Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №760/18247/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/18247/25

2-о/760/96/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі головуючого судді - Козленко Г.О., за участю секретаря судових засідань - Комової Д.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

До Солом`янського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_2 з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив:

- встановити факт народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в селі Гандрабура Ананіївського району Одеської області.

В обґрунтування заяви зазначав, що на початку 2025 року заявник звернувся до Державного архіву Одеської області з метою отримання документального підтвердження факту народження діда, ОСОБА_4 , на території Одеської області, а саме в селі Гандрабура Подільського (Ананьївського) району Одеської області.

20.01.2025 заявник отримав відповідь, що книги реєстрації актів цивільного стану про народження села Гандрабура Подільського (Ананьївського) району Одеської області за 1920-1921 роки на зберігання до Державного архіву Одеської області не надходили і вважаються втраченими у період окупації та воєнних дій 1941-1944 років у зв`язку з чим неможливо отримати підтвердження місця народження ОСОБА_4 у передбаченому законом порядку.

Встановлення зазначеного факту необхідне для заявника для дозволу на імміграцію в Україну.

Від заінтересованої особи надійшли пояснення у справі, в яких представник просив заяву про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без задоволення, оскільки заявник попередньо не звертався до міграційних органів для отримання дозволу на імміграцію в Україну, тому його звернення до суду є передчасним.

12.01.2022 заявник звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, на підставі частини 4 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (працевлаштування).

Листом Київського міського центру зайнятості № 7613/1/8010-24 від 01.03.2024 повідомлено, що відповідно до наказу Київського міського центру зайнятості №200 від 26.02.2024 заявнику скасовано дозвіл на застосування праці іноземців та особі без громадянства.

Заявник отримав дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_7 виданий 29.12.2024 Київським міським центром зайнятості та дійсний до 22.12.2024.

04.03.2024 рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області №80111500091826 на підставі підпункту 6-1 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Документ сформований в системі «Електронний суд» 27.11.2025 4 України від 25.04.2018 № 322, скасовано посвідку на тимчасове проживання (посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, якщо з`ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з`ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах 4-17 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся).

Відповідно до відомостей інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» ОСОБА_2 покинув територію України 30.01.2025.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15.09.2025 відкрито окреме провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення.

В судовому засіданні заявник заяву підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви, оскільки заявник попередньо не звертався до міграційних органів для отримання дозволу на імміграцію, тому його звернення до суду є передчасним.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши думку учасників, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення питання про встановлення факту родинних відносин, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином Республіки Молдова, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №79570640 від 14.02.2022, виданої відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією свідоцтва про народження № НОМЕР_2 ОСОБА_1 батьками останнього є: ОСОБА_5 (молдованин) та ОСОБА_6 (молдованка).

Відповідно до копії архівного витягу з актового запису про народження серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Кишинів Республіки Молдова, батьки: ОСОБА_7 (молдованин) та ОСОБА_8 (росіянка).

З копії військового квитка серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 вбачається, що місцем народження останнього є с. Гандрабура, Ананьївський район, Одеська область.

Окрім цього, в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому теж зазначено місце народження - с. Гандрабура Ананьївського району Одеської області.

Листом №469/06-22 від 20.01.2025 Державний архів Одеської області повідомив, що книги реєстрації актів цивільного стану про народження села Гандрабури Подільського (Ананьївського) району Одеської області за 1920-1921 роки на зберігання до Державного архіву Одеської області не надходили і вважаються втраченими у період окупації та воєнних дій 1941-1944 років внаслідок чого не є можливим надати інформацію про народження особи на ім`я (відповідно до запиту) « ОСОБА_4 » ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Окрім цього в матеріалах справи наявні заяви іноземця чи особи без громадянства для отримання посвідки на тимчасове проживання від 20.02.2017 №2/246, від 20.12.2017 №1/1857, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_8, заява-анкета №143165000 від 05.02.2019, заява від 12.01.2022, заява-анкета №100166767 від 12.01.2022, рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання від 04.03.2024 № НОМЕР_6 .

Листом Верховного суду України від 01.01.2012 про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз`яснено, що у порядку ч. 2 ст. 315 ЦІПК України суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 315 ЦПК та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 р.; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 р.; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 р. або станом на 13 листопада 1991 р.; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 р. чи 13 листопада 1991 р.; постійного проживання особи на території України чи УРСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо. У зазначених справах як заінтересовані особи повинні брати участь відповідні органи служб громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Так, питання громадянства України регулюється Конституцією України, законами України, указами Президента України, міжнародними договорами України. Основними нормативно-правовими актами з питань громадянства України є Закон України «Про громадянство України» та Указ Президента України від 27.03.2001 № 215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».

Підстави набуття особою громадянства України визначаються індивідуально, залежно від її місця народження, походження, проживання, родинних зв`язків тощо.

Згідно з ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Частиною першою статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови та порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-1II (далі - Закон № 2491-III), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В розумінні положень статті 1 Закону № 2491-III, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом визначеного періоду: дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

У пункті 3 частини 3 статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається зокрема, особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень затверджено Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 №588/2006) (далі - Порядок № 215).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Пунктом 28 Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, дід чи баба якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункт 24 цього Порядку, а також:

а) документ, що підтверджує факт народження діда чи баби заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;

б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з дідом чи бабою, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

У разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду (пункт 44 Порядку №215).

Згідно з пунктом 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

За частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Разом з цим, слід зазначити, що копія свідоцтва про смерть та військового квитка діда заявника - ОСОБА_4 з перекладом не може вважатися належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні положень статей 77, 78, 81 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, оскільки копії паспорта та військового квитка не є копією свідоцтва про народження, тому у розумінні Закону України «Про імміграцію» не може підтвердити факт народження ОСОБА_4 на території України.

У зв`язку з викладеним, заява про встановлення факту, що має юридичне значення задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 211, 315-319, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Г.О. Козленко