Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №352/2522/25 — Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2522/25

Провадження № 2/352/204/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 рокум. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Олійника М. Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Кукули О. С.

представника позивача Горина В.М.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий виклад позовних вимог та позицій сторін.

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що 11 червня 2024 року о 11 год. 30 хв. на автодорозі Н-10, 112 км+800м Івано-Франківської області ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом марки "Volkswagen Touareg" д.н.з. НОМЕР_1 , будучи неуважною, при зміні напрямку руху, не впевнилась в безпечності та допустила зіткнення із транспортним засобом марки "ВАЗ" д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в попутному напрямку, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, своїми діями ОСОБА_3 порушила вимоги п.2.3б та 10.1 ПДР України. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 липня 2025 року суд визнав винною ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, на підставі ст. 38 КУпАП провадження у справі закрив у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №141, оціночна вартість матеріального збитку спричиненого власнику колісного транспортного засобу «ВА 211549», державний номер НОМЕР_2 становить 96613,36 грн, тому вказана сума підлягає стягненню на його користь з відповідача ОСОБА_3 . Крім того, позивач зазначає, що йому було завдано моральну шкоду, яка полягала в отриманні стресу та переживань після ДТП, у душевних стражданнях, яких ОСОБА_2 зазнав у зв`язку з пошкодженням майна, позивач доклав додаткові зусилля для організації своєї життєдіяльності, так як вимушено був позбавлений транспортного засобу для пересування, а тому оцінює завдану йому моральну шкоду в 20 000 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, що мала місце 11 червня 2024 року в розмірі 96613,36 грн; 20 000 грн моральної шкоди та витрати на оплату суового збору в сум 1211,20 грн та на правову допомогу в розмірі 14 000 грн.

03 березня 2026 року до суду надійшов відзив на позов від представника відповідача, адвоката Дзундзи О.П., в якому вона вказала, що відповідачка просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Підставою є те, що право на відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи, належить особі, яка є власником майна. З матеріалів справи встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 не був власником транспортного засобу, а отже, не мав права на відшкодування шкоди. Користування транспортним засобом або участь у ДТП не порушує самостійне право на відшкодування шкоди, завданої майну. На зазначених підставах відповідачка просить суд відмовити у стягненні матеріальної шкоди. Також відповідачка заперечує наявність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не надав належних доказів заподіяння моральної шкоди та не обґрунтував свої вимоги. Отже, підстав для задоволення позову немає, тому просила суд відмовити у стягненні як матеріальної, так і моральної шкоди (а.с. 69-71).

2. Процесуальні рішення суду.

Ухвалою від 07 листопада 2025 року суд відкрив провадження у справі, за правилами загального позовного провадження з призначенням до підготовчого судового засідання.

Ухвалою від 11 лютого 2026 року суд закрив підготовче судове засідання та призначив справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача Горин В.М. в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги на підставах, викладених у позовні заяві.

Представник відповідача Дзундза О.П. в судовому засідання просила суд відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

3. Встановлені судом обставини справи.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 липня 2025 року апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 адвоката Горина В.М. задоволено частково; постанову Івано-Франківського міського сду Івано-Франківської області від 09 вересня 2024 року відносно ОСОБА_4 за ст.. 124 КУпАП скасовано; прийнято нову постанову, якою ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та на підставі ст. 38 КУпАП провадження у справі закрите у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с.5-7).

У вказаній постанові зазначено, що 11 червня 2024 року о 11 год. 30 хв. на автодорозі Н-10, 112 км+800м Івано-Франківської області ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом марки "Volkswagen Touareg" д.н.з. НОМЕР_1 , будучи неуважною, при зміні напрямку руху, не впевнилась в безпечності та допустила зіткнення із транспортним засобом марки "ВАЗ" д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в попутному напрямку, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, своїми діями ОСОБА_3 порушила вимоги п.2.3б та 10.1 ПДР України.

Суд наголошує, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі статті 38 КУпАП за закінченням строків накладення адміністративного стягнення, не звільняє від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водія, який спричинив ДТП.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 02.10.2025, власником транспортного засобу "ВАЗ" д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_2 (а.с. 8).

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №141, складеного експертом-оцінювачем ОСОБА_5 , щодо автомобіля "ВАЗ 211549" д.н.з. НОМЕР_2 , значення оціночної вартості матеріального збитку дорівнює 96613,36 грн (а.с. 11-15).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів ОСОБА_2 став власником автомобіля "ВАЗ 211549" д.н.з. НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2025, вартість транспортного засобу – 60 000 грн (а.с. 82).

4. Застосовані норми права та висновки суду за результатами розгляду судового розгляду.

4.1 Щодо права ОСОБА_2 на відшкодування спричиненої шкоди.

Згідно з Правилами дорожнього руху, дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки (абз. 31 п. 1.10).

Відповідно до висновку ВС під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою – Постанова, Касаційний цивільний суд Верховного Суду, 15.10.2020 року, справа № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20).

Згідно із ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно п. 2.2. Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

У ході судового розгляду встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом марки «ВАЗ 211549», державний номерний знак НОМЕР_2 , керував ОСОБА_2 , який у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, був визнаний потерпілим відносно ОСОБА_3 .

За результатами розгляду апеляційної скарги саме ОСОБА_2 постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 липня 2025 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди.

В подальшому, на підставі довіреності від 19 жовтня 2024 року ОСОБА_2 набув право користування та розпорядження вказаним транспортним засобом, а 02 жовтня 2025 року став його власником.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння. Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує.

Відповідно до статті 396 ЦК України, правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно з вини третіх осіб завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі.

З огляду на викладене, ОСОБА_2 правомірно звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, оскільки на момент ДТП був належним користувачем транспортного засобу, а на час звернення до суду – його власником.

4.2 Щодо вимог про стягнення майнової шкоди.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Положеннями ч.2 ст.1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Тобто, порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Враховуючи, що відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку ринкова вартість автомобіля «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 , на момент його пошкодження становила 96 613,36 грн, тоді як вартість зазначеного транспортного засобу на момент його продажу 02.10.2025 року складала 60 000 грн, суд дійшов висновку, що розмір майнової шкоди підлягає визначенню як різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому суд бере до уваги, що інших належних та допустимих доказів вартості транспортного засобу на момент ДТП та після її настання сторонами надано не було.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача 36 613,36 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, що становить різницю між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди (96 613,36 грн – 60 000 грн = 36 613,36 грн).

4.3 Щодо вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода серед іншого полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року з відповідними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» видно, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд враховує, що позивач є власником автомобіля «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 . У зв`язку із пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП позивач змушений був змінити звичний спосіб життя у зв`язку з його ремонтом.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер, глибину страждань, тяжкість та істотність вимушених змін у житті позивача. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Разом з тим, з урахуванням викладеного, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в 20 000 гривень є надто завищеним. Суд враховує, що тяжких наслідків для позивача не настало, а тому, суд доходить висновку, що за вказаних обставин відшкодування моральної шкоди в сумі 2 000 грн. є достатнім, обґрунтованим та справедливим, і стягує зазначену суму на користь позивача з відповідачки.

5. Щодо розподілу судових витрат.

5.1 Витрати зі сплати судовго збору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 1211,20 грн (а.с. 2).

Зважаючи на те, що позовні вимоги судом задоволені частково, тому з відповідачки на користь позивача підлягають стягнення витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог в розмірі 401,03 грн (1211,20 х 33,11%).

5.2 Щодо витрат на проведення оцінки вартості майнового збитку.

На підтвердження понесених витрат на оплату послуг експерта-оцінювача ОСОБА_5 , позивачем була надана копія квитанції від 18.11.2024 року про перерахування оплати послуг в сумі 6600 грн, за звіт № 141 від 07.11.2024 р (а.с. 23).

З огляду на викладене, витрати на оплату послуг спеціаліста підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2185,41 грн (6600 х 33,11%) .

5.3 Стосовно витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн, суд враховує таке.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 12/05 від 12 травня 2025 року; ордер адвоката Горина В.М.; акт наданих послуг від 25 березня 2026 року, згідно з яким адвокат Горин В.М. надав ОСОБА_2 такі послуги: консультація (2 години) вартістю 1000 грн; ознайомлення з матеріалами справи (3 години) вартістю 2400 грн; участь у чотирьох судових засіданнях вартістю 6000 грн; підготовка заяви про досудове врегулювання спору вартістю 2000 грн; підготовка апеляційної скарги вартістю 2600 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 14 000 грн; прибутковий касовий ордер № 31/40 від 31 жовтня 2025 року; квитанцію від 26 березня 2026 року про оплату послуг на суму 6000 грн (а.с. 28-29).

Аналізуючи надані докази, суд дійшов висновку, що позивач дійсно поніс витрати на правничу допомогу. Водночас встановлено, що адвокат Горин В.М. брав участь лише у двох судових засіданнях 09.03.2026 і 30.03.2026, у зв`язку з чим підлягають оплаті витрати у розмірі 3000 грн (по 1500 грн за кожне засідання), а різниця у сумі 3000 грн не підлягає відшкодуванню. Крім того, витрати на підготовку апеляційної скарги у сумі 2600 грн не відносяться до витрат, понесених під час розгляду справи судом першої інстанції, тому не підлягають врахуванню.

Отже, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є витрати на правничу допомогу у розмірі 8400 грн (14 000 грн – 3000 грн – 2600 грн).

За таких обставин, оскільки позов задоволено частково, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрат на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2781,24 грн (8400 х 33,11 %).

Керуючись ст.ст.12, 13, 48, 51, 81, 247, 256, 259, 261, 263, 265, 267, 268, 273, 354-355 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 36613 (тридцять шість тисяч шістсот тринадцять) грн 36 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди - 2 000 (дві тисячі) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати: на оплату судового збору в розмірі 401 (чотириста одна) грн. 03 коп, на правничу допомогу в розмірі 2781 (дві тисячі сімсот вісімдесят одна) грн. 24 коп. та пов`язаних із залучення спеціаліста в розмірі 2185 (дві тисячі сто вісімдесят п`ять) грн 41 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Максим ОЛІЙНИК