Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №127/3298/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/3298/26

Провадження № 33/801/335/2026

Категорія: 289

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Ковальської І.А. з секретарем судового засідання Кузик В.С., за участі прокурора Семенюка В.А., захисника Крижанівського В.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у режимі відеоконференції ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниця апеляційну скаргу захисника Крижанівського Валерія Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 06.03.2026, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,

визнано винуватим та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.03.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) грн, стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665, 60 грн, за наступних обставин.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення №9/2026 від 27.01.2026, ОСОБА_1 , будучи суб`єктом декларування, який повинен бути обізнаним щодо обов`язку, способу та терміну подачі такого типу декларації, за відсутності поважних причин, в порушення абзацу 1 ч. 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», подав відповідну декларацію, лише 31.10.2025 о 17 годині 22 хвилин, що встановлено відповідно до відкритих загальнодоступних даних Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Своє рішення суд першої інстанції мотивує тим, що, здійснивши всебічне, повне й об`єктивне дослідження обставин справи, а також оцінивши зібрані та досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про їх належність та допустимість для використання у процесі доказування.

Щодо доводів захисника та ОСОБА_1 суд першої інстанції визнав їх такими, що не є поважними та не звільняють останнього від адміністративної відповідальності.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції захисник Крижанівський В.В., який діє в інтересах особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 06.03.2026, постановити нову постанову, якою звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, та обмежитися усним зауваженням, а провадження у справі закрити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на переконання апелянта, постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного врахування всіх фактичних обставин справи, а також без надання належної оцінки доводам сторони захисту.

Так, зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 22 КУпАП, виходячи з того, що корупційні правопорушення не можуть визнаватися малозначними, однак, як наголошується у апеляційній скарзі, таке тлумачення є довільним та не ґрунтується на вимогах закону. При цьому апелянт звертає увагу, що чинне законодавство не містить прямої заборони застосування ст. 22 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а сама норма не встановлює вичерпного переліку умов або обставин, за наявності яких правопорушення може бути визнано малозначним.

Більше того, як підкреслюється у апеляційній скарзі, суд першої інстанції, призначаючи адміністративне стягнення, не врахував у повному обсязі вимоги ст. 33 КУпАП, оскільки не надав належної оцінки характеру вчиненого правопорушення, особі правопорушника, ступеню його вини, майновому стану, а також обставинам, що пом`якшують відповідальність.

При цьому, як зазначає захисник, вчинене ОСОБА_1 правопорушення не спричинило та об`єктивно не могло спричинити істотної шкоди державним чи суспільним інтересам, правам і свободам громадян або іншим охоронюваним законом цінностям, що, у свою чергу, дає підстави для визнання такого правопорушення малозначним.

Разом із тим, у апеляційній скарзі наголошується, що судом першої інстанції не враховано дані про особу правопорушника, зокрема те, що ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, не притягувався, а також те, що він самостійно подав відповідну декларацію, хоч і з незначним порушенням строку, при цьому декларації за попередні роки, а саме за 2020-2024 роки, подавав своєчасно.

Крім того, захисник ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції фактично залишив поза увагою обставини, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне подання декларації, зокрема стан здоров`я ОСОБА_1 , який, як підтверджується витягом з електронного реєстру листків непрацездатності, протягом 2025 року неодноразово перебував на лікуванні (15 разів), у зв`язку з чим потребував постійного медичного нагляду.

Додатково, як зазначено у апеляційній скарзі, у ОСОБА_1 є хвора дитина, за якою він здійснював догляд, що також підтверджується відповідними медичними документами, а відтак ці обставини, на думку апелянта, є поважними причинами пропуску строку подання декларації.

Разом з тим, апелянт звертає увагу, що пропуск строку подання декларації був незначним та становив лише 17 годин 23 хвилини, що саме по собі свідчить про відсутність умислу на порушення вимог законодавства.

Окрім цього, як зазначається у апеляційній скарзі, вказаний пропуск строку був зумовлений незалежними від особи причинами, а саме: у період з 01.10.2025 по 30.10.2025 на території Вінницької області 27 разів оголошувалася повітряна тривога загальною тривалістю 38 годин 30 хвилин, у зв`язку з чим ОСОБА_1 був змушений перебувати в укритті, де відсутній доступ до мережі Інтернет та необхідної техніки для подання декларації.

При цьому, як наголошує апелянт, відповідно до офіційних роз`яснень щодо врахування поважних причин пропуску строків подання декларацій у зв`язку з воєнним станом, такі обставини підлягають обов`язковому врахуванню.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував положення листа Вищого спеціалізованого суду України від 22.05.2017 № 223-943/0/4-17, згідно з яким за наявності поважних причин несвоєчасного подання декларації відповідальність за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП виключається, зокрема у випадках хвороби, перебування на лікуванні, технічних збоїв або інших обставин, що об`єктивно унеможливлюють своєчасне подання декларації.

Водночас, як зазначає апелянт, суб`єктивна сторона інкримінованого правопорушення передбачає наявність вини у формі умислу, тоді як у даному випадку відсутні будь-які дані, які б свідчили про умисне ухилення ОСОБА_1 від виконання обов`язку подання декларації.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що у справі не було дотримано встановленої процедури повідомлення суб`єкта декларування про факт неподання декларації відповідно до вимог законодавства, що, на його думку, свідчить про відсутність події адміністративного правопорушення.

Окремо у апеляційній скарзі наголошується на принципі пропорційності, відповідно до якого втручання у права особи має бути співмірним вчиненому правопорушенню та не створювати для неї надмірного тягаря, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Також апелянт зазначає, що ОСОБА_1 визнав свою вину, щиро розкаявся, здійснює волонтерську діяльність на користь Збройних Сил України, а притягнення його до адміністративної відповідальності ускладнить здійснення такої діяльності.

З урахуванням наведеного, як вважає апелянт, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, а навіть у разі визнання його наявності є всі підстави для застосування положень ст. 22 КУпАП та звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначністю з обмеженням усним зауваженням.

Вислухавши думки прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін, захисника та ОСОБА_1 , які просили апеляційну скаргу задовільнити, скасувати постанову суду першої інстанції та закрити адміністративне провадження у справі у зв`язку із малозначністю діяння, вивчивши матеріали судової справи, дослідивши мотиви апеляційної скарги, перевіривши усі докази окремо та у їхній сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволені апеляційної скарги захисника Крижанівського В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , слід відмовити.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 9/2026 від 27.01.2026, ОСОБА_1 , будучи суб`єктом декларування, який повинен бути обізнаним щодо обов`язку, способу та терміну подачі такого типу декларації, за відсутності поважних причин, в порушення абзацу 1 ч. 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», подав відповідну декларацію, лише 31.10.2025 о 17 годині 22 хвилин, що встановлено відповідно до відкритих загальнодоступних даних Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді адміністратор територіального сервісного центру № 0541 (на правах відділу, м. Вінниця) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС), маючи 8 ранг державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби та будучи суб`єктом декларування відповідно до п.п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі – Закон), суб`єктом згідно Примітки до ст. 1726 КУпАП, як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порушення вимог абзацу 1 ч. 2 статті 45 вказаного Закону, особи які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до наказу від 30.09.2024 № 2/31/426-кп Головного сервісного центру МВС ОСОБА_1 призначено адміністратором територіального сервісного центру № 0541 (на правах відділу, м. Вінниця) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) з 08.10.2024.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державну службу», інші посади державної служби, не віднесені до категорії «А» і «Б» віднесено до посад категорії «В» державної служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу», державний службовець – це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі – державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції.

Згідно ст. 1 Закону, державний орган – орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб`єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністратор територіального сервісного центру № 0541 (на правах відділу, м. Вінниця) є посадою державної служби, а ОСОБА_1 – суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» відповідно до підпункту «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону та суб`єктом відповідальності відповідно до Примітки до ст. 172-6 КУпАП.

У відповідності до п. 15 ст. 1 Закону, суб`єкти декларування – особи, зазначені у п. 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 3 цього Закону, інші особи, які зобов`язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Як встановлено судом, відповідно до наказу від 24.09.2025 № 2/31/143-кп Головного сервісного центру МВС ОСОБА_1 , адміністратора територіального сервісного центр № 0541 (на правах відділу, м. Вінниця) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) звільнено відповідно до ч. 2 ст. 86, ст. 89 Закону України «Про державну службу» та статті 24 Закону України «Про відпустки», з припиненням державної служби, з 30.09.2025.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у п. 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

На виконання вищезазначених вимог, адміністратор територіального сервісного центр № 0541 (на правах відділу, м. Вінниця) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) ОСОБА_1 , являється особою, зазначеною у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, тобто, не пізніше 30.10.2025.

З урахуванням дати звільнення, судом встановлено, що граничним строком подання декларації для ОСОБА_1 було 30.10.2025.

Разом із тим, як встановлено судом на підставі даних Єдиного державного реєстру декларацій, відповідну декларацію ОСОБА_1 подав лише 31.10.2025 о 17 годині 22 хвилини, тобто з порушенням визначеного законом строку.

Згідно з ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону правопорушення, пов`язане з корупцією – діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною в ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону «Права Національного агентства», Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має право приймати з питань, що належать до його компетенції, обов`язкові для виконання нормативно-правові акти.

Згідно п. 15 ч. 1 ст. 11 Закону «Повноваження Національного агентства», до повноважень Національного агентства належить надання рекомендаційних роз`яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, застосування інших положень цього Закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів, захисту викривачів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , будучи суб`єктом декларування та маючи обов`язок подати декларацію у встановлений законом строк, без поважних причин подав її з порушенням строку, чим порушив вимоги абзацу 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» та вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до ОСОБА_1 положень ст. 22 КУпАП та звільнення його від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, відповідно до ст. 22 КУпАП, звільнення особи від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю можливе лише у разі, якщо вчинене правопорушення не становить великої суспільної небезпеки та не завдає істотної шкоди державним чи суспільним інтересам, правам і свободам громадян.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, відноситься до правопорушень, пов`язаних з корупцією, та посягає на встановлений порядок фінансового контролю, який є одним із ключових елементів запобігання корупції.

Апеляційний суд звертає увагу, що обов`язок своєчасного подання декларації є імперативним та прямо встановлений Законом України «Про запобігання корупції», а його недотримання підриває ефективність системи фінансового контролю та довіру суспільства до публічної служби.

При цьому сам по собі факт подання декларації із запізненням, навіть незначним за тривалістю, не свідчить про малозначність правопорушення, оскільки об`єктивна сторона правопорушення полягає саме у несвоєчасному поданні декларації без поважних причин.

Доводи захисника щодо наявності поважних причин пропуску строку подання декларації, зокрема посилання на стан здоров`я, сімейні обставини та умови воєнного стану, були предметом дослідження суду першої інстанції та обґрунтовано визнані такими, що не виключають адміністративної відповідальності, оскільки не свідчать про об`єктивну неможливість виконання обов`язку у встановлений законом строк.

Родовим об`єктом корупційних правопорушень та правопорушень, пов`язаних з корупцією, виступають суспільні відносини, якими визначаються зміст та порядок законної діяльності суб`єктів владних повноважень, встановлений відповідними нормативними актами.

Міжнародні стандарти протидії корупції зобов`язують держави вживати заходів для встановлення у своєму національному законодавстві відповідальності за вчинення корупційних діянь. Це закріплено, зокрема, у Главі ІІ «Кримінальної Конвенції про боротьбу з корупцією» від 27.01.1999, Главі ІІ Додаткового протоколу до неї від 15.05.2003, Главі ІІІ «Конвенції ООН проти корупції» від 31.10.2003, що ратифіковані Верховною Радою України 18.10.2006 та є обов`язковими для України.

Визнання адміністративного правопорушення пов`язаного з корупцією малозначним суперечить принципам запобігання і протидії корупції, не відповідає міжнародним стандартам у цій сфері, не сприятиме зміцненню авторитету країни, може завдати шкоди демократичним засадам управління суспільством, функціонування державного апарату, порушить встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування. Наведене виключає застосування положень ст. 22 КУпАП у даній справі.

Отже, одним з основоположних принципів діяльності із запобігання і протидії корупції є невідворотність відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, оскільки ці правопорушення несуть негативні наслідки, які можуть виявитися у підриві авторитету державних органів та органів місцевого самоврядування та зашкодити суспільним інтересам, а отже не можуть бути визнані як малозначимі. Тому, незалежно від виду суб`єкту та його службової діяльності, та інших характеристик його обов`язком є діяти лише в рамках закону.

Апеляційний суд наголошує, що звільнення від адміністративної відповідальності у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення, передбачене ст. 22 КУпАП, є правом, а не обов`язком суду і застосовується лише в сукупності усіх з`ясованих фактів, що дозволяють вирішити питання про доцільність звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності.

З огляду на викладене, а також враховуючи характер вчиненого правопорушення, його зв`язок із виконанням функцій держави та необхідність забезпечення належного рівня фінансового контролю, підстав для визнання вчиненого правопорушення малозначним та застосування положень ст. 22 КУпАП апеляційний суд не вбачає.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про обов`язок подання декларації, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи і вимогами чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язані подавати декларацію за встановленою формою у визначені законом строки. Водночас, згідно з абзацом першим ч. 2 ст. 45 цього Закону, особи, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язані подати декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, протягом тридцяти календарних днів з дня припинення такої діяльності.

Таким чином, обов`язок подання декларації є прямо встановленим законом, має імперативний характер і не ставиться у залежність від додаткового індивідуального повідомлення особи.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був не лише належним чином обізнаний із зазначеним обов`язком у силу прямої вказівки закону, а й додатково персонально повідомлений про необхідність подання декларації.

Зокрема, відповідно до наявної у матеріалах справи письмової розписки (а.с. 26), складеної при звільненні, ОСОБА_1 власноруч підтвердив, що він повідомлений про необхідність подання електронної декларації при звільненні та після звільнення за 2025 рік у строки, визначені законодавством. Крім того, ним підтверджено отримання копії наказу про звільнення.

При цьому у зазначеній розписці також зафіксовано, що станом на день звільнення він не перебував на лікарняному чи у відпустці, що свідчить про відсутність будь-яких об`єктивних перешкод для належного ознайомлення з відповідними обов`язками.

Отже, наявні у справі письмові докази беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про обов`язок подання декларації та усвідомлював необхідність її подання у встановлений законом строк.

Доводи апелянта про недотримання процедури повідомлення суб`єкта декларування про факт неподання декларації відповідно до підзаконних нормативно-правових актів, зокрема наказу Національного агентства з питань запобігання корупції, не впливають на наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, оскільки обов`язок подання декларації виникає безпосередньо із закону, а не з факту направлення такого повідомлення.

За таких обставин посилання апелянта на відсутність належного повідомлення є необґрунтованими, спростовуються сукупністю доказів та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про обов`язок подання декларації, а наведені у цій частині доводи апеляційної скарги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про те, що пропуск строку подання декларації зумовлений поважними причинами, зокрема станом здоров`я ОСОБА_1 (гіпертонічною хворобою), необхідністю догляду за хворою дитиною, частими повітряними тривогами та відключенням електроенергії, суд оцінює критично та не вбачає підстав для їх прийняття.

Насамперед, апеляційний суд виходить із того, що поважними можуть визнаватися лише такі обставини, які мають об`єктивний, непереборний характер та фактично унеможливлюють виконання особою покладеного на неї обов`язку упродовж усього встановленого законом строку, а не ускладнюють його виконання чи створюють певні труднощі.

Оцінюючи посилання апелянта на стан здоров`я ОСОБА_1 як на поважну причину несвоєчасного подання декларації, колегія суддів зазначає, що надані стороною захисту відомості дійсно свідчать про періодичне перебування останнього на лікарняному, однак такі обставини самі по собі не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними.

Так, із матеріалів справи вбачається, що останній період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 тривав з 24.09.2025 по 27.09.2025, тоді як граничний строк подання декларації припадав на 30.10.2025 року, тобто після завершення лікарняного у нього було понад місяць часу для виконання відповідного обов`язку.

При цьому жодних доказів того, що у період з 27.09.2025 по 30.10.2025 ОСОБА_1 перебував у стані, який об`єктивно унеможливлював подання декларації, матеріали справи не містять і стороною захисту не надано.

Суд звертає увагу, що саме по собі захворювання, у тому числі гіпертонічна хвороба, без встановлення тяжкого стану, який би виключав можливість користування електронними сервісами або вчинення мінімально необхідних дій, не може визнаватися такою обставиною, що унеможливлює виконання обов`язку протягом тривалого часу.

Більше того, враховуючи, що подання декларації здійснюється в електронній формі та не потребує значних фізичних зусиль, а строк для її подання становить 30 календарних днів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що навіть за наявності тимчасових проблем зі здоров`ям у ОСОБА_1 була реальна та достатня можливість виконати покладений на нього обов`язок у будь-який інший день після припинення лікарняного.

Отже, наведені стороною захисту обставини, пов`язані зі станом здоров`я, не свідчать про існування об`єктивних, непереборних та безперервних перешкод для своєчасного подання декларації, а відтак не можуть бути визнані поважними причинами пропуску встановленого законом строку.

Щодо доводів про необхідність догляду за хворою дитиною, суддя апеляційної інстанції зазначає, що такі обставини, хоча і заслуговують на увагу, однак не свідчать про повну та безперервну неможливість виконання відповідного обов`язку протягом усього визначеного строку, з урахуванням того, що закон не обмежує особу у виборі часу подання декларації в межах цього строку.

Стосовно посилань апелянта на повітряні тривоги та відключення електроенергії, суд зазначає наступне, що зазначені обставини мають загальний характер, є типовими умовами, у яких здійснюється діяльність значної кількості суб`єктів декларування, та не мають ознак безперервності або виключності. Самі по собі такі обставини не позбавляють особу можливості виконати обов`язок у проміжках часу між їх настанням, а також не виключають можливості використання альтернативних способів доступу до мережі Інтернет.

Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що строк для подання декларації становив тривалий період – 30 календарних днів, протягом якого особа мала реальну можливість обрати будь-який зручний час для виконання відповідного обов`язку.

Особливу увагу колегія суддів звертає на те, що декларація була подана ОСОБА_1 із запізненням лише на 17 годин 23 хвилини, що свідчить не про існування об`єктивних та непереборних перешкод, а про відкладення виконання обов`язку на останній момент та його несвоєчасне виконання.

Таким чином, у сукупності наведені апелянтом обставини не свідчать про наявність таких виключних та непереборних перешкод, які б об`єктивно унеможливлювали своєчасне подання декларації, а тому не можуть бути визнані поважними причинами.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при призначенні адміністративного стягнення не було враховано вимоги ст. 33 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та такими, що не знаходять свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Так, відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення суд зобов`язаний враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону та здійснив індивідуалізацію адміністративного стягнення з урахуванням усіх істотних обставин справи.

Зокрема, судом було враховано характер вчиненого правопорушення, яке пов`язане з порушенням встановленого законом порядку, що має публічно-правовий характер та спрямоване на забезпечення прозорості діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Також суд першої інстанції врахував особу правопорушника, який є суб`єктом декларування, а відтак обізнаний або повинен бути обізнаний із покладеними на нього законодавством обов`язками, а також ступінь його вини, що виразився у несвоєчасному виконанні прямо встановленого законом обов`язку.

Крім того, судом було враховано відсутність обставин, що обтяжують відповідальність, а також надано оцінку доводам сторони захисту щодо наявності пом`якшуючих обставин, однак суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що наведені обставини не є такими, що істотно впливають на вид та розмір адміністративного стягнення.

Апеляційний суд звертає увагу, що сама по собі наявність певних обставин, на які посилається сторона захисту, не означає обов`язку суду застосувати більш м`яке стягнення або звільнити особу від відповідальності, оскільки їх оцінка здійснюється судом у сукупності з іншими обставинами справи.

Водночас адміністративне стягнення призначено судом першої інстанції у межах санкції відповідної статті, що свідчить про дотримання принципу законності та індивідуалізації відповідальності, а також про відсутність його надмірності чи невідповідності тяжкості вчиненого правопорушення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 252 КУпАП повно, всебічно та об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав належну оцінку зібраним доказам, а також доводам сторони захисту, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

При цьому адміністративне стягнення призначено в межах санкції зазначеної статті з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування постанови суду, під час апеляційного перегляду не встановлено.

З огляду на зазначене, оскаржувана постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 172-6, 245, 251, 256, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника Крижанівського Валерія Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 06.03.2026, якою ОСОБА_1 визнано винуватим та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська