Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №453/133/26 — Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/133/26

№ провадження 2/453/389/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

02 квітня 2026 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого – судді Ясінського Ю.Є.,

секретаря судового засідання Гринюк Л.Я.,

розглянувши у залі суду у місті Сколе Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

в с т а н о в и в:

27 січня 2026 року представник позивача Ткаченко Марія, через систему «Електронний Суд», звернулась з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2107723749597 від 18 березня 2021 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «Служба миттєвого кредитування», у розмірі 34320 грн., що складається з 4000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 30320 грн. заборгованості за відсотками. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою судді від 06 лютого 2026 року було прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі на підставі ч.5 ст. 279 ЦПК України.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що ОСОБА_1 звернулась до ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» і уклала 18 березня 2021 року кредитний договір № 107723749597 шляхом підписання такого електронним підписом у виді одноразового ідентифікатора, отримавши грошові кошти на споживчі потреби. Вказала, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку із чим утворилася заборгованість в загальному розмірі 34320 грн. На підставі договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021 року, укладеного між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТзОВ «Вердикт Капітал», останнє набуло право вимоги до відповідача за кредитним договорам № 2107723749597 від 18.03.2021 року. На підставі договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, укладеного між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «Коллект Центр», позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором №2107723749597 від 18 березня 2021 року. Враховуючи наведене, просила позовні вимоги задовольнити, а судові витрати, які складаються з 2662 грн. 40 коп. сплаченого судового збору та 13000 грн. витрат на професійну правничу допомогу стягнути з відповідача.

Відповідач повідомлялась про судовий розгляд шляхом направлення поштової кореспонденції.

У вказаний строк відповідач не надала суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

В силу ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У відповідності до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Судом встановлено, що 18 березня 2021 року ОСОБА_1 уклала з ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитний договір № 2107723749597 шляхом підписання такого, додатку № 1 до нього, графіку платежів та паспорту споживчого кредиту електронним підписом у виді одноразового ідентифікатора Q4, внаслідок чого отримала грошові кошти в сумі 4000 грн. строком на 16 днів зі сплатою 2 % на день від суми кредитування.

Встановлено, що кредитодавець повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором № 2107723749597 від 18 березня 2021 року, що підтверджується листом ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» від 12 грудня 2025 року.

У відповідності розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТзОВ «Служба миттєвого кредитування», у відповідача була наявна заборгованість у розмірі 34320 грн., яка складається з 4000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 30320 грн. заборгованості за відсотками.

01 грудня 2021 року між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТзОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 1-12 та реєстр боржників, відповідно до умов яких первісний кредитор ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» передає (відступає) новому кредитору ТзОВ «Вердикт Капітал» свої права вимоги за кредитними договорами, останнє з яких сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти. Із витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021 року вбачається, що ТзОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 2107723749597 від 18.03.2021 року у розмірі 34320 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, складеного ТзОВ «Вердикт Капітал» станом на 10.01.2023 року у відповідача була наявна заборгованість у розмірі 67147грн. 60 коп.

10 січня 2023 року між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТзОВ «Вердикт Капітал» передає (відступає) новому кредитору ТзОВ «Коллект Центр» свої права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення до них і сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти. Згідно витягу реєстру боржників до договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, ТзОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТзОВ «Коллект Центр» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 2107723749597 від 18.03.2021 року у розмірі 67147, грн. 60 коп, яка складається з 4000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 63147 грн. 60 коп. заборгованості за відсотками.

Відповідно до розрахунку ТзОВ «Коллект Центр», станом на 20.01.2026 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 34320 грн.

При цьому, суд не може погодитись із наведеною позивачем сумою заборгованості відповідача за кредитним договором № 2107723749597 від 18.03.2021 року в сумі 34320 грн. в повному обсязі з огляду на наступне.

В п. 1.2 кредитного договору № 2107723749597 від 18.03.2021 року відповідач та первісний кредитор ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» погодили, що кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною.

Із заяви-анкети, що є додатком №1 до кредитного договору №2107723749597 та паспорту споживчого кредиту встановлено, що сторони погодили строк кредитування в кількості 16 днів, що також відповідає долученому до матеріалів справи графіку платежів. Таким чином, зважаючи на те, що кредитний договір укладено між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем ОСОБА_1 на 16 днів, строк кредитування завершився 02.04.2021 року.

Належних і допустимих доказів на підтвердження правильності та безспірності здійснення нарахувань відсотків за користування кредитними коштами після 02.04.2021 року суду не надано.

Крім цього, подальше нарахування процентів за кредитним договором 2107723749597 поза межами строку кредитування, є безпідставним, необґрунтованим і таким, що не відповідає його вимогам, а також те, що до матеріалів позову не надано доказів на підтвердження права ТзОВ «Вердикт Капітал» на здійснення даної діяльності.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21), від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Оскільки строк кредитування за вказаними вище кредитними договорами завершився 02.04.2021 року, у первісного кредитодавця, як і у ТзОВ «Вердикт Капітал», так і у ТзОВ «Коллект Центр», було відсутнє право нараховувати відсотки за користування кредитом, а тому вимоги позивача про стягнення таких відсотків, нарахованих після 02.04.2021 року, є необґрунтованими, з огляду на що такі не підлягають задоволенню. Після цих дат права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Частинами 1, 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.

За ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, суд приходить до висновку, що аргументи, якими представник позивача мотивувала позовні вимоги, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому такі слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 2107723749597 від 18.03.2021 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «Служба миттєвого кредитування», у розмірі 5280 грн., яка складається з 4000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 1280 грн. заборгованості по відсотками.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року по справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

З долучених до позовної заяви договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, прайс-листу АО «Лігал Ассістанс», заявки на надання юридичної допомоги №477 від 01.12.2025 року, витягу з акту № 17 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року, вбачається, що розмір понесених позивачем витрат у з`язку з розглядом цивільної справи за позовом ТзОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 становить 13000 грн. та складається з послуг, а саме надання усної консультації кількістю 2 год., вартістю 4000 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду кількістю 3 год, вартістю 9000 грн.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України").

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19, № 910/16803/19.

Верховний Суд у своїй постанові від 28 червня 2023 року по справі № 369/576/22 зазначив, що суд може з власної ініціативи зменшити розмір витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії, визначені у ч.ч. 3, 4, 5, 9 ст. 141 ЦПК України. При цьому це не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у ч.4 ст. 137 ЦПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони про зменшення розміру таких витрат.

Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що деякі види робіт мають не обґрунтовано завищену вартість.

Як вбачається із згаданих вище документів наданих адвокатом, предметом наданої професійної правничої допомоги є надання усної консультації та складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли щодо стягнення заборгованості в загальному розмірі 34320 грн., які підлягатимуть частковому задоволенню у сумі 5280 грн.

Суд констатує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії малозначних справ, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а відтак заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн. є завищеними порівняно з вартістю послуг з правничої допомоги в таких категоріях спору, оскільки матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, а враховуючи усталену практику дана справа є не складною. При цьому, адвокатом зовсім не мотивована необхідність витрачання значного часу на аналіз документів, які знаходяться в матеріалах справи, ступінь складності та новизни правових питань, досліджених адвокатом.

Отже, керуючись принципами справедливості, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, тобто відповідністю понесених витрат, складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а також співмірності цих витрат із ціною, конкретних обставин справи, суд вважає, що визначений сторонами до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється співмірним, обґрунтованим і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а також є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг у аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг не відповідає критерію реальності, а відтак суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 1950 грн., оскільки такий розмір витрат є необхідним і неминучим для позивача ТзОВ «Коллект Центр», яке було змушеним до залучення професійної правничої допомоги адвоката.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 279 ЦПК України, ст.ст. 3, 13, 16, 509, 512-514, 517, 526, 527, 530, 599, 610-612, 614, 639, 1048-1050, 1054, 1056-1, 1077 ЦК України, ст.ст. 3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №2107723749597 від 18 березня 2021 року у розмірі 5280 (п`ять тисяч двісті вісімдесят) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 400 (чотириста) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1950 (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят) грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про його перегляд чи апеляційної скарги на таке рішення, якщо заяву про перегляд заочного рішення чи апеляційну скаргу не було подано.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається безпосередньо до Сколівського районного суду Львівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя Ю.Є. ЯСІНСЬКИЙ