Вирок від 05 квітня 2026 р. у справі №456/2084/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/2084/25

Провадження № 1-кп/456/158/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

потерпілого ОСОБА_4

представника потерпілого ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу на підставі обвинувального акта в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025141130000211 від 06.03.2025, щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Луковець-Журівський Рогатинського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, пенсіонера, інваліда ІІІ групи, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_6 27.02.2025 близько 11 год. 10 хв. знаходився за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7, на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий, де між ним та ОСОБА_4 на грунті раптово виниклих неприязних відносин розпочався словесний конфлікт.

Надалі, перебуваючи на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_4 та умисно наніс удар дерев`яною палицею по передпліччю лівої руки ОСОБА_4 .

У результаті неправомірних дій ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому головки променевої кістки, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_6 спричинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_6 під час судового розгляду вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, не визнав та дав показання про те, що 27 лютого 2025 року близько 11:10 знаходився на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий при виході з перону, де між ним та ОСОБА_4 на грунті раптово виниклих неприязних відносин розпочався словесний конфлікт. Потерпілий ОСОБА_4 забризкав йому очі перцевим балончиком, а він, захищаючись, наніс йому один удар дерев`яною палицею по передпліччю лівої руки. Вину та цивільний позов не визнає, оскільки наніс удар дерев`яною палицею потерпілому, бо той забризкав йому очі перцевим балончиком.

Заперечення обвинуваченим ОСОБА_6 винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, суд розцінює як обраний обвинуваченим спосіб захисту, намір приховати свої злочинні дії та уникнути відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, оскільки винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, за викладених вище обставин повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме:

показаннями в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_4 про те, що він є пенсіонером та підробляє перевезенням пасажирів. 27 лютого 2025 року знаходився на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий. Приїхав поїзд із м. Запоріжжя. Четверо пасажирів, що вийшли з перону, підійшли до ОСОБА_6 , щоб той відвіз їх у м. Трускавець. Очевидно, що їм не сподобався мікроавтобус ОСОБА_6 , а тому вони повернулися до нього ( ОСОБА_4 ) і він повіз їх у м. Трускавець. Коли він повернувся з м. Трускавця на залізничний вокзал станції Стрий, до нього підійшов ОСОБА_6 і між ними з цього приводу розпочався словесний конфлікт. Надалі ОСОБА_6 взяв зі свого мікроавтобуса дерев`яну палицю і наніс удар по його лівій руці. Коли ОСОБА_6 намагався нанести другий удар дерев`яною палицею йому по голові, він застосував перцевий балончик. ОСОБА_8 , який був очевидцем події, відібрав у ОСОБА_6 дерев`яну палицю. Після цього він викликав поліцію та звернувся в медичний заклад за допомогою, де йому наклали гіпс. Сам ОСОБА_6 , який завдав йому удару, цього не визнав і перед ним не вибачався. Просить карати його за законом;

показаннями свідка ОСОБА_9 про те, що вона є дружиною ОСОБА_6 , який неодноразово скаржився їй, що ОСОБА_4 його постійно провокує. Очевидцем подій не була та їй невідомо, що ОСОБА_6 вдарив ОСОБА_4 палицею по руці. В цей день 27.02.2025 їй зателефонував чоловік та повідомив, що ОСОБА_4 , з яким у чоловіка неприязні відносини, забризкав йому очі балончиком, а тому він сидить у машині та промиває очі;

показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що 27.02.2025 близько 11 год. стояв на сходах при виході із залізничного вокзалу станції Стрий. Почув крики і побачив, як ОСОБА_6 , який постійно всім погрожує, замахнувся палицею і намагався нанести удар потерпілому по голові. Той підставив руку і обвинувачений вдарив його по руці. Відстань до них була приблизно 50 м. ОСОБА_8 , який знаходився поруч, розтягнув обвинуваченого та потерпілого. Потерпілий ОСОБА_4 жодних дій щодо обвинуваченого не вчиняв, застосування ОСОБА_4 газового балончика не бачив. Через деякий час до нього підійшов ОСОБА_4 , який тримався за ліву руку. Він порадив йому викликати поліцію;

показаннями свідка ОСОБА_11 про те, що очевидцем подій 27.02.2025 не був. Наступного дня спілкувався з ОСОБА_4 на залізничному вокзалі станції Стрий, який повідомив, що ОСОБА_6 кидався на нього з палицею. Бачив у потерпілого забинтовану ліву руку;

показаннями свідка ОСОБА_8 про те, що 27.02.2025 близько 11 год. стояв на залізничному вокзалі станції Стрий при виході з перону разом з потерпілим ОСОБА_4 та розмовляв із ним. До них підійшов ОСОБА_6 . Між ним та ОСОБА_4 розпочався словесний конфлікт. Потерпілий сидів у машині, двері були відчинені. Обвинувачений пішов до свого автомобіля і взяв дерев`яну палицю. Потерпілий вийшов зі свого автомобіля. Тоді обвинувачений наніс один удар дерев`яною палицею по лівій руці потерпілого. Коли обвинувачений намагався нанести ще один удар палицею по голові потерпілого, він перехопив його руку. Після цього потерпілий розпилив газовий балончик в обличчя ОСОБА_6 . Потім приїхали працівники поліції, яких він не дочекався;

витягом з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 12025141130000211 від 06.03.2025, відповідно до якого 05.03.2025 в Стрийське РУП ГУ НП у Львівській області надійшла заява ОСОБА_4 про те, щоб вжити заходи до ОСОБА_6 , який 27.02.205 близько 11:30 на території залізничного вокзалу станції Стрий, що за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7, наніс йому удар дерев`яною битою по передпліччю лівої руки, тим самим заподів тілесні ушкодження, а саме: забій лівого передпліччя, неврит, перелом головки променевої кістки зліва /а.с. 80/;

заявою ОСОБА_4 від 05.03.2025, зареєстрованою в ЄО 05.03.2025 за № 7576, відповідно до якої останній просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , який 27.02.205 близько 11:30 на території залізничного вокзалу станції Стрий, що за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7, наніс йому удар дерев`яною битою по передпліччю лівої руки, тим самим заподів тілесні ушкодження /а.с. 81/;

висновком експерта № 45/20254 від 12.03.2025, відповідно до якого, вивчивши дані з наданої для проведення судово-медичної експертизи медичної документації, встановлено, що ОСОБА_4 звертався за медичною допомогою в КНП «ТМО «СМОЛ» 27.02.2025, де його було оглянуто черговим лікарем-травматологом та виставлено діагноз: «Забій лівого передпліччя. Неврит? З/перелом головки променевої кістки зліва. Клінічно тверезий». Травма у вигляді закритого перелому головки променевої кістки зліва утворилася від дії тупого (тупих) предмету (предметів), могла виникнути 27 лютого 2025 року та відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості за ознаками тривалості розладу здоров`я. Судово-медичних даних, які б вказували на те, що наявне тілесне ушкодження у ОСОБА_4 могло утворитися в результаті падіння на площину з висоти власного росту (вертикального чи близького до нього положення), немає /а.с. 82-83/;

протоколом огляду предмету від 14.03.2025 з фототаблицями, відповідно до якого предметом огляду є CD-R компакт-диск, на якому міститься 1 відеофайл, який отримано в приміщенні залізничного вокзалу станції Стрий, що за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7, з дотриманням вимог ст. 245-1 КПК України. На відеофайлі вказані дата і час 27.02.2025 11:09:44 та зафіксована прилегла територія залізничного вокзалу станції Стрий, що за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7. Об 11:11 з`являється автомобіль марки «Renault Kengoo» синього кольору та паркується неподалік на відстані 5-10 м від автомобіля марки «Volkswagen T4» білого кольору, звідки виходить ОСОБА_6 та прямує до автомобіля марки «Renault Kengoo» синього кольору, а саме: до ОСОБА_4 . Також з`являється ОСОБА_8 , який стоїть неподалік. Об 11: 13 ОСОБА_6 підходить до автомобіля марки «Volkswagen T4» білого кольору, бере з авто предмет, схожий на дерев`яну палицю, та прямує до ОСОБА_4 , замахується вказаною палицею та б`є ОСОБА_4 , який одразу розпилює речовину в сторону ОСОБА_6 . Після цього ОСОБА_8 потягнув у свою сторону ОСОБА_6 , які відійшли від автомобіля марки «Renault Kengoo» синього кольору в різні боки /а.с. 84-90/;

постановою про визнання об`єкту речовим доказом від 14.03.2025, відповідно до якої CD-R диск визнано речовим доказом /а.с. 91-92/.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання перелічених вище доказів недопустимими відсутні.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають і підтверджують вину обвинуваченого.

Так, вищенаведеними доказами, які є належні, допустимі та достовірні, в сукупності - достатні та узгоджені, поза розумним сумнівом доведено те, що обвинувачений ОСОБА_6 27.02.2025 близько 11 год. 10 хв. знаходився за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7, на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий, де між ним та ОСОБА_4 на грунті раптово виниклих неприязних відносин розпочався словесний конфлікт.

Надалі, перебуваючи на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_4 та умисно наніс удар дерев`яною палицею по передпліччю лівої руки ОСОБА_4 .

У результаті неправомірних дій ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому головки променевої кістки, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

За змістом ст. 8 Конституції України в державі визначено принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти, приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її змісту.

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому, не можна покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на користь останньої. Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за доведеності її вини. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також доказах одержаних незаконним шляхом.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.)

Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів у її обґрунтованості.

Розглядаючи кримінальне провадження відносно обвинуваченого, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Суд не бере до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та вважає, що сукупністю зібраних у справі та перевірених у судовому засіданні доказів вина обвинуваченого ОСОБА_6 доведена в повному обсязі.

Так, заперечуючи свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_6 ствердив, що 27 лютого 2025 року близько 11:10 знаходився на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий при виході з перону, де між ним та ОСОБА_4 на грунті раптово виниклих неприязних відносин розпочався словесний конфлікт. Потерпілий ОСОБА_4 забризкав йому очі перцевим балончиком, а він, захищаючись, наніс йому один удар дерев`яною палицею по передпліччю лівої руки. Удар дерев`яною палицею наніс потерпілому, бо той забризкав йому очі перцевим балончиком.

Показання обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він невинуватий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме: показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , які були безпосередніми очевидцями події.

За змістом кримінально-процесуального закону до предмета показань свідка належать обставини, що мають пряме чи опосередковане відношення до події кримінального правопорушення, форми вини, наслідків кримінального правопорушення, даних, що належать до показань інших свідків, експертів, їх висновків, понятих та інших учасників процесу, відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим. Знання характеру цих взаємовідносин (нормальні, дружні, родинні, ворожі, неприязні, відсутні будь-які відносини, оскільки бачив (чув) вперше, тощо) дозволить дати правильну оцінку відповідних показань, висновків і процесуальних дій указаних осіб.

Згідно з послідовною практикою ЄСПЛ необхідним елементом справедливості судового провадження є наявність в обвинуваченого можливості реалізувати своє право за підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції шляхом безпосереднього допиту свідка в присутності судді, який ухвалює остаточне рішення у справі.

В судовому засіданні встановлено, що зі свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_8 в обвинуваченого ОСОБА_6 відсутні будь-які відносини, а відтак у свідків відсутні підстави наговорювати на обвинуваченого та обмовляти його.

Усі досліджені в судовому засіданні письмові докази є належними, допустимими і достовірними, такі зібрані в порядку, встановленому КПК України, жодної підстави, передбаченої ст. 87 КПК України, для визнання вказаних доказів недопустимими судом не встановлено.

Процесуальні докази, наведені у вироку, прямо підтверджують той факт, що досліджені в судовому засіданні докази, які суд визнає належними та допустимими, зібрані в порядку встановлену законом та жодного сумніву у своїй законності та правдивості не викликають.

Так, дослідженими в судовому засіданні доказами встановлена безсумнівна винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Визнаючи ОСОБА_6 винуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, суд звертає особливу увагу на наступні докази, що вказують на його беззаперечну винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення: висновок експерта № 45/2025 від 12.03.2025, протокол огляду предмету від 14.03.2025, відповідно до якого оглянуто CD-R компакт-диск, на якому міститься 1 відеофайл, який отримано в приміщенні залізничного вокзалу станції Стрий, що за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7, з дотриманням вимог ст. 245-1 КПК України, на якому зафіксовано події, які мали місце 27.02.2025 близько 11:10 на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий, що за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7, з участю обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_4 , в присутності свідка ОСОБА_8 .

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду в справі № 728/578/19 від 07.12.2020 чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку. Як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.

Відтак суд вважає, що здобутими під час досудового розслідування та дослідженими в судовому засіданні доказами доведено всі обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про його невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, є сумнівними і такими, що спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши об`єктивно досліджені в судовому засіданні відповідно до вимог ст. 85, 94 КПК України вказані вище докази в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з`ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, в судовому засіданні доведена повністю.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи, суд вважає доведеним факт умисного спричинення ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я, тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Вказаний висновок судом зроблений поза розумним сумнівом, а отже, враховуючи зазначене вище, вина ОСОБА_6 повністю доведена в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч. 1 ст. 122 КК України. Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтями Кримінального кодексу чи для виправдання обвинуваченого суд не вбачає.

Вказаний висновок суду узгоджується з п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява № 1637/04), в якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно до позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 17.10.2019 в справі №205/7091/16-к (№ 51-1532км19), поняття судової дискреції (судового розсуду) в кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

При призначенні покарання обвинуваченому по даній справі суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.

Обставин, передбачених ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання, судом не встановлено.

Обставин, передбачених ст. 67 КК України, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, конкретний характер і ступінь участі обвинуваченого у вчиненому ним кримінальному правопорушенні, тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків – спричинення умисного тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_4 , що спричинило тривалий розлад здоров`я, спосіб вчинення кримінального правопорушення і його мотиви, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, є пенсіонером та інвалідом ІІІ групи, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позицію потерпілого, який просить призначити обвинуваченому суворе покарання, посткримінальну поведінку обвинуваченого, яка є виключно негативною, так як обвинувачений не усвідомив протиправність своїх дій, у вчиненому не розкаявся, після вчинення кримінального правопорушення жодних збитків не відшкодував, суспільну небезпеку вчиненого ним кримінального правопорушення, та дійшов переконання, що виправлення ОСОБА_6 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень можливе лише в умовах ізоляції обвинуваченого від суспільства, і вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої їй статті КК України. Саме таке покарання, яке полягає в ізоляції та поміщенні до кримінально-виконавчої установи закритого типу, буде відповідати вимогам ст. 65 КК України за своїм видом та буде необхідним для досягнення його мети, тобто необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_6 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так й іншими особами.

Підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України суд не вбачає, враховуючи посткримінальну поведінку обвинуваченого, яка є виключно негативною, позицію потерпілого, який просить призначити йому сувору міру покарання, відсутність обставин, які пом`якшують покарання.

Такі висновки щодо недоцільності застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 ст. 75 КК України зроблені судом, у тому числі з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом, колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 13.08.2020 у справі за єдиним унікальним номером 716/1224/19 та номером провадження 51-1962км20, згідно з котрою загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду. Покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засудженого, а особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинення дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

У рішеннях від 24 березня 2005 року в справі «Фрізен проти Росії» (Frizen v. Russia), скарга № 58254/00, та від 09 червня 2005 року в справі «Бакланов проти Росії» (Baklanov v. Russia), скарга № 68443/01, Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У рішенні від 16 жовтня 2008 року в справі «Ізмайлов проти Росії» (Izmaylov v. Russia), скарга № 30352/03, Європейський Суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

07.10.2025 потерпілим ОСОБА_4 заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, який мотивує його тим, що відповідно до матеріалів кримінального провадження та фактичних обставин справи ОСОБА_6 27.02.2025 близько 11 год. 10 хв. на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий, що за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7, на грунті раптово виниклих неприязних відносин умисно наніс удар дерев`яною палицею по передпліччю його лівої руки, спричинивши йому середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Протиправними діями відповідача йому була завдана моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв`язків, що викликало тривогу, психологічний дискомфорт, психічні переживання, втрату душевного спокою та повноцінного сну, емоційну напругу, почуття образи, страх за свою безпеку. Завдану моральну шкоду оцінює в 20000 грн.

В судовому засіданні цивільний позивач ОСОБА_4 та його представник адвокат ОСОБА_5 заявлений цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити.

Цивільний відповідач ОСОБА_6 та його представник адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні позов потерпілого про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, заперечили.

Суд, заслухавши думку учасників, давши належну оцінку зібраним доказам з точки зору їх належності та допустимості, дійшов переконливого висновку, що цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 27.02.2025 близько 11 год. 10 хв. знаходився за адресою: м. Стрий Львівської області, вул. Вокзальна, 7, на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий, де між ним та ОСОБА_4 на грунті раптово виниклих неприязних відносин розпочався словесний конфлікт.

Надалі, перебуваючи на прилеглій території залізничного вокзалу станції Стрий, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_4 та умисно наніс удар дерев`яною палицею по передпліччю лівої руки ОСОБА_4 .

У результаті неправомірних дій ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому головки променевої кістки, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов, зокрема, до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Суд вважає, що дослідженими в судовому засіданні доказами винуватості обвинуваченого встановлено протиправну поведінку цивільного відповідача ОСОБА_6 , що стверджується матеріалами кримінального провадження, встановлено наявність шкоди - заподіяння ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

За результатами розгляду кримінального провадження суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого доведена, його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки в судовому засіданні доведено факт заподіяння ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_4 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року в справі № 3-51гс14.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналізуючи фактичні обставини кримінального провадження, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Вирішуючи питання щодо розміру завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд бере до уваги тривалість моральних страждань і переживань потерпілого, оскільки останньому ОСОБА_6 спричинив середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке спричинило тривалий розлад здоров`я, що призвело до психічних переживань, втрати душевного спокою та повноцінного сну, побоювання за свою безпеку та негативно позначилося на його моральному та психологічному стані, оскільки він і надалі змушений лікуватися, так як його пошкоджена рука повноцінно не функціонує.

Отже, беручи до уваги конкретні обставини провадження, наслідки, що наступили, характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, яких зазнав потерпілий, їх тривалість, та зважаючи на обставини, за яких було заподіяно моральну шкоду, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, суд вважає, що позовні вимоги потерпілого про відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення, а з відповідача ОСОБА_6 слід стягнути на користь потерпілого ОСОБА_4 15000,00 грн моральної шкоди.

Визначаючи саме такий розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, а тому на підставі ст. 1167 ЦК України така шкода підлягає відшкодуванню з урахуванням наведених норм права та встановлених судом обставин справи. Ця сума, враховуючи особу обвинуваченого і характер його дій, на думку суду, відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною.

Запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався.

Процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 368-371, 373-374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, і призначити покарання за ч. 1 ст. 122 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 15000,00 грн (п`ятнадцять тисяч грн 00 коп.) моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Речові докази: CD-R диск залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1