Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №344/5569/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/5569/24

Провадження № 22-ц/4808/536/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів - Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря - Кузів А.В.

учасники справи

заявник - ОСОБА_1

стягувач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року, постановлену в складі судді Польської М.В.,

у справі за заявою ОСОБА_1 про застосування наслідків визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно одержаних стягувачем коштів за виконавчим документом,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду із заявою про застосування наслідків визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно одержаних стягувачем коштів за виконавчим документом, яка обґрунтована тим, що 26.03.2024 року судом було винесено судовий наказ за заявою ОСОБА_2 про стягнення із ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, але не більше як до досягнення ним віку 23 років. Стягнення аліментів розпочато з 25.03.2024 року.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10.09.2025 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27.10.2025 року, визнано таким, що не підлягає виконанню судовий наказ від 26.03.2024 року у справі №344/5569/24 про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на сина ОСОБА_4 , який продовжує навчання у розмірі 1/4 частки від його доходу, починаючи з 26.03.2024 року. Питання про повернення безпідставно отриманих аліментів на підставі судового наказу, який визнаний таким, що не підлягає виконанню, Івано-Франківським міським судом при постановленні ухвали від 10.09.2025 року не вирішено.

18 квітня 2024 року Городенківським відділом ДВС за заявою стягувача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі судового наказу, виданого Івано-Франківським міським судом 26 березня 2024 року.

14 травня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на його заробітну плату, на підставі якої проводилось відрахування 1/4 його заробітку в користь стягувача.

Враховуючи, що ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10.09.2025 року судовий наказ від 26.03.2024 року визнано таким, що не підлягає виконанню, грошові кошти в сумі 356 579,84 грн, стягнуті за цим наказом як аліменти, є безпідставно отриманими підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користьзаявника

Просив суд застосувати наслідки визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно отримані аліменти на підставі судового наказу №344/5569/243 від 26.03.2024 року, який визнано таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року задоволено заяву ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно одержані за виконавчим документом від 26.03.2024 року, який визнано таким, що не підлягає виконанню, кошти в сумі 356 579,84 грн.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення та неправильне застосування судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.01.2026 року, відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 коштів у сумі 356 579,84 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом неправильно застосовано ч.4 ст.432 ЦПК України, не враховано положення ч.2 ст.445 ЦПК України. Суд безпідставно не оцінив матеріально-правовий режим аліментів, не врахував норми ст.179 СК України та фактичне порушення інтересів дитини.

Вважає помилковим висновок суду щодо незастосовності положень статей 1212 та 1215 ЦК України до спірних правовідносин. Законодавство встановлює матеріально-процесуальну заборону повернення аліментів, виходячи з їхньої природи як цільового утримання особи.

Висновок суду про те, що ст. 1215 ЦК України стосується лише добровільної сплати тому не застосовується є неправильним. З огляду на спірні правовідносини, першочерговому застосуванню підлягають приписи ст. 445 ЦПК України, що встановлює імперативне обмеження щодо повороту виконання рішення у справах про стягнення аліментів.

Суд припустився неправильного застосування норм матеріального права, оскільки застосував норму ст. 432 ЦПК України за відсутності встановлених матеріально-правових підстав для виникнення обов`язку з повернення коштів

Суд не врахував правовий режим аліментів та фактичне порушення прав особи, яка не була залучена до розгляду питання про стягнення коштів. Задоволення заяви боржника несе негативні наслідки, спрямовані на майнові інтереси сина, адже саме він є власником аліментних коштів. Проте, питання фактичного повернення аліментів, які вже були витрачені на утримання чи навчання, вирішене без належного врахування інтересів власника цих коштів, не залученого у справі. Відсутність позову про стягнення коштів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, не створює для боржника права на повернення аліментних платежів у спосіб, що суперечить ст.445 ЦПК України та порушує інтереси дитини.

Судом не враховано, що ухвалою від 10.09.2025 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27.10.2025 року, розглянуто заяву боржника в порядку ст. 432 ЦПК України та не застосовано наслідки у вигляді стягнення коштів. Якщо боржник вважав таке незастосування помилковим, то єдиним належним способом захисту було апеляційне оскарження відповідної ухвали у цій частині, а не повторне звернення із окремою заявою по суті тотожної вимоги.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження. Копію ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року вручено заявнику ОСОБА_1 25.02.206 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання ОСОБА_2 не з`явилася, про дату, місце та час судового засідання повідомлена належним чином, про свідчить довідка про доставку електронного листа. Її представник - ОСОБА_3 у судовому засідання підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі.

У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнала,вважає, що відсутні підстави для її задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи заяву суд виходив з того, що ухвалою суду від 10.09.2025 року питання про повернення стягнутого за виконавчим документом (ч. 4 ст. 432 ЦПК України) по суті не вирішувалось, таким чином, звернення заявника з відповідною заявою від 08.12.2025 року є правомірним, а заперечення стягувача щодо неможливості такого звернення є безпідставними. Суд вважав посилання сторони стягувача на статті 1212, 1215 ЦК України безпідставними, оскільки процедура повернення коштів за виконавчим документом,який визнано судом таким, що не підлягає виконанню регулюється ч. 4 ст. 432 ЦПК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає.

Судом встановлено, що судовим наказом, який видано Івано-Франківським міським судом від 26березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у розмірі частки заробітку щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, але не більше як до досягнення ним 23 років

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2025 року, яка залишена без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року, визнано таким, що не підлягає виконанню судовий наказ від 26 березня 2024 року у справі №344/5569/24 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у розмірі 1/4 частки від його доходу, починаючи з 25.03.2024 року.

На підставі судового наказу від 26 березня 2024 року було відкрито виконавче провадження 18 квітня 2024 року.

З квітня 2024 року по серпень 2025 року на виконання судового наказу стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 356 579,84 грн.

Звертаючись із заявою заявник зазначив, що на підставі судового наказу Городенківським відділом ДВС 18 квітня 2024 року відкрито виконавче провадження, 14.05.2024 року винесено постанову про звернення на доходи боржника. На підставі постанови державного виконавця про звернення на доходи боржника розпочато стягнення за примусовим виконанням рішення суду (судовим наказом) бухгалтерією військової частини, в подальшому судовий наказ визнано таким, що не підлягає виконанню, тому є підстави для стягнення з ОСОБА_2 суми аліментів в порядку ч.4 ст.432 ЦПК України.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу повернення коштів у розмірі 356 579,84 грн, які, за доводами заявника, є безпідставно отриманими, та були сплачені стягувачу на виконання судового наказу, який визнано таким, що не підлягає виконанню.

Вимога заявника про повернення грошових коштів, які були фактично стягнуті з нього на виконання судового рішення (судового наказу) за своєю суттю є вимогою про поворот виконання судового рішення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 (справа № 1-25/2011) надано офіційне тлумачення цього інституту: «Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням».

Відповідно до частин першої, другої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Згідно з частиною дев`ятою статті 444 ЦПК України, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Статтею 445 ЦПК України передбачені особливості повороту виконання в окремих категоріях справ. Зокрема, у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення,

за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (частина перша статті 446 ЦПК України).

Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.

У справі, що переглядається, ОСОБА_2 отримала грошові кошти за судовим рішенням (судовим наказом), який в подальшому було визнано таким, що не підлягає виконанню.

У постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 592/12956/21, розмежовуючи інститути кондиційного зобов`язання (стаття 1212 ЦК України) та повороту виконання рішення (стаття 444 ЦПК України), суд касаційної інстанції зазначив, що у разі коли кошти сплачені (стягнуті) на виконання судового рішення, належним способом захисту прав боржника є саме процесуальний інститут повороту, а не подання позову чи заяви про стягнення безпідставно набутого майна на підставі норм матеріального права.

Оскільки повернення стягнутих аліментів за своєю суттю є поворотом виконання рішення, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма частини другої статті 445 ЦПК України, згідно якої у справах про стягнення аліментів поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Ця норма є імперативною гарантією захисту прав дитини. Судом першої інстанції не встановлено фактів підробки документів стягувачем або надання нею завідомо неправдивих відомостей під час розгляду справи по суті.

Як вбачається із матеріалів справи, судовий наказ було видано на підставі заяви ОСОБА_2 . Помилка у видачі судового наказу була допущена судом, а не стягувачем аліментів. Задоволення вимоги про повернення аліментів на підставі ч. 4 статті 432 ЦПК України фактично призвело до ігнорування судом законодавчої заборони на поворот виконання у справах про аліменти, що є порушенням норм процесуального права.

Суд помилково витлумачив положення статті 1215 ЦК України, звузивши її дію лише до випадків добровільної сплати коштів боржником без участі виконавчої служби.

Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті аліменти, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Системний аналіз судової практики свідчить, що термін «добровільно» у контексті цієї статті не протиставляється примусовому виконанню, а вказує на відсутність рахункової помилки з боку платника. Вирішальними факторами для можливості повернення коштів є виключно наявність рахункової помилки або доведена недобросовісність набувача.

У даній справі відсутня рахункова помилка, також судом не встановлено недобросовісності з боку набувача в розумінні цивільного законодавства. Стягувач діяла на підставі офіційного виконавчого документа, виданого компетентним судом. Той факт, що судовий наказ в подальшому було визнано таким, що не підлягає виконанню, вказує на помилку суду при його видачі, але не свідчить про умисні недобросовісні дії матері, спрямовані на безпідставне заволодіння чужим майном.

Крім того, відповідно до ст. 179 СК України аліменти є власністю дитини і призначені для забезпечення її життєдіяльності. Вимога про їх повернення, за відсутності зловживань з боку одержувача, суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів є помилковим та таким, що зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, ухвала Івано-Франківського міського суду від 26 січня 2026 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаних стягувачем коштів за виконавчим документом.

Керуючись ст. ст. 367,374,376,382,384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 356 579,84 грн, як безпідставно одержаних, за судовим наказом №344/5569/243 від 26.03.2024 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева