Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №766/13475/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

іменем України

справа: 766/13475/25

провадження: 22-ц/819/702/26

07 квітня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Бездрабко В.О. (суддя-доповідач),

судді: Базіль Л.В.,

Радченко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Роднічок» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Скрипніка Л.А.,

встановив:

Зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв адвокат Харченко Д.М, звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Роднічок» про стягнення заборгованості за договором оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що 09 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ПСП «Агрофірма «Роднічок» був укладений договір оренди землі. Відповідно до пункту 1 договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 6520387500:04:014:0011 сільськогосподарського призначення із земель приватної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно пункту 9 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, за наступний рік до 01 вересня поточного року. Розмір річної орендної плати за земельні ділянки приватної власності визначені і погоджені сторонами в розмірі 15 602,00 грн.

28 грудня 2023 року та 07 лютого 2025 року відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в загальній сумі 8 000,00 грн, що в силу положень частини першї статті 264 ЦК України вважається вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу. В той же час, в порушення умов пункту 9 договору, ПСП «Агрофірма «Роднічок», як орендар, прострочило виконання грошового зобов`язання, не сплативши орендну плату за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки у строки передбачені договором.

На підставі наведеного, позивач просив суд стягнути з ПСП «Агрофірма «Роднічок» заборгованість за договором оренди землі в загальному розмірі 64 449,57 грн, з яких: 54 408,00 грн заборгованість з орендної плати за 2023-2026 роки; 7 841,73 грн інфляційне збільшення боргу та 2 199,84 грн 3 % річних; вирішити питання розподілу судових витрат.

Зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПСП «Агрофірма Роднічок» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди землі в розмірі 64 449,57 грн., з яких: 54 408,00 грн заборгованість з орендної плати за 2023-2026 роки; 7 841,73 грн інфляційне збільшення боргу та 2 199,84 грн 3 % річних.

Стягнуто з ПСП «Агрофірма Роднічок» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 968,96 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав обов`язок зі сплати орендної плати за 2023-2026 роки, що є істотним порушенням укладеного між сторонами договору оренди. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, що несплата орендної плати за вказаний період була спричинена форс-мажорними обставинами або іншими незалежними від відповідача причинами, які б унеможливлювали виконання договірних зобов`язань. Факт введення воєнного стану на території України та тимчасова окупація належної позивачу земельної ділянки, що могли призвести до її забруднення вибухонебезпечними предметами, не може свідчити про очевидну неможливість використання землі підприємством у своїй господарській діяльності, а отже неможливість виконання останнім взятих на себе зобов`язань з виплати орендної плати. Посилання підприємства на вказаний факт без надання належних доказів на підтвердження неможливості виконання відповідних зобов`язань за договором оренди землі не можуть бути підставою для звільнення відповідача від виконання зобов`язань з виплати орендної плати.

Доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник ПСП «Агрофірма Роднічок» - адвокат Сергєєва К.О., пославшись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити у справі нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що регулюють питання звільнення орендаря від сплати орендної плати та підтвердження факту настання, дії та припинення форс-мажорних обставин, а саме статті 762 Цивільного кодексу України та Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні».

Скаржник зазначив, що в 2022-2025 роках ПСП «Агрофірма «Роднічок» було об`єктивно позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність на орендованій земельній ділянці. ПСП «Агрофірма «Роднічок» не використовувало земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва внаслідок обставин, не залежних від нього, а саме в період активних бойових дій на території Херсонської області, тимчасової окупації, забруднення землі вибухонебезпечними предметами. У даній ситуації, відповідач не знав, не міг передбачити початку війни, наслідків бойових дій та окупації частини територій України, а також не міг та не може на це вплинути і наведене унеможливлює належне виконання договірних зобов`язань та здійснення господарської діяльності. Договором, укладеним з позивачем, нормами чинного законодавства України не передбачено, що відповідач повинен був надати позивачеві повідомлення про неможливість виконання ним обов`язків за договором оренди, та в підтвердження настання та дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), надати сертифікат Торгово-промислової палати України або регіональної Торгово-промислової палати України. В даному випадку, необхідність додатково звертатися до регіональної Торгово-промислової палати України відсутня, оскільки такий обов`язок договором не передбачений, а наявність форс-мажорних обставин за місцем розташування орендованої земельної ділянки підтверджена нормативно правовими актами та іншими загальновідомими та доступними документами та інформацією.

В ході розгляду справи суд не надав належної оцінки діям підприємства, яке з 2023 року зверталося до суб`єктів протимінної діяльності з метою проведення обстеження та розмінування орендованих земельних угідь. Також поза увагою суду залишилися лист Херсонської обласної військової адміністрації № 01-01-51 9226/0/25/46 від 22 серпня 2025 року та акт №7 від 28 грудня 2024 року, якими підтверджено факт проведення розмінування та очищення, серед іншого належної позивачу земельної ділянки лише частково 28 грудня 2024 року. В акті зазначено, що обстеження землі відбувалося в період з 29 березня по 28 грудня 2024 року, за результатами якого виявлено 484 одиниці вибухонебезпечних предметів.

Наведені обставини унеможливлювали проведення ПСП «Агрофірма «Роднічок» господарської діяльності протягом 2022-2025років по незалежним від відповідача причинам, що вплинуло на здатність підприємства провести в повному обсязі виплату орендної плати.

Також скаржник не погоджується з розміром присуджених до стягнення на користь позивача судових витрат на правничу допомогу, вважаючи, що розмір гонорару, визначений стороною позивача, є завищеним щодо іншої сторони спору, з огляду на складність справи, витрачений адвокатом час на надання правової допомоги та її обсягу.

Правова позиція інших учасників справи

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Розгляд справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, передбаченими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду у справі за позовом з ціною менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому, відповідно до частини тринадцятої статті 7 та частини першої статті 369 ЦПК України підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами без проведення судового засідання.

Частиною першою, другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції і застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному встановленню в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач звернувся до суду з позовом до ПСП «Агрофірма «Роднічок» про стягнення заборгованості з орендної плати, посилаючись на те, що відповідач (орендар) не виконав обов`язок зі сплати орендної плати за 2023-2026 роки, що є підставою для стягнення орендної плати у судовому порядку.

Судом встановлено, що 09 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ПСП «Агрофірма «Роднічок» був укладений договір оренди землі. Відповідно до пункту 1 договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 6520387500:04:014:0011 сільськогосподарського призначення із земель приватної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних межах Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області. Строк дії договору становить 7 років (пункт 8).

Згідно з пунктом 9 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Розмір річної орендної плати за земельні ділянки приватної власності визначені і погоджені сторонами в розмірі 15 602,00 грн. за земельну ділянку та виплачується наступним чином: до 01 вересня 2022 року за 2023 рік; до 01 вересня 2023 року за 2024 рік; до 01 вересня 2024 року за 2025 рік.

Наведена умова договору свідчить про оплату орендної плати наперед.

Згідно частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Отже, оренда землі є окремим видом найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства.

Договір оренди землі, відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт (частина друга статті 25 Закону України «Про оренду землі»).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ПСП «Агрофірма «Роднічок» протягом 2023-2026 років не виплачувало позивачу орендну плату у строки, визначені умовами укладеного між ними договору оренду землі, що відповідно до наведених норм права є підставою для стягнення суми заборгованості з орендної плати.

Оскільки позивач мотивував позовні вимоги тим, що ПСП «Агрофірма «Роднічок» вчасно не сплачувало орендну плату за 2023 - 2026 роки, тому саме відповідач повинен був спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача про несплату орендної плати в обумовлений в договорі термін до 01 вересня поточного року за наступний рік.

Відповідач факт невиплати орендної плати за 2023-2026 роки не заперечує, посилаючись на те, що заборгованість по орендній платі за вказаний період виникла виключно з обставин, пов`язаних з військовою агресією рф проти України, що стало підставою для введення військового стану з 24 лютого 2022 року, окупацією Херсонської області та забруднення орендованої земельної ділянки вибухонебезпечними предметами.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини четвертою статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

У зв`язку із запровадження на території України Указом Президента України №64 від 24 лютого 2022 року воєнного стану, Торгово-промисловою палатою України (далі - ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

В постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року в справі №922/2394/21 зазначив, що: «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 у справі №913/20/21».

Отже, орендар повинен довести факт, що він опинився в ситуації неможливості виконання договірних зобов`язань, або ж виконання договірних зобов`язань внаслідок військової агресії було практично неможливим (через активні воєнні дії, тимчасову окупацію засміченням вибухонебезпечними предметами земельної ділянки, що є предметом договору), це допоможе уникнути відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Системний аналіз глави 58 ЦК України свідчить, що оренда земельної ділянки є різновидом найму майна, а тому загальні положення про найм (оренду) застосовуються до регулювання відносин з найму (оренди) земельної ділянки, якщо інші правила не передбачено спеціальним Законом. Положення Закону України «Про оренду землі» не забороняють застосування до відносин з оренди землі наведених загальних положень, викладених у статті 762 ЦК України (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц (провадження № 61-304св17)).

Згідно з положеннями частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У пунктах 6.8-6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) зазначено, що норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Встановлені у справі обставини свідчать, що спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах Чорнобаївської сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області, яка у період з 01 березня по 11 листопада 2022 року перебувала під тимчасово окупацією рф, а з 11 листопада 2022 року Чорнобаївська сільська територіальна громада Херсонського району Херсонської області віднесена до території можливих бойових дій, а з 01 травня 2023 року активних бойових дій, що підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, яким було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а також Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, який затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року№ 376, який є чинним.

Згідно правового висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) у кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто, критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить висновку, що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем доведено факт неможливості використання орендарем земельної ділянки з незалежних від нього причин, а саме існування форс-мажорних обставин, які перешкоджали підприємству виконати передбачений договором обов`язок з виплати позивачу орендної плати за 2023 рік, оскільки земельна ділянка, що розташована на території Чорнобаївської сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області, в період з 01 березня по 11 листопада 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією, тому в 2022 році орендар значною мірою був позбавлений можливості використовувати ділянку для отримання доходів в 2022 році та сплатити позивачеві у передбачений договором термін до 01 вересня 2022 року орендну плату за 2023 рік.

Обґрунтовуючи свої заперечення щодо неможливості виплати орендної плати за 2024, 2025 роки відповідач посилається на наявність обставин непереборної сили, за які підприємство не відповідає, зокрема не можливість використання орендованої земельної ділянки позивача через її замінування та забруднення вибухонебезпечними предметами.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підтвердження неможливості використання орендованої земельної ділянки у період з 2023 по 2025 роки з незалежних від відповідача причин та забруднення цієї ділянки вибухонебезпечними предметами представник відповідача надала суду першої інстанції наступні докази:

звернення підприємства до представництва "ХАЛО ТРАСТ" в Україні від 09 лютого 2023 року з проханням надати допомогу у розмінуванні територій (а.с.61-62). Відповіді на лист відповідач не отримав;

запит відповідача до Херсонської обласної військової адміністрації запит № РД/Вих-0278 від 07 серпня 2025 року щодо надання інформації про проведення робіт з очищення від вибухонебезпечних предметів територій у межах Чорнобаївської об`єднаної громади (а.с.64);

лист Херсонської обласної військової адміністрації №01-01-51-9226/0/25/46 від 22 серпня 2025 року, який містить, серед іншого, інформацію про те коли та які саме роботи проводилися на земельній ділянкі з кадастровим номером 6520387500:04:014:0011, яка перебуває у власності позивача та в оренді ПСП «Агрофірма «Роднічок» (а.с.65-68).

Разом із відповіддю наданий акт №7 від 28 грудня 2024 року Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Херсонській області, в якому зазначено, що обстеження та очищення (розмінування) земель сільськогосподарського призначення Чорнобаївської територіальної громади від вибухонебезпечних предметів відбувалося в період з 29 березня 2024 року по 28 грудня 2024 року. Під час проведення робіт виявлено 484 одиниці вибухонебезпечних предмети, які знищено на місці їх знаходження. За результатами здійснення контролю очищеної територіїі (не менше 10%) станом на 28 грудня 2024 року вибухонебезпечних предметів не виявлено. Землі сільськогосподарського призначення Чорнобаївської територіальної громади Херсонського району Херсонської області вважаються обстеженими та підлягають виключенню з територій ймовірно забруднених вибухонебезпечними предметами. Вказані в цьому акті землі сільськогосподарського призначення залишаються на постійному оперативному реагуванні щодо фактів виявлення ВНП (а.с.68-75).

Також відповідачем зазначалося, що підприємство, у зв`язку із забрудненням земельних ділянок вибухонебезпечними предметами, не могло провести посівну та збиральну кампанії, а відтак отримати будь-які доходи від її використання, в тому числі у період з 2022 по 2025 роки, враховуючи аграрний рік, який стосується циклу сільськогосподарських робіт та пов`язаних з ними процесів, який включає підготовку ґрунту, посів, догляд за посівами, збір урожаю та інші дії, що є частиною аграрного сектору економіки.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність відповідачем належними доказами факту забруднення після деокупації території протягом 2023-2024 років належної позивачу земельної ділянки вибухонебезпечними предметами та вчинення ПСП «Агрофірма «Роднічок» в межах реалізації Закону України «Про протимінну діяльність в Україні» заходів щодо звернення до компетентних органів з приводу обстеження та розмінування орендованих угідь з метою усунення перешкод у користуванні землею, що об`єктивно вплинуло на неможливість виконання орендарем зобов`язань з виплати орендної плати протягом означеного періоду.

На думку колегії суддів, забруднення земельного масиву, до складу якого входить земельна ділянка позивача, вибухонебезпечними предметами, її не використання внаслідок цього забруднення, а в подальшому виявлення, розмінування, знищення вибухонебезпечних предметів уповноваженим на те Законом України «Про протимінну діяльність в Україні» органом, дає підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини шостої статті 762 ЦПК України.

Проаналізувавши надані відповідачем докази та доводи в спростування заявлених позовних вимог щодо виплати орендної плати позивачу за 2024, 2025 роки, колегія суддів дійшла висновку, що у 2023 та у 2024 роках ПСП "Агрофірма "Роднічок" було дійсно об`єктивно позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність на орендованій земельній ділянці у зв`язку з її забрудненням вибухонебезпечними предметами, що підтверджується актом №7 від 28 грудня 2024 року ГУ ДСНС у Херсонській області та свідчить про неможливість для відповідача здійснили виплату орендної плати у строки, погоджені договором оренди землі, а саме: у період до 01 вересня 2023 року за 2024 рік та у період до 01 вересня 2024 року за 2025 рік (тобто, здійснити оплату наперед).

Встановлено, що 29 грудня 2023 року та 07 лютого 2025 року ПСП «Агрофірма «Роднічок» здійснено часткову виплату ОСОБА_1 орендної плати в розмірах 3220грн. та 3080 грн. відповідно, що з урахуванням необхідності сплати орендарем податків та зборів, в загальному розмірі становить по 4 000 грн. орендної плати, що визнано позивачем (а.с.14, 15). Зазначеними діями, а саме частковою сплатою орендної плати в загальному розмірі 8000грн., відповідач підтвердив свої наміри щодо користування земельною ділянкою та сплати орендної плати за її користування.

За відсутності доведення іншого, апеляційний суд вважає, що вказані платежі по 4000 грн кожний (29 грудня 2023 року та 07 лютого 2025 року) слід враховувати на сплату орендної плати відповідно за 2024 рік (яку слід було сплатити до 01.09.2023 року) та за 2025 рік (яка підлягала сплаті до 01.09.2024 року).

Щодо часткової сплати орендної плати за 2024 рік , апеляційний суд виходить з того, що це було бажанням самого орендаря, його добровільним волевиявленням, не у відповідь на будь-які претензії чи інші вимоги позивача, але це не є підставою для висновку про те, що він (відповідач) має обов`язок сплатити орендну плату в повному обсязі за 2024 рік.

Разом із цим, зваживши на проведення розмінування орендованих земель, у тому числі, належної позивачу ділянки в 2024 році, що підтверджено актом від 28.12.2024року; не доведення відповідачем неможливості використання землі за цільовим призначенням в 2025році; перебування ділянки в оренді підприємства протягом 2025 року; волевиявлення відповідача частково сплатити орендну плату в лютому 2025 році (за 2025 рік), з урахуванням принципу справедливості цивільного судочинства, передбаченого статтею 2 ЦПК України, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати орендної плати у 2025 році.

При цьому, вирішуючи спір в зазначеній частині, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Позивач, будучи власником земельної ділянки, передав ділянку в оренду відповідачу, очікуючи від останнього сплати орендної плати. Тобто, для позивача єдиним призначенням спірної земельної ділянки є отримання відповідного доходу: або в результаті передання її в оренду, або в результаті самообробітку. Відповідач, орендуючи землю, також має на меті отримання прибутку. Проте між власником землі та її орендарем існує суттєва різниця: орендодавець виступає у якості власника землі, він вже має її у власності, а орендар лише планує отримати дохід від оренди землі. Таким чином, неотримання орендодавцем орендної плати за свою землю по суті позбавляє його своєї власності.

У цій справі, повна відмова в задоволенні позовних вимог (крім вимоги про стягнення орендної плати за землю за 2023, 2024 роки) по суті буде означати позбавлення позивача орендної плати за свою землю та/або у позбавленні його права на повернення земельної ділянки від орендаря внаслідок несплати останнім орендної плати за вказаних обставин. Тобто, позивач по суті в 2025 році буде позбавлений своєї власності: з одного боку, земельна ділянка належала на праві оренди орендареві і позивач не отримав її у своє володіння, а, з іншого боку, і орендна плата йому не буде сплачена, з урахуванням умов договору оренди в частині сплати орендної плати наперед. Отже, за таких обставин орендодавець хоча і буде вважатися формальним власником земельної ділянки, однак по суті жодного зиску з цього мати не буде. Саме така ситуація і склалася за обставинами цієї справи, адже повна відмова в позові призведе до того, що позивач, як орендодавець, як за минулий час, так й за 2025 рік буде позбавлений своєї власності, що по суті означає порушення справедливого балансу між інтересами орендаря та інтересами позивача як орендодавця, оскільки позивач буде фактично позбавлений як своєї землі, так і орендної плати, в той час як відповідач жодних обтяжень нести не буде.

У випадку ж задоволення позову про стягнення орендної плати за землю за 2025 рік кожна зі сторін залишається при своїх інтересах, зокрема і відповідач, відносно якого, за обставинами справи, не доведено, що він буде нести надмірний тягар відповідальності.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає орендна плата за 2025 рік .

Щодо орендної плати за 2026 рік, яку просив стягнути позивач, колегія суддів вважає, що зазначені вимоги не підлягають задоволеню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень договору оренди від 09 січня 2019 року, сторонами визначено, шо договір укладено на 7 років, починаючи з моменту його державної реєстрації (п. 8 договору). Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов`язки та не має заборгованості по виплаті орендної плати, має право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. До листа-повідомлення про продовження договору оренди землі орендар додає проєкт поновленого договору чи додаткової угоди. Матеріали справи не містять відомостей щодо вчинення сторонами договору будь-яких дій, визначених умовами договору, для поновлення його на новий строк.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, державна реєстрація договору оренди проведена 21 січня 2019 року. З огляду на викладене строк дії договору сплив 21 січня 2026 року.

Крім того, пунктом 9 договору оренди визначено розмір та строки сплати орендної плати орендарем впродовж 2019-2025 років. Умов щодо сплати орендної плати за 2026 рік укладений договір оренди не містить. На підставі наведеного позовні вимоги про стягнення орендної плати за 2026 рік не ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами договору оренди, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості з орендної плати за наведених вище обставин колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Отже, у відповідача у зв`язку з укладенням договору та прийняттям в користування об`єкта оренди виникло зобов`язання зі сплати орендної плати за весь час користування земельною ділянкою. Орендна плата відповідачем не сплачувалась за 2023, 2024, 2025 роки.

Разом з цим, як зазначалось вище, апеляційним судом встановлено, що у відповідача не було доступу до орендованої земельної ділянки в період з 01 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року, що обумовлено тимчасовою окупацією території Херсонської області, й зазначені обставини не були належним чином оцінені судом першої інстанції.

Також, суд першої інстанції не врахував наданні відповідачем належні та допустимі докази на підтвердження неможливості використання земельної ділянки у зв`язку з її забрудненням вибухонебезпечними предметами у 2023 та 2024 роках, а також відсутність умов договору щодо сплати орендної плати в 2026 році.

Отже, з урахуванням вимог закону, встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що з ПСП «Агрофірма «Роднічок» на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором оренди землі за 2025 рік в розмірі 11 602 грн. (15602-4000), без врахування податків та зборів, передбачених чинним законодавством.

Так, відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України (пункт 36.1 статті 36 Податкового Кодексу України).

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента (пункт 36.4 статті 36 Податкового кодексу України).

Підпунктом 170.1.1. пункту 170.1 статті 170 Податкового Кодексу України передбачено, що податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Враховуючи, що у справі відсутні докази виконання відповідачем обов`язку податкового агенту позивачу як платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, то відсутні підстави для відрахування податків і зборів при стягненні заборгованості з орендної плати, оскільки податки і збори мають бути сплачені при фактичній виплаті заборгованості.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання по сплаті орендної плати, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення орендної плати за 2025 рік в розмірі 11 602 грн, та враховуючи, що виплата орендної плати за цей період не була здійснена відповідачем у строки, передбачені договором оренди, тобто до 01.09.20224 року, за наявності для підприємства обставин непереборної сили, за які відповідач не відповідає, з урахуванням можливості проведення підприємством господарської діяльності в 2025 році та обробітку землі протягом аграрного року, з урахуванням циклів проведення сільськогосподарських робіт та пов`язаних з ними процесів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних в порядку статті 625 ЦК України.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язанні з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи встановлено, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн за подання позовної заяви (а.с.6).

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог (18%), то стягненню з ПСП «Агрофірма «Роднічок» на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 174,41грн (968,96 грн х 18% / 100%).

На підставі договору про надання правової допомоги від 28 серпня 2025 року інтереси позивача в суді першої інстанції були представлені адвокатом Харченком Д.М. В пункті 4.1 договору сторони узгодили, що гонорар адвоката у справі становить 8000грн. (а.с.16,17).

Відповідно до частини першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Ураховуючи предмет спору, ціну позову та складність справи, доведеність розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, їх обґрунтованість, необхідність та співмірність з урахуванням характеру спірних правовідносин, обсягу наданих правничих послуг, співмірність визначеного сторонами розміру гонорару середньоринковими розцінками на правничі послуги, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на неспівмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000грн.

В порядку перерозподілу судових витрат у зв`язку з частковим задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає за необхідно визначити суму витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 1 440 грн (8 000,00 грн х 18 % / 100%).

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ПСП «Агрофірма «Роднічок» сплачено судовий збір в розмірі 1453,44 грн. У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги (82 %) з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги, а саме 1 191,82 грн (1 453,44 грн х 82% / 100%).

Виходячи з приписів частини десятої статті 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ПСП «Агрофірма «Роднічок» на користь позивача різниці судових витрат у справі в загальному розмірі 422,59грн. (1614,41 грн. (174,41грн. + 1440,00грн) – 1191,82грн.).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Роднічок» задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 листопада 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Роднічок» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за 2025 рік за договором оренди землі від 09 січня 2019 року в розмірі 11602,00 грн (одинадцять тисяч шістсот дві гривні), без урахування податків та обов`язкових платежів.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Роднічок» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 422,59грн. (чотириста двадцять дві гривні) 59 коп.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: В.О. Бездрабко

Судді: Л.В. Базіль

С.В. Радченко