Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №643/4163/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/4163/25

Провадження № 2/643/512/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., за участю секретаря судових засідань Ісоєва К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ

Зміст позовних вимог

АТ «Сенс Банк» (позивач) просить стягнути з ОСОБА_1 (відповідач) заборгованість в загальному розмірі 412033,42 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 4944,40 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32944,62 грн.

Обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги

28.01.2022 відповідач уклав з АТ «Альфа-Банк», який 12.08.2022 перейменовано у АТ «Сенс Банк», угоду про надання споживчого кредиту № 501423738. Згідно з вказаною угодою позивач надав відповідачу кредит, а відповідач зобов`язався повернути позивачу суму отриманого кредиту та сплатити проценти за користування кредитом.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 412033,42 грн., з яких: 220475,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 191558,42 грн. – заборгованість за процентами.

Основні процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Салтівського районного суду міста Харкова від 24.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 16.12.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 01.04.2026 постановлено провести заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Ураховуючи складність справи, суд, керуючись положеннями ч. 1 ст. 244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення.

Підстави розгляду справи за відсутності сторін

Представник позивача у клопотанні зазначила, що просить розглядати справу за її відсутності.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов, заяву про розгляд справи за його відсутності, суду не надав.

Виходячи з чинного процесуального законодавства України, зокрема положень ч. 5 ст. 4, ст. 12, 13, п. 2 ч. 1 ст. 43, ч. 1, 3 ст. 223, ч. 4 ст. 268 ЦПК, участь в судовому засіданні є правом сторони, яким вона розпоряджається на власний розсуд.

Ураховуючи необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності її учасників.

Оскільки представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, суд проводить заочний розгляд справи та вирішує її на підставі наявних у ній доказів.

Фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені

Відповідно до Оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501423738 від 28.01.2022, Акцепту пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501423738 від 28.01.2022, Паспорту споживчого кредиту від 28.01.2022, Довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб, Довідки про ідентифікацію, укладеними між АТ «Альфа банк» та відповідачем, АТ «Альфа Банк» зобов`язалось передати відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Офертою та Акцептом пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501423738 від 28.01.2022 сторонами погоджені наступні умови: 1) тип кредиту – «Кредит готівкою»; сума кредиту – 222000,00 грн.; строк кредитування – 60 місяців; процентна ставка, відсотків річних – 35,00 %.; тип процентної ставки – фіксована. Процентна ставка може бути змінена шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Відповідно до меморіального ордеру № 891059205 від 28.01.2022, відповідачу були перераховані грошові кошти в розмірі 222000,00 грн. в якості надання кредиту за кредитним договором № 501423738 від 28.01.2022.

Факт видачі кредиту підтверджується також даними виписки по особовому рахунку відповідача.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитом, виконаним позивачем, у відповідача станом на 22.08.2024 утворилась заборгованість у розмірі 412033,42 грн., з яких: 220475,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 191558,42 грн. – заборгованість за процентами.

Згідно із статутом АТ «Сенс Банк», він є правонаступником АТ «Альфа-Банк».

Позивачем направлялась на адресу відповідача досудова вимога про погашення заборгованості за договором.

Застосовне законодавство та релевантна судова практика

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частиною 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1054 ЦК України також передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Якщо можливість стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування передбачено умовами кредитного договору, який укладено між сторонами, то є правильним і обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування (постанова Верховного Суду від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20).

Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості та наявні матеріали кредитної справи, оскільки указані документи стосуються предмета доказування у справі. Відповідач, заперечуючи проти розміру заборгованості, не спростував його (постанова Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Отже, наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача. Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованими (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).

Позиція суду

Щодо позовних вимог

Розглядаючи справу на підставі наданих позивачем доказів, суд вважає доведеним, що між сторонами укладений кредитний договір, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у вказаному вище розмірі.

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього станом на 22.08.2024 утворилась заборгованість у розмірі 412033,42 грн., з яких: 220475,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 191558,42 грн. – заборгованість за процентами.

Відповідачем не спростовані доводи позовної заяви, надані позивачем докази, а також розмір заборгованості, завлений стороною позивача. За таких обставин, розглядаючи справу в заочному порядку на підставі наданих позивачем доказів та стандарту доказування більшої переконливості (більшої вірогідності), суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та процентами в розмірі 412033,42 грн.

Ураховуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

Щодо судових витрат

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 412033,42 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно з висновками щодо застосування норм права, викладеними в постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 713/1890/21, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 в цивільній справі № 357/8277/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 виснувала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Ураховуючи наведене, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду за власною ініціативою зменшила розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025, укладений між позивачем (замовник) та Адвокатським об`єднанням «СмартЛекс» (виконавець) в особі керуючого партнера Лойфера А.Е., відповідно до якого виконавець зобов`язався надавати послуги, які полягають у здійсненні від імені та в інтересах замовника юридичних і фактичних дій щодо стягнення заборгованості з боржників замовника, які виникли внаслідок невиконання/неналежного виконання такими боржниками кредитних договорів, договорів позики, інших угод, які не забезпечені заставою та/або спонуканню їх до погашення такої заборгованості, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Розділом 3 Договору визначено винагороду виконавця (гонорар) та порядок розрахунків. Так, передбачено, що гонорар за підготовку і подання позовної заяви до суду становить 375,00 грн, за отримання рішення суду - 225,00 грн, комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника - 7,85%. З метою розрахунку винагороди сторони визначили порядок обміну документами: щомісячно замовник передає виконавцю звіти про результати погашеної заборгованості боржників, на підставі яких виконавець надає замовнику завірені акти прийому-передачі наданих послуг, після підписання яких замовником виплачується винагорода виконавцю.

Оскільки позивач не подавав заяву, передбачену ч. 8 ст. 141 ЦПК України, про те, що докази розміру витрат позивача на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд вирішує питання про стягнення витрат на правничу допомогу одночасно з ухваленням рішення на підставі наявних доказів.

Суд враховує, що договір укладений з Адвокатським об`єднанням «СмартЛекс» в особі керуючого партнера Лойфера А.Е.

Позов підписаний адвокатом Полетаєвою Т.Ю., яка діяла на підставі довіреності, виданої позивачем (банком).

Будь-яких доказів того, що адвокат Полетаєва Т.Ю. працює у Адвокатському об`єднанні «СмартЛекс» та уповноважена остатнім представляти об`єднання в даній справі, суду не надано.

Будь-яких доказів того, що згідно з вказаним вище договором Адвокатське об`єднання «СмартЛекс» надавало позивачу професійну правничу допомогу в даній справі, тобто у справі про стягнення заборгованості з відповідача, суду не надано.

Так, будь-яких додатків до договору, актів виконаних робіт (актів прийому-передачі наданих послуг тощо) або інших документів, на підставі яких суд мав би можливість встановити, що Адвокатське об`єднання «СмартЛекс» надавало позивачу професійну правничу допомогу в даній справі, тобто у справі про стягнення заборгованості з відповідача, суду не надано.

Фактично на підтвердження факту надання професійної правничої допомоги суду наданий лише один документ – вказаний вище договір, який носить загальний характер та не містить даних щодо конкретних боржників або справ, у яких надається правнича допомога.

Список з назвою «13.03.2025/1», у якому в якості замовника вказане АО «Сматрлекс» та згідно з яким поштове відправлення направлене відповідачу, суд не може визнати достатнім доказом надання правничої допомоги. Крім того, суд звертає увагу, що у списку відсутнє посилання на номер договору (відповідна графа не заповнена).

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не доведено, що Адвокатське об`єднання «СмартЛекс» надавало йому професійну правничу допомогу в справі про стягнення заборгованості з відповідача.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, заявлених у позові, через недоведення того, що вказані витрати пов`язані з розглядом справи (п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічні висновки щодо відсутності підстав для стягнення з відповідачів на користь АТ «Сенс Банк» витрат на правничу допомогу викладені в постанові Харківського апеляційного суду від 26.01.2026 у справі № 639/4429/25. Суд апеляційної інстанції, оцінивши докази, які тотожні доказам, наданим в даній справі, зазначив, що матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Полетаєвою Т.Ю., та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги, розрахунку таких витрат. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмір 4944,40 грн.

Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України

УХВАЛИВ

Позов Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 412033,42 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Сенс Банк» понесені останнім витрати по сплаті судового збору в розмірі 4944,40 грн.

У стягненні витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач – Акціонерне Товариство «Сенс Банк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714).

Відповідач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя Д.А. Крівцов