Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №283/2607/22 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/2607/22 Головуючий у 1-й інст. Хомич В. М.

Категорія 72 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 283/2607/22 за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Реуса Дениса Сергійовича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області, Малинський міський центр соціальних служб, Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Волкова Анатолія Володимировича на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 26 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хомич В.М. у місті Малині,

в с т а н о в и в :

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Реус Д.С. звернувся з даним позовом та після його уточнення (том 1 а.с.81-82) остаточно просив:

- позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- встановити над ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 опіку та призначити ОСОБА_1 опікуном;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання ОСОБА_5 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 в розмірі 7950,12 грн (еквівалент 400Болгарських лев), щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги, представник позивача обґрунтовував тим, що 18 травня 2019 року між позивачем та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Малинського районного суду від 12 вересня 2022 року було розірвано. Під час спільного проживання разом із ними проживала донька ОСОБА_2 - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час проживання у шлюбі, у сторін виникали часті конфлікти щодо виховання та ставлення ОСОБА_2 до доньки ОСОБА_6 , у зв`язку з чим сім`я ОСОБА_2 перебувала під соціальним супроводом Малинського міського центру соціальних служб, так як вони опинились у складних життєвих обставинах.

Представник вказував, що 30 травня 2022 року Службою у справах дітей Виконавчого комітету Малинської міської ради було складено рішення за № 171, згідно з яким надано дозвіл на тимчасове влаштування дитини - ОСОБА_5 , яка перебуває у складних життєвих обставинах, в сім`ю громадянина ОСОБА_7 .

Також зазначалось, що ОСОБА_2 самоусунулась від виховання та матеріального забезпечення своєї дитини, переймається виключно своїм особистим життям, не дбає про дитину, не спілкується з нею в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення дитиною батьківської турботи. Не зважаючи на факт припинення шлюбних відносин, позивач дбає про дівчинку, вона визнає його своїм батьком, у них склались теплі та дружні відносини, він піклується про неї та забезпечує її всім необхідним.

У свою чергу батько ОСОБА_6 - ОСОБА_3 (громадянин Республіки Болгарія) в Україну не приїздить, дитиною не переймається, тобто взагалі не виконує свої батьківські обов`язки.

Отже, відповідачі з власної ініціативи усунулися від покладених на них, як прав, так і обов`язків по вихованню до своєї дитини, а тому на переконання позивача поведінка відповідачів є нічим іншим як свідомим нехтуванням своїми батьківськими обов`язками.

Враховуючи викладене, представник позивача просив позов задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 26 травня 2025 року позов задоволено повністю та вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі, представник ОСОБА_2 - адвокат Волков А.В. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Представник зазначає, що у період з 18 травня 2019 року по 12 вересня 2022 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1 , який підставі рішення Малинського районного суду Житомирської області від 12 вересня 2022 року розірвано. Спільних дітей у сторін не має. Від попереднього шлюбу у ОСОБА_2 є єдина донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та виховує із відповідачкою, а остання по сьогоднішній день виховує її.

Батько дитини - ОСОБА_3 , громадянин Болгарії, який проживав у Болгарії та Німеччині, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 повідомила про це, але суд не вжив жодних заходів щодо підтвердження даної інформації та/або не спонукав позивача надати докази цьому.

ОСОБА_2 у своїх поясненнях, зазначала, що ініційоване нею розлучення дуже агресивно сприйняв ОСОБА_1 , який неодноразово за її твердженням застосовував до неї фізичне та психологічне насильство, а коли зрозумів, що розлучення невідтворотнє - почав погрожувати їй будь якими способами позбавити батьківських прав та забрати у неї доньку ОСОБА_6 .

Крім того, на момент розлучення він вже не був її вітчимом, жодного ступеня рідства з дівчинкою не має. Так, уже після розлучення ОСОБА_2 у мобільному застосунку просить колишнього чоловіка залишити їх з донькою у спокої, наголошує щоб він зосередився на виховання свого сина та не турбував їх.

Про те, як стверджує відповідачка, тиск з боку колишнього чоловіка на неї не припинився, натомість були задіяні з його сторони уповноважені службові особи місцевої Служби у справах дітей, які активно почали навідуватися до місця проживання матері і доньки у місті Малині на той час. Це ставало результатом складення безпідставних адміністративних матеріалів, які згодом були критично оцінені судами, а провадження у справі закривалися у зв`язку з відсутністю складу адміністративних правопорушень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд не звернув уваги, що ОСОБА_6 проживає постійно з мамою за місцем своєї реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 .

Таким чином, у даній справі суд першої інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_2 проявляє належну зацікавленість та ініціативність у підтримці спілкування з ОСОБА_6 , проживає з нею, турбується про її успішність у школі, її фізичний та психологічний стан, що свідчить про дійсну заінтересованість матері у питанні збереження зв`язку з донькою.

Відтак, місцевий суд дійшов помилкового висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно доньки ОСОБА_5 відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що рішенням №171 від 30 травня 2022 року Служби у справах дітей Виконавчого комітету Малинської міської ради було надано дозвіл на тимчасове влаштування ОСОБА_6 , яка перебуває у складних життєвих обставинах, у сім`ю ОСОБА_7 (рідного сина позивача) за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 направляла заяви та скарги до Житомирської обласної прокуратури, поліції, міського голови Малина, Уповноваженому ВРУ з прав людини про перегляд вказаного рішення та проведення розслідування обставин влаштування малолітньої дитини, до 21-річного хлопця, який не є її братом чи родичем.

При цьому, обґрунтовуючи право на подання позову, представник позивача посилався на ту обставину, що неповнолітня ОСОБА_6 проживає у сім`ї ОСОБА_1 .

Отже, суд безпідставно не врахував доводи ОСОБА_2 про відсутність у позивача права на звернення до суду з цим позовом і навіть заявляла клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, про те місцевий суд помилково відкинув такі аргументи відповідача, не надав належної правової оцінки цим доводам, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Також, судом не враховано, що справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності що стосувалось виховання чи домашнього насильства відносно доньки ОСОБА_6 були закриті, у тому числі судом апеляційної інстанції.

Представник зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 визнавалася винною в межах кримінальної чи адміністративної справи у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини.

Крім того, судом не враховано, що із відповідей відділення поліції № 1 Коростенського РУП Житомирської області від 10, 21 та 29 грудня 2022 року, вбачається, шо ОСОБА_2 зверталася із заявами та скаргами щодо вчинення неправомірних дій відносно її доньки ОСОБА_5 .

03 квітня 2023 року ОСОБА_2 зверталася до Малинського міського голови із письмовим зверненням про перегляд (скасування) наказу № 65 Служби у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Малинської міської ради від 26 травня 2022 року про тимчасове влаштування дитини до сім`ї та взяття її на облік, як такої що перебуває у складних життєвих обставинах. У своїй заяві зазначала, що на її прохання класним керівником ОСОБА_6 було надіслано оцінки її, з яких вбачається, що дитина часто (на той час) пропускає заняття та не виконує домашні завдання. Як зазначала ОСОБА_2 донька ОСОБА_6 фактично ізольована від нормального та повноцінного життя, позбавлена материнської турботи, проживаючи у помешканні ОСОБА_9 .

Також, 03 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Житомирської обласної прокуратури про перевірку та реагування на предмет бездіяльності співробітників Малинського відділення поліції щодо нереагування на повідомлення матері, у тому числі щодо ймовірності статевих зносин чоловіків з ОСОБА_6 .

Крім того, ще одним фактом турботи матері до своєї доньки є складення нею заповіту від 08 липня 2021 року, посвідченого нотаріусом Гальченко Т.Г. відповідно до якого на випадок своєї смерті вона заповіла усе своє майно своїй єдиній доньці ОСОБА_10 .

Відповідач наголошує, що ОСОБА_1 перебуває у лавах ЗСУ та є діючим військовослужбовцем. Даний факт підтверджено повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15 серпня 2022 року та зазначено у акті депутата ОСОБА_11 від 26 листопада 2022 року.

Таким чином, судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 не тільки не являється членом сім`ї неповнолітньої ОСОБА_5 , але і в силу військової служби, будучи мобілізованим об`єктивно не може виконувати роль піклувальника чужої для нього дитини. Суд першої інстанції достеменно не встановив та не звернув увагу, чи не має місце у даній справі намагання застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов`язку.

Не заперечується, що у цій справі позивач є військовослужбовець, який боронить суверенітет України, але на момент розгляду справи проходить військову службу, його конституційні права та свободи певним чином обмежені, та фактичне місце перебування закріплене за військовою частиною, тому суд при ухваленні оскаржуваного рішення - не мав належних підстав для вирішення цього питання щодо піклування, оскільки ОСОБА_1 у свою чергу, не має фізичної можливості проживати разом з неповнолітньою дитиною.

Крім того, на момент ухвалення рішення ОСОБА_6 проживає із матір`ю ОСОБА_2 та перебуває на її утриманні та самостійному вихованні. Відтак, питання вирішення аліментів, що є похідним від призначення піклувальника, - також є незаконним і тому також підлягає скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, рекомендувала суду позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_12 .

Суд не звернув уваги, що даний висновок є необґрунтований, односторонній та не відповідає якнайкращим інтересам дитини, а тому в силу статті 19 Сімейного кодексу України суд повинен був критично до нього поставитися.

У висновку не розкрито та не відображено, з яких саме інтересів дитини виходив орган опіки та піклування позбавляючи батьківських прав матір, у ньому не міститься аналізу поведінки самої дитини та позивача.

Зокрема, не звернуто увагу, що після розлучення відповідачка просила позивача не втручатися у духовний та емоційний стан розвитку доньки. Отже, орган опіки та піклування керувався лише припущеннями.

Крім того, у висновку не врахована позиція ОСОБА_2 , зокрема її намагання зберегти зв`язок з донькою, участь у судових засіданнях та органу опіки та піклування, надання доказів та відзиву на позов, а також те, що вона активно цікавиться життям доньки ОСОБА_6 . Відтак, це свідчить про те, що ОСОБА_2 жодним чином не є тією особою, яка умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_6 і щодо якої є нагальна необхідність позбавлення батьківських прав.

Також, не враховано у висновку і того, що попри тимчасове влаштування ОСОБА_6 до сім`ї сина позивача у 2022 році, ОСОБА_2 не втратила зв`язку з донькою, а навпаки відвідувала її постійно у будинку де дитина знаходилася, приносила продукти, цікавилася станом здоров`я, проводила із нею час. А також зверненнями та заявами намагалася переглянути рішення про тимчасове влаштування дитини до сім`ї сина позивача, а поліцію просила вжити заходів щодо неправомірних дій відносно її дитини.

Встановлено, що дитина повернулася на проживання до матері у місто Київ влітку 2023 року. Не враховано, що ОСОБА_6 виховувалася мамою одноосібно, а зараз є фактично напівсиротою через передчасну смерть батька ОСОБА_3 .

Отже, за відсутності доказів її умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків чи жорстокого поводження з донькою, висновок органу опіки є очевидно несправедливим і не може бути покладений в основу судового рішення.

Представник вказує, що суд не врахував прецедентної практики у подібних справах, зокрема, всупереч правовим висновкам Верховного Суду не навів достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, не зазначив необхідність такого крайнього заходу впливу, тобто позбавлення природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, не врахував, що застосування такого заходу впливу позивачем не доведено, а неповнолітня донька на час розгляду справи та ухвалення судового рішення постійно проживає з матір`ю у місті Києві та навчається у місцевій школі.

Суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що вимоги позивача дитини про позбавлення батьківських прав гуртуються виключно на його бажанні через певні образи та непорозуміння, що виникли ще за часів шлюбу, раціональних доводів стороною позивача не представлено.

Судом безпідставно не взято до уваги доводи матері дитини, що позивач не є суб`єктом на подачу цього позову, він не є вітчимом дитини, а також особою, у сім`ї якої проживає дитина, з огляду на те, що позивач перебуває на військовій службі, не перевірено судом також обставин, щодо ймовірності штучного, на думку відповідачки створення позивачем умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», при призначені позивачем піклувальником дитини.

Не звернута увага, що посилання позивача, а згодом і судом на факти притягнення матері до адміністративної відповідальності в результаті не заслуговують на увагу, оскільки усі ініційовані адміністративні справи стосовно відповідачки про начебто неналежне виховання дитини чи домашнє насильство - були закриті за відсутністю складу адмінправопорушення або скасовані апеляційним судом.

В додаток до цього, суд першої інстанції не перевірив доводи ОСОБА_2 про те, що біологічний батько ОСОБА_6 на час розгляду справу помер. Вважає, що оскаржуване рішення, є очевидно незаконне та протиправне, а тому підлягає скасуванню.

У поданому відзиві, представник позивача, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, - залишити без змін.

У режимі відеоконференції під час розгляду справи ОСОБА_2 та її представник - адвокат Волков А.В. підтримали доводи скарги, просили її задовольнити та надали пояснення, які відповідають доводам апеляційної скарги.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Реус Д.С. апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін та надав пояснення, які відповідають поданому раніше відзиву на апеляційну скаргу.

Представник служби у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області також не визнала апеляційну скаргу, просила відмовити в її задоволенні.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Судом установлено, що згідно копії свідоцтва про народження (повторним) серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , а її батьками є ОСОБА_3 , громадянин Республіки Болгарія, та ОСОБА_2 (том 1 а.с.16).

18 травня 2019 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу актовий запис № 46 (том 1 а.с.18-19).

Згідно рішенням Малинського районного суду від 12 вересня 2022 року у справі № 283/1549/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (том 1 а.с.20-22).

30 травня 2022 року рішенням Служби у справах дітей Виконавчого комітету Малинської міської ради № 171 надано дозвіл на тимчасове влаштування дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сім`ю громадянина ОСОБА_7 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с.25).

Згідно копій постанов, ОСОБА_2 неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності (том 1 а.с.31-40).

Відповідно до копії характеристики, виданої Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка від 07 жовтня 2022 року, ОСОБА_2 за час роботи на кафедрі, як викладач продемонструвала достатні комунікативні компетентності під час організації та проведення лекційних та семінарських занять, знаходила спільну мову зі студентами, керувала написанням курсових та дипломних робіт. Суттєвих зауважень щодо виконання посадових обов`язків не було. Останнім часом від студентів надходили усні звернення щодо неналежної поведінки доцента ОСОБА_13 на заняттях, яка проявлялася у запізненнях, неуважності, відлучаннях під час занять, обговоренні проблем власного особистого життя, нестабільному психічному стані, а також у відсутності відповідей на звернення студентів щодо організаційних питань викладання дисциплін. У зв`язку з цим отримувала дисциплінарні стягнення у вигляді усних зауважень від безпосереднього керівника (том 1 а.с.41-42).

Згідно копії повідомлення служби у справах дітей Виконавчого комітету Малинської міської ради від 19 та 24 жовтня 2022 року встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах, поставлена на облік наказом № 65 від 26 травня 2022 року по причині, що її батьки ухиляються від виконання батьківських обов`язків.

ОСОБА_14 вирішено тимчасово влаштувати в сім`ю зведеного брата - ОСОБА_15 , оскільки під час здійснення рейду ІНФОРМАЦІЯ_5 мати, ОСОБА_2 , перебувала в стані сильного алкогольного сп`яніння. Під час здійснення рейду 23 вересня 2022 року ОСОБА_2 здійснювала психологічний тиск на ОСОБА_14 , погрожувала дитині та при свідках штовхала дитину і декілька разів вдарила. Комісією зафіксовано факт фізичного насилля над дитиною, складено акт оцінки рівня безпеки, за яким дитині з ОСОБА_16 перебувати небезпечно. На комісії з питань захисту прав дитини № 15 від 13 жовтня 2022 року розглядалося питання стану утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 та питання ініціювання позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав (том 1 а.с.43-44).

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 фізично здоровий, працевлаштований, має транспортний засіб, житло, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 , на даний час призваний на військову службу до лав ЗСУ, має сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який є повнолітнім, що підтверджується належними документами (том1 а.с.45-64).

Згідно копії акта обстеження матеріально-побутових умов проживання від 26 листопада 2022 року, сім`я ОСОБА_1 складається із: батька - ОСОБА_1 , 1979 року народження, сина - ОСОБА_7 , 2001 року народження, падчерки - ОСОБА_5 , 2010 року народження.

Сім`я проживає у приватному будинку зі всіма зручностями. Будинок та подвір`я утримується у належному стані. ОСОБА_17 та ОСОБА_18 мають окремі кімнати, меблі, одяг, комп`ютери та все необхідне для навчання, відпочинку.

ОСОБА_1 , зі слів сусідів, характеризується із позитивної сторони та відповідно матеріально допомагає та утримує падчерку ОСОБА_14 . Сім`я матеріально забезпечена. ОСОБА_1 працює на ТОВ «Папір-Мал», перебуває в лавах ЗСУ (том 1 а.с.66).

Відповідно до копії листа Малинського міського центру соціальних служб № 98/09-01 від 14 квітня 2023 року, сім`я ОСОБА_2 , яка має на вихованні неповнолітню ОСОБА_5 , 2010 року народження, та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , вперше була взята на облік ЦСС як сім`я, яка опинилася у складних життєвих обставинах, 17 березня 2020 року та перебувала під соціальним супроводом з 17 березня -17 червня 2020 року по причині зловживання матір`ю алкогольними напоями. По завершенню соціального супроводу ОСОБА_2 , зі слів чоловіка ОСОБА_1 , утримувалася від зловживання алкоголем.

Повторно сім`ю ОСОБА_2 поставлено на облік сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, та взято під соціальний супровід Центру 31 травня 2022 року по причині ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету ММР від 28 квітня 2023 року, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том1 а.с.151-158).

Відповідно до психологічного висновку, наданого психологом № 101 від 19 квітня 2023 року, за результатами проведення бесід та ряду психологічних методик встановлено, що ОСОБА_6 негативно відноситься до своєї рідної матері, має конфліктні відносини з нею, відсутнє взаємопорозуміння, наявний слабкий рівень емоційного контакту, наявний внутрішній конфлікт та протест у дитини через зловживання матір`ю спиртними напоями, почуття знехтування та непотрібності, спостерігається захист та агресія по відношенню до матері. Під час бесід ОСОБА_6 повідомила, що хоче проживати із ОСОБА_1 , колишнім вітчимом, де вона відчуває підтримку та захист. Враховуючи те, що у відносинах між матір`ю та донькою наявні емоційні проблеми в батьківських відносинах, подальше спільне проживання дитини з матір`ю може мати негативний вплив на її психоемоційний стан.

Згідно висновку Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 жовтня 2024 року орган опіки та піклування рекомендує суду позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 2 а.с.192-221).

Згідно з висновком про можливість встановлення опіки ОСОБА_1 над малолітньою ОСОБА_19 , вирішено, що в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі позбавлення її батьків батьківських прав, доцільно встановити опіку, призначивши ОСОБА_1 опікуном.

Щодо позбавлення відповідачів батьківський прав колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров 'я та особливостей розвитку.

Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).

У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частина1 стаття 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських правна дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських правна дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок проте, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні.

Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов`язків, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається інша особа, не свідчить безумовно проте, що їх мати не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Висновки органів опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно неї такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України колегія суддів не може з ним погодитись.

Крім того, зазначені вище висновки у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Колегією суддів не заперечуються встановлені обставини щодо наявності конфліктних ситуацій між матір`ю та неповнолітньою донькою та випадки незадовільної поведінки ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6 .

У той же час, встановлено, що відповідачка підтримує зв`язок із донькою, цікавиться її здоров`ям та життям, активно оскаржувала рішення компетентних органів щодо влаштування дитини у сім`ю позивача, подавала неодноразово скарги до правоохоронних органів та уповноважених осіб щодо неправомірних дій відносно її доньки.

Отже, ОСОБА_2 не можна вважати тією особою, яка умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_6 і щодо якої є нагальна необхідність позбавлення батьківських прав.

Також, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_2 визнавалася винною у вчиненні правопорушень, пов`язаних із неналежним поводженням щодо дитини, у межах кримінального чи адміністративного провадження.

Зокрема, відсутні будь-які процесуальні рішення компетентних органів, які б підтверджували факт притягнення її до відповідальності: обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, у кримінальному провадженні, або постанова суду (чи уповноваженого органу) про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки наявними у матеріалах справи постановами апеляційних інстанцій це підтверджено. А відповідно до принципу презумпції невинуватості, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення, доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку і підтверджено відповідним рішенням суду.

Отже, у матеріалах справи відсутні докази, які б у встановленому законом порядку підтверджували визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, пов`язаного з неналежним поводженням щодо дитини, що виключає можливість врахування таких обставин судом як доведених.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Колегія суддів вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання доньки ОСОБА_6 .

Контроль за виконанням відповідачкою батьківських обов`язків щодо ОСОБА_5 є необхідність покласти на орган опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації.

Ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, який також містить вимогу щодо стягнення аліментів на неповнолітню дитину та призначення піклувальника, виключає наявність правових підстав для задоволення таких позовних вимог.

Щодо розгляду позовних вимог до ОСОБА_3 , апеляційний суд зазначає наступне.

Установлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у Німеччині, що підтверджується копією виписки-копії з акта про смерть, виданої на підставі акта про смерть № 0051 від 25 квітня 2025 року, засвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. зареєстрованого в реєстрі за № 1516, 1517 (том 3 а.с.235, 236-237).

Нормами цивільно-процесуального законодавства не врегульовано, яке процесуальне рішення має прийняти суд у разі смерті особи, стосовно якої розглядається справа про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів, на стадії апеляційного перегляду рішення суду.

Тому колегія суддів вважає за можливе в даному випадку застосувати, як аналогію права, положення пункту 7 частини 1 статті 255, частину 1 статті 377 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Отже, оскільки батько дитини - ОСОБА_3 помер, що підтверджено належними доказами, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до нього підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що є необгрунтованими доводи апеляційної скарги в частині того, що ОСОБА_1 не наділений статусом особи, яка відповідно до закону має право звертатися до суду в інтересах дитини.

Законодавцем передбачено, що право на звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав наряду із іншими суб`єктами має особа, в сім`ї якої проживає дитина.

Судом встановлено, що на момент подання позову ОСОБА_6 проживала у сім`ї позивача, тому останній, мав правові підстави для звернення до суду із такими вимогами.

У той же час, місцевий суд при ухваленні оскаржуваного рішення, помилково дійшов висновків про обґрунтованість позовних вимог, що не відповідає встановленим обставинам справи та дослідженим доказам.

Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що інші доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідності до положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України - скасуванню, із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, із ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 3 721,5 грн за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 255, 258, 259, 367, 368, 374, 376, 377, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Волкова Анатолія Володимировича задовольнити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 26 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 - закрити.

У задоволенні позову представника ОСОБА_1 - адвоката Реуса Дениса Сергійовича до ОСОБА_4 - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо доньки - ОСОБА_5 покласти на орган опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 721,5 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 02 квітня 2026 року.