Вирок від 05 квітня 2026 р. у справі №759/3595/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/3595/25

пр. № 1-кп/759/516/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100080000356 від 30.01.2025, щодо:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт Черняхів Черняхівського району Житомирської області, громадянки України, незаміжньої, з середньою освітою, не працевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ; такої, що в силу положень ст. 89 КК України судимості не має,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України;

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

потерпілий ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 ,

обвинувачена ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі та визнане судом недоведеним

Згідно з обвинувальним актом, 19.01.2025 приблизно о 23 год. 00 хв. ОСОБА_3 усвідомлюючи, що в країні введено воєнний стан, знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , таємно викрала мобільний телефон «Samsung Galaxy» А32 4/128 GB, серійний номер НОМЕР_1 , ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим спричинила останньому майнову шкоду на суму 3600 гривень 00 копійок.

Так, ОСОБА_7 19.01.2025 приблизно о 23 год. 00 хв., знаходячись за адресою: АДРЕСА_4 , не маючи офіційного місця роботи та інших джерел доходів, а також відчуваючи потребу в грошових коштах, після спільного вживання алкогольних напоїв з потерпілим ОСОБА_5 , дочекавшись, коли той піде з приміщення квартири, почала оглядати приміщення квартири з метою пошуку грошових коштів та іншого майна, що становлять цінність задля його подальшого таємного викрадення та обернення на свою користь, а також особистого збагачення.

З метою виконання свого злочинного умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , скориставшись тим, що ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає за її діями, взяла належний ОСОБА_5 мобільний телефон «Samsung Galaxy» А32 4/128 GB, серійний номер НОМЕР_1 , ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , що знаходився у кухні на підвіконні.

Після чого ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зникла, розпорядившись чужим майном на власний розсуд, завдавши потерпілому ОСОБА_5 майнову шкоду на суму 3600 гривень 00 копійок.

ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні крадіжки.

Показання сторін та інших учасників

Обвинувачена ОСОБА_7 під час судового розгляду не визнала вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та дала показання про те, що у 2024 році вона зустрічалася з ОСОБА_8 , який проживав за адресою: АДРЕСА_4 , та який взяв у обвинуваченої в борг кошти в розмірі 6000 гривень. Ввечері 19.01.2025 ОСОБА_3 приїхала в гості до ОСОБА_9 , в процесі спілкування вимагала віддати їй позичені грошові кошти. На це ОСОБА_10 показав телефон, викрадення якого інкриміновано ОСОБА_3 , запропонував обвинуваченій взяти це майно в рахунок боргу. Оскільки телефон коштував менше суми заборгованості, пообіцяв пізніше виплатити різницю. На цю пропозицію ОСОБА_3 відповіла відмовою, обвинувачена посварилася зі своїм хлопцем ОСОБА_8 , близько 22 години 19.01.2025 вона поїхала додому. Після того обвинувачена з ОСОБА_8 не спілкувалася, він виїхав за кордон на лікування. Зранку 29.01.2025 ОСОБА_3 зателефонував ОСОБА_5 , назвався кумом ОСОБА_11 та сказав, щоб обвинувачена вийшла. ОСОБА_3 вийшла до ОСОБА_5 та сіла до салону його автомобіля. Всередині транспортного засобу ОСОБА_5 просив обвинувачену відновити відносини з ОСОБА_11 , на що ОСОБА_3 відповіла відмовою. В процесі розмови ОСОБА_5 вдарив обвинувачену, висловлював погрози в її бік, зазначаючи, що підкине їй наркотичні засоби. Потім ОСОБА_12 зателефонував знайомому поліцейському та відвіз ОСОБА_3 до Святошинського УП ГУНП в м. Києві. На зупинці громадського транспорту поблизу управління поліції ОСОБА_5 зустрівся зі знайомим поліцейським, обійнявся з ним та почав спілкуватися. Після спілкування з ОСОБА_5 працівник поліції почав спілкуватися з обвинуваченою, обзиваючи її. Працівник поліції завів ОСОБА_12 та ОСОБА_3 до приміщення Святошинського УП ГУНП в м. Києві, і вони зайшли до кабінету, розташованого на 2 чи 3 поверсі. Спочатку ОСОБА_3 закрили в кабінеті. Потім зайшов ще один поліцейський, працівники поліції почали кричали на ОСОБА_3 і вимагати, щоб вона обмовила себе у викраденні телефону та під відеозапис зазначила про це. У разі незгоди погрожували притягнути до відповідальності за протиправні дії у сфері обігу наркотичних речовин. Обвинувачену не випускали з приміщення управління поліції, навіть коли поліцейські ходили курити, брали її з собою. ОСОБА_3 злякалася та погодилася. Після цього ОСОБА_3 у супроводі працівників поліції вийшла з приміщення Святошинського УП ГУНП в м. Києві, недалеко відійшли від нього, на вулиці поліцейські знайшли понятих. Перед початком зйомки дівчина-слідчий дала ОСОБА_3 телефон, який обвинувачена повернула слідчому назад під відеозапис. Після здійснення відеозапису ОСОБА_3 разом з поліцейськими повернулася до приміщення Святошинського УП ГУНП в м. Києві, там працівники поліції складали якісь документи, після чого ОСОБА_3 відпустили.

Потерпілий ОСОБА_5 , на допиті якого наполягала прокурор, неодноразово не з`являвся в судові засідання, що зумовлювало відкладення судових засідань. Прибувши в судове засідання 18.11.2025, потерпілий ОСОБА_13 повідомив суду, що він відмовляється давати показання.

Документи

Судом в ході судового розгляду досліджені усі документи, які сторони кримінального провадження вважали за потрібне надати.

Зокрема, на підтвердження вчинення ОСОБА_14 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, прокурором надані суду такі документи:

-протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с. 32), відповідно до якого 29.01.2025 о/у ВКП Святошинського УП ГУНП в м. Києві прийняв від ОСОБА_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_5 , та користується номером телефона НОМЕР_4 , усну заяву про те, що 20.01.2025 близько 08 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_4 , він виявив відсутність мобільного телефону «Samsung» А32 чорного кольору, в якому була сім-картка НОМЕР_5 , вартістю 5000 гривень. Дослідивши зміст цього протоколу, суд зауважує, що цей документ є належним доказом лише на підтвердження обставин отримання інформації про вчинення кримінального правопорушення, що є підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування, але не є належним доказом на підтвердження обставин вчинення кримінального правопорушення, що узгоджується зі сталою судовою практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.07.2021 у справі № 552/1884/20 (провадження № 51-2402 км 21), від 18.03.2024 у справі № 176/1577/21 (провадження № 51-5096 км 23);

-копію Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених (а.с. 202-204), який містить фактичні дані про те, що 29.01.2025 з 15 год. 55 хв. до 16 год. 54 хв. обвинувачена ОСОБА_3 перебувала у приміщенні Святошинського УП ГУНП в м. Києві;

-протокол огляду місця події від 29.01.2025 та відеозапис здійснення слідчої дії (а.с. 41-44), зі змісту яких вбачається, що слідчий СВ Святошинського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_15 29.01.2025 з 16 год. 27 хв. до 16 год. 32 хв. за участі ОСОБА_3 , процесуальний статус якої не зазначений, спеціаліста ОСОБА_16 , та понятих ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , провела огляд відкритої ділянки місцевості, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Івана Крамского, 4, де знаходилася жінка, яка представилася як ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій слідчий роз`яснила права, передбачені ст. 63 Конституції України. За даними протоколу, на запитання чи має при собі заборонені речі, які здобуті злочинним шляхом відповіла, що має при собі мобільний телефон, який вона 19.01.2024 викрала за адресою: АДРЕСА_4 , де перебувала у гостях свого знайомого, після проведення дозвілля вона забрала телефон, після чого пішла у власних справах. Разом з тим, суд констатує, що дані відеозапису проведення слідчої дії (файл під назвою «00004») не відповідають змісту протоколу огляду місця події. Зокрема, відеозапис підтверджує фактичні дані про те, що на запитання слідчого ОСОБА_3 відповіла наступне: «За адресою: АДРЕСА_4 телефон був на зарядці. Власник телефону був в другій кімнаті, відпочивав і я взяла цей… Він мені був ще винен кошти. Ця людина була винна мені кошти і я вирішила взяти цей телефон. І потім я добровільно його віддала 19 числа». В подальшому ОСОБА_3 добровільно передала слідчому мобільний телефон темно-сірого кольору марки Samsung, ІМЕІ1: НОМЕР_6 , ІМЕІ2: НОМЕР_7 , який мав тріщину у верхньому правому куті. Разом з тим, відеозаписом (03 хв. 41 сек.) зафіксовано, що після отримання телефону слідчий, не долаючи будь-якої системи захисту даних, розблокувала його екран, і на екрані була відображена інформація про ІМЕІ1 та ІМЕІ2 телефону;

-витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 30), який не є процесуальним джерелом доказів відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 09.09.2020 у справі № 761/28347/15-к (провадження № 51-500 км 18);

-постанову про призначення групи прокурорів від 30.01.2026 (а.с. 31), якою визначено групу прокурорів, які здійснювали повноваження прокурорів у даному кримінальному провадженні;

-постанову про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні від 30.01.2025 (а.с. 111), яка визначала суб`єктний склад групи слідчих, уповноважених здійснювати досудове слідство;

-протокол огляду місяця події від 30.01.2025 (а.с. 33-38), який містить відомості про те, що слідчий оглянув квартиру АДРЕСА_3 , яка знаходиться на 3 поверсі у 4 під`їзді, та задокументував наявність у ній коридору, ванної кімнати та кухні, розташування меблів у квартирі, а також наявність розетки. В протоколі огляду місця події зазначено, що огляд квартири проводився за участі її користувача ОСОБА_19 ;

-постанову про визнання речовим доказом від 30.01.2026 (а.с. 45), згідно з якою телефон «Samsung» SM-А32F/DS, ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , було визнано речовим доказом, квитанцію № 5321 (а.с. 46) та довідку від 06.04.2026 (а.с. 212), яка підтверджує отримання працівником поліції на зберігання зазначеного речового доказу;

-протокол огляду предметів від 31.01.2025 (а.с. 47-51), який містить відомості про те, що слідчий оглянув телефон «Samsung Galaxy», описав зовнішній стан та характер механічних пошкоджень, наявних на телефоні, а також задокументував його технічні характеристики;

-висновок судового експерта ОСОБА_20 від 04.02.2025 (а.с. 52-59), відповідно до якого ринкова вартість мобільного телефону «Samsung Galaxy», ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , у технічно-справному стані з урахуванням зносу станом на 19.01.2025 становила 3600 гривень (з ПДВ);

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.02.2025 (а.с. 39-40), зі змісту якого вбачається, що слідча дія була проведена за участі потерпілого ОСОБА_5 , який серед чотирьох фотознімків осіб на фотознімку № 1 впізнав особу, яку бачив 19.01.2025 за адресою: АДРЕСА_4 . Даних щодо особу, зображену на фотознімку № 1, та відомостей про обставини, які відповідно до положень ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, цей протокол не містить.

Разом з тим, на спростування доводів сторони обвинувачення стороною захисту подані суду такі документи:

-квитанції про сплату суми штрафу та судових витрат, призначеного ОСОБА_3 за вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 11.11.2024 (а.с. 81, 82);

-фотознімки документів (а.с. 113-148, 163), які за твердженням захисника ОСОБА_6 йому надавав прокурор для ознайомлення після направлення обвинувального акту щодо ОСОБА_3 до суду;

-висновок судового експерта ОСОБА_21 від 29.04.2025 (а.с. 186-200), згідно з яким станом на 19.01.2025 ринкова вартість телефона «Samsung Galaxy», ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з комплектом, передбаченим виробником, становила 2952 гривень (з ПДВ); станом на 19.01.2025 ринкова вартість зазначеного телефона без комплекту, передбаченого виробником, становила 2656,8 гривень (з ПДВ).

Оцінка доказів в розрізі доводів учасників провадження

Відповідно до положень ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Під час судового розгляду сторона захисту стверджувала про недопустимість фактичних даних, які містяться у протоколі огляду місця події від 29.01.2025 та відеозаписі проведення цієї слідчої дії (а.с. 41-44). При цьому обвинувачена ОСОБА_3 , стверджувала, що вона брала участі у цій слідчій дії не добровільно, а під примусом потерпілого ОСОБА_5 та його знайомих працівників поліції. За твердженням ОСОБА_3 , 29.01.2025 вона виконувала накази працівника поліції. Зокрема, спочатку її завели до приміщення Святошинського УП ГУНП в м. Києві, де вимагали визнати вину у вчиненні крадіжки мобільного телефону, після цього вивели на вулицю, слідчий, яка проводила слідчі дії, дала їй телефон, і наказала повернути їй назад під відеозапис зазначений телефон. Після виконання цих дій під відеозапис працівники поліції повернулися до приміщення управління поліції, склали якісь документи, після чого обвинувачену відпустили.

Даючи оцінку цим показанням обвинуваченої та перевіряючи їх на основі змісту документів, складених 29.01.2025, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після завершення огляду. Огляд місця події є єдиною слідчою дією, що у невідкладних випадках може проводитись до початку внесення даних про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Без наявності такої інформації проведення огляду місця події не допускається, про що неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 740/5066/15-к (провадження № 51-3331 км 18), від 05.02.2019 у справі № 236/2029/16-к (провадження № 51-3381км18), від 09.05.2023 у справі № 761/11704/18-к (провадження № 51-1014км23), від 30.10.2024 у справі № 201/4544/22 (провадження № 51-3454км24)).

При дослідженні в судовому засіданні протоколу огляду місця події від 29.01.2025 та відеозапису проведення цієї слідчої дії сторона обвинувачення не змогла пояснити, якими обставинами було зумовлено здійснення слідчої дії - огляду місця події, на відкритій ділянці місцевості за адресою: м. Київ, вул. Івана Крамського, 4, враховуючи, що за даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 29.01.2025, протиправні дії вчинялися за адресою: АДРЕСА_4 . Відомості про те, що за місцем проведення зазначеної слідчої дії були вчинені будь-які протиправні дії, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд констатує, що огляд місця події, проведений 29.01.2025 на відкритій ділянці місцевості за адресою: м. Київ, вул. Івана Крамського, 4, здійснювався працівниками поліції безпідставно.

Даючи оцінку твердженням обвинуваченої ОСОБА_3 про те, що 29.01.2025 до Святошинського УП ГУНП в м. Києві її привіз ОСОБА_5 , в подальшому працівники поліції своїм наказом змусили її підкоритися та брати участь у слідчих діях, де вона виконувала накази слідчої та отримавши від неї телефон, в подальшому під відеозапис повернула цей телефон тому самому слідчому, суд бере до уваги зміст Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених, відповідно до якого ОСОБА_3 29.01.2025 з 15 год. 55 хв. по 16 год. 54 хв. перебувала у приміщенні Святошинського УП ГУНП в м. Києві, тобто перебувала під контролем працівників поліції. Того ж дня з 16 год. 27 хв. до 16 год. 32 хв. за участі ОСОБА_3 працівником поліції було здійснено слідчу дію - огляд відкритої місцевості, розташованої а адресою: м. Київ, вул. Івана Крамського, 4, що поруч з розташуванням приміщення Святошинського УП ГУНП в м. Києві, яку, як зазначено раніше, слідчий безпідставно визначила місцем події. Зі змісту відеозапису проведення слідчої дії вбачається, що слідчий не оглядала будь-яких елементів відкритої ділянки місцевості, а цілеспрямовано спілкувалася з обвинуваченою ОСОБА_3 , запитувала чи є у неї заборонені речі та речі, отримані незаконним шляхом. З іншими особами, окрім ОСОБА_3 , слідчий не спілкувалася щодо обставин події.

Таким чином, суд робить висновок, що слідча дія - огляд місця події 29.01.2025 була здійснена з метою документування отримання від ОСОБА_3 , яку слідчий фактично підозрював у вчиненні злочину, телефону, який за даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію 19.01.2025 був викрадений в іншому місці, та отримання від обвинуваченої відомостей щодо фактів та обставин вчинення протиправних дій.

Спілкування слідчого з ОСОБА_3 розпочалося з того, що обвинувачена назвалася та, тримаючи телефон в лівій руці, демонстративно намагалася передати його слідчому. Коли слідчий попросила надати документи, що підтверджують особу, ОСОБА_3 почала діставати з сумки інший телефон та підтвердила свою особу за допомогою документів у програмі «Дія». Після цього на вимогу слідчого ОСОБА_3 передала той телефон, який тримала в руках від початку проведення слідчої дії, та передала його слідчому. Відеозаписом (03 хв. 41 сек.) зафіксовано, що після отримання мобільного телефону слідчий, не долаючи будь-якої системи захисту даних, розблокувала його екран, і на екрані вже була відображена інформація про ІМЕІ1 та ІМЕІ2 телефону, тобто та інформація, яка була необхідна слідчому та була занесена нею до протоколу огляду місця події. Вказані обставини переконливо підтверджують твердження ОСОБА_3 про те, що телефон був у розпорядженні працівників поліції ще до того, як 29.01.2025 вони почали здійснювали слідчі дії та фіксувати їх на відеокамеру.

Згідно зі ст. 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, затримання ОСОБА_3 в порядку ст. 208 КПК України не проводилося, протокол затримання її працівниками поліції не складався, а отже, фактичне затримання ОСОБА_3 29.01.2025 та перебування під контролем працівників поліції було проведене із грубим порушенням норм КПК України.

Разом з тим, враховуючи доведений факт довготривалого перебування ОСОБА_3 під контролем працівників поліції, протягом якого вона не могла вільно пересуватись через необхідність підкоритись наказам поліцейських, суд вважає, що 29.01.2025 фактично було затримана працівниками поліції, слідчий ОСОБА_15 ще до включення її до складу групи слідчих фактично здійснила іншу слідчу дію - особистий обшук ОСОБА_3 , який було завершено після того, як обвинувачена передала слідчому мобільний телефон.

Суд вважає за необхідне зауважити, що проведення обшуку особи під час проведення огляду місця події не передбачено та регулюється іншими нормами кримінального процесуального закону.

Обшук особи фактично не є окремою слідчою дією, а поглинається такою дією, як затримання особи, відповідно до ч. 3 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.06.2024 у справі № 759/5346/20 (провадження № 51-202 км 24).

Крім того, здійснюючи слідчі дії з метою документування вилучення у обвинуваченої мобільного телефону, який є предметом злочину, слідчий не роз`яснив ОСОБА_3 право на користування допомогою захисника. Водночас, слідчий не заніс до протоколу огляду місця події від 29.01.2025 пояснення ОСОБА_3 про те, що 19 числа вона повернула телефон.

У п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК України передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, серед іншого, порушення права особи на захист.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд констатує, що при проведенні слідчої дії:

1) станом на 29.01.2025 працівники поліції не володіли даними, які би могли стати підставою для проведення огляду місця події за адресою: м. Київ, вул. Івана Крамського, 4, тобто вказана слідча дія проведена безпідставно;

2) 29.01.2025 ОСОБА_3 перебувала під тривалим контролем працівників поліції та не могла вільно пересуватись через необхідність підкоритись наказам поліцейських, тобто була фактично затримана, однак таке затримання не було задокументоване належним чином, протокол затримання ОСОБА_3 працівниками поліції не складався;

3) під час огляду місця події працівники поліції фактично провели особистий огляд ОСОБА_3 , який закінчився добровільною передачею нею телефона слідчому;

4) під час проведення огляду місця події 29.01.2025 задокументовано передачу ОСОБА_3 слідчому телефона, який до початку проведення цієї слідчої дії вже був у володінні працівників поліції;

5) 29.01.2025 слідчий, отримуючи від обвинуваченої відомості щодо фактів і обставин заволодіння телефоном, не роз`яснив їй право на захист, при цьому суд зауважує, що після залучення до участі у даному кримінальному провадженні захисника обвинувачена ОСОБА_3 категорично заперечувала вчинення інкримінованих їй дій.

Тому суд вважає, що огляду місця події 29.01.2025 був проведений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, у зв`язку з чим фактичні дані, які містяться у протоколі огляду місця події від 29.01.2025 та відеозаписі здійснення цієї слідчої дії відповідно до вимог ч. 1 ст. 87 КПК України суд визнає недопустимими доказами.

Разом з цим, суд не вбачає підстав для визнання недопустимими інших доказів.

Відповідно до положень ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Згідно з вимогами статті 91 КПК у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

За змістом ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на прокурора.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Як зазначив Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, установлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено й обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону (постанови Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 750/11509/18 (провадження № 51-4261км19), від 15.06.2023 у справі № 127/18026/20 (провадження № 51-3653ск22), від 31.07.2024 у справі № 742/3620/21 (провадження № 51-1719км24), від 31.07.2025 у справі № 991/2084/23 (провадження № 51-5047 км 24)).

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй висунуто обвинувачення.

Ч. 4 ст. 185 КК України передбачає відповідальність за вчинення крадіжки, тобто таємного викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану.

Відповідно до положень п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», крадіжку потрібно вважати закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

В світлі обставин даної справи суд має проаналізувати докази з метою встановлення, чи доведено те, що ОСОБА_3 вчинила дії, які виразилися у таємному викраденні мобільного телефону «Samsung Galaxy», який їй не належить.

Допитавши обвинувачену та дослідивши матеріали кримінального провадження, оцінивши надані докази з точки зору достатності та взаємозв`язку, слід констатувати, що суду не надано доказів, які встановлюють поза розумним сумнівом наявність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.

Так, за версією сторони обвинувачення, 19.01.2025 приблизно о 23 год. 00 хв. ОСОБА_3 , знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , таємно викрала мобільний телефон «Samsung Galaxy», що належить ОСОБА_5 .

Однак, жоден допустимий доказ, досліджений під час судового розгляду, не містить фактичних даних про те, що саме обвинувачена ОСОБА_3 викрала мобільний телефон. Факт перебування ОСОБА_3 у зазначеній квартирі 19.01.2025 підтверджується показаннями обвинуваченої, даними під час допиту в суді, при цьому вона категорично заперечувала вчинення дій щодо викрадення мобільного телефону.

Крім того, обвинувачена наполягала на тому, що мобільний телефон, про викрадення якого стверджувала сторона обвинувачення, належить не ОСОБА_5 , а її колишньому хлопцю ОСОБА_22 , який станом на 19.01.2025 проживав за адресою: АДРЕСА_4 . В цьому аспекті суд зауважує, що стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження того, що телефон, викрадення якого інкриміновано ОСОБА_3 , дійсно належить потерпілому ОСОБА_5 . Крім того, за даними протоколу огляду місця події від 30.01.2025 (а.с. 33-38), огляд квартири, де за твердженням сторони обвинувачення 19.01.2025 приблизно о 23 год. 00 хв. був викрадений телефон ОСОБА_5 , проводився за участі користувача цієї квартири ОСОБА_19 . За даними обвинувального акту потерпілий ОСОБА_5 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5 . Докази того, що потерпілий ОСОБА_5 має якісь майнові права на квартиру, звідки на думку сторони обвинувачення було викрадено його телефон, матеріали справи не містять.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Тому суд, розглянувши кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення з урахуванням ст. ст. 22, 23, 337 КПК України, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що віднесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_3 , оскільки не доведено, що нею вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

Оскільки матеріали справи не містять переконливих даних про власника чи законного володільця мобільного телефону «Samsung» SM-А32F/DS, ІМЕІ1: НОМЕР_6 , ІМЕІ2: НОМЕР_7 , який під час досудового слідства визнано речовим доказом, суд позбавлений можливості вирішити долю цього речового доказу згідно з положеннями ст. 100 КПК України. Разом з тим, суд зауважує, що це питання може бути вирішене під час виконання даного вироку в порядку, визначеному п. 14 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК України.

Витрати в розмірі 320 гривень на залучення експерта ОСОБА_23 (а.с. 52) слід віднести на рахунок держави.

На час ухвалення вироку запобіжні заходи до обвинуваченої не застосовувалися.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 124, 369-371, 373, 374, 394 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та виправдати у зв`язку з недоведеністю, що нею вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

Витрати на залучення експерта в розмірі 320 гривень - віднести на рахунок держави.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Святошинський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1