Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №456/1334/26 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/1334/26

Провадження № 2/456/1234/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Дверій Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Стрию цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання на підставі наявних у суду матеріалів,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивач ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту №000201117318 від 20.11.2020 у розмірі 11221,85 грн та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що 20.11.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201117318. Договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, що опублікована на веб-сайті www.forzacredit.com.ua, підписана електронним цифровим підписом ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та акцептована ОСОБА_1 20.11.2020 шляхом підписання електронним підписом відповідача заяви-формуляра про акцептування оферти № 000201117318 від 20.11.2020 про прийняття пропозиції ТОВ «Фінансова компанія «Форза» укласти договір про надання позики на умовах фінансового кредиту на визначених умовах, відповідно до яких кредитодавець надав відповідачу грошові кошти (кредит) у розмірі 2798,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 19.12.2020 та процентною ставкою 1,85% та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення користування коштами поза межами строку дії договору позики. Кредитодавець свої зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі, надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, що визначені умовами договором позики.

30.06.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» уклали договір факторингу № 20210630-/2Ф, за умовами якого ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Фінансова компанія «Форза», включно і до ОСОБА_1 .

У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором позики станом на 30.01.2026 заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 11221,85 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 2798,00 грн; заборгованість за процентами - 1552,80 грн; заборгованість за простроченими процентами за користування поза межами строку дії договору (нараховано новим кредитором за період з 01.07.2021 по 28.09.2021) - 6295,50 грн; інфляційне збільшення - 575,55 грн (нараховано новим кредитором за період з 20.12.2020 по 23.02.2022).

Так як всупереч умовам договору позики взяті на себе зобов`язання зі сплати кредитної заборгованості та відсотків відповідач не виконував, чим порушив норми чинного законодавства, умови кредитного договору та права кредитора на своєчасне отримання зазначених коштів, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

06.03.2026 до Стрийського міськрайонного суду Львівської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2026 року головуючим суддею у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 28/

На запит суду щодо доступу до персональних даних відповідача 10 березня 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру отримано відповідь про зареєстроване місце проживання відповідача /а.с. 29/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11.032.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, за наявними у цій справі доказами. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 30/.

Заяв чи клопотань від учасників цієї справи, у тому числі й про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у визначені чинним ЦПК України й судом строки та порядку до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 20.11.2020 між ТОВ «ФК «Форза» та ОСОБА_1 укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201117318 /а.с. 9-10/.

Вказаний договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти), що підписана електронним цифровим підписом ТОВ «ФК «Форза» та акцептована ОСОБА_1 шляхом підписання електронним підписом відповідача d072516r. Згідно з договором позики кредитодавець надав відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах, передбачених договором позики № 000201117318, у розмірі 2798,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 19 грудня 2020 року, строк дії договору – 30 днів від дати одержання кредиту, реальна річна процентна ставка складає від 677,06% до 898,50%, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 4350,80 гривень, базова процентна ставка - 1,85% за кожен день користування кредитом та процентна 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі користування кредитом поза межами строку дії договору. Аналогічні умови наведені в паспорті споживчого кредиту /а.с. 9-12/.

Відповідно до довідки про ідентифікацію ТОВ «ФК «Форза» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з яким укладено договір позики № 000201117318 від 20.11.2020, пройшов ідентифікацію ТОВ «ФК «Форза». Акцепт підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором d072516r, який відправлено на номер телефону позичальника НОМЕР_2 /а.с. 8/.

Згідно з договором факторингу № 20210630-Ф/2 від 30.06.2021, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», ТОВ «ФК «Форза» передає (відступає) позивачеві ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» за плату належні йому права вимоги, а позивач ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» приймає належні ТОВ «ФК «Форза» права вимоги до боржників, що вказані в реєстрі боржників до договору /а.с. 13-17/.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 1 до договору факторингу № 20210630-Ф/2 від 30.06.2021 до ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №000201117318 від 20.11.2020 (номер 733) /а.с. 19/.

Відповідно до платіжних доручень № 279 від 05.07.2021 та № 282 від 14.07.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» здійснило плату на користь ТОВ «ФК «Форза» у сукупному розмірі 484618,00 грн, призначення платежу: оплата згідно з договором факторингу №20210630-Ф/2 від 30.06.2021 /а.с. 18/.

З розрахунку заборгованості за договором № 000201117318 від 20.11.2020 про надання позики на умовах фінансового кредиту вбачається, що станом на 30.01.2026 заборгованість ОСОБА_1 становить 11221,85 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 2798,00 грн; заборгованість за процентами - 1552,80 грн; заборгованість за простроченими процентами за користування поза межами строку дії договору (нараховано новим кредитором за період з 01.07.2021 по 28.09.2021) - 6295,50 грн; інфляційне збільшення - 575,55 грн. (нараховано новим кредитором за період з 20.12.2020 по 23.02.2022) /а.с. 20/.

Відповідачу надіслано повідомлення та досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості на адресу, вказану ним у договорі про надання позики, так як всупереч умовам договору позики взяті на себе зобов`язання зі сплати кредитної заборгованості та відсотків відповідач не виконував, чим порушив норми чинного законодавства, умови договору позики та права кредитора на своєчасне отримання зазначених коштів /а.с. 21/.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором № 000201117318 про надання позики на умовах фінансового кредиту від 20.11.2020.

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону). Вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20-ц.

Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи із положень ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договором не виконав, у передбачений в договорі строк кошти (суми позики) не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за основним зобов`язанням.

Таким чином, заборгованість відповідача за тілом кредиту в розмірі 2798,00 грн за вказаним вище договором є доведеною, а тому вимога позивача у цій частині підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за договором позики, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статей 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про сплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2013 року в справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року в справі № 536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц.

Таким чином, позивач відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Позивач, пред`являючи позов, крім заборгованості за основною сумою боргу, просив стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом, які відповідно до розрахунку заборгованості нараховані в межах строку дії договору позики.

За таких обставин суд дійшов висновку, що за договором позики про надання коштів на умовах фінансового кредиту № 000201117318 від 20.11.2020 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за відсотками в розмірі 1552,80 грн.

Разом з тим, перевіряючи вимоги про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, а також відсотків від простроченої суми за ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд враховує таке.

Позивачем заявлена позовна вимога про стягнення відсотків за ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання за період із 01.07.2021 по 28.09.2021 в розмірі 6295,50 грн за процентною ставкою в розмірі 2,5% в день відповідно до п.п. 5.12 п. 5 договору позики та інфляційних втрат за період з 20.12.2020 по 23.02.2023 в розмірі 575,55 грн.

Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема, за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 01.07.2020 у справі № 535/757/17, провадження № 61-30148св18, зроблено аналогічний висновок щодо ідентичних правовідносин (такого ж спору).

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, вказала, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року в справі № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

Враховуючи викладене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню проценти та інфляційні втрати.

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Матеріалами справи підтверджується укладення договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201117318 від 20.11.2020 між ТОВ «ФК «Форза» і ОСОБА_1 , який підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором d072516r. Ні договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201117318, ні окремі його умови в судовому порядку незаконними (недійсними) не визнавалася, а відтак такі є чинними і підлягають обов`язковому виконанню обома їх сторонами.

Позивачем на підтвердження позовних вимог подано детальний розрахунок заборгованості, вичерпну інформацію про отримання відповідачем коштів, наявність заборгованості та перехід такої від первісного кредитора до правонаступника.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

Всупереч вищенаведеному, відповідачем не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов`язань за договором.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе за договором позики зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 11221,85 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 2798,00 грн; заборгованість за процентами - 1552,80 грн; заборгованість за простроченими процентами за користування поза межами строку дії договору відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 01.07.2021 по 28.09.2021 - 6295,50 грн; інфляційні втрати за період з 20.12.2020 по 23.02.2022 - 575,55 грн.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, відповідно до ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До матеріалів справи надано докази, які підтверджують надання позивачу правової допомоги адвокатом Бачинським О.М. у розмірі 7000,00 грн, а саме: договір про надання правової допомоги № 207050733 від 28.01.2026; розрахунок суми судових витрат; рахунок № 1 від 28.01.2026; платіжну інструкцію в національній валюті № 2538 від 02.02.2026; акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 28.01.2026.

Разом з тим, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, дійшов переконання, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та вважає, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Стрийським РВ ГУМВС України у Львівській області 02.10.2008; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», (79013, місто Львів, вулиця Степана Бандери, буд. 87, офіс 54; ЄДРПОУ 42655697; IBAN НОМЕР_4 в ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК»; МФО 380634), 11221,85 грн (одинадцять тисяч двісті двадцять одну грн 85 коп.) заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201117318 від 20.11.2020; 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн 40 коп.) судового збору та 4000,00 грн (чотири тисячі грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Дата складення та підписання судового рішення без його проголошення 07 квітня 2026 року.

Суддя Л.В.Гула