зі всього майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , накладеного постановою відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві №21047786 від 30 серпня 2010 року, зареєстрований Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним №10188056 від 30 серпня 2010 року.

У поданій апеляційній скарзі державний виконавець Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Бондар Є.Е. просить рішення суду скасувати, а також стягнути з позивача сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Представник відповідача зазначає, що підставою для повернення 15 листопада 2013 року виконавчого листа стягувачу стала неможливість відділу державної виконавчої служби розшукати боржника чи його майно. При цьому, боржником у виконавчому провадженні №21047786 була не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 .

Представник відповідача, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, сформульовані у постановах від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, зазначає, що повернення виконавчого документу стягувачу, не є підставою вважати виконавче провадження закінченим, а тому підстави для скасування арешту майна, накладеного у даному виконавчому провадженні, відсутні.

Крім цього, представник відповідача зазначає, що хоч станом на 17 лютого 2025 року виконавчий лист від 14 липня 2010 року № 2-580 повторно до виконання не пред`являвся, однак відсутні підтверджуючи документи, які б свідчили про надходження на рахунок державної виконавчої служби суми коштів, необхідної для задоволення вимог стягувача, відшкодування виконавчого збору та всіх витрат виконавчого провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Державний виконавець Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бондар Є.Е., будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду апеляційної скарги шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету, у судове засідання не з`явився, причини неявки апеляційному суду не повідомив.

Третя особа: Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «АРМА» про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялось за наявною у матеріалах справи поштовою адресою, однак судова повістка-повідомлення повернулась до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною

адресою».

Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Матеріали справи не містять іншої адреси місця знаходження третьої особи Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «АРМА», тому вважається, що третя особа належним чином повідомлена про судове засідання, свого представника у судове засідання не направило.

Виходячи з положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідача та третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Навальнєва О.Ю., який заперечував проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що на виконанні Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві перебувало виконавче провадження № 21047786, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-580 від 14 липня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «СК «АРМА» боргу у розмірі 36 039грн 70коп.

Постановою державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві від 30 серпня 2010 року накладений арешт на все майно ОСОБА_1 (с.с 13-15).

Постановою державного виконавця від 15 листопада 2013 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно листа в.о. начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві від 7 жовтня 2024 року, повторно виконавчий документ до виконання не пред`являвся, виконавче провадження № 21047786 знищено за закінченням строків зберігання виконавчих проваджень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на теперішній час відсутні будь-які правові підстави для продовження існування обмеження щодо розпорядження майном ОСОБА_2 , оскільки виконавче провадження, в межах якого накладалася заборона, закінчене і знищене.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що предметом даного позову є накладення арешту постановою державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві на майно ОСОБА_2 , оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 оспорює арешт, накладений на все його майно.

Також з наданих суду документів встановлено, що позивач був боржником у виконавчому провадженні № 21047786.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій,

розгляду і вирішення справи.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

У статті 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 викладено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».

У постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 вказано, що «в разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному

провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19».

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні № 21047786, у якому був накладений арешт на його майно, тому він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен був закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково відкрив провадження у справі, неправильно встановив обставини справи, не звернув уваги на надані докази, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню позивач зобов`язаний відшкодувати відповідачу понесені витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 377, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бондаря Єгора Едуардовича задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року скасувати, провадження за позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «АРМА» про зняття арешту з майна закрити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) сплачений судовий збір у сумі 1 816грн 80коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 6 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua