Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №473/6575/25 — Миколаївський апеляційний суд

07.04.26

22-ц/812/835/26

Провадження №22-ц/812/835/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 квітня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників цивільну справу №473/6575/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Мартинюк Марією Русланівною, на рішення, яке ухвалив Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Лузан Людмили Вікторівни у приміщенні цього суду 16 лютого 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (далі – ТОВ «Цикл Фінанс», Товариство) звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 01 грудня 2018 року між АТ «ОТП БАНК» та відповідачкою був укладений договір про надання банківських послуг №2021694401, відповідно до якого банк надає позичальнику споживчий кредит, а позичальник зобов`язується його повернути, сплатити проценти за користування кредитом, інші платежі, визначені кредитним договором. 20 липня 2022 року між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу №20/07/22, за яким АТ «ОТП БАНК» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №202169440 від 01 грудня 2018 року (продукт – CARD). Проте позичальниця свої зобов`язання за кредитним договором №2021694401 від 01 грудня 2018 року жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в загальному розмірі 19767 грн 86 коп., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 9500 грн та заборгованості за процентами в розмірі 10267 грн 86 коп.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки зазначену заборгованість за кредитом, 2422 грн 40 коп. судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 – адвокат Мартинюк М.Р. просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не надав належного розрахунку заборгованості за кредитом, заявленої до стягнення, та звертала увагу суду на те, що заборгованість за кредитним договором погашена відповідачкою в повному обсязі.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 лютого 2026 року позовні вимоги Товариства задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» заборгованість за договором про надання банківських послуг №2021694401_CARD від 01 грудня 2018 року в розмірі 19767 грн 86 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 9500 грн, заборгованість за процентами - 10267 грн 86 коп., а також судові витрати - 4422 грн 40 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що у наявному в матеріалах справи звіті-рахунку(виписка про рух коштів по рахунку відображено рух коштів, зокрема, використання відповідачкою коштів з кредитного ліміту, нарахування процентів та погашення наявної заборгованості, а саме - внесення відповідачкою платежів у рахунок погашення заборгованості, що дозволяє проаналізувати виникнення боргу, тому суд прийшов до висновку, що звіт-рахунок та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами заборгованості за кредитним договором. При цьому, користування кредитними коштами та погашення процентів відповідачкою підтверджують укладення кредитного договору на визначених у ньому умовах. Крім того, відповідачка наданий позивачем розрахунок не спростувала, не надала доказів його неправильності або альтернативного розрахунку.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка не погоджується з розрахунками позивача щодо розміру заборгованості. Так, представник відповідачки зазначив, що на дату укладення заяви-анкети розмір процентної ставки становив 0,01% річних. Всі інші умови кредитування (зобов`язання по кредитній лінії) визначено в інформаційному листку, який не долучено до матеріалів справи. Додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту №2021694401 від 01 грудня 2018 року передбачено графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту. Сума платежу за розрахунковий період з 01 грудня 2018 року по 01 грудня 2020 року становить 15490 грн 47 коп., з яких: 13829 грн 60 коп. - погашення суми кредиту; 1 грн 31 коп. - проценти за користування кредитом; 2009 грн 56 коп. - плата по кредиту (щомісячна комісія). Позивачем не надано до суду розрахунку заборгованості, який би свідчив про невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором №2021694401 від 01 грудня 2018 року загалом та окремих його умов зокрема, а також не надано розрахунку заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками а тому, на думку представника, встановити законність та обґрунтованість вимоги є неможливим. Також, з матеріалів справи неможливо встановити, яка сума коштів була внесена відповідачкою в рахунок кредитного договору, у зв`язку з чим сума тіла кредиту зменшена до 9500 грн та порядок нарахування відсотків, зважаючи на заявлену у договорі відсоткову ставку 0,01% річних та зазначену у графіку платежів суму відсотків у розмірі 1 грн 31 коп. Розрахунок заборгованості за відсотками не містить періодів їх нарахування, сум тіла кредиту, на які нараховані відсотки, та сум погашення заборгованості, а самостійно це встановити неможливо.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним положенням закону.

Суд першої інстанції встановив і таке вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2018 року між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 був укладено кредитний договір №2021694401, відповідно до якого позивач зобов`язався надати та надав відповідачці на споживчі потреби кредит у загальному розмірі 13829,60 грн. на придбання товару у продавця, а позичальниця зобов`язалася частинами (згідно узгодженого графіку) повернути кредит разом з нарахованими процентами (за ставкою в розмірі 0,01 %) до 01 грудня 2020 року (а.с. 7-9, 10-12, 13).

Також 01 грудня 2018 року в межах кредитного договору №2021694401 АТ «ОТП БАНК» та відповідачка підписали анкету-заяву про надання банківських послуг №2021694401_CARD, відповідно до якої погодили відкриття банком на ім`я відповідачки поточного (карткового) рахунку та отримання нею електронного платіжного засобу у вигляді картки з встановленою на ньому кредитною лінією та наступними умовами обслуговування кредитної лінії - нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 5 % на місяць, протягом пільгового періоду - 0,01 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом.

У заяві-анкеті також зазначено, що вона є невід`ємною частиною договору про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток (особистих).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

Банк виконав передбачені договором зобов`язання, надавши відповідачці кредит у вигляді ліміту на кредитну картку.

20 липня 2022 року між АТ «ОТП БАНК» (клієнт, первісний кредитор) та ТОВ «Цикл Фінанс» (новий кредитор, фактор) було укладено договір факторингу №20/07/22, за яким АТ «ОТП БАНК» передає позивачу за плату, а останній приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, право грошової вимоги і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом і боржниками, зокрема і до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №2021694401 від 01 грудня 2018 року (продукт – CARD) (а.с. 17-26).

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

Згідно частини 1 статті 1077, частини 1 статті 1078, частини 1 статті 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (стаття 514, частина 1 статті 1084 ЦК України).

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором №2021694401 в сумі 19676 грн. 86 коп., з яких – 9500 грн. – заборгованість за кредитом та 10267 грн. 86 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта, уклала з позивачем договір про надання банківських послуг, що підтвердила своїм підписом на анкеті-заяві.

А ні в суді першої інстанції, а ні в апеляційній скарзі відповідачка не заперечувала факт укладання нею договору №2021694401_CARD від 01 грудня 2018 року, відкриття кредитної лінії на умовах цього договору, отримання кредитної картки та користування за її допомогою грошовими коштами, наданими АТ «ОТП БАНК», а також відступлення останнім на користь позивача прав вимоги до неї за вказаним кредитним договором. Однак, відповідачка не погоджувалась із сумою заборгованості за кредитним договором, яку просить стягнути позивач.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, на підставі наявних у справі доказів, які є належні, достатні та достовірні, що ОСОБА_1 отримала від АТ «ОТП БАНК» кошти у вигляді кредитної лінії, які використовувала на власний розсуд, натомість не повернула їх в повністю та не виплатила узгоджені договором проценти за користування кредитними коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність порушеного права позивача, який на законних підставах набув права кредитора у договорі №2021694401_CARD, а тому правильно задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги, які їх правильність не спростовує.

Так, посилання на не підтвердження позивачем розміру кредитної заборгованості ОСОБА_1 спростовуються наступним.

Як вбачається з наданих позивачем розрахунку заборгованості за договором №2021694401_CARD від 01 грудня 2018 року станом на 20 липня 2022 року (а.с. 64-76), звіту-рахунку за період з 01 грудня 2018 року по 20 липня 2022 року (а.с. 77-89), відповідачка систематично використовувала кошти кредитної лінії за допомогою електронного платіжного засобу – платіжної картки та проводила часткове повернення отриманих коштів, тому утворилась заборгованість в розмірі 19676 грн. 86 коп., з яких – 9500 грн. – заборгованість за кредитом та 10267 грн. 86 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Зазначені документи відображають внесення відповідачкою платежів у рахунок погашення заборгованості, а також в них деталізовано виникнення боргових зобов`язань.

Виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання коштів на умовах кредиту та обов`язку позичальника з його повернення підтверджено випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 – звіту-рахунку за період з 01 грудня 2018 року по 20 липня 2022 року, з якої вбачається як надходження в користування відповідачки кредитних коштів, так і внесення коштів на погашення заборгованості.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19) виснував, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно вказаної норми Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, первинним є документ, який містить відомості про операцію. Зокрема, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Пунктом 62 цього ж Положення передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

З урахуванням наведеного вище, наявний в матеріалах справи звіт-рахунок позичальника ОСОБА_1 є належними та допустимими доказами на підтвердження перерахування Банком кредитних коштів відповідачці на умовах, визначених договором, та подальшого руху коштів і виникнення заборгованості.

Відповідачка правильність наведеного позивачем розрахунку заборгованості не спростувала.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 не посилалася на необхідність проведення у цій справі економічної експертизи та не заявляла такого клопотання, не надала свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали суду підстави для висновку про необґрунтованість наданого позивачем розрахунку заборгованості, або встановлення іншого розміру заборгованості.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30квітня 2025 року в справі №464/1980/23.

Також колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що укладеним ОСОБА_1 договором було передбачено сплату процентів за користування кредитом в розмірі 0,01%, та посилання на узгоджений сторонами графік платежів, згідно якому сума платежі за кредитом становить 15490 грн. 47 коп., з яких 13829 грн. 60 коп. – сума кредиту, 1,31 грн. – проценти.

Так, представник відповідачки помилково посилається на вказані умови, які визначені банком та ОСОБА_1 у кредитному договорі №2021694401, відповідно до якого позивач зобов`язався надати та надав відповідачці на споживчі потреби кредит у загальному розмірі 13829,60 грн. на придбання товару у продавця.

Тоді як у справі, яка розглядається, позивач просить стягнути заборгованість за договором №2021694401_CARD, відповідно до якого на ім`я відповідачки було відкрито поточний (картковий) рахунок та отримано платіжну картку з встановленим на неї кредитною лінією з наступною умовою обслуговування кредитної лінії - нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 5 % на місяць.

Саме виходячи з таких умов кредитування проводилось нарахування спірної заборгованості.

За такого суд повно та всебічно встановив на підставі правильно оцінених доказів обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив у справі, яка переглядається, законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає положенням матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з дотриманням вимог процесуального закону, а тому колегія суддів відповідно до статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідачку.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Мартинюк Марією Русланівною, залишити без задоволення, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 07 квітня 2026 року