Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №488/828/25 — Миколаївський апеляційний суд

07.04.26

22-ц/812/656/26

Провадження № 22-ц/812/656/26 Головуючий суду першої інстанції Селіщева Л.І.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2026 року м. Миколаїв Справа № 488/828/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Селіщевої Л.І., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

03 березня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі – ТОВ «Коллект Центр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, 18 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі – ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»), та ОСОБА_1 укладено Договір № 75221424, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно договору позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (Проценти) від суми позики.

Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором кредиту, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим, станом на день подачі позову, заборгованість за кредитним договором № 75221424 становить 19 934.33 грн.

30 грудня 2021 року було укладено договір № 30-12/2021 відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі- ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №75221424.

10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 75221424.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Коллект Центр» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за договором 18 червня 2021 року № 75221424 від у розмірі 19 934.33 грн.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2021 року, №75221424 станом на день подачі позову, у розмірі 19 934.33 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 6 000 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 13 731.48 грн; інфляційні збитки - 175,24 грн; нараховані 3% річних - 27,61 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» витрати на правову допомогу у сумі 9 000 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що кредитний договір був укладений між сторонами в електронній формі.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за вищезазначеним договором, відповідач порушив зазначені норми законодавства та умови договорів.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором від 18 червня 2021 року № 75221424, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 19 934.33 грн

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати переходу права грошової вимоги до позивача за договорами факторингу.

Суду наданий договір факторингу не в повному обсязі, що не дає суду можливості дослідити всі умови такого договору.

Суд не надав правової оцінки тому факту що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи які підтверджували б факт видачі кредитних коштів.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості до позовної заяви було надано розрахунок заборгованості, який містить лише загальну вартість несплаченого кредиту та відсотків, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми щомісячного платежу, суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків.

З наданих позивачем ТОВ «Коллект Центр» додатків до позовної заяви, неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавця кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, періоди за які така заборгованість була нарахована, суми та часу внесення відповідачем платежів тощо.

Зазначені суми заборгованості за кредитом, які встановлені позивачем ТОВ «Коллект Центр» є відображенням виключно односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, внаслідок чого не можуть слугувати доказами безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача з огляду на їх неналежність та не допустимість.

З розрахунку заборгованості вбачається що позивач стверджує про оплату відповідачем процентів в сумі 4 155.12 грн. Отже, позивач вже отримав проценти по кредиту і додатково заявляє до стягнення 13 731 грн процентів що становить непомірний тягар для відповідача.

Сума процентів за користування кредитом неспівмірно зростала. Відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. Договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду.

Крім того, стягнуті судом витрати на правову допомогу є неспівмірними зі складністю справи, часом, витраченим на виконання робіт, обсягом виконаних робіт та ціною позову.

Категорія справи про стягнення заборгованості за кредитним спором є нескладною та є типовою. Позовна заява складається з 5 аркушів, є типовою (шаблоною), додатки до позовної заяви це копії, яких не багато, складні розрахунки відсутні.

Витяг з акту про надання правової допомоги не містить посилання на конкретну справу, в межах якої надавалася правова допомога, в ньому лише вказано номер заявки.

ТОВ «Коллект Центр» надало відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві позивач зазначав, що надав усі докази при розгляді справи судом першої інстанції, якими обґрунтовував свої вимоги. Додаткових доказів апелянтом надано не було.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач не скористався правом на подання відзиву та надання доказів на противагу наданим позивачем доказів.

Відповідач посилається виключно на формальні заперечення щодо форми доказів позивача.

Довідка надавача платіжних послуг є належним доказом видачі кредиту.

Матеріали справи містять належні докази на підтвердження виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за договором щодо видачі кредитних коштів.

Позивач просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 18 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір № 75221424.

Згідно пункту 1 договору позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Відповідно до пункту 2 договору про надання позики: - сума позики становить 6 000 грн - процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,99 % яка нараховується за кожен день користування позикою.

Відповідно до договору позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.

Відповідно до положень договору цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Відповідно до пункту 6.5. Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування. .

Вищевказаний кредитний договір був укладений між сторонами в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

30 грудня 2021 року було укладено договір № 30-12/2021 відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 75221424.

10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 75221424.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором від 18 червня 2021 року № 75221424, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 19 934.33 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 6 000 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 13 731.48 грн; інфляційні збитки – 175.24 грн; нараховані 3% річних – 27.61 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з такого.

За правилом частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із пунктом 6 частини 1статті 3 Закону «Про електрону комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону «Про електрону комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону «Про електрону комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону «Про електрону комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документ(частина 12 статті 11 Закону «Про електрону комерцію»).

Стаття 12 Закону «Про електрону комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлений сторонами договору розмір процентів за користування кредитними коштами становить 1.99%, яка нараховується за кожен день користування позикою (25 днів). Між тим, відповідно до пункту 6.5. Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) (далі – Правил) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення Позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту Позику (або її частину) Товариство має право нараховувати Проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування Позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення Позики (або її частини) та Процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування Процентів на Позику (або її частину) за понадстрокове користування Позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на Позику за понадстрокове користування.

Позичальник у визначені договором позики строки свої зобов`язання по поверненню кредиту не виконав, а тому відповідно до пункту 6.5. Правил дії договору пролонгується на максимальний строк 90 календарних днів. Як встановлено на зазначену дату відповідач сплатив частково суму заборгованості, що підлягала поверненню, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення залишку суми заборгованості, виходячи із розрахунку строку кредитування – 90 календарних днів.

Колегія суддів, з даними висновками суду першої інстанції погоджується, оскільки судом правильно застосовано норми матеріального права, виходячи з умов укладеного сторонами договору позики.

Матеріалами справи підтверджено, що 18 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та фізичною особою за допомогою Веб-сайту (https://mycredit.ua/ua/documents-license/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем цього товариства, в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено в електронній формі кредитний договір позики № 75221424.

У відповідності до частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

На виконання зазначених вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор 8u7fbRwahm, для підписання договору від 18 червня 2021 року № 75221424, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів, яким був підписаний

договір та інші документи, які зазначені як складова цього договору..

Відповідно до умов кредитного договору позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу позику для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 6 000 грн; строк повернення кредиту 25 днів; стандартна процентна ставка за кредитом в день 1.99 % фіксована.

У постанові Великої Палати ВС від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 вказала, що відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Умовами пункту 6.5. Правил сторони погодилися, у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення Позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту Позику (або її частину) Товариство має право нараховувати Проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування Позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення Позики (або її частини) та Процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.

Як встановлено матеріалами справи, зокрема, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 узгодженого строку повернення позики у 25 днів не дотримався, борг за процентами сплатив лише частково у різний час.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідно до умов договору та Правил позивач обґрунтовано нараховував проценти в межах строку, визначеного пунктом 6.5 Правил за користування кредитними коштами, що відображено у розрахунку заборгованості.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що розмір нарахованих процентів за договором позики від 18 червня 2021 року № 75221424 повністю узгоджується із розрахунком заборгованості долученим позивачем до позовної зави, умовами договору та Правилами.

Доказів, які б спростовували правильність наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору, з якого вбачається основний борг, нараховані проценти, сума платежу та залишок нарахованих і не сплачених процентів відповідачем.

Крім того, у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо суми процентів за користування кредитом, яка неспівмірно зросла, а відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об`ємом документах, зокрема, щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. При цьому зазначає, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною 3 цієї статті.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, дана норма стосується щодо вимог про нарахування пені, яку позивач за умовами укладеного сторонами договору не нараховував.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Однак, при розгляді даної справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування».

Згідно з частиною 2 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення.

Аргументи скарги про те, що суду надані договори факторингу не в повному обсязі, що не дає суду можливості дослідити всі умови такого договору, відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

Задовольняючи вимоги позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладення договору позики від 18 червня 2021 року № 75221424 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , на виконання якого останньому були надані кредитні кошти, які відповідач не повернув. Право вимоги за цим кредитним договором від первісного кредитора перейшло за договором факторінгу від 30 грудня 2021 року № 30-12/2021 до ТОВ «Вердікт Капітал», а потім за договором про відступлення права вимоги 10 січня 2023 року № 10-01/2023 до позивача. Факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання грошового зобов`язання жодному з кредиторів не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов`язань.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 30 грудня 2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал»» уклали договір факторингу № 30-12/2021, згідно до пунктів 2.1-2.5 якого: за цим договором клієнт-первісний кредитор зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 50 584 753.08 грн, а фактор зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до Боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами позики, укладеними між клієнтом і боржником; відповідно до умов цього договору фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимоги від боржників, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані фактором суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові; з дати відступлення прав вимоги фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів (в тому числі за період користування коштами до моменту переходу прав за цим договором, якщо вони не були нараховані клієнтом) за договорами позики за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення боржниками грошових зобов`язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у боржників відшкодування збитків, завданих належним виконанням грошових зобов`язань, відповідно до законодавства та умов договорів позики; за цим договором фактор одержує право (замість клієнта) від боржників належного виконання всіх грошових зобов`язань за договором позики, право вимоги за якими передається; фактор має право здійснити наступне відступлення прав вимоги будь-якій третій особі.

Право вимоги переходить до фактора після здійснення повного фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді, який є підтвердженням фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги (пункт 6.1.4 Договору факторингу № 30-12/2021).

До цього договору надано копії Актів приймання -передавання реєстру боржників в електронному вигляді за договором факторингу від 30 грудня 2021 року № 30-12/2021 - Додаток № 2 та Акт приймання-передавання реєстру боржників за договором факторингу від 30 грудня 2021 року № 30-12/2021 - Додаток № 4, платіжне доручення від 30 грудня 2021 року про оплату за договором та реєстр боржників до договору, за яким за № 1927 значиться дані відповідача, як боржника, номер договору, суми боргу та інш.

10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» уклали договір про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги, згідно якого сторони дійшли згоди про те, що: за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, зо договорами позики (Кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначених цим договором. Права вимоги, що є предметом цього договору належить первісному кредитору на підставі, зокрема, договору факторингу від 30 грудня 2021 року № 30-12/2021 між первісним кредитором та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»(пункт 2.1.); права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (Додаток № 4) (пункт 5.2).

На підтвердження переходу від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 червня 2021 року № 752211424 в сумі 19 934.33 грн позивачем надано: акт прийому-передачі реєстру боржників за одговором № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10 січня 2023 року; акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28 лютого 2023 року; реєстр боржників до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року.

Відповідно реєстру боржників до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року в даному реєстрі під № 63915 значиться ОСОБА_1 , за яким значиться заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2021 року за № 752211424 в сумі 19 934.33 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 6 000 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 13 731.48 грн; відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України – 202.85 грн.

Відтак, умови зазначених договорів факторингу підтверджують передачу права вимоги за вказаним договором позики від 18 червня 2021 року № 752211424. Умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Щодо тверджень апеляційної скарги про не підтвердження позивачем отримання запозичених коштів позичальником, то такі твердження не заслуговують на увагу, оскільки позикодавець через ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес», яка на підставі договору надає ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів»» фінансові послуги з переказу грошових коштів, 18 червня 2021 року на платіжну картку № НОМЕР_1 перерахувало кошти в сумі 6 000 грн, що підтверджено наявною в матеріалах довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 29 січня 2025 року за вих. № КД-000006886/ТНПП.

Відповідач в свою чергу не заперечував та не підтверджував відповідними засобами доказування, що банківська картка позичальника № НОМЕР_1 , на яку були перераховані кредитні кошти, йому не належить. Крім цього не надано доказів, що стороння особа могла скористатись особистими даними паспорта відповідача, доступу до логіна та паролю особистого кабінету.

Щодо тверджень апеляційної скарги про те, що до наданого розрахунку заборгованості не включено та не деталізовано суми щомісячного платежу, то такі твердження є безпідставними з огляду на те, що умовами укладеного договору позики від 18 червня 2021 року № 752211424 сторони договору не передбачили сплату заборгованості щомісячними платежами.

У даному випадку розрахунок заборгованості відображає умови укладеного договору, а саме суму кредиту, яка була надана, щоденне нарахування процентів, суми та дати часткової сплати таких процентів та розрахунковий період. відповідач, не погоджуючись з таким розрахунком, не зазначає, що конкретно йому є незрозумілим та на підтвердження своїх заперечень не надає розрахунку складеного за його доводами.

Також колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1-3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовом ТОВ «Коллект Центр» просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 9 000 грн, надану в суді першої інстанції.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року № 01-07/2024; копію прайс-листа АО Лігал Ассістанс»; копію заявки на надання юридичної допомоги від 01 січня 2025 року № 298; копію витягу з Акту № 1 про надання юридичної допомоги від 31 січня 2025 року

За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана на загальну суму 9 000 грн за наступні послуги при розгляді справи в суді першої інстанції: надання усної консультації – 3 000 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду- 6 000грн.

ОСОБА_1 не надавав до суду першої інстанції будь яких клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та доказів неспівмірності таких витрат.

В питанні критеріїв оцінки розміру таких витрат слід врахувати висновки Великої Палати викладені у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір –

обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Суд першої інстанції, при вирішенні питання про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «Коллект Центр» при розгляді справи в суді першої інстанції, зазначені вимоги процесуального закону врахував повною мірою.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на надання правничої допомоги, понесені ТОВ «Коллект Центр» при розгляді справи в суді першої інстанції, в розмірі 9 000 грн є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом робами, відповідають критерію розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 07 квітня 2026 року.