Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №751/723/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

31 березня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/723/25

Головуючий у першій інстанції - Ченцова С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/456/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

У С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою її постійного проживання в АДРЕСА_1 ; надати ОСОБА_1 право на тимчасове виїзне перебування та постійне проживання з дитиною ОСОБА_3 за межами України в Королівстві Норвегія без згоди батька ОСОБА_2 .

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що з 19 листопада 2009 року по 26 червня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , в якому у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 . Відповідач не бере участі у вихованні та утриманні сина, не цікавиться його повсякденним життям, навчанням, здоров`ям та емоційним станом.З 09 травня 2024 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , а з літа 2024 року разом з сином переїхала до Королівства Норвегія. Позивачка посилається на те, що наразі центром всіх життєвих інтересів сина є саме ця країна, оскільки дитина адаптувалася до нових умов. Проживання в Королівстві Норвегії є важливим для матері та сина через наявність сім`ї, роботи, стабільного джерела доходу, інтеграції до норвезького суспільства. З метою легалізації проживання ОСОБА_6 у Королівстві Норвегія, отримання ним доступу до медичного обслуговування, освіти та соціальної підтримки, банківських послуг тощо, що забезпечить дитині фізичний, інтелектуальний і соціальний розвиток, обидва батьки мають підписати відповідні документи щодо батьківської відповідальністі. Однак відповідач наразі чинить перешкоди та добровільно не бажає підписувати документи, які б вирішили важливі питання, пов`язані із життям дитини, зокрема його місцем проживання.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Надано ОСОБА_1 право на тимчасове виїзне перебування з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межами України в Королівстві Норвегія до закінчення воєнного стану в Україні без згоди батька - ОСОБА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 12 500 грн.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_7 про стягнення судового збору у розмірі 2 422,40 грн задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Скаржниця вважає, що, вирішуючи спір, районний суд не врахував її доводів про тривале проживання сина сторін разом із матір`ю за кордоном, те, що ОСОБА_8 адаптувався, має стійкі соціальні та сімейні зв`язки з країною перебування, висловив чітку і недвозначну позицію про небажання спілкуватися з батьком, визначив своїм домом сім`ю матері, а також підтвердив адаптацію в Норвегії та бажання залишатись у цій країні. У рішенні не наведено належної оцінки думки дитини та мотивів її відхилення, що є порушенням ст. 160, 161, 0171 СК України та ст. 12 Конвенції ООН про права дитини.

Наголошує на тому, що позов містив дві конкретні вимоги: визначення місця проживання дитини з матір`ю у Королівстві Норвегії та надання права на проживання та виїзд без згоди батька. Районний суд, установивши тимчасове виїзне перебування з дитиною в Королівстві Норвегія до закінчення воєнного стану в Україні, вийшов за межі позовних вимог і встановив обмеження, яких позивачка не просила, та яке погіршує становище її дитини, оскільки не надає їй жодної правової визначеності.

ОСОБА_1 зазначає, що замість виконання завдання щодо захисту прав дитини суд фактично створив ситуацію, у якому син сторін опинився у стані правового вакууму та залежності від строку дії воєнного стану, який не має жодного відношення до її медичних, соціальних, психологічних та життєвих потреб у іншій країні. Така позиція суду прямо суперечить міжнародним зобов`язанням України, нормам СК України, принципу найкращих інтересів дитини та практиці ЄСПЛ.

Указує, що справа, яка безпосередньо стосується захисту прав дитини та визначення її подальшої долі, розглядалась судом 11 місяців, а повний текст судового рішення виготовлено з порушенням строків, установлених ст. 268 ЦПК України. Стверджує, що судом порушено принцип своєчасного розгляду справи, оскільки у спорах, які стосуються прав та інтересів дітей, час сам по собі є критичним фактором, який прямо впливає на забезпечення їхніх найкращих інтересів.

Вважає, що у задоволенні обґрунтованої заяви про відвід судді Ченцової С.М. було безпідставно відмовлено, оскільки, порушуючи ст. 36, 39 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини, ст. 3,8, 52 Конституції України, суддя не забезпечила рівності сторін, допускала позапроцесуальні контакти з відповідачем, висловлювала упереджені судження проти позивачки та допустила затягування розгляду справи щодо дитини понад 9 місяців.

Посилається на те, що районний суд без належної правової підстави зменшив розмір судових витрат до відшкодування на її користь, не навівши жодного обґрунтування при визначенні іншої, меншої суми, а також не дослідив обсяг наданих адвокатських послуг, складність виконаної роботи, тривалість судового процесу, що суперечить змісту ст. 133, 137,141 ЦПК України.

У наданому відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Пирог Л.О., не погодившись з доводами апеляційної скарги, просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні скарги та залишити рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2025 року без змін.

Сторона відповідача зазначає, що позиція позивачки зводилась до тверджень про невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно сина, хоча предмет спору у цій справі є іншим. Відповідач батьківських прав щодо сина не позбавлений, з його заробітної плати щомісячно відраховуються аліменти на утримання дитини, заборгованість по аліментах відсутня. З початком бойових дій на території України сторони погодили необхідність виїзду дитини за кордон, тому 23 вересня 2022 року ОСОБА_2 надав нотаріальну згоду на тимчасовий виїзд сина у супроводі матері до Словацької Республіки на період з 23 вересня 2022 року по 23 вересня 2023 року за умови, що позивачка забезпечить повернення ОСОБА_8 до України по завершенню цього часу. Однак, всупереч домовленостей ОСОБА_1 із сином у зазначений термін до України не повернулась, а переїхала до Королівства Норвегія.

ОСОБА_9 вважає, що наразі у позивачка та їх спільного сина відсутні перешкоди щодо проживання безпосередньо у Королівстві Норвегія.

Вважає, що районний суд обґрунтовано відмовив у визначенні місця проживання сина з матір`ю за адресою її постійного проживання в Королівстві Норвегії 7714, Steinkjer, Hakkagata, 10, оскільки ОСОБА_1 не надано належних доказів її проживання за цією адресою, інформації про власника нерухомості та його згоди на постійне проживання дитини у будинку.

Звертає увагу суду на те, що, звернувшись з позовом, ОСОБА_1 посилалась на необхідність офіційно зареєструвати батьківську відповідальність. Проте для цього обидва батьки повинні проживати на території Королівства Норвегія. Якщо один з батьків не проживає у цій країні, оформити спільну батьківську відповідальність неможливо. Якщо батьки розлучені, слід надати документи, які підтверджують, що в Україні опіка оформлена на матір.

Управлінням (службою) у справах дітей Чернігівської міської ради відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався. У поданій до суду апеляційної інстанції заяві про розгляд справи без участі орган опіки та піклування просив ухвалити рішення з урахуванням інтересів дитини.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, пославшись на відсутність згоди сторін на укладення у Королівстві Норвегія договору про спільну батьківську відповідальність або договору про виключну батьківську відповідальність одного з батьків, те, що дитина перебувала за кордоном у Словацькій Республіці за згодою батька, а наразі проживає із матір`ю у Королівстві Норвегії, триваючий воєнний стан в Україні, проходження відповідачем служби в Збройних Силах України, дійшов висновку про наявність підстав для надання матері дитини ОСОБА_1 права на тимчасове виїзне перебування з дитиною ОСОБА_3 за межами України в Королівстві Норвегія до закінчення воєнного стану в Україні, без згоди батька ОСОБА_2 , що буде відповідати інтересам дитини.

Відмовляючи у визначенні місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 за адресою її постійного проживання в АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала до суду належних та достатніх доказів на підтвердження її проживання за цією адресою, інформації про власника вказаного майна та наявність його згоди на постійне проживання дитини за цією адресою. Суд зазначив, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, яка постійно проживає у Королівстві Норвегії регулюється Законами Норвегії «Про імміграцію», «Про дітей».

З таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 19 листопада 2010 року, який розірвано заочним рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 26 червня 2013 року (т. 1 а.с.30).

У цьому шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26 травня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції (т. 1 а.с. 39).

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 20 липня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 червня 2012 року та до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/8 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 02 червня 2012 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 3-х років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно (т. 1 а.с. 36-37).

Витягом з Реєстру територіальної громади підтверджено, що з 18 червня 2002 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 10).

23 вересня 2022 року ОСОБА_2 надано нотаріальну згоду на тимчасовий виїзд за кордон з України до Словацької Республіки сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в супроводі матері ОСОБА_1 , на яку покладено обов`язки вирішувати всі питання, пов`язані з перебуванням сина за кордоном в зв`язку з проживанням, яка обиратиме засіб та спосіб пересування, маршрут і місце перебування (місце тимчасового проживання) сина, вживатиме усіх залежних від неї заходів для безпечного перебування сина за кордоном, вирішуватиме будь-які питання стосовно сина, які можуть виникнути під час їх перебування за кордоном, вирішуватиме інші питання стосовно сина, які можуть виникнути під час їх перебування у вказаній у цій заяві державі, у тому числі згідно законодавства цієї держави, у тому числі, але не виключно, вирішуватиме питання щодо реєстрації сина за місцем тимчасового перебування (проживання), відвідування ним медичних, лікувальних та інших закладів для забезпечення належного стану здоров`я дитини, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи початкової, загальної середньої, вищої освіти, спортивних, позашкільних навчальних закладів тощо для забезпечення навчання та розвитку дитини, здійснюватиме вжиття заходів для оформлення та отримання будь-яких документів на ім`я сина, подаватиме заяви, петиції, запити тощо, отримуватиме правові та інші консультації, здійснюватиме замовлення та отримання документів про присвоєння дитині ідентифікаційних, облікових, податкових, фінансових, персональних номерів, віз, паспорта, посвідчення особи, інших документів, страхування, отримання соціальних, страхових виплат, допомог тощо, а також забезпечить повернення сина до України по закінченню терміну перебування за кордоном.

У заяві зазначено, що питання постановки на тимчасовий консульський облік, оформлення та отримання спеціального статусу особи, яка перебуває під тимчасовим захистом, або біженця вирішуються з додаткового письмового дозволу ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 18).

Довідкою початкової школи з дитячим садком ОСОБА_10 , АДРЕСА_3 підтверджено, що у 2023/2024 навчальному році ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує 6 клас (т. 1 а.с. 14).

09 травня 2024 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 , громадянином Королівства Норвегія, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 09 травня 2024 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (т. 1 а.с. 38).

20 травня 2024 року центром у Братиславі на прохання законного представника ОСОБА_11 надано рекомендацію для неповнолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з приводу складної життєвої ситуації та пов`язані з нею емоційні труднощі. Зі змісту Рекомендації ОСОБА_8 є клієнтом центру з травня 2022 року. Наразі ОСОБА_8 є учнем 6-го класу початкової шкоди імені Яна Амоса Коменського ( АДРЕСА_3 ). Мама ОСОБА_8 знову вийшла заміж і сім`я планує переїхати до Норвегії влітку 2024 року. У рекомендації зроблено висновок про те, що на емоційний стан ОСОБА_8 все ще впливає емоційний стресс, викликаний війною, і він проявляє можливі симптоми посттравматичного стресового розладу. У цьому контексті надані рекомендації з психологічної точки зору (т. 1 а.с. 11).

01 серпня 2024 року ОСОБА_4 надано дозвіл на тимчасове проживання в Королівстві Норвегії, зареєстровано в реєстрі населення за адресою: АДРЕСА_1 , а також присвоєно ідентифікаційний номер. Норвезька податкова адміністрація зазначила, що у реєстрі населення відсутня інформація про те, хто саме має батьківську відповідальність на дитину. Щоб зареєструвати батьківську відповідальність в реєстрі населення, необхідно надати один з наступних документів: угода про батьківську відповідальність для дітей, які проживають в Королівстві Норвегія, судове рішення норвезького суду, судове рішення суду країни, в якій раніше проживали (т. 1 а.с. 33 зворот -34).

Згідно з довідкою ГУ Національної поліції від 28 лютого 2025 року ОСОБА_2 , старший інспектор з аналітичної роботи роти поліції особливого призначення, з 29 січня 2025 року відряджений до Департаменту патрульної поліції для виконання обов`язків на посадах вибухотехніків у зведеному стрілецькому полку поліції, у межах Рівненської області (т. 1 а.с. 72).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 квітня 2025 року № 187 затверджено висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Орган опіки та піклування виходив з того, що у зв`язку з відсутністю матері та дитини на території України, на даний час розглянути спір між батьками та визначити місце проживання дитини, враховуючи вимоги законодавства, неможливо (т. 1 а.с. 122).

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнствоі батьківство охороняються державою.

Основоположним міжнародним нормативно-правовим актом, який встановлює принципи реалізації прав дитини є Конвенція про права дитини («Конвенція про права дитини») від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитинивід 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитиниє забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19: «При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини;(б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту».

Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За змістом ст. 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитиниє предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

За змістом постанови Верховногог Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20, рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання,й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства`кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі ст. 141 СК Українимати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 157 СК Українипитання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Право дитини на місце проживання розкрите через право батьків на визначення місця проживання дитини (ст. 160 СК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Отже, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У цій справі встановлено, що з моменту припинення між сторонами шлюбних відносин син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю, що підтверджується рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 липня 2012 року та не заперечувалось ОСОБА_2 у цій справі.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та введенням з 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану ОСОБА_2 23 вересня 2022 року надав нотаріальну згоду на тимчасовий виїзд за кордон з України до Словацької Республіки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в супроводі матері ОСОБА_1 , на яку поклав обов`язки вирішувати всі питання, пов`язані з перебуванням сина за кордоном.

09 травня 2024 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 , громадянином Королівства Норвегія, після чого переїхала разом з сином до цієї країни.

З урахуванням введення воєнного стану в Україні, безпековою ситуацією, суди повинні оцінити не лише умови, які існували за місцем постійного проживання дітей в Україні, але і умови їх середовища за місцем тимчасового, але тривалого перебування, яке може сформувати стале середовище у малолітніх дітей з огляду на те, що перспективи повернення їх до постійного місця проживання в Україні на сьогодні неможливо визначити чи прогнозувати (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19).

Перевіряючи умови та середовище тимчасового проживання дитини за кордоном, колегією суддів встановлено наступне.

01 серпня 2024 року ОСОБА_13 надано дозвіл на тимчасове проживання в Королівстві Норвегії, зареєстровано в реєстрі населення за адресою: АДРЕСА_1 , а також присвоєно ідентифікаційний номер.

За інформацією з реєстру населення за вказаною вище адресою зареєстрована також ОСОБА_1 .

Власником житла за адресою: АДРЕСА_1 являється ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу житла в багатоквартирному будинку від 11 липня 2013 року.

Витягом з Реєстру роботодавців та працівників від 12 березня 2026 року підтверджено, що ОСОБА_15 з 01 листопада 2025 року по 21 червня 2026 року працювала перекладачем у Центрі освіти для дорослих м. Стейнх`єр; з 01 червня 2025 року - працівник готелю «Бест ОСОБА_16 »; з 17 вересня 2025 року - працівник оптики (магазин) ОСОБА_17 ; з 01 грудня 2025 року - працівник соціальної сфери (сфера охорони здоров`я та догляду) Приймального центру Стейнх`єр.

За інформацією тенісного клубу Стейнх`єр в особі голови правління ОСОБА_18 від 04 березня 2026 року, ОСОБА_4 є учасником молодіжної групи тенісного клубу з літа 2024 року та зазвичай тренується тричі на тиждень. Він добре адаптований у соціальному плані, легко взаємодіє з іншими підлітками та робить свій внесок у створення позитивної атмосфери в групі. Щодо спортивних досягнень, він дуже вмотивований у власному розвитку та прагне тренуватися і брати участь у змаганнях якомога частіше.

З серпня 2025 року ОСОБА_4 навчається в середній школі м. Стейнх`єр. ОСОБА_8 має місце в школі на поточний рік і навчається за звичайною освітньою програмою для свого класу (рівня навчання). Згідно з нормативними актами, учень має рішення про посилене навчання норвезької мови, про що зазначено у листі ректора ОСОБА_19 від 03 березня 2026 року.

У рішенні від 02 лютого 2016 року у справі «N.Ts. and Others v. Georgia», заява № 71776/12, § 72, ЄСПЛ вказував, що діти мають право на те, щоб з ними консультувалися та їх вислуховували з питань, що їх стосуються. Зокрема по мірі того, як діти дорослішають, і з плином часу вони можуть формулювати власну думку про свій контакт (спілкування) з батьками, суди повинні приділяти належну увагу їхнім поглядам і почуттям, а також праву на повагу до їхнього приватного життя.

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав, до основних із яких належить право, із досягненням відповідного рівня соціального та особистісного розвитку (достатнього рівня розуміння), вільно висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя, та право бути почутою будь-яким органом чи особою, уповноваженою на вирішення цих питань.

Під час розгляду справи в районному суді заслухана думку дитини - ОСОБА_6 , який пояснив, що він зараз навчається у Норвегії у 8 класі, спілкується норвезькою мовою. В Україну після початку війни приїздили один раз до м. Ужгорода. Із батьком він не спілкується, і не спілкувався до війни в Україні, його не бачив. ОСОБА_8 відомо, що батьки розлучились, попросив маму показати фото батька, і мама показала. У Норвегії у нього є справжній батько, ОСОБА_20 . Із рідним батьком зустрічатись не хоче, хоче із мамою проживати у Норвегії. Але йому потрібен дозвіл від батька, щоб отримати у Норвегії картку. Пояснює, що його друзі почали працювати у футболі, тренером молодших, а він не може, бо картка відсутня.

Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не взмозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

Виходячи із обставин цієї справи та того, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, колегія суддів, ураховуючи думку дитини, її вік, особисту емоційну прихильність до матері та проживання від народження виключно з нею, тимчасове проживання ОСОБА_8 з вересня 2022 року разом з матір`ю у Словацькій Республіці за згодою батька, а з серпня 2024 року у Королівстві Норвегія за адресою: 7714, Steinkjer, Hakkagata, 10, де він навчається у школі, відвідує тенісний клуб, перебуває у надійному середовищі (країні, в якій не провадяться військові дії), виходить з доцільності подальшого проживання дитини разом із матір`ю, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини та буде спрямоване на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, не призведе до зміни його усталеного способу життя і не завдасть психологічної травми у зв`язку з відсутністю необхідності зміни його місця проживання.

При цьому колегія суддів ураховує, що батько дитини безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку сина, має право та обов`язок піклуватися про його здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати, однак при розгляді цієї справи судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що проживання дитини з батьком, що фактично приведе до зміни місця його проживання у звичному для дитини середовищі, буде мати більш позитивний вплив на дитину. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Отже, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про неможливість визначення місця проживання спільного сина сторін разом з ОСОБА_1 .

Крім того, визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі№ 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).

У контексті визначених позивачкою підстав апеляційного оскарження колегія суддів зауважує, що ч. 2 ст. 29 ЦК України прямо передбачено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Зазначена норма не містить вимоги щодо визначення такого місця саме як зареєстрованого місця проживання чи перебування, а отже з її змісту не випливає обов`язок визначати конкретне місце проживання дитини на території певної адміністративно-територіальної одиниці або держави, що, своєю чергою, спростовує посилання позивачки на необхідність зазначення у рішенні про визначення місця проживання дитини з матір`ю саме за адресою проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справа № 761/28549/23 (провадження № 61-6019св25). Крім цього, життя дитини не є сталим, воно постійно змінюється, а визначення певної конкретної адреси або держави проживання для сина сторін може перешкодити наступному навчанню дитини, її спортивним досягненням вільному пересуванню, тощо.

Звернувшись з цим позовом, ОСОБА_1 просила також надати їй право на тимчасове виїзне перебування та постійне проживання з дитиною ОСОБА_3 за межами України в Королівстві Норвегія без згоди батька ОСОБА_2 .

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення, а не встановлює постійне місце проживання дитини за межами України. Надання дозволу на виїзд за межі України малолітньої дитини з її матір`ю на постійне місце проживання до іншої країни без згоди та супроводу батька суперечить положенням цього Закону та статтям 141, 153, 157 СК України.

Судами може бути ухвалене рішення на разовий виїзд дитини без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, натомість надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за межі України без згоди батька суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків обох батьків відносно виховання дитини, унаслідок чого батько фактично позбавляється можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Схожі висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі№ 201/1696/16-ц.

Надаючи згоду на тимчасовий виїзд за кордон з України до Словацької Республіки сина ОСОБА_8 в супроводі його матері ОСОБА_1 , відповідач погодив, що питання постановки на тимчасовий консульський облік, оформлення та отримання спеціального статусу особи, яка перебуває під тимчасовим захистом, або біженця вирішуються з додаткового його письмового дозволу.

Позивачка просить надати їй право одночасно на тимчасове виїзне перебування та постійне проживання з дитиною за межами України без згоди батька, що є взаємовиключними вимогами, які мають різні правові наслідки, не зазначаючи при цьому часовий проміжок, на який просить надати таке право/дозвіл. Водночас суд не наділений повноваженнями вирішувати питання легалізації проживання неповнолітнього громадянина України на території іншої держави, оскільки зазначене віднесено до відповідних компетентних органів цієї держави.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про надання їй права на тимчасове виїзне перебування та постійне проживання з дитиною ОСОБА_3 за межами України в Королівстві Норвегія без згоди батька ОСОБА_2 .

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для відводу судді Ченцової С.М. та безпідставну відмову у задоволенні заяви про відвід, з огляду на таке.

Підстави для відводу судді визначені ст. 36 ЦПК України.

22 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Блохіна Н.В. звернулася до суду першої інстанції із заявою про відвід судді Ченцової С.М., стверджуючи про порушення нею принципу об`єктивності, неупередженості, рівності сторін, оскільки суддя не забезпечила рівності сторін, допускала позапроцесуальні контакти з відповідачем, безпідставно перекладала відповідальність за обмеження спілкування батька з дитиною на позивачку та допустила свідоме затягування розгляду справи (т. 1 а.с. 156-158, 162-165).

Ухвалою від 23 липня 2025 року Новозаводський районний суд м. Чернігова дійшов висновку про необґрунтованість заяви представника позивачки адвоката Блохіної Н.В., указавши, що не є підставами для відводу судді заяви, які містять припущення про існування упередженості, не підтверджені належними та допустимими доказами. Матеріали заяви представника позивачки - адвоката Блохіної Н.В. передано до канцелярії Новозаводського районного суду м. Чернігова для визначення її розгляду іншим суддею у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України (т. 1 а.с. 172-174).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 липня 2025 року у задоволенні заяви представника позивачки - адвоката Блохіної Н.В. про відвід судді Ченцової С.М. відмовлено через те, що представником не зазначено та недоведено будь-яких обставин, які викликають сумніви в неупередженості судді Ченцової С.М. при розгляді цієї справи. Отже, подану стороною позивача заяву про відвід головуючої судді вирішено в суді першої інстанції відповідно до положень, визначених ст. 36-40 ЦПК України, що регулюють питання відводу складу суду.

Колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено інших передбачених законом вмотивованих підстав, з огляду на які апеляційний суд дійшов би висновку про обґрунтованість заявленого представником позивачки в суді першої інстанції відводу, який безпідставно не задоволено.

Аналізуючи доводи про тривалість розгляду у суді першої інстанції справи, яка безпосередньо стосується захисту прав дитини, суд виходить з того, що справа перебувала у провадженні судді з часу відкриття провадження (27 січня 2025 року) до ухвалення оскаржуваного рішення (30 жовтня 2025 року) 9 місяців. Такий строк зумовлений, у тому числі і необхідністю отримання від органу опіки та піклування висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 та вирішення заяви про відвід судді Ченцової С.М., оскільки вирішення питання про повноважність складу суду є визначальним.

Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та частково задовольнити позов, визначивши місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21. Тобто додаткове рішення це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, тому й додаткове рішення цього суду також слід скасувати.

Відповідно до ч. 1, 13ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звернувшись з позов ОСОБА_1 сплатила 2 422,40 грн судового збору (т. 1 а.с. 25), при подачі апеляційної скарги - 3 634,50 грн (т. 2 а.с. 11 зворот).

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і частково задовольняє позов, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених позивачкою, пропорційно задоволеним вимогам, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 211,20 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 1 817,25 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції, а всього 3 028,45 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з наступного.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представництво інтересів позивачки у суді першої інстанції адвокат Блохіна Н.В. здійснювала на підставі договору про надання правової допомогу від 30 серпня 2024 року (т. 1 а.с. 5-6) та ордеру серії СВ № 1002980 від 15 січня 2025 року (т. 1 а.с. 28).

За змістом договору предметом є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги довірителю у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтресів. За надання правової допомоги Довіритель зобов`язується виплатити адвокату гонорар (оплата правової допомоги) у порядку та на умовах, визначених даним договором. Розмір та порядок оплати може встановлюватися, у тому числі, шляхом обміну листами або смс-повідомленнями (п. 5.1 договору).

Про надання правової допомоги (об`єм, вартість) складається розрахунок оплати витрат з правової допомоги та/або акт прийому-надання правової допомоги (п. 5.6 договору).

15 січня 2025 року ОСОБА_1 та адвокат Блохіна Н.В. підписали розрахунок оплати витрат на правову допомогу (правничу допомогу) від 15 січня 2025 року, що є додатковою угодою № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 серпня 2024 року (згідно п. 5.1 договору) (т. 1 а.с. 15).

Наявний акт про прийняття-передачу наданої правової (правничої) допомоги відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 серпня 2024 року, що є додатковою угодою № 2 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 серпня 2024 року (згідно п. 5.1 договору) свідчить, що ОСОБА_1 та адвокат Блохіна Н.В. погодили вартість правової допомоги на суму 25 000 грн, виходячи з наступного:надання консультацій щодо можливості надання дозволу на постійне місце проживання з дитиною поза межами України без згоди батька - 2 год (2000 грн); вивчення (юридичний аналіз) іноземних документів, наданих довірителем - 4 год (4000 грн);збір та підготовка документів, у тому числі переклади - 4 год (4000 грн); складання позовної заяви про надання дозволу на постійне місце проживання з дитиною поза межами України без згоди батька - 6 год (6000 грн); направлення поштою примірника позову з додатками відповідачу - ОСОБА_2 - 1 год (1000 грн); участь у судових засіданнях у Новозаводському районному суді міста Чернігова у справі за позовом довірителя до ОСОБА_2 про надання дозволу на постійне місце проживання з дитиною поза межами України без згоди батька в незалежності від кількості судових засідань. Вартість однієї години праці встановлюється у розмірі 1000 грн (т. 1 а.с. 15 зворот).

ОСОБА_1 сплатила адвокату Блохіній Н.В. 25 000 грн згідно з договором від 30 серпня 2024 року, що підтверджується копією квитанції № б/н від 15 січня 2025 року (т. 1 а.с. 16).

Беручи до уваги факт отримання позивачкою професійної правничої допомоги, а також пропорційність відшкодування судових витрат відповідно до задоволених вимог, колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати ОСОБА_1 12 500 грн витрат на професійну правничу допомогу у суду першої інстанції.

Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 просила їй відшкодувати 15 000 грн понесених витрат на правничу професійну допомогу у суді апеляційної інстанції.

Представництво інтересів позивачки у суді апеляційної інстанції адвокат Блохіна Н.В. здійснювала на підставі договору про надання правової допомогу від 30 серпня 2024 року (т. 1 а.с. 5-6) та ордеру серії СВ № 1151794 від 01 грудня 2025 року (т. 2 а.с. 8 зворот).

01 грудня 2025 року ОСОБА_1 та адвокат Блохіна Н.В. підписали розрахунок оплати витрат на правову допомогу (правничу допомогу) від 01 грудня 2025 року, що є додатковою угодою № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 серпня 2024 року (згідно п. 5.1 договору) (т. 2 а.с. 10).

Доданий до апеляційної скарги акт від 01 грудня 2025 року про прийняття-передачу наданої правової (правничої) допомоги відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 серпня 2024 року, що є додатковою угодою № 2 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 серпня 2024 року (згідно п. 5.1 договору) свідчить, що ОСОБА_1 та адвокат Блохіна Н.В. погодили вартість правової допомоги на суму 15 000 грн, виходячи з наступного: надання консультацій щодо можливості оскарження рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю та надання ОСОБА_1 права на тимчасове виїзне перебування та постійне проживання з дитиною за межами України в Королівстві Норвегія без згоди батька - 1 год. (1 500 грн); складання апеляційної скарги - 7 год. (10 500 грн); участь у судових засіданнях у Чернігівському апеляційному суді у справі за позовом довірителя до ОСОБА_2 про надання дозволу на постійне місця проживання з дитиною поза межами України без згоди батька в незалежності від кількості судових засідань. Вартість однієї години праці встановлюється у розмірі 1 500 грн (т. 2 а.с. 10 зворот).

ОСОБА_1 сплатила адвокату Блохіній Н.В. 15 000 грн згідно з договором від 30 серпня 2024 року, що підтверджується копією квитанції № б/н від 01 грудня 2025 року (т. 2 а.с. 11).

Беручи до уваги те, що вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, з відповідача на користь позивачки пропорційно розміру задоволених вимог належить стягнути 7 500 грн витрат на професійну правничу допомогу у суду апеляційної інстанції.

Отже, остаточно з ОСОБА_2 на користь позивачки слід стягнути 20 000 грн у відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 10 грудня 2025 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн у відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу та 3 028,45 грн судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, місцезнаходження: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 19, код ЄДРПОУ 34655399.

Повне судове рішення складено 06 квітня 2026 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова