Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №644/9971/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/9971/25 Головуючий суддя І інстанції Зайцева М. С.

Провадження № 33/818/515/26 Суддя доповідач Грошева О.Ю.

Категорія: Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду Грошева О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Індустріального районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП України,-

УСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.126 ч.5 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років, та без оплатного вилучення транспортного засобу.

Як установив суд 15.10.2025 року о 17-32 год., на авто- шляху «Чугуїв - Мілове» 120 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Sharan Se, державний номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом. Правопорушення вчинене повторно протягом року, чим порушив вимоги п.2.1а Правил дорожнього руху.

Внаслідок зазначених вище дій стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення від 15 жовтня 2025 року серії ААД № 913138.

В апеляційній скарзі особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі, посилаючись на те, що в судовому засіданні він присутній не був, дізнався про її існування 14.11.2025 року та в десятиденний строк -від цієї дати, тобто 24.11.2025 року подав апеляційну скаргу.

Щодо підстав незгоди з оскаржувано постановою зазначає, що дійсно керував транспортним засобом Volkswagen Sharan Se, державний номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом.

В той же час вказує, що добровільно мобілізувався до Збройних Сил України та протягом 2025 року виконує бойові завдання на Куп`янському напрямку на лінії фронту - бойового зіткнення.

15.10.2025 року о 17-32 год., на авто- шляху «Чугуїв Мілове» 120 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом як військовослужбовець в стані крайньої необхідності у вигляді необхідності невідкладного виконання бойового завдання в Купянському районі Харківської області.

Зазначає, що за необхідності під час судового засідання в апеляційному суді буде надано з дозволу- командування ЗСУ документ з обмеженим доступом для огляду, який підтверджує даний факт).

Відтак вважає, що його дії були правомірними, вчиненими у стані крайньої необхідності, що є підставою для закриття провадження у справі.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився про час та місце розгляду повідомлявся.

Натомість, ОСОБА_1 обізнаний про існування щодо нього судового провадження, самостійно ініціював перегляд постанови місцевого суду в апеляційному порядку.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі "Мельник проти України", норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження і перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. (Рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" п.27, рішення від 26 квітня 2007 року).

За таких обставин апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд за відсутності особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційний суд вважає, що клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню, оскільки апелянт довів поважність пропуску строку.

Натомість сама апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною дана особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів справи, суд не порушив вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для належного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 в порушенні правил дорожнього руху.

З огляду на матеріали справи, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУПАП.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини, передбаченні ст. 280 КУпАП, щодо вчинення правопорушення і вини ОСОБА_1 та прийняв постанову у відповідності з вимогами ст. ст. 283, 284 КУпАП на підставі наявних у справі та досліджених в судовому засіданні доказів, які оцінені судом першої інстанції в їх сукупності, у відповідності з вимогами ст. ст. 251, 252 КУпАП, що відображено у мотивувальній частині постанови суду.

Посилання в апеляційній скарзі на таку підставу для закриття провадження у справі з підстав вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, у стані крайньої необхідності є необґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відверненашкода.

Тобто, інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.

На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Таким чином, однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності.

Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу.

Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи.

В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Автор апеляційної скарги зазначає, що керував транспортним засобом як військовослужбовець в стані крайньої необхідності у вигляді необхідності невідкладного виконання бойового завдання в Купянському районі Харківської області.

Натомість з відеозапису, доученого до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був одягнутий у цивільний одяг, не повідомляв про те, що є військовослужбовцем, а також про виконання ним бойового завдання.

Більше той в протоколі про адміністративне правопорушення у поясненнях зазначив що: «з протоколом згоден керував без посвідчення водія.

Жодних доказів, які підтверджують аргументи апеляційної скарги стосовно неявності стану крайньої необхідності до апеляційної скарги не долучено.

Отже, обставини зазначені ОСОБА_1 не можуть бути визнані такими, що виключають протиправність його як вчинені в стані крайньої необхідності з огляду на відсутність доказів наявності даних про небезпеку, яку належало відвернути.

Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 126 КУПАП.

Обставини правопорушення об`єктивно підтверджуються сукупністю зібраних по справі матеріалів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що впливатимуть зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцією факту (рішення ЄСПЛ, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишить місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1987 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

За змістом ст. ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має суддею розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.

Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, а матеріали справи їх не містять. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Безумовних підстав для скасування постанови суду першої інстанції при апеляційному розгляді не встановлено.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає постанову суду законною і обґрунтованою і підстав для її скасування за доводами апеляції не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И ЛА:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Індустріального районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП України.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя О.Ю. Грошева