Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №947/8585/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 947/8585/26

Номер провадження № 2-о/521/254/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року

Хаджибейського районний суд міста Одеси в складі:

Головуючого судді - Бобуйка І.А.,

Секретаря судового засідання - Литвиненко А.Г.,

розглянувши цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), -

ВСТАНОВИВ:

24.02.2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, в якій просить суд: встановити обмежувальний припис для відповідачів: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 - на максимальний термін. В якості компенсації завданої фізичної та моральної шкоди зобов`язати заінтересованих осіб відмовитися від вимагань та претензій матеріальних, не матеріальних та фінансових цінностей з/до неї та її нащадків довічно. Оплату судового збору стягнути з відповідачів.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.02.2026 року матеріали справи передано до Хаджибейського районного суду м. Одеси за підсудністю.

01.04.2026 року автоматизованою системою розподілу справ між суддями матеріали справи передано судді Бобуйку І.А.

Заявниця у судове засідання з`явилася, під час проведення судового засідання відмовилась від своєї заяви про видачу обмежувального припису.

Заінтересовані особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання з`явились. ОСОБА_2 є представником по довіреності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . ОСОБА_4 згідно виписки із медичної карти амбулаторного хворого має значні обмеження опорності нижніх кінцівок, запаморочення, зниження слуху та гостроти зору, втрата функцій опори та ходьби. Положення в ліжку пасивне, прикутий до ліжка, що підтверджується висновком №141 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 12.02.2026 року.

ОСОБА_6 згідно виписки із медичної карти амбулаторного хворого має порушення статики та ходьби, не пересувається в межах квартири, що підтверджується висновком №142 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 12.02.2026 року.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 350-5 ЦПК України, справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

Судом встановлено, що батьки заявниці переїхали з окупованої території Херсонської області з 31.09.23 р. Батько ОСОБА_4 та мати ОСОБА_5 потребували медичного лікування. З 03.10.2023 року проживали разом із заявницею за адресою АДРЕСА_1 . Заявниця забезпечувала повний нагляд та матеріале забезпечення батька.

Як зазначає заявниця ОСОБА_1 , 17.02.2025 року вона захворіла на ГРВІ covid, що підтверджується випискою із медичної картки амбулаторного хворого від 01.12.2025 року, з подальшими ускладненнями у вигляді задухи, серцевої недостатності, значного зниження можливості самообслуговування та швидкості пересування, навантаження.

Через свою тимчасову нездатність забезпечувати потреби батьків в березні 2025 р. звернулася до брата ОСОБА_2 за допомогою по догляду за батьками, у свою чергу брат відмовився. Як зазначає ОСОБА_1 у своїй заяві, брат ОСОБА_2 погрожував розділом її квартири, здійснював емоційний тиск та цькування з залученням батьків, заявниця перебувала у стані страху, що їй можуть нанести фізичну шкоду.

Заявниця 12.05.2025 року виїхала до доньки у Румунію, доглядом батьків займався брат ОСОБА_2 разом з його дружиною ОСОБА_3

09.06.2025 р. заявниця повернулась в Україну, та повідомила брату ОСОБА_2 що не взмозі забезпечувати батькам необхідний догляд через хворобу.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16.06.2025 року перевезли батьків від заявниці.

15.12.2025 року Хаджибейський районний суд м. Одеси виніс рішення, яким частково задовольнив вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , щодо стягнення аліментів на утримання батьків у твердій грошовій сумі з ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до п. 1-4 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана: особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству"; особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"; батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"; опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього чи фізичного насильства піддавався заявник, оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього чи фізичного насильства у будь-якому його прояві.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати і сестри; інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя.

Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього, фізичного чи іншого насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 квітня 2019 року по справі №363/3496/18, суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 04 грудня 2019 року по справі №607/10122/19.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі №369/7782/19(провадження № 61-21337св 19) зроблено висновок, що «відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню.

Заявницею ОСОБА_1 не доведено факт наявності домашнього, фізичного чи іншого насильства щодо неї зі сторони ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому вона не є належним заявником у відповідності до п. 1-4 частини першої статті 350-2 ЦПК України. Зі сторони заявниці відсутні звернення до правоохоронних органів, з метою фіксації домашнього, фізичного чи іншого насильства чи інші докази.

Так, конфлікта ситуація, якою заявниця обґрунтовує свої вимоги, як вказаує у своїй заяві, мала місце в впродовж 2025 року, проте належних доказів на підтвердження фактів вчинення відносно ОСОБА_1 фізичного чи домашнього насильства, що має регулярний та постійний характер, яке загрожує її фізичному здоров`ю або завдає шкоди психологічному здоров`ю, заявницею не надано.

Таким чином, у суду відсутні законні підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

При цьому суд при розгляді даної заяви, враховуючи специфіку процедури розгляду вказаної категорії справ, яка обмежена часовим проміжком, позбавлений можливості ініціювати збір додаткових доказів.

З огляду на висновки суду про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог щодо видачі обмежувального припису, судові витрати, від яких заявник був звільнений при зверненні до суду з заявою про видачу обмежувального припису відповідно до правил ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 81, 82, 350-1-350-8, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів, з дня проголошення рішення безпосередньо до Одеського апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 07.04.2026 року.

С У Д Д Я: І.А. Бобуйок