Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №752/13507/24 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4984/26

Справа №752/13507/24

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді: Коваленко І.І.

за участю секретаря судового засідання: Гуцул Д.Г.

за участю представника позивача Муляра А.М. ,

за участю представника відповідачки ОСОБА_2

розглянув за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним,

Стислий виклад позиції позивача

24 червня 2024 року до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, а саме: заяви про відмову у прийнятті спадщини, складену його батьком ОСОБА_5 після смерті діда ОСОБА_6 , що була посвідчена ІНФОРМАЦІЯ_1 приватним нотаріусом Сікуцьким Олександром Анатолійовичем.

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що спадкодавець ОСОБА_5 мав успадкувати майно після свого батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер у Київському міському клінічному онкологічному центрі. За твердженням Позивача, його батько перебував на останній стадії онкологічного захворювання, страждав від нестерпних болів і перебував під дією сильнодіючих медичних препаратів, через що не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання відмови від спадщини. Крім того, на момент відкриття спадщини Позивач був неповнолітнім та мав право на обов`язкову частку у спадковому майні, позбавлення якої закон не передбачає. Заява про відмову від спадщини не відповідає статті 1241 ЦПК України, оскільки існує право спадкоємця на обов`язкову частку у спадковому майні.

11 березня 2025 року представник Позивача, адвокат Муляр Артур Миколайович, подав до Деснянського районного суду міста Києва уточнену позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним.

В уточненій позовній заяві, яка була прийнята судом, Позивач просить суд визнати недійсним правочин, а саме: заяву про відмову у прийнятті спадщини, складену його батьком ОСОБА_5 після смерті діда ОСОБА_6 , що була посвідчена 06 січня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінеретом Олександром Альфредовичем.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що його батько ОСОБА_5 мав успадкувати майно після свого батька (діда Позивача), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер у Київському міському клінічному онкологічному центрі. За твердженням Позивача, за кілька днів до смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у вкрай тяжкому стані та під дією сильнодіючих препаратів, спадкодавець підписав відмову від спадщини на користь Відповідачки. Позивач вказує, що в момент підписання цієї заяви його батько не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Крім того, на час відкриття спадщини Позивач був неповнолітнім, а отже мав право на обов`язкову частку у спадковому майні, яке не могло бути порушене односторонньою відмовою. Позивач оспорює вказаний правочин з підстав наявності дефекту волі, оскільки спадкодавець перебував у стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій (ст. 225 ЦК України), підписав документ під впливом помилки (ст. 229 ЦК України).

Стислий виклад позиції відповідачки

У відзиві на позовну заяву Відповідачка заперечує проти визнання недійсним правочину, а саме заяви про відмову у прийнятті спадщини, складеної її братом ОСОБА_5 06 січня 2021 року та посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінеретом Олександром Альфредовичем.

Свої заперечення Відповідачка обґрунтовує тим, що під час підписання заяви про відмову від спадщини 06 січня 2021 року її брат ОСОБА_5 перебував у притомному стані, повністю усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. Приватний нотаріус під час посвідчення вказаної заяви особисто пересвідчився у добровільності волевиявлення спадкодавця, перевірив його цивільну дієздатність та роз`яснив усі правові наслідки такої відмови.

Відповідачка стверджує, що наявність онкологічного захворювання та факт перебування в медичному закладі під дією ліків самі по собі не є безумовним доказом недієздатності чи неосудності особи в момент вчинення правочину. Жодних належних доказів (наприклад, висновку судово-психіатричної експертизи), які б беззаперечно підтверджували стан абсолютної неспроможності брата керувати своїми діями згідно зі статтею 225 ЦК України, Позивач не надав.

Щодо тверджень Позивача про порушення його права на обов`язкову частку у спадщині через його неповноліття, Відповідачка вказує на хибне тлумачення Позивачем норм матеріального права, зокрема статті 1241 ЦК України. Відповідачка наголошує, що правило про обов`язкову частку застосовується виключно як механізм обмеження свободи заповіту, щоб захистити вразливих спадкоємців від позбавлення спадщини самим заповідачем.

Відповідачка вважає, що ОСОБА_5 скористався своїм правом відмовитися від прийняття спадщини після смерті свого батька (діда Позивача) на користь своєї сестри. ОСОБА_5 законно відмовився від цього майна, тому воно не увійшло до складу його власної спадкової маси. Відповідно, майнові права Позивача, як спадкоємця свого батька, не могли бути порушені односторонньою відмовою, оскільки закон не забороняє дієздатній особі відмовлятися від спадщини і не зобов`язує її приймати майно примусово лише через наявність у неї неповнолітніх дітей.

З огляду на це, Відповідачка вважає оспорювану заяву про відмову від спадщини абсолютно законною та такою, що відповідала дійсній волі її брата, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

УСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина.

Спадщину після смерті ОСОБА_6 в повному обсязі прийняла його дочка ОСОБА_4 , звернувшись із відповідною заявою до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. У межах заведеної спадкової справи № 24/2021 Відповідачка отримала свідоцтва про право на спадщину за законом та за заповітом на всі вищевказані активи.

06 січня 2021 року син померлого, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , склав заяву про відмову від прийняття належної йому частки спадщини після смерті батька на користь своєї сестри - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Справжність підпису на заяві про відмову від спадщини була засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінертом Олександром Альфредовичем та зареєстрована в реєстрі за № 7. У зв`язку з тяжкою хворобою заявника нотаріальна дія вчинялася поза межами нотаріальної контори, а саме в приміщенні Київського міського клінічного онкологічного центру за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, буд. 69.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто через три доби після підписання вказаної заяви, ОСОБА_5 помер у відділенні паліативної медицини вказаного центру, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (або НОМЕР_6). Згідно з медичною документацією, перед смертю він перебував у вкрай важкому стані з діагнозом рак четвертої клінічної групи, мав виражену пухлинну інтоксикацію, больовий синдром та отримував симптоматичне лікування із застосуванням сильнодіючих медичних препаратів.

На момент смерті ОСОБА_5 його син, Позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , був неповнолітнім

Внаслідок підписання оспорюваної відмови, усе майно, що належало ОСОБА_6 (діду Позивача), перейшло до ОСОБА_4 . Вона подала заяви та отримала свідоцтва про право на спадщину на значний обсяг активів, серед яких: 1/2 частка житлового будинку в АДРЕСА_1 ; Квартира АДРЕСА_2 (за заповітом); Гаражний бокс № НОМЕР_3 в ГК "Планета" у м. Києві; Грошові вклади на кількох рахунках в АТ "Ощадбанк" (понад 70 тис. грн та долари США) та АТ "Правекс Банк" (12 991,95 доларів США). Крім того, діду належала частина приватизованої квартири АДРЕСА_3 , де проживав Позивач.

ОЦІНКА СУДУ

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, така відмова є безумовною і беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Суд зазначає, що у позовній заяві та під час судових дебатів представник Позивача обґрунтовував свої вимоги, зокрема, посиланням на порушення його права на обов`язкову частку у спадщині згідно зі статтею 1241 ЦК України, оскільки на момент відкриття спадщини він був неповнолітнім. Представник Відповідачки у своїх запереченнях слушно зауважив, що норма статті 1241 ЦК України регулює правовідносини, пов`язані зі спадкуванням за заповітом, і не має відношення до права на відмову від прийняття спадщини.

Однак, незважаючи на частково помилкову правову кваліфікацію, надану самим Позивачем, Суд, не тлумачачи позовні вимоги лише буквально, встановлює, що справжньою метою та бажаним результатом для Позивача є відновлення його права на спадкування шляхом визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про відмову від прийняття спадщини, вчиненої його батьком з дефектом волі.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, встановлених статтею 203 ЦК України, зокрема вимоги про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Водночас згідно з частиною п`ятою статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо недійсності правочину (заяви про відмову від спадщини) та наявність дефекту волі спадкодавця, в уточненій позовній заяві та у виступі під час судових дебатів Позивач посилався на норми статей 225, 229 та 230 ЦК України. При цьому Позивач безпосередньо не посилався на статтю 233 ЦК України як на підставу недійсності правочину.

Однак Суд бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).

Суд, оцінюючи встановлені фактичні обставини (зокрема, перебування спадкодавця у термінальній стадії онкологічної хвороби), встановлений судом характер дефекту волі спадкодавця, дійшов висновку, що спірні правовідносини підпадають під правове регулювання статті 233 ЦК України (вчинення правочину під впливом тяжкої обставини).

Зокрема, відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 149/1962/20, від 26 січня 2022 року у справі № 368/622/20 та від 02 березня 2023 року у справі № 196/611/17.

Згідно із усталеною судовою практикою, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах (постанова Верховного Суду від 22.09.2023 у справі № 753/15982/20).

Як встановлено з дослідженої судом медичної документації КНП "Київський міський клінічний онкологічний центр", померлий батько Позивача ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 , на момент підписання оспорюваної заяви, знаходився у відділенні паліативної медицини у вкрай важкому, термінальному стані. Він страждав на рак прямої кишки ст. ІІ з рецидивом, мав канцероматоз, значно виражені симптоми пухлинної інтоксикації, кахексію та больовий синдром, який знімався сильнодіючими препаратами. Медична документація містить прямі докази застосування до спадкодавця наркотичних, психотропних препаратів та транквілізаторів (Фентаніл, Сибазон, Морфін , Кетамін ). Вже через 72 години після підписання заяви, ІНФОРМАЦІЯ_1 , він помер від прогресування пухлинного процесу та наростаючих проявів серцево-судинної і легеневої недостатності.

Суд критично оцінює доводи Відповідачки про те, що нотаріус під час виїзду до лікарні пересвідчився у дієздатності ОСОБА_5 , роз`яснив йому правові наслідки відмови, а сам спадкодавець особисто прочитав і підписав заяву. Відповідно до сталої практики Верховного Суду, "сам по собі факт прочитання стороною тексту оспорюваного правочину та роз`яснення нотаріусом його суті не може бути безумовною підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним" (постанови від 11 квітня 2018 року у справі № 334/1221/16-ц, від 18 листопада 2021 року у справі № 394/132/20, від 12 листопада 2024 року у справі № 299/1949/21). Наявність чи відсутність дефекту волі та вільного волевиявлення необхідно визначати з урахуванням дійсних обставин справи, об`єктивного стану здоров`я особи, її віку та потреби у сторонньому догляді.

Суд зі змісту медичних документів, а також ураховуючи дату смерті та дату підписання відмови від спадщини, встановив, що в момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_5 перебував під впливом тяжкої обставини - тяжкої хвороби та передсмертної агонії, фізичного виснаження та дії медичних препаратів, що критично вплинуло на його здатність правильно сприймати фактичні обставини правочину та вільно формувати свою внутрішню волю. Крім того, умови такого правочину були вкрай невигідними.

За обставин цієї справи невигідність полягає у тому, що спадкодавець, перебуваючи у безпорадному стані за кілька діб до смерті, без жодної розумної економічної чи життєвої доцільності та без будь-якого зустрічного надання відмовився від значних майнових прав. Така відмова кардинально суперечила його природним інтересам як батька щодо забезпечення майбутнього свого неповнолітнього сина. За відсутності тяжкої обставини (термінального стану та дії знеболювальних) особа, діючи розумно та добросовісно, не вчинила б правочину, який безпідставно позбавляє її власну дитину спадкового майна на користь інших родичів. Суд намагався з`ясувати у Відповідачки, що спонукало померлого вчинити відповідну відмову. Відповідні пояснення, в тому числі наявність неприязних відносин з сином, надані суду не були.

Щодо посилань представника Відповідачки на те, що відмова ОСОБА_4 від надання показань як свідка є реалізацією її конституційного права (ст. 63 Конституції України) і не може вважатися доказом проти неї, Суд зазначає наступне. Суд поважає процесуальні права Відповідачки і не розглядає саму по собі відмову свідчити як доказ обману. Водночас, у цивільному судочинстві діє принцип змагальності (статті 12, 81 ЦПК України). Позивач надав суду переконливі об`єктивні докази (медичну документацію) того, що правочин вчинявся батьком під впливом тяжких обставин. Відповідачка ж, заперечуючи ці факти, не скористалася можливістю особисто під присягою надати суду власне бачення подій у палаті онкоцентру 06 січня 2021 року, обмежившись лише формальними запереченнями свого представника.

Щодо непроведення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, яка була призначена ухвалою суду від 02 квітня 2025 року, але матеріали якої повернуті експертною установою без виконання з підстав неоплати її вартості Позивачем, Суд зазначає, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України (на відміну від статті 225 ЦК України, на яку помилково посилався Позивач) закон не вимагає обов`язкового встановлення факту абсолютної нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що потребувало б спеціальних психіатричних знань та відповідного висновку експерта. Для застосування статті 233 ЦК України достатньо довести факт перебування особи під впливом тяжкої обставини, що змусила її вчинити правочин на вкрай невигідних умовах, внаслідок чого волевиявлення не було вільним.

Суд враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц. Відповідно до вказаного висновку, підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. При цьому, хоча висновок судово-психіатричної експертизи є лише одним із доказів у справі, будь-які зовнішні обставини (показання свідків тощо) мають лише побічне значення. Враховуючи жорсткий стандарт доказування "абсолютної неспроможності" за статтею 225 ЦК України та відсутність категоричного висновку експерта, Суд позбавлений можливості достовірно констатувати повну (абсолютну) відсутність усвідомлення спадкодавцем своїх дій виключно в контексті статті 225 ЦК України.

Водночас, за даних обставин справи відсутність висновку експертизи не є перешкодою для встановлення судом факту вчинення правочину під впливом тяжких обставин згідно з вимогами статті 233 ЦК України.

Суд, застосовувавши класичний принцип "jura novit curia" (суд знає закони), встановив у цій справі наявність тяжкої обставини (термінальна стадія захворювання, фізичне виснаження, больовий синдром та застосування сильнодіючих препаратів) достовірно, повно та об`єктивно підтверджується наявною у справі медичною документацією КНП "КМКОЦ" та беззаперечною хронологією подій (смерть спадкодавця настала всього через 72 години після підписання оспорюваної заяви).

З огляду на це, оспорюваний правочин підлягає кваліфікації та визнанню недійсним відповідно до вимог статті 233 ЦК України (вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах), яка, на відміну від статті 225 ЦК України, не вимагає обов`язкового проведення психіатричної експертизи для встановлення дефекту волі.

З огляду на встановлені факти, Суд доходить висновку, що волевиявлення ОСОБА_5 під час підписання заяви про відмову від прийняття спадщини 06 січня 2021 року не було вільним і не відповідало його дійсній внутрішній волі. Оспорюваний правочин вчинено з дефектом волі, оскільки спадкодавець діяв під впливом тяжкої обставини - перебування у термінальній стадії онкологічного захворювання та під дією сильнодіючих препаратів (за 3 дні до дати смерті), тобто у стані, який перешкоджав адекватному усвідомленню наслідків своїх дій та змусив вчинити правочин на вкрай невигідних умовах.

Таким чином, заявлені позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідачку.

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 263-265, 268 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним - задовольнити повністю.

Визнати недійсною заяву ОСОБА_5 від 06 січня 2021 року про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінертом Олександром Альфредовичем та зареєстровану в реєстрі за № 7.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Судове рішення проголошено та підписано 06 квітня 2026 року

Суддя Інна КОВАЛЕНКО