Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №711/9522/25 — Соснівський районний суд м. Черкаси

ЄУ№ 711/9522/25

Провадження №2/712/977/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси

у складі: головуючого судді Стеценко О.С.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої Е.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника третьої особи Молчанович Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав,

У С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позиції позивача

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно утримує неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 10 лютого 2018 року Соснівський районний у місті Черкаси відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області зареєстрував шлюб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_6 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.08.2019 по справі №712/7639/19 шлюб розірваний.

З початку 2019 року ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_8 почали проживати без матері дитини, ОСОБА_3 .

21 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.11.2022 по справі № 711/4684/22 задоволено позов, стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітків та доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дня пред`явлення позову 21.09.2022 і до досягнення дитиною повноліття.

З початку 2019 року ОСОБА_3 самоусунулася від виховування дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; не піклується про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; нічого не робить для забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, не готує її до самостійного життя.

У порушення норм законодавства та вимоги рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.11.2022 по справі ЄУ№ 711/4684/22, ОСОБА_3 не сплачує аліменти на утримання своєї дочки ОСОБА_9 . Це підтверджується довідкою про неотримання аліментів від 30.03.2023 №80, виданою Соснівським відділом державної виконавчої служби у місті Черкаси, довідкою про неотримання аліментів від 23.08.2024 №79, виданою Першим відділом державної виконавчої служби у місті Черкаси, довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів від 19.03.2025, виданою Першим відділом державної виконавчої служби у місті Черкаси.

ОСОБА_1 звертається до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 для встановлення факту самостійного виховання дитини під час розгляду справи з метою отримання відстрочки від мобілізації.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач у судовому засіданні 02.03.2026 позовні вимоги визнала, зазначила, що хворіє, перебуває на обліку лікаря психіатра, має наркотичну залежність. Дитина не бажає з нею проживати. Утримує доньку та займається її вихованням батько дитини.

Пояснення третьої сторони

Представник органу опіку та піклування зазначив, що підстав для позбавлення батьківських прав матері не вбачається, натомість під час розгляду справи встановлено самостійне виховання батьком своєї дитини внаслідок хвороби матері дитини.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 жовтня 2025 року справу передано до Соснівського районного суду м. Черкаси за підсудністю.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2025 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, розпочато підготовче провадження у справі, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, службу у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2025 року виключено зі складу учасників справи третю особу Службу у справах дітей Черкаської міської ради. Залучено орган опіки та піклування Черкаської міської ради (ЄДРПОУ 04061547) до участі у цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, витребувано у органу опіки та піклування Черкаської міської ради висновок щодо розв`язання спору, підготовче судове засідання відкладено до 27 січня 2026 року.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 січня 2026 року закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 25 березня 2026 року постановлено проводити розгляд справи за відсутності відповідача та третьої особи, належним чином повідомлених про час та місце слухання справи, ураховуючи, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Протокольною ухвалою суду від 25 березня 2026 року відкладено проголошення рішення на 06 квітня 2026 року.

Фактичні обставини, встановлені Судом, та зміст спірних правовідносин.

Сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, укладеному 10.02.2018. Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.08.2019 у справі № 712/7639/19. Рішення набрало законної сили 17.09.2019.

Сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.11.2022 по справі № 711/4684/22 стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітків та доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дня пред`явлення позову 21.09.2022 і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до листа Дошкільного навчального закладу № 32 «Теремок» від 12.08.2019 № 73 усі питання, що стосуються дитини ОСОБА_9 , вирішує батько. Мати не співпрацює з вихователями, педагогічним колективом закладу.

Відповідно до Інформації щодо проведеного психологічного дослідження, наданої Черкаським міським центром соціальних служб за № 326 від 26.02.2022, ОСОБА_10 проживає разом із батьком та його батьками. Мати дівчинки проживає окремо. Потреби доньки батьком повністю задовольняються, батьківський потенціал батька можна оцінити як належний.

Як вбачається із листа Комунального закладу «Черкаська санаторна школа Черкаської обласної ради» від 09.09.2024, ОСОБА_1 виховує дитину один, мати не відвідує навчальний заклад, не цікавиться шкільним життям, навчанням та успішністю доньки.

Як вбачається із листа Комунального закладу «Черкаський академічний ліцей «Перспектива» Черкаської обласної ради» від 24.09.2025, ОСОБА_1 виховує дитину один, мати не відвідує навчальний заклад, не цікавиться шкільним життям, навчанням та успішністю доньки.

Відповідно до довідки Першого відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19.03.2025, заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів станом на 01.03.2025 становить 96 804,52 грн.

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 15.01.2026, орган опіки та піклування вважає недоцільним та таким, що не відповідає найкращим інтересам дитини, позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно ОСОБА_11 .

Орган опіки та піклування встановив, що дитина проживає разом із батьком, для неї створено умови для проживання. Дівчинка повідомила, що вона спілкується із матір`ю, іноді ходить до неї та бабусі у гості.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 26.12.2025 для малолітньої ОСОБА_11 створені умови для проживання.

Як вбачається з наданих актів опитування сусідів, дитина ОСОБА_12 проживає разом із батьком.

Відповідно до листа КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» від 03.03.2026 № 371/01-05/1, ОСОБА_3 , 1989 р.н., спостерігається лікарем - психіатром диспансера з 2015 року з приводу шизофренії. Тричі лікувалася стаціонарно у закладі - з 19.02.2015 по 02.03.2015, з 23.03.2017 по 11.04.2017, з 22.10.2025 по 28.10.2025.

Норми права, застосовані судом. Оцінка суду

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Що стосується вимог позивача про встановлення факту самостійного виховання дитини, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

У постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначено, що з урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі (у справі за позовом батька про встановлення факту самостійного виховання дитини), не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За приписами статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством встановлені права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Зі змісту статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Аналіз норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Судом під час розгляду цієї справи встановлено, що відповідач перебуває на обліку лікаря - психіатра, страждає на захворювання шизофренія. Систематично проходить стаціонарне лікування у КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради».

Указане захворювання відповідача, перебіг її хвороби та лікування обмежують відповідача у повній мірі виконувати свої батьківські обов`язки.

Неповнолітня донька ОСОБА_10 наразі перебуває під повним вихованням виключно батька, ураховуючи окреме проживання матері дитини, пов`язане з її лікуванням шизофренії, та небажанням, щоб дитина проживала із нею внаслідок психіатричного захворювання відповідача.

Наразі батько дитини є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації.

Указані обставини свідчать про те, що дитина може лишитися взагалі без батьківського піклування.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24 зазначив, що «Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях».

Ураховуючи вищевикладене, встановлені судом життєві обставини сім`ї позивача та відповідача та їх спільної доньки, суд дійшов висновку, що наразі батько самостійно опікується своєю неповнолітньою донькою, одноособово приймає участь у її вихованні та утриманні дитини.

Без встановлення цього факту неповнолітня дитина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може лишитися без батьківського піклування; указане не сприятиме найкращим інтересам останньої.

Також суд бере до уваги, що встановлення такого факту не позбавляє відповідача батьківських прав та не встановлює неможливість її участі у вихованні дитини в майбутньому.

Зважаючи на встановлені обставини, які підтверджуються дослідженими доказами, суд дійшов до переконання про доведеність факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 малолітньої доньки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З огляду на викладене, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується вимог позову про позбавлення батьківських прав, суд виходить з такого.

Статтею 51 Конституції України, ч. 2, ч. 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи у сприятливих умовах дитина перетворюється на гідного правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 9-10 ст. 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване ст. 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, ст. 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно із ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише у невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до положень ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно доньки є свідомим нехтуванням своїми батьківськими обов`язками.

Крім того, позивачем не доведено та не надано суду доказів, в чому саме полягає захист інтересів неповнолітньої ОСОБА_11 шляхом позбавлення її матері батьківських прав, та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї.

У подібних справах обов`язково мають досліджуватись інші обставини, а саме Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять вагомих доказів того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських прав.

Так, у висновку органу опіки та піклування від 15.01.2026 № 751/37597-01-21 визначено про недоцільність та таким, що не відповідає якнайкращим інтересам дитини, позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітноьї ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Указане свідчить про те, що мати дитини, хоча і не в повній мірі, однак приймає участь у її вихованні. Крім того, вбачається, що заява позивача спрямована на уникнення останнього від мобілізації, що не відповідає вимогам сімейного законодавства України і інтересам дитини і не може бути підставою для позбавлення одного із батьків батьківських прав.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Суди мають здійснювати поглиблене дослідження всієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, надавати збалансовану і розумну оцінку відповідних інтересів кожної особи при прийнятті найкращого для дитини рішення. Суди встановлюють справедливий баланс між різними конкуруючими правами та інтересами, забезпечуючи процесуальну справедливість усього процесу.

У постанові КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 Верховний Суд зазначив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Також ВС наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Беручи до уваги всі наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що, незважаючи на доводи позивача, якими він обґрунтовує доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, ці аргументи не є достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя відповідача, у зв`язку із чим в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Посилання позивача у позові на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, суд не приймає до уваги, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв`язків між нею та дитиною, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо її доньки.

При цьому, позивач при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

Таким чином, в даній конкретній ситуації, суд, ураховуючи інтереси дитини, приходить до висновку, що відмова у позбавленні батьківських прав відповідача буде кращим заходом для дитини ніж зворотнє, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку доньки, ні на створення додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров`я та не сприятиме захисту її прав взагалі. Не вжиття такої процедури створює для дитини та її матері умови для належного спілкування і розвитку, що створить умови додаткових гарантій для дитини, навіть матеріального характеру.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідача не встановлена, крім того це остаточно розірве зв`язок дитини з матір`ю, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і тільки за наявності вини в діях матері, а тому суд вважає, що в задоволенні позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав слід відмовити, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами умисного ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків відносно доньки, а позбавлення батьківських прав відносно дитини не забезпечуватиме інтересів самої неповнолітньої.

Суд не встановив достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо її доньки, проте вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, а контроль за виконанням такого рішення покласти на орган опіки та піклування.

Тому в цій частині вимог позову слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з підстав, викладених вище.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та позбавлення батьківських прав задовольнити частково.

Установити, що батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

У решті вимог позову відмовити.

Попередити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Контроль за виконанням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , своїх батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покласти на орган опіки та піклування Черкаської міської ради.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Треті особи - орган опіки та піклування Черкаської міської ради (ЄДРПОУ 04061547), м. Черкаси, вул. Благовісна, 170

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 06.04.2026.

Суддя: О.С. Стеценко