Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №278/2583/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/2583/25 Головуючий у 1-й інст. Буткевич М. І.

Категорія 68 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Талько О.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 278/2583/25 за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Галагуз Дарини Миколаївни до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості будівництва,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Галагуз Дарини Миколаївни на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Буткевича М.І. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Галагуз Д.М. звернулась з даним позовом, в якому просила визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на будівельні матеріали і роботи по реконструкції та будівництву будинку № НОМЕР_1 у садівницькому товаристві «Заводське» Новогуйвинської селищної громади Житомирського району та області, стягнути із ОСОБА_2 на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частини проведеної за час шлюбу реконструкції даного будинку в сумі 555 863,00 грн та вирішити питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2025 року зупинено провадження у даній справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України.

У поданій апеляційній скарзі, представник позивача просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вказує, що відповідачка часто приїздить в село Новогуйвинське, безпосередньої участі у виконанні бойових завдань вона не бере, є діловодом. Клопотання про зупинення провадження, відповідачці готував адвокат, яке вона особисто подала до канцелярії суду. Зазначає, що його довіритель також є військовослужбовцем.

Звертає увагу, що відповідачка не позбавлена можливості винайняти адвоката, як це було у попередніх справах. Долучена до клопотання про зупинення провадження довідка містить інформацію станом на червень 2025 року, тоді як клопотання розглядалось в кінці вересня 2025 року.

Крім того, за таких самих обставин в Житомирському районному суді в 2024-2025 роках розглядались справи про стягнення аліментів, визнання договору дарування фіктивним, поділ майна подружжя, де ОСОБА_2 також виступала відповідачкою.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, висновки не відповідають дійсним обставинам справи, в зв`язку з чим місцевим судом були порушені норми процесуального права.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

За правилом пункту 14 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Зупинення провадження у справі є тимчасовим припиненням судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини 1 статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Це є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.

Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачкою ОСОБА_2 заявлено клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 251, пунктом 2 частиною 1 статті 253 ЦПК України, до якого додано Витяг із наказу військової частини НОМЕР_2 від 30 листопада 2018 року № 25 та довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України …, що видана станом на 30 червня 2025 року (а.с.55, 56).

Тобто відповідачкою особисто, за своєю волею, заявлено клопотання про зупинення провадження у справі, у зв`язку з проходженням нею військової служби в особливий період під час встановлення на території України воєнного стану, обставини стосовно введення якого є загальновідомими та не потребують доведення.

Посилання позивача, який діє через свого представника, в апеляційній скарзі на те, що проходження відповідачкою військової служби не заважало їй особисто приймати участь під час розгляду справи, подавати клопотання та заяви, є неприйнятним під час вирішення судом питання у порядку пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, оскільки наведене процесуальне право відповідачки на застосування цієї норми, за встановлених колегією суддів обставин, є безумовним та не залежить від можливості військовослужбовиці особисто, на власний розсуд обирати форму участі у справі або заявляти про зупинення її провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, яка відступила від попередніх висновків Верховного Суду у справах № 756/3462/20, № 557/1226/23, № 904/4027/22 та № 852/2а-1/24, вказано, що «з моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан».

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій.

До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі (пункти 79-82).

Отже, під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

У справі, яка переглядається, із матеріалів справи встановлено та це не заперечується скаржником, що відповідачка перебуває на службі у ЗСУ і проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 , а тому зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України є цілком законним і обґрунтованим.

Вказана обставина підтверджується документами, доданими представником відповідача до клопотання.

Враховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачкою військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає її участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця ОСОБА_2 щодо продовження розгляду справи, колегія суддів вважає оскаржувану ухвалу такою, що відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Галагуз Дарини Миколаївни залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Судді