Вирок від 05 квітня 2026 р. у справі №643/21064/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №643/21064/25 Головуючий 1-ої інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-кп/818/629/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч. 2 ст. 389 КК України

ВИРОК

Іменем України

06 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_8 ,-

встановила:

Вказаним вироком:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Тольятті Самарської області рф, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:

- 18.06.2025 Салтівським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 120 годин громадських робіт,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного за даним вироком покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.

Покладено на ОСОБА_8 обов`язки відповідно до пп. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Згідно вироку, ОСОБА_8 був засуджений 18.06.2025 Салтівським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у вигляді громадських робіт на строк 120-ти годин.

ОСОБА_8 , отримавши копію вироку Салтівського районного суду м. Харкова від 18.06.2025, який набрав законної сили 05.08.2025, погоджуючись із встановленими судом обставинами та мірою покарання, не оскаржував його в апеляційному порядку.

18.08.2025 вказаний вирок суду разом з розпорядженням про його виконання надійшов для виконання у Салтівський районний відділ філії Державної установи «Центр пробацїї» в Харківській області.

26.08.2025 ОСОБА_8 з`явився за викликом до Салтівського РВ філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області, де був ознайомлений з порядком та умовами відбування покарання у вигляді громадських робіт та наслідками за ухилення від відбування покарання, попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 389 КК України за ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт, про що ОСОБА_8 надав письмову розписку, від отримання направлення для відбування покарання ОСОБА_8 в категоричній формі відмовився, про що складено відповідний акт.

27.08.2025 працівниками Салтівського РВ філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області за допомогою національного оператора поштового зв`язку «Укрпошта» направлення для відпрацювання покарання у виді громадських робіт від 26.08.2025 було направлене ОСОБА_8 за адресою фактичного мешкання: АДРЕСА_1 відповідно до якого ОСОБА_8 мав приступити для відпрацювання громадських робіт з 01.09.2025. Відповідно до трекінгу національного оператора поштового зв`язку «Укрпошта» направлення для відпрацювання громадських робіт до Салтівського районного суду м. Харкова, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 38-Є, вручене ОСОБА_8 30.08.2025.

01.09.2025 ОСОБА_8 до відпрацювання громадських робіт не приступив, до Салтівського районного суду м. Харкова, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 38-Є для відбування покарання не з`явився без поважних причин.

Далі ОСОБА_8 , вирішивши стати на шлях умисного ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт, діючи з прямим умислом, спрямованим на ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, відповідно до положень ч. 3 ст. 40 Кримінально-виконавчого кодексу України, до Салтівського районного суду м. Харкова для відбуття покарання у вигляді громадських робіт, в період часу з 01.09.2025 по 17.09.2025 не з`являвся, тим самим умисно ухиляючись від відбування покарання.

18.09.2025 ОСОБА_8 прибув до Салтівського районного суду м. Харкова, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний 38Є, де співробітником Салтівського районного суду м. Харкова був ознайомлений із дорученням про призначення відповідального за виконання призначеного покарання у вигляді громадських робіт, технікою безпеки, графіком відбування громадських робіт, складеним на вересень та жовтень 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_8 повинен був почати відпрацьовувати громадські роботи на території Салтівського районного суду м. Харкова з 18.09.2025 до кінця строку дії 120-ти годин громадських робіт по 4 години в день, окрім вихідних днів.

Але, 18.09.2025 ОСОБА_8 не приступив до виконання громадських робіт на території Салтівського районного суду м. Харкова і не відпрацював жодної призначеної судом години громадських робіт.

22.09.2025 ОСОБА_8 працівниками Салтівського РВ філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області був опитаний за фактом ухилення від відбування громадських робіт без наявності поважних причин та повторно попереджений притягнення до кримінальної відповідальності в разі подальшого його ухилення від відбування громадських робіт.

Незважаючи на неодноразові попередження з 18.09.2025 ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, переслідуючи мету, спрямовану на ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, жодного разу не з`явився для відбування покарання визначеного йому судом, не маючи жодних поважних причин для не відбування громадських робіт.

Таким чином, ОСОБА_8 , будучи належним чином ознайомленим з вироком суду, яким йому призначено покарання у вигляді 120-ти годин громадських робіт, з порядком та умовами відбування покарання, будучи попередженим про передбачену законодавством кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, в порушення умов відбування покарання, будучи працездатним, умисно, без поважних причин, маючи реальну можливість відбувати громадські роботи, діючи всупереч інтересам правосуддя в частині забезпечення виконання покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, на відпрацювання громадських робіт у Салтівському районному суді м. Харкова, що знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 38-Є, з 01.09.2025 по 05.11.2025 жодного разу не з`являвся, не відпрацювавши призначені йому судом 120 годин громадських робіт навіть частково, чим умисно ухилився від відбування покарання у виді громадських робіт.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 суд першої інстанції кваліфікував за ч. 2 ст. 389 КК України як ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи вину та правильність кваліфікації протиправних дій обвинуваченого, просить вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 01.12.2025 відносно ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням закону, який підлягає застосуванню – ст. 71 КК України, а також застосуванням закону, який не підлягає застосуванню ст. 75 КК України, що потягло неправильне та безпідставне звільнення від відбування покарання та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом не враховано той факт, що ОСОБА_8 покарання, призначене йому вироком суду від 18.06.2025, не виконав, а тому у такому випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

Отже, застосування судом ст. 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_8 є необґрунтованим та не може служити його перевихованню та ресоціалізації.

Крім того, судом першої інстанції поза увагою залишив наявність двох обов`язкових умов для застосування ст. 71 КК України, а саме: 1) вчинення нового кримінального правопорушення відбувалося після постановлення вироку від 18.06.2025, але до повного відбування покарання за попереднім вироком, адже обвинувачений ухилявся від відбування покарання у вигляді громадських робіт з 01.09.2025 по 05.11.2025; 2) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком ОСОБА_8 не відбуто жодного дня покарання у вигляді громадських робіт.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, думку обвинуваченого та його захисника, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, відповідають фактичним обставинам провадження, правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого в апеляційній скарзі не оскаржується, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК Україна за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 4 ч. 1 т. 409 КПК України).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок уразі необхідності застосування більш суворого покарання (п. 2 ч. 1 ст. 420 КК України)

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.

Однак, суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, не в повній мірі дотримався вищезазначених вимог закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 був засуджений 18.06.2025 Салтівським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у вигляді 120 годин громадських робіт, яке останнім повністю не відбуте.

Крім того, після постановлення 18.06.2025 вироку Салтівським районним судом м. Харкова, ОСОБА_8 , не відбувши покарання за раніше вказаним вироком, знов визнанний винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.

При призначенні покарання зач. 2 ст. 389 КК України судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_8 раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; неодружений; офіційно не працює. Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому, суд визнав, щире каяття, а обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Разом з цим, судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання в останньому випадку, не враховано положення ч. 1 ст. 71 КК України відповідно до яких, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Необхідність застосування цього положення викладено у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Частиною четвертою статті 71 КК України передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Таким чином, ці приписи закону є імперативними і підлягають обов`язковому виконанню.

Отже, у даному кримінальному провадженні наявні дві обов`язкові умови для застосування ст. 71 КК України, а саме: 1) вчинення нового кримінального правопорушення відбувалося після постановлення вироку від 18.06.2025, але до повного відбування покарання за попереднім вироком, оскільки обвинувачений ухилявся від відбування покарання у вигляді громадських робіт з 01.09.2025 по 05.11.2025; 2) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком ОСОБА_8 не відбуто жодної години покарання у вигляді громадських робіт.

Крім того, неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при постановленні вироку відносно ОСОБА_8 також, на переконання колегії суддів, виразилося в необґрунтованому призначенні покарання останньому із застосуванням вимог ст. 75 КК України та звільненням його від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду про те, що у випадках наявності попереднього вироку, яким особі призначено покарання, яке слід відбувати реально, то під час постановлення нового вироку із застосуванням положень ст. 71 КК України суд не може звільнити обвинуваченого від відбування призначеного за цим вироком покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (постанови Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 686/3226/20 (провадження № 51-3730км20), від 09.08.2022 у справі № 359/4720/20 (провадження № 51-5104км21).

Отже, доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням закону, який підлягає застосуванню – ст. 71 КК України, а також застосуванням закону, який не підлягає застосуванню – ст. 75 КК України, що потягло неправильне та безпідставне звільнення від відбування покарання та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, колегія суддів вважає слушними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як самим засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання ОСОБА_8 , необхідного і достатнього для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, судова колегія, керуючись вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, вищенаведені відомості про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, і вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання в межах санкції ч.2 ст.389 КК України.

Крім того, призначаючи остаточне покарання на підставі ст.71 КК України необхідно виходити з встановлених правил п.п. 4 п. 3 ч. 1 ст. 72 КК України, згідно з якими одному дню обмеження волі відповідають вісім годин громадських робіт.

На думку колегії суддів таке покарання буде відповідати вимогам чинного вітчизняного законодавства.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно ч. 2 ст. 409 КК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги прокурора обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку з чим вирок в частині призначеного ОСОБА_8 покарання підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового вироку.

Керуючись ст. 404, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 389 КК України – 1 рік обмеження волі.

На підставі ст. 71 КК України шляхом повного приєднання невідбутого покарання за попереднім вироком Салтівського районного суду м. Харкова від 18.06.2025, на підставі пп. 4 п. 3 ч. 1 ст. 72 КК України, призначити остаточне покарання останньому у вигляді 1 року 15 днів обмеження.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після його проголошення, та може бути оскаржений у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції.

Головуючий –

Судді: