Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №183/10334/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 183/10334/25

Провадження 2/206/744/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Задорожній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що 21 листопада 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8501798. Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, що відтворений шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону Відповідача, який зазначений н. 10 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін. Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 Кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «Авентус Україна» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані Відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Згідно з п.п. 2.4. п. 2 Кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «Авентус Україна» суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.п. 2.1. п. 2 Кредитного договору. Підписанням Кредитного договору Відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» (далі - «Правила») (п.п. 9.8 Кредитного поговору), які розмішені на сайті creditplus.ua. Приймаючи умови Кредитного Договору. Відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися цих Правил. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641. 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін. 22 листопада 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору № 8501798 про надання споживчого кредиту від 21 листопада 2024 року, яка була підписана ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором с5166 22.11.2024 13:20:37/ ОСОБА_1 17 липня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач) укладено Договір факторингу № 17072025 (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників, зокрема і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 8501798 від 21 листопада 2024 року та додатковою угодою до нього від 22 листопада 2024 року. Відповідно до Реєстру боржників № 2 від 17 липня 2025 року до Договору факторингу № 17072025 від 17 липня 2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 40 421,00 грн., з яких: - 15 000,00 грн. - сума заборгованості, за основною сумою боргу ; - 17 921.00 грн. - сума заборгованості за відсотками; - 7 500,00 грн. - сума заборгованості за пенею, штрафами. Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до Відповідача, а саме з 17 липня 2025 року Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 8501798 від 21 листопада 2024 року та Додатковою угодою до нього від 22 листопада 2024 року в розмірі 40 421,00 грн., з яких: - 15 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 17 921,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; - 7 500,00 грн. - сума заборгованості за пенею, штрафами. Враховуючи вищевикладене, представник позивача Грибанов Д.В. просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором та додатковою угодою до нього у загальному розмірі 40 421,00 грн., з яких: - 15 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 17 921,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; - 7 500,00 грн. - сума заборгованості за пенею, штрафами та понесені судові витрати у зв`язку з розглядом даної справи.

Не погоджуючись з обставинами викладеними у позовній заяві представником відповідача ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що в матеріалах справи відсутні реєстри прав грошових вимог та акти прийому - передачі. Витяги з реєстру боржників до договору факторингу не є належним та допустимим доказом переходу права вимоги до позивача оскільки не є реєстром, підписаним обома сторонами договору, а фактично є набраним позивачем текстом, підписаним одноособово представником позивача, який подав позов до суду. Також, позивачем надано договір факторингу не у повному обсязі. Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджували б наявність у ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до ОСОБА_1 , відповідно право на позов взагалі відсутнє. Також, у матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, тощо, на підтвердження перерахування на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів за кредитними договорами. ОСОБА_1 не отримував грошових коштів за кредитним договором. Так, позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», звертаючись до суду з даним позовом, повинен був отримати від первинних кредиторів первинні документи, які підтверджують перерахування на належний відповідачу рахунок чи видачу йому коштів за вищевказаним кредитним договором, а також розміру заборгованості за ним. Звертаючись до суду, позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, однак не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. Отже, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не довела заявлених позовних вимог, що є його, а не відповідача, процесуальним обов`язком, передбаченим статтями 12, 13, 81 ЦПК України. Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №156/268/21. На підтвердження наявності у відповідача заборгованості до позовної заяви було надано розрахунок заборгованості, який містить лише загальну вартість несплаченого кредиту та відсотків, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми щомісячного платежу, суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків. З наданих позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» додатків до позовної заяви, неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавця кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, періоди за які така заборгованість була нарахована, суми та часу внесення відповідачем платежів тощо. Зазначені суми заборгованості за кредитом, які встановлені позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» є відображенням виключно односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, внаслідок чого не можуть слугувати доказами безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача з огляду на їх неналежність та не допустимість. Щодо стягнення з відповідача 7 500,00 грн. заборгованості за пенею, штрафами представник відповідача зазначила, що пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Пеня, штрафи нараховані позивачем з грудня 2024 р. по лютий 2025 р. тобто у період дії в Україні воєнного стану, відповідно задоволенню не підлягають. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року дану цивільну справу було передано на розгляд до Самарського районного суду міста Дніпра, за підсудністю.

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2025 року дану цивільну справу було прийнято до свого провадження, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Згідно з частиною тринадцятою статі 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вимог ст.ст. 19, 274, 276, 277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 21 листопада 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 8501798 про надання споживчого кредиту, який підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А9619, 21.11.2024 18:50/ ОСОБА_1 (а.с. 8-13).

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає: 7 100,00 гривень, тип кредиту - кредит.

У відповідності до п. 1.4 кредитного договору строк кредиту - 360 днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком № 1 до цього договору.

Згідно з п. 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.4 цього Договору.

У доданому позивачем Графіку платежів до договору про надання споживчого кредиту № 8501798 від 21 листопада 2024 року та долученому паспорті споживчого кредиту від 21 листопада 2021 року зазначено умови для кредитних продуктів, а також узгоджено реальну річну процентну ставку за користування кредитними коштами та за порушення умов кредитування, які підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором YD0589, 21.11.2024 18:49:10 (а.с. 17).

Згідно з довідкою про переказ кредитних коштів за кредитним договором № 8501798 від 21 листопада 2024 року за вих. 7/13235 від 21 липня 2025 року ТОВ «ФК «Контрактовий дім» як технологічний оператор платіжних послуг повідомив про успішну проведену транзакцію: тип транзакції: видача номер транзакції: 1514143463; сума транзакції: 7 100,00 гривень; дата та час проведення транзакції: 21.11.2024 18:51 год.; номер замовлення: 51255846; номер карти: 4149-60ХХ-ХХХХ-6847; статус: успіх (а.с. 18).

При укладенні кредитного договору № 8501798 від 21 листопада 2024 року відповідачем власноруч було зазначено реквізити платіжної банківської картки: НОМЕР_1 , на яку і було перераховано кредитні кошти у розмірі 7 100,00 гривень.

22 листопада 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору № 8501798 про надання споживчого кредиту від 21 листопада 2024 року, яка була підписана ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором с5166 22.11.2024 13:20:37/Довгопол О.В. (а.с. 14).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди, сторони домовилися збільшити суму кредиту на 7 900,00 гривень, у зв`язку з чим погодили внести наступні зміни до Договору, а саме: п. 1 Угоди викласти п. 1.3 договору в новій редакції: «п. 1.3 Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає: 15 000,00 гривень, тип кредиту – кредит».

Пункт 1.2 Угоди викласти Додаток № 1 до Договору в новій редакції, що додається.

Відповідно до п. 1.3 Угоди враховуючи збільшення загальної суми кредиту. Сторони також визначають, що на момент укладення цієї Додаткової угоди: денна процентна ставка складе – за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом – 1,00% в день (розрахунок (53 921,00 грн./15 000,00 грн.)/360 дн. * 100%=1,00% в день); за стандартною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки – 0,99% в день (розрахунок (53 478,90 грн./15 000,00 грн.)/360 дн.*100%=0,99% в день). Загальні витрати зазначені в Договорі на дату його укладання, збільшаться та складуть: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом – 53 921,00 гривень; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки – 53 478,90 гривень. Орієнтовна реальна річна процентна ставка складе: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом – 2 337,79 % річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки – 2 181,94 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту зазначена в Договорі на дату його укладання збільшиться та складе: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом – 68 921,00 гривень; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки – 68 478,90 гривень.

Пунктом 7 Угоди встановлено, що дана Додаткова угода та Додаток 1 в редакції від 22 листопада 2024 року є невід`ємною частиною Договору. всі терміни та скорочення, що використовуються в цій Додатковій угоді мають таке ж значення, що і в Договорі.

У доданому позивачем Графіку платежів до Додаткової угоди від 22 листопада 2024 року до договору про надання споживчого кредиту № 8501798 від 21 листопада 2024 року та долученому паспорті до Додаткової угоди щодо збільшення суми кредиту від 22 листопада 2022 року зазначено умови для кредитних продуктів, а також узгоджено зміни реальну річну процентну ставку за користування кредитними коштами та за порушення умов кредитування, які підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором QV6813, 22.11.2024 13:18:44 (а.с. 15-16).

23 грудня 2024 року за вих. № 8501798 за підписом директора ТОВ «Авентус Україна» Довгаля В.В. на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення з якого встановлено, що ОСОБА_1 станом на 23 грудня 2024 року має заборгованість за договором № 8501798 про надання споживчого кредиту від 21 листопада 2024 року та Додатковою угодою від 22 листопада 2025 року, яка складається з: 3 978,90 гривень - простроченої заборгованості за процентами та 19 278,90 гривень, яка складається з: 15 000,00 гривень – кредит (тіло кредиту); 4 278,90 гривень – проценти; 0 – штрафи (а.с. 18 на зворотній стороні).

19 лютого 2025 року за вих. № 8501798/1 за підписом директора ТОВ «Авентус Україна» Довгаля В.В. на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу зі змісту якої встановлено, що станом на 19 лютого 2025 року у ОСОБА_1 перед ТОВ «Авентус Україна» наявна заборгованість за договором № 8501798 про надання споживчого кредиту від 21 листопада 2024 року та Додатковою угодою від 22 листопада 2025 року у загальному розмірі 35 921,00 гривень, яка складається з: 8 921,00 гривень – прострочена заборгованість по процентам, що триває більше одного календарного місяця; 4 500,00 гривень – інша заборгованість за процентами (прострочена та/або поточна); 15 000,00 гривень – строкова заборгованість за кредитом; 7 500,00 гривень – штраф. Враховуючи вищевикладене, банк просив ОСОБА_1 здійснити повне повернення суми кредиту не пізніше 21 березня 2025 року або усунути до вказаної дати порушення умов Кредитного договору (а.с. 13 на зворотній стороні).

З наданого розрахунку ТОВ «Авентус Україна» за договором № 8501798 про надання споживчого кредиту від 21 листопада 2024 року та Додатковою угодою від 22 листопада 2025 року за період з 21 листопада 2024 року по 16 липня 2025 року у ОСОБА_1 наявна перед ТОВ «Авентус Україна» заборгованість у загальному розмірі 40 421,00 гривень, яка складається з: 15 000,00 гривень – тіло кредиту; 17 921,00 гривень – проценти; 7 500,00 гривень – штраф (а.с. 19-22).

Судом також встановлено, що 17 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 17072025, у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с. 22-24).

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно з п. 1.2 договору факторингу сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про електронну комерцію».

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. У разі якщо зазначені у частині першій цієї статті договори укладаються щодо фінансових послуг, такі договори укладаються відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».

Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина перша статті 14 Закону України «Про споживче кредитування»).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Приписами статті першої Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, кредитний договір укладений у формі електронного документа шляхом ідентифікації позичальника із зазначенням нею своїх персональних даних та використання нею електронного цифрового підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюються до договорів, укладених в письмовій формі.

Таким чином, вбачається, що між первісним кредитором та відповідачем у відповідності до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, а такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07.10.2020 у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20), від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01.11.2021 у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21), від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21), від 08.08.2022 у справі №234/7298/20 (провадження №61-2902св21).

З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та відповідачем не спростовано, що кредитний договір та додаткова угода до нього укладено іншою особою, а не ним особисто, а також не надано доказів на підтвердження того, що грошові кошти перераховані на банківську картку, яка йому не належить, не надано контррозрахунку заборгованості, тому за встановленими вище обставинами даної справи обґрунтованим є висновок, що позивачем належним чином доведено факт отримання кредитних коштів відповідачем, зокрема, попереднє підписання кредитного договору та ознайомлення з його умовами, в результаті чого боржник взяв на себе зобов`язання повернення кредиту, які він не виконав в повному обсязі, а відтак суд приходить до висновку про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та додатковою угодою до нього, внаслідок чого утворилася заборгованість, та про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за даним кредитним договором та додатковою угодою до нього.

Так, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки TOB «ФК «ЄАПБ», ні на рахунок попереднього кредитора.

Разом з тим відповідач за час розгляду справи не надав відомостей, що свідчать про погашення ним заборгованості та про причини несвоєчасного погашення такої у добровільному порядку, або розрахунок заборгованості, який би спростовував розрахунок позивача.

Так, згідно з положеннями ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто (ст. ст. 525-527 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

За змістом статей 610, 611, 612, 623, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У відповідності до приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Так, 17 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 17072025, у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників № 2.

В той же час, позивачем до матеріалів справи був долучений реєстр боржників № 4 відносно боржника ОСОБА_3 та суму його кредитної заборгованості, вказана особа ніякого відношення до відповідача ОСОБА_1 немає, а тому позивачем не доведено, що до нього перейшло право вимоги до останнього від ТОВ «Авентус».

Також, суд погоджується з доводами сторони відповідача, що матеріали справи дійсно не містять будь-яких належних та допустимих доказів (меморіального ордеру, виписки по рахунку, заяви на видачу готівки, платіжного доручення тощо), на підставі яких суд може з`ясувати обставини, які мають значення для справи, а саме чи виконало ТОВ «Авентус Україна» перед ОСОБА_1 грошове зобов`язання в повному обсязі за договором про надання споживчого кредиту № 8501798 від 21 листопада 2024 року та додатковою угодою від 22 листопада 2024 року до нього та надало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 15 000,00 гривень. Відтак, суд вважав, що позивачем не доведено, що ОСОБА_1 має заборгованість за вищевказаним кредитним договором та додатковою угодою в заявленому розмірі.

Так, у матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази фактичного зарахування відповідачу кредитних коштів. Надані позивачем документи не підтверджують перерахування грошових коштів саме на виконання спірного договору, не містять даних, які б дозволяли однозначно ідентифікувати відповідні надходження як кредитні, та не відповідають встановленим вимогам до первинних банківських документів, у зв`язку з чим обставина надання кредиту є недоведеною.

Надане позивачем повідомлення ТОВ «ФК «Контактний дім» вих.. № 7/13235 від 21 липня 2025 року суд вважає неналежним доказом отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 7 100,00 гривень.

По-перше, зазначений документ складений третьою особою та за своєю правовою природою є лише інформаційним повідомленням платіжного сервісу про обробку транзакції у його внутрішній системі. Водночас, він не є первинним банківським документом, який підтверджує проведення операції та фактичне зарахування грошових коштів на рахунок отримувача.

По-друге, наведене повідомлення не підтверджує завершення платіжної операції шляхом зарахування коштів на карту ОСОБА_1 , а лише відображає інформацію про нібито успішне перерахування коштів у системі платіжного сервісу.

По-третє, зазначений документ не містить відомостей, які б дозволяли однозначно ідентифікувати відповідний платіж як переказ коштів саме на виконання спірного кредитного договору, зокрема у ньому відсутні: повне призначення платежу, посилання на кредитний договір, прізвище позичальника, чи інші дані, що підтверджують зв`язок цієї операції з кредитним договором.

За таких обставин надане повідомлення ТОВ «ФК Контактний дім» саме по собі не підтверджує факту отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 7 100,00 гривень, а тому існує факт недоведеність позивачем надання кредиту у цій сумі.

Також, слід зазначити, щодо збільшення суми кредиту за додатковою угодою 22 листопада 2024 року за договором про надання споживчого кредиту № 8501798 від 21 листопада 2024 року з 7 100,00 гривень до 15 000,00 гривень, матеріали справи не містять доказів зарахування кредитних коштів у сумі 7 900,00 гривень відповідно до додаткової угоди.

Більше того, матеріали справи не містять та стороною позивача також не надано виписок з рахунків відповідача, з яких можна було б встановити факт належності йому певного платіжного засобу, користування ним банківською карткою, банківським рахунком та наявність у нього заборгованості. Позивачем також не надано суду відповідний касовий документ, який відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Щодо наданого розрахунку заборгованості, у якому наявна інформація про отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором та додатковою угодою до нього, та який надано на підтвердження суми боргу, то такого розрахунку недостатньо для висновку про отримання відповідачем кредитних коштів та порушення останнім обов`язку щодо їх повернення.

Відповідний розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача, сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України, не містить посилань на карткові чи інші банківські рахунки, якими користувався відповідач.

Такий висновок також узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.

Так, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Крім того, у позовній заяві представник позивача просив розглянути справу без його участі, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позивачем не доведено факт перерахування/отримання кредитних коштів відповідачем та не підтверджується належними і допустимими доказами, так само як і не надано доказів переходу права вимоги позивача до відповідача за кредитним договором, а тому дана позовна заява не підлягає задоволення у зв`язку з не доведенням викладених в ній обставин, які не підтверджені доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук