Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №490/4746/25 — Миколаївський апеляційний суд

07.04.26

22-ц/812/775/26

Провадження №22-ц/812/775/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 квітня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №490/4746/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу, яку постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Шолох Людмили Миколаївни у приміщенні цього суду 03 лютого 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів,

у с т а н о в и в :

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2 ) про захист прав споживачів.

Позов мотивовано тим, що 08 липня 2021 р. вона здійснила платіж у сумі 29602 грн на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 . Згідно з платіжною інструкцією кошти сплачувались нею за інформаційну послугу, оскільки, що ФОП ОСОБА_2 був офіційним представником компанії «Траст Макворі Кепітал», яка в свою чергу займається інвестиційною діяльністю. Здійснюючи платежі ОСОБА_1 була переконана, що одержувач платежу - ФОП ОСОБА_2 був уповноваженим представником компанії «Траст Макворі Кепітал». Позивач вказувала, що між нею та відповідачем склалися правовідносини, які мали ознаки правочину з надання послуг, разом з тим правочин мав дефектний характер та зі сторони ФОП ОСОБА_2 був здійснений з використанням нечесної підприємницької практики. ФОП ОСОБА_2 прийняв від позивачки оплату за «інформаційні послуги», проте насправді будь-яких послуг не надав. Окрім цього, ОСОБА_1 зазначала, що з відповідачем не було ніяких домовленостей, жодних послуг відповідач їй не надавав, однак, на її думку, ці обставини не спростовують наявність споживчих правовідносин, та вважає вірним застосування до них наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення з відповідача коштів у розмірі 29602 грн, що складається з 18565 грн 47 коп. – інфляційних витрат та 3451 грн 90 коп. – 3% річних. Щодо моральної шкоди вказувала, що вказаними діями відповідача їй завдано душевних страждань, внаслідок яких виникла необхідність у застосуванні значних зусиль для організації її життя та відновлення порушених прав.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь кошти в сумі 29602 грн, інфляційні втрати в сумі 18565 грн 47 коп. та 3% річних у сумі 3451 грн 90 коп.; моральну шкоду у розмірі 14801 грн.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2026 р. цивільну справу передано на розгляд за територіальною підсудністю Солом`янському районному суду м. Києва.

Ухвала суду умотивована тим, що позивачка не є споживачем послуг, тому правовідносини, які є предметом позову, не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» та оскільки відповідач ФОП ОСОБА_2 знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважав справу не підсудною Центральному районному суду м. Миколаєва та дійшов висновку про передачу справи за підсудністю Солом`янському районному суду м. Києва

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нову, якою направити справу для продовження розгляду до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що в позовній заяві вона начебто вказувала, що не мала наміру замовляти у відповідача будь-які послуги та звернув увагу на те, що між нею та відповідачем ніколи не було і не має жодних домовленостей (угод, договорів, тощо), жодних послуг відповідач позивачці не надав. Проте, ОСОБА_1 вказує, що в позовній заяві наводила конкретні доводи стосовно поширення норм споживчого права на спірні правовідносини. Зокрема, акцентувала увагу на тому, що під час перерахування коштів відповідачу мала намір поповнити свій «торговий рахунок» в організації «Траст Макворі Кепітал» на вимогу її брокера і була упевнена в тому, що саме так і відбулося. Тобто вона мала намір отримати послуги фінансового характеру для особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідач при цьому виступав як суб`єкт господарювання (фізична особа-підприємець). Кошти позивачка сплатила на підприємницький рахунок відповідача, відкритий суб`єктом господарської діяльності. В матеріалах справи є платіжна інструкція, яка засвідчує сплату коштів ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 і є підтвердженням правочину між нею та відповідачем. У свою чергу, ФОП ОСОБА_2 прийняв від ОСОБА_1 кошти, однак жодних послуг не надав. Отже, на думку позивачки, відповідач порушує її право на повернення коштів, сплачених у зв`язку з нікчемним правочином з надання послуг, у зв`язку з чим вона просила застосувати наслідки недійсності такого правочину. Крім того, позивачка не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вона повинна була визначити, яке саме право споживача порушено у відповідності до статті 21 Закону № 1023–XII, та водночас, що жодна з перелічених у статті 4 Закону № 1023–XII підстав не пов`язана з предметом заявленого позову. Така позиція суду, на думку ОСОБА_1 , демонструє помилкове, звужене тлумачення Закону № 1023–XII та неправильне розуміння самої ідеології захисту прав споживачів та зазначає, що положення статті 4 Закону № 1023–XII не дають підстав розцінювати їх як вичерпний перелік прав споживачів, так само не є вичерпним перелік порушень таких прав, наведений у статті 21 Закону № 1023–XII. Вказаний закон не містить вичерпного переліку відносин, на які поширюється його дія. До того ж, ОСОБА_1 наголошує, що суд станом на дату постановлення оспорюваної ухвали тричі призначав справу до судового розгляду, відповідач жодних пояснень або заперечень не подав, а тому суд не отримав будь-яких нових даних, які б вказували на необхідність зміни підсудності і яких не існувало на момент відкриття провадження у справі, та вважає, що рішення про передачу справи за підсудністю на цьому етапі, через сім місяців після відкриття провадження у справі є неправомірним. Також позивачка вважає безпідставним посилання суду на правові позиції Харківського апеляційного суду, викладені у постановах від 25 вересня 2025 р. у справі № 636/4846/25 та у справі № 639/1073/25, а також на постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 грудня 2025 р. у справі № 490/4752/25, оскільки судові рішення у справах №636/4846/25 та №639/1073/25 стосуються інших осіб та у цих постановах судами не вирішувалися питання про її права та обов`язки, так само як і про права та обов`язки ФОП ОСОБА_2 , а постанова Миколаївського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року у справі № 490/4752/25 стосується її позову до іншого підприємця про захист прав споживачів. Суд першої інстанції повинен був врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 січня 2026 р. у справі № 644/10448/24.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.

За приписами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За такого справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень ст. 379 ЦПК України є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Постановляючи ухвалу про передачу до Солом`янського районного суду міста Києва цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які є предметом позову, не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», а тому підсудність даної справи належить визначати згідно з приписами частини 1 статті 27 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання відповідачки – АДРЕСА_1 .

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

За загальними правилами територіальної юрисдикції (підсудності) позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (частина 2 статті 27 ЦПК України).

Статтею 28 ЦПК України визначені випадки альтернативної підсудності, тобто підсудності за вибором позивача.

Так, частиною 5 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, а згідно із частиною 8 статті 28 ЦПК України позови, які виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Продукція – будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У позовній заяві позивачка зазначила, що вона сплатила кошти за «інформаційні послуги» відповідачу як надавачу послуг, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. Між сторонами склалися правовідносини, які мали ознаки правочинів із надання послуг. Разом з цим ці правочини мали дефектний характер зі сторони відповідача, адже мали ознаки нечесної підприємницької практики.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір, укладений на відстані, – це договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку.

Відповідно до пункту 1 статті 1, частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика – будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Закон не передбачає виключення чи непоширення норм Закону України «Про захист прав споживачів» за позовом споживача, пов`язаним із правочинами про надання інформаційних послуг.

Суд першої інстанції не звернув достатньої уваги на зміст позовних вимог, які свідчать, що цей позов пов`язаний із захистом прав позивачки як споживача за правовідносинами про надання інформаційних послуг.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 14 січня 2026 року у справі № 644/10448/24 (провадження № 61-2994св25).

Відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За такого ОСОБА_1 звернулася до суду на захист своїх прав як споживача послуг, яким вона є в розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відповідно до положень частини 5 статті 28 ЦПК України мала підстави для звернення до суду за своїм місцем проживання – до Центрального районного суду міста Миколаєва.

З урахуванням викладеного Центральний районний суд міста Миколаєва в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку, що дана справа має розглядатися (підсудна) Солом`янським районним судом міста Києва - за місцем проживання відповідача ФОП ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала судді є помилковою, оскільки суд припустився порушення норм процесуального права, й підлягає відповідно до вимог пункту 4 статті 379 ЦПК України скасуванню, а справа – поверненню до суду для продовження розгляду.

Тому колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги, яка підлягає задоволенню.

З огляду на положення статті 141 ЦПК України, результати розгляду апеляційної скарги, за якими апеляційним судом нове рішення по справі не приймалось та не змінювалось, відсутні підстави для розподілу судових витрат, який слід провести за наслідками розгляду справи.

Керуючись статтями 367-369, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 лютого 2026 року скасувати, справу повернути до того ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до вимог статті 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_____________________________________

Повна постанова складена 07 квітня 2026 року