Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №627/192/25 — Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/192/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Бугаєнко І.В.,

за участі секретаря – В`юнник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Краснокутську Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Гофельд Ганна Сергіївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Гофельд Г.С., звернувся до Краснокутського районного суду Харківської області з дани позовом, в якому просив суд: 1) розірвати шлюб між громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований 19 грудня 1992 року Виконавчим комітетом Олексіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, актовий запис № 15 від 19 грудня 1992 року; 2) визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений 22 січня 2025 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. реєстровий номер 10; 3) визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : квартиру АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, загальною площею 0,1936 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1859; земельну ділянку, загальною площею 0,1838 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1858; транспортний засіб марки OPEL, модель VIVARO, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) НОМЕР_2 ; 4) в порядку поділу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя), визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ; 5) в порядку поділу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя), визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частки нежитлової будівлі АДРЕСА_2 ; 6) в порядку поділу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя), визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,1936 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1859; 7) в порядку поділу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя), визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,1838 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1858; 8) в порядку поділу об`єкта спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя), виділити у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) транспортний засіб марки OPEL, модель VIVARO, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) НОМЕР_2 ; 9) в порядку поділу об`єкта спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя), стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб марки OPEL, модель VIVARO, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) НОМЕР_2 у розмірі 105150 (сто п`ять тисяч сто п`ятдесят гривень) грн 00 копійок; 10) стягнути, пропорційно частці заявлених позовних вимог, із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 грудня 1992 року виконавчим комітетом Олексіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис №15 у книзі реєстрації шлюбів.

У позові зазначено, що за час шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ними було набуто у спільну сумісну власність подружжя таке майно: квартиру АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, загальною площею 0,1936 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1859; земельну ділянку, загальною площею 0,1838 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1858; транспортний засіб марки OPEL, модель VIVARO, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) НОМЕР_2 .

Представник позивача зазначає, що згадане вище майно є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки набуто в період їхнього шлюбу (починаючи з дати укладення шлюбу 19 грудня 1992 року по дату подання даного позову), та підлягає поділу між ними.

Під час підготовки до подання позовної заяви, позивачу стало відомо, що саме 22 січня 2025 року за відсутності письмової нотаріально посвідченої згоди позивача на укладення правочину щодо спільного майна подружжя, ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Обдаровуваною за вказаним договором є ОСОБА_3 , дарувальником є ОСОБА_2 .

Представник позивача зазначає, що з огляду на положення статей 65 Сімейного кодексу України та 369 Цивільного кодексу України, беручи до уваги той факт, що укладений правочин щодо дарування квартири АДРЕСА_1 , яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, вчинений без згоди другого з подружжя (без відповідних повноважень), та перешкоджає поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності позивача та відповідачки ОСОБА_2 , є підстави для визнання відповідного правочину недійсним.

Керуючись нормами чинного законодавства, представник позивача зазначає, що спірне майно є спільним майном подружжя та має режим спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи, що домовленості між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 щодо зміни розміру часток майна дружини та чоловіка у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, немає, шлюбний договір між ними не укладався, обставин, передбачених частинами 2,3 статті 70 СК України немає, частки майна позивача та відповідачки ОСОБА_2 у разі поділу ними майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є рівними та становлять 1/2.

Щодо поділу транспортного засобу, представник позивача зазначає, що позивач просить суд здійснити поділ набутого за період шлюбу між позивачем та відповідачкою у спільну сумісну власність транспортного засобу марки «OPEL», модель «VIVARO», 2002 року випуску шляхом виділення вказаного транспортного засобу у власність позивача та стягнення з позивача на користь відповідачки ОСОБА_2 грошової компенсації замість частки відповідачки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на вказаний транспортний засіб.

Щодо спільного іншого сумісного майна подружжя, позивач зазначає, що слід виходити з того, що незважаючи на те, що за класифікацією речей на подільні та неподільні, безпосереднім об`єктом права спільної сумісної власності є право власності на вказані об`єкти нерухомого майна, а не самі об`єкти в натурі.

Представник позивача у позові зазначає, що речове (майнове) право у вигляді права власності на: квартиру АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, загальною площею 0,1936 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1859; земельну ділянку, загальною площею 0,1838 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1858, є неспоживною та подільною річчю і відповідно може бути поділена між позивачем та відповідачкою шляхом виділення у власність відповідачки ОСОБА_2 та позивача по 1/2 частки у праві власності на вказані об`єкти нерухомого майна.

Щодо вимог про визнання недійсним договору дарування, у позові зазначено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Проте, своєї згоди на укладення ОСОБА_2 договору дарування квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 не надавав, що підтверджує факт укладення відповідного договору без повноважень на його укладення.

05.05.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Борисової І.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги відповідач ОСОБА_2 визнає частково, а саме: не заперечує проти розірвання шлюбу між нею та позивачем ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , якій було зареєстровано 19 грудня 1992 року; не заперечує проти виділення у власність позивача транспортного засобу марки OPEL VITARO д.н.з. НОМЕР_1 , та стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля у розмірі 105150 гривень.

Проте, відповідач ОСОБА_2 заперечує проти визнання за позивачем: права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1838 га кадастровий номер 6323555100:01:001:1858, та права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1936 га кадастровий номер 6323555100:01:001:1859, виходячи з наступного. Так, відповідачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 3.12.2019 посвідченим приватним нотаріусом Краснокутського районного нотаріального округу Харківської області Гук С.Ю., № в реєстрі 1112, була придбана земельна ділянка площею 0,3774 га кадастровий номер №6323555100:002:0463, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 25.08.2023 №344172665 за заявою ОСОБА_2 з реєстраційним № 56708245 від 21.08.2023 на підставі договору купівлі-продажу від 3.12.2019 посвідчений приватним нотаріусом Краснокутського районного нотаріального округу Харківської області Гук С.Ю., № в реєстрі 1112, зареєстрована земельна ділянка площею 0,1838 га кадастровий номер 6323555100:01:001:1858. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав від 25.08.2023 року № 344175121 за заявою ОСОБА_2 з реєстраційним № 56708460 від 21.08.2023 року на підставі договору купівлі-продажу від 3.12.2019 року посвідчений приватним нотаріусом Краснокутського районного нотаріального округу Харківської області Гук С.Ю., № в реєстрі 1112, - зареєстрована земельна ділянка площею 0,1936 га кадастровий номер 6323555100:01:001:1859. За словами відповідача ОСОБА_2 вона не писала особисто таких заяв про реєстрацію двох земельних ділянок та надання їм нових кадастрових номерів, оскільки вона купляла одну площею 0,3774 га кадастровий номер №6323555100:002:0463. По даному факту ОСОБА_2 07.04.2025 року звернулася із заявою до СПД №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківської області. Дана заява зареєстрована та внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.04.2025, номер кримінального провадження 12025226010000073 за ч.1 ст.358 КК України. За таких обставин вважає, що поділ нерухомого майна, правомірність реєстрації якого може свідчити про вчинення кримінального правопорушення, є недоцільним.

Також, відповідач ОСОБА_2 заперечує проти визнання за позивачем права власності на 1/2 частку нежитлової будівлі, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , з огляду на наступне. Так, свого часу батьки ОСОБА_2 тривалий час працювали на півночи тодішнього союзу, де заробили велики гроші, які передали потім їй. Саме на ці гроші, які є особистими грошами, ОСОБА_2 і придбала нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу ВСА № 410603 від 09.03.2005 року. Тому вона вважає, що ця нежитлова будівля не є об`єктом спільної сумісної власності, і не підлягає розподілу.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 заперечує проти визнання недійсним договору дарування квартири з огляду на таке. За договором купівлі-продажу від 10.08.1996 року реєстраційний номер 4-4570 була придбана квартира АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 . 22 січня 2025 року ОСОБА_2 подарувала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., реєстровий № 10, яка посвідчуючи спірний договір дарування, дотрималася вимог діючого законодавства, врахувавши наявну письмову згоду співвласника майна – ОСОБА_1 . Ця письмова згода надана ОСОБА_1 23.08.2002 саме на дарування ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 . Дана заява на час посвідчення договору дарування квартири ОСОБА_1 не змінена і не скасована. Відтак, немає правових підстав для визнання недійсним договору дарування кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 проти стягнення суми судового збору в частині визнання договору дарування квартири недійсним заперечує. Відносно стягнення суми витрат на оцінку автомобіля марки OPEL VITARO д.н.з. НОМЕР_1 та оплату судового збору в цієї частині ОСОБА_2 також заперечує, оскільки це питання можливо було вирішити в позасудовому порядку, проте позивач цього не пропонував.

24.02.2025 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області позовну заяву ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Гофельд Ганна Сергіївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визнання недійсним правочину та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя прийнято до розгляду. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

23.07.2025 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Гофельд Ганна Сергіївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визнання недійсним правочину та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу виділено у самостійне провадження, та направлено позов в цій частині до Новобаварського районного суду м. Харкова за підсудністю.

10.09.2025 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Гофельд Ганна Сергіївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача – адвокат Гофельд Г.С., будучи присутньою у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримала та прохала їх задовольнити у повному обсязі.

Позивач у відкритому судовому засіданні підтримав позицію свого представника та прохав позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Борисова І.М., будучи присутньою у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти задоволення позову заперечувала, підтримала свій відзив, у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу просила відмовити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відкрите судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, шляхом направлення судових повісток про виклик до суду за зареєстрованим місцем проживання, на конвертах, які повертаються на адресу суду проставлені позначки «адресат відсутній за вказаною адресою»; та шляхом розміщення оголошень про виклик до суду на офіційному веб-сайті «Судова влада». Заяв про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходили. Інтереси відповідача ОСОБА_2 представляє в суді адвокат Борисова І.М. Відповідач ОСОБА_3 відзив на позов не подала.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що 19 грудня 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, який зареєстрований Виконавчим комітетом Олексіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, про що зроблено актовий запис № 15, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб виданого повторно 13 грудня 2024 року серії НОМЕР_6 /а.с.38/.

Як вбачається з матеріалів справи, і встановлено під час розгляду справи судом, подружжям (сторонами по справі) під час перебування у шлюбі, було придбано наступне майно:

-квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого 10.08.1996 державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори, зареєстрованому в реєстрі за № 4-4570 /а.с25-27/;

-нежитлову будівлю АДРЕСА_2 , яка набута ОСОБА_2 у власність відповідно до договору купівлі-продажу ВСА № 410603 від 09.03.2005 року, виданого Краснокутською державною нотаріальною конторою, що підтверджується копією інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 411011663 від 03.02.2025 /а.с.53/;

-земельну ділянку, загальною площею 0,1936 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1859, яка набута ОСОБА_2 у власність відповідно до договору купівлі-продажу № 1112 від 03.12.2019 року, виданого приватним нотаріусом Краснокутського районного нотаріального округу Харківської області Гук С.Ю., що підтверджується копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-6300323022025 від 03.02.2025 та копією інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 411484856 від 05.02.2025 /а.с.17,51/;

-земельну ділянку, загальною площею 0,1838 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1858, яка набута ОСОБА_2 у власність відповідно до договору купівлі-продажу № 1112 від 03.12.2019 року, виданого приватним нотаріусом Краснокутського районного нотаріального округу Харківської області Гук С.Ю., що підтверджується копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-6300320912025 від 03.02.2025 /а.с.46/;

-транспортний засіб марки OPEL, модель VIVARO, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) НОМЕР_2 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 від 16.08.2008 /а.с.45/.

Шлюбний договір або інша домовленість сторін щодо спірного майна в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень СК України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Оскільки, як встановлено вище у цій справі, сторонами укладено шлюб та розпочаті процеси набування майна у власність, як до 01 січня 2004 року, так і після, то порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися як за положеннями КпШС України, так і за нормами СК України. При цьому, поділ майна подружжя суд здійснює за правилами, передбаченими СК України.

Так, відповідно до ст. 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить ст. 60 СК України).

Згідно зі ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

За приписами ч. 1 ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Аналогічні положення закріплені в ст. ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України. Так, норми ст. ст. 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Верховний Суд у своїй постанові від 02.06.2021 у справі №394/876/17 акцентував на тому, що немає значення, чи працювала дружина чи ні, чи отримувала вона достатній дохід від своєї діяльності, майно, за умов, визначених СК України, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу.

Спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно (постанова Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у цивільній справі №318/1863/17).

Зокрема, відповідно до п.3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя може виключатися в разі набуття такого майна за час шлюбу, але за кошти, які належали одному із подружжя особисто. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно до ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За приписами ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Такий висновок приведено у постановах Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у цивільній справі №664/3661/15-ц, постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у цивільній справі №361/4130/16-ц, у постанові Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у цивільній справі №447/3676/14-ц.

Конституційний суд України в рішенні № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі №1-8/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, зазначає, що відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім`ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Кодексу та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).

Таким чином, суд вважає встановленим, що спірне майно було набуто сторонами по справі, під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, принаймні доказів зворотного матеріали справи не містять. Доводи відповідача ОСОБА_2 з приводу того, що нежитлова будівля АДРЕСА_2 була придбана нею за кошти її батьків, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Крім того, у відзиві представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Борисова І.М. зазначала, що її довірителька заперечує проти визнання за позивачем права власності на частку земельної ділянки площею 0,1838 га кадастровий номер 6323555100:01:001:1858 та на частку земельної ділянки площею 0,1936 га кадастровий номер 6323555100:01:001:1859 з тих підстав, що вона не складала особисто заяв про реєстрацію двох земельних ділянок та надання їм нових кадастрових номерів, оскільки 03.12.2029 року вона придбала лише одну земельну ділянку площею 0,3774 га кадастровий номер №6323555100:002:0463. При цьому зазначила, що з цього приводу 07.04.2025 звернулася до СПД №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківської області із заявою на підставі якої 08.04.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ч.1 ст. 358 КК України, номер кримінального провадження 12025226010000073. За таких обставин вважає, що поділ нерухомого майна щодо зазначеного майна є недоцільним. Проте, до таких тверджень суд наразі ставиться критично, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що згадані договори купівлі-продажу двох спірних земельних ділянок були визнані недійсними.

Що стосується вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування квартири, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі придбали квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого 10.08.1996 державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори, зареєстрованому в реєстрі за № 4-4570, право власності якої зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 .

На виконання вимог ухвали Краснокутського районного суду Харківської області від 24.05.2025, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. надано завірену копію нотаріальної справи, сформованої у зв`язку із посвідченням нею 22.01.2025 договору дарування квартири АДРЕСА_1 , за реєстровим № 10 /а.с.115-134/.

Так, з нотаріальної справи вбачається, що 22.01.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, в матеріалах нотаріальної справи міститься копія заяви ОСОБА_1 від 23.08.2002, якою він дає згоду своїй дружині гр. ОСОБА_2 на дарування гр-ці ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , яку придбали разом за час зареєстрованого шлюбу. Заява посвідчена 23 серпня 2002 року державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області Гук С.Ю. на бланку ВАА №818651 /а.с.122/.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів № 221892300 від 22.01.2025 сформованої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., бланк ВАА №818651 зареєстровано в реєстрі 23.08.2002 державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області Гук С.Ю.

При цьому, матеріали нотаріальної справи не містять відомостей про відкликання чи скасування згаданої вище заяви, як не надано таких відомостей і стороною позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відтак, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування квартири, оскільки, матеріали справи не містять відомостей про відкликання чи скасування заяви ОСОБА_1 від 23 серпня 2002 року про надання згоди ОСОБА_2 на дарування спірної квартири ОСОБА_3 .

Що стосується поділу транспортного засобу суд зазначає наступне.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 від 16.08.2008, транспортний засіб марки OPEL, модель VIVARO, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) НОМЕР_2 , останній зареєстрований 16.08.2008 на ім`я ОСОБА_1 .

Позивач просить виділити йому у власність згаданий вище транспортний засіб, та в свою чергу стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 грошову компенсації вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб марки OPEL, модель VIVARO, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) НОМЕР_2 у розмірі 105150 грн 00 коп.

Так, за приписами ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Так, з відзиву на позовну заяву вбачається, що представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_7 зазначає, що сторона відповідача не заперечує проти виділення у власність позивача транспортного засобу марки OPEL VITARO Д/З НОМЕР_1 та стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля у розмірі 105150 гривен, аналогічну позицію адвокат Борисова І.М підтвердила і в судовому засіданні.

Відтак, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_8 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Крім того, позивачем заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 45000,00 грн., з приводу чого суд зазначає таке.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача – адвокатом Гофельд Г.С. надано суду:

- Договір про надання професійної правничої допомоги № 08012025 від 08 січня 2025 року, укладеного між адвокатом Гофельд Ганною Сергіївною та ОСОБА_1 ;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХВ № 000488 на ім`я Гофельд Г.С.;

- ордер серії АХ № 1222197 від 28.01.2025 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Гофельд Г.С. у Краснокутському районному суді Харківської області;

- Додаткову угоду №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 08012025 від 08 січня 2025 року;

- Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від час судового провадження суді першої інстанції від 10 березня2026 року за Договором про надання професійної правничої допомоги № 08012025 від 08 січня 2025 року;

- детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат необхідних для надання правничої допомоги від 10 березня 2026 року;

- рахунок-фактура № 1 від 10 березня 2026 року на сплату гонорару за Договором про надання професійної правничої допомоги № 08012025 від 08 січня 2025 року .

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 №301/1894/17 вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК).

У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.

З доданих до матеріалів справи доказів щодо понесених позивачем судових витрат вбачається, що відповідно до абзацу 1 пункту 4.2. Договору про надання професійної правничої допомоги №08012025 від 08 січня 2025 року, гонорар має бути оплачений клієнтом протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня виставлення виконавцем рахунку-фактури. Рахунок-фактура виставляється виконавцем не пізніше 2 (двох) днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі (абзац 1 пункту 4 Договору).

10.03.2026 адвокатом Гофельд Г.С. передано позивачу рахунок-фактуру. Станом на час винесення цього рішення гонорар позивачем фактично не сплачено. Проте, за сталою судовою практикою компенсації підлягають не лише фактично сплачені витрати. Якщо сторони договору про надання правничої допомоги домовилися про оплату витрат у майбутньому, ці суми також мають бути відшкодовані. І надання до суду банківських документів про сплату адвокатського гонорару не є обов`язковою умовою для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Про це йдеться і у постановах ВС від 26.06.2019 у справі №813/481/18, від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 29.10.2020 у справі №686/5064/20.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу надану по справі адвокатом Гофельд Г.С. позивачу ОСОБА_1 .

Беручи до уваги викладене вище, з урахуванням складності справи, та об`ємом виконаної адвокатом роботи, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, з огляду на те, що з боку відповідача ОСОБА_2 не подано заяви про зменшення витрат на правову допомогу, більш того її представником – адвокатом Борисовою І.М. повністю заперечувалися вимоги сторони позивача щодо стягнення з її довірительки понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за доцільне частково задовольнити вимоги позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу та стягнути із ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 37000,00 грн., з урахуванням того, що позовні вимоги були роз`єднані, а вимоги в частині щодо розірвання шлюбу цим судом не розглядалася.

Водночас суд зазначає, що вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягають, оскільки в позовних вимогах звернених до ОСОБА_3 судом відмовлено.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги звернені до відповідача ОСОБА_2 задоволено частково, з останньої підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7509,00 грн., проте як з відповідача ОСОБА_3 судовий збір стягненню не підлягає, оскільки в задоволенні позовних вимог звернених до неї суд відмовляє.

На підставі приведеного вище, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Гофельд Ганна Сергіївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя – задовольнити частково.

В порядку поділу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя) визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частки нежитлової будівлі АДРЕСА_2 .

В порядку поділу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя) визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,1936 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1859.

В порядку поділу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя) визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,1838 га, кадастровий номер: 6323555100:01:001:1858.

В порядку поділу об`єкта спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя) виділити у власність ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , транспортний засіб марки OPEL, модель VIVARO, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) НОМЕР_2 .

В порядку поділу об`єкта спільної сумісної власності подружжя (спільного майна подружжя) стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб марки OPEL, модель VIVARO, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) НОМЕР_2 у розмірі 105150 (сто п`ять тисяч сто п`ятдесят гривень) грн 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір в розмірі 7509 (сім тисяч п`ятсот дев`ять гривень) гривень 44 копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 , понесені витрати на правову допомогу у розмірі 37000 (тридцять сім тисяч гривень) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник позивача – адвокат Гофельд Ганна Сергіївна, адреса: а/с1048, м. Харків.

Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Представник відповідача – ОСОБА_7 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя Бугаєнко І. В.